Прокидайся, хлопчику!.. Прокидайся, серденьку!..

– Прокидайся, хлопчику!..
– Ні, ще трішечки… Я так утомлююся…

– Прокидайся, серденьку!..
– Ну, ще хвильку… Я виснажуюся…

– Прокидайся, хлопчику!.. Що означає «я утомлююся»? Що означає «я виснажуюся»? Потрібно прокинутися та йти до служби! Ти ж, наш солодесенький, – найкращий слуга народу у Всесвіті! Такого ще не бувало на цій нашій – та й на сусідніх – планетах!
– Правда? Найкращий-найкращий?

– Прокидайся, серденьку!.. Правда-правда! Найкращий-найкращий! Ось і твоя прес-пендель так весь час скрізь пише, каже, наголошує – найкращий з найкращих! У тебе найкращі у світі рейтинги. Але треба прокидатися, підводитися, йти до людей…
– Рейтинги? Правда-правда? Все одно не хочу до цих людей – там шокоботів багато, вони дражняться, язики у спину показують, а той, поганий, із Одещини, той взагалі навіть з трибуни у тій раді каже, що я не найкращий…

– Підводься, лідер ти наш, треба, вони усі – і той, із Одещини – погані, а ти – хороший! Прокидайся, тобі ще дідусям-бабусям по 1 000 гривень роздати, і по 4 000 доларів вчителям роздати треба, вони вже чекають, і лікарі – теж чекають, усі чекають на покращення, ти ж обіцяв кінець епохи бідності…
– Ага, а де ж я візьму ті гривні і долари?

– Прокинься, серденьку, і спитайся, наприклад, у того голови комітету, що сотні тон масок захисних наліво по карті – до Європи – продав, у нього мало би бути… А як не дасть, то до дяді Ігора поїдь… У нього бага-а-ато зараз є… Йому суди щодня мільярдами повертають… Він добрий… Ти ж пам’ятаєш, як він щиро, майже невинно сміявся своїм цнотливим, сором’язливим антикорупційним сміхом, коли ти перед ним зі своїми квартальними по курортах викаблучувався? Дядько Ігорчик допоможе, він дуже любить українців і Україну…
– Йой, і справді, дуже любить, от тільки він їй, цій Україні, хоче зробити щось на «деф»… Дефло… Ой, ні, дефолт…

– Лідере ти наш світовий, політику ти наш незайманий, ну що тобі до тієї України? Ти ж сам казав по юрмалах, що вона ще та шльондра, приймає зі всіх напрямків. Ти ж так казав? Не забув? Ну, от трішечки хай і дядя Валерійович спробує, її уже багато хто прицілювався ото «дефло…», ой, ні, здефолтувати, хай і він… Прокидайся, хлопчику, тобі ще треба помріяти про те, як ти будеш дяді Вові у оченятка його імперські, кремлівські зазирати. І мир випрошувати. Тільки одразу на коліна не бухайся. Не солідно. Ти ж – незламний лідер Всесвіту. Витримай паузу таку, за Станіславським, там, за Немировичем, а ще і за Данченком. Лише потім вже – на коліна, ти вмієш, Сар Бернар ти наш… Ти ще дядю Вову, тезку свого, десь там трішки полоскочи, як дадони-бідони, наприклад, він любить, він добрий. І щойно він засміється лагідно, то ти йому одразу сміливо так кажи: «А я зараз я-а-ак відведу війська аж до Чорнобиля!». Дядя Вова перелякається від твоєї стратегічної несподіванки, розгубиться, і моментально закінчить війну!..
– Ой, справді, треба аж до Львова відвести одразу… Одним махом…

– Стоп, центре Сонячної системи ти наш, не треба до Львова. Не варто махом… Вони там ще гірші від того язикатого рудого з Одещини. Там дуже, ду-у-уже багато нехороших бендерів. У них там попід стріхами ще від Другої Світової повно шмайсерів-манліхерів змащених закладено, можуть повитягати. Вони там ще на початку 60-х минулого століття стріляли… Злопам’ятні вони… Давай на Чорнобилі зупинимось. Все одно там задимлено зараз, ніхто не побачить, який ти непоступливий верховний головнокомандуючий…
– А я б зараз на велосипедіку покатався, із булавою, як на реклямці…

– Мрійнику ти наш світовий криворізький, там, у диму, у Чорнобилі, і погасаєш на лісапеті. І люди не побачать, які в тебе насправді потаємні мрії. І ти хоч раз у житті на повні легені із людьми одним повітрям надихаєшся…
– Ой, згадав, справді, треба прокидатися, бо я ж у Савіка обіцяв до завтрашнього вечора 500 000 робочих місць наварганити!

– Підводься, бо ще й ті 14 000 гривень, що у когось із корупціонерів у владних коридорах із кишеньки випали, а твої антикорупційні органи із зарплатами по 1 000 000 гривень випадково підібрали і тобі для звітності віддали, маєш у бюджет на пенсіонерів подарувати.
– Якщо чесно – хочу вже назад, у квартал…

– Ще буде тобі, ще накварталишся, рік уже відмучився, страждалець утомлений ти наш, ще 4 роки залишилося. А як пощастить, то й скоріше… Прокидайся, серденьку, прокидайся, хлопчику, вже пора, давно вже пора…
– Хай вже швидше нам пощастить, правда, Лє?..

– Правда-правда, хлопчику, хай швидше пощастить, всім нам…

Сергійко Щеневсе
для Newssky