Проблеми толерантності в Росії: розкол суспільства в умовах перемоги Євромайдану та революції Гідності

Поняття «толерантність» за смисловою насиченістю значно ширше, ніж просто «терпиме відношення».

Це своєрідна етична доктрина сучасності, що претендує на центральне місце в осі координат XXI століття. Людям, котрі живуть в епоху глобалізму, стирання економічних, державних та інших меж, потрібна нова філософія, відкрите і розуміюче співтовариство. Глобалізація економіки, швидкий розвиток комунікацій, урбанізація та інтеграційні процеси роблять будь-яку ескалацію нетерпимості потенційно небезпечною для всього світу. Говорячи про необхідність декларування і застосування принципів толерантності, слід зазначити кризу терпимості, що позначилася в сучасному суспільстві.

Найяскравіше ця криза проявляється в умовах військового та цивільного протистояння, а також у зв’язку із спробами тоталітарних політичних режимів приховати свої злочини шляхом штучного збудження в суспільстві ворожнечі та ненависті за ідеологічними, політичними, расовими, національними або релігійними ознаками. Усвідомлення цієї загрози політиками та всесвітньою громадськістю зробило досягнення загальної толерантності однією з важливих цілей розвитку світової спільноти.

Проте сьогодні, нажаль, для багатьох росіян толерантність є поняттям далеким і малозрозумілим, оскільки в їхньому середовищі переважають зовсім інші умонастрої: ксенофобія, націоналізм, ненависть до інакодумців, фанатизм, нав’язливе бажання «очистити Росію від національних зрадників», побутовий антисемітизм і українофобія. Водночас порушення демократичних прав і свобод, що стало невід’ємною частиною державної політики, набуло системного характеру.

В остатні роки в умовах перемоги Євромайдану та війни на Сході України років рівень агресії і ненависті в російському суспільстві суттєво зріс. Визначальним чинником у посиленні нетолерантності є деструктивна роль більшості російських ЗМІ, а також державна політика. Результатом усіх цих деструктивних і антидемократичних явищ став глибокий розкол російського суспільства, його поляризація. Людей розділяють за ознакою «свій» — «чужий». «Чужим» вважається всякий, хто виражає свою незгоду з тією зовнішньою і внутрішньою політикою, що проводиться державою. Таких людей автоматично записують у «п’яту колону» та до «національних зрадників», «запроданців Батьківщини». «Чужі» отримують у свою адресу загрози фізичної розправи та кримінального переслідування, їм створюють нестерпні умови на роботі, піддають шельмуванню, залякуванню, змушують залишати країну.

Найяскравіше опозиція «свій» — «чужий» виражається щодо українського Євромайдану, революції Гідності, анексії Криму, війни на Сході України. Державна машина, використовуючи апарат пригнічення, кинула потужні сили на боротьбу із «п’ятою колоною». У зв’язку з цим, українофільський рух у Росії виявився поставленим у дуже складні та непрості умови. Все це супроводжується порушенням прав людини, демократичних свобод, міжнародних конвенцій та законів Російської Федерації. Попри те, що в Росії головним документом для широкого визначення толерантності є Конституція, а в галузі протидії ксенофобії, дискримінації та нетерпимості основними визнаються статті 136 Кримінального кодексу РФ (Порушення рівності прав і свобод людини і громадянина) та 282 (Відповідальність за дії, спрямовані на збудження національної і расової ворожнечі, приниження національної гідності, пропаганду винятковості, переваги або неповноцінності громадян за ознакою їх національної або расової приналежності), органи державної влади часто порушують основний Закон держави, вибірково і довільно застосовують закони, і навіть зловживають правом кримінального переслідування. Унаслідок цього за публічну, послідовну та активну позицію щодо української кризи, яка відрізняється від офіційної позиції влади, громадянин ризикує свободою, діловою репутацією і навіть життям. Є підстави вважати, що гучне, цинічне та немилосердне вбивство у 2015 році відомого опозиційного політика Росії Бориса Нємцова було здійснене у зв’язку з його висловлюваннями і відношенням до українських подій та жорсткою критикою російської влади [2]. У тісному зв’язку з цим злочином стоїть гучна справа багатодітної матері Світлани Давидової, яку силові органи Росії спробували притягнути до кримінальної відповідальності за т.з. «державну зраду» [5].

З недавніх подій особливим чином виділяється т.зв. «справа Костянтина Котова». Починаючи з 2016 року Котов активно займався громадською діяльністю: був одним з постійних організаторів безстрокового пікету на підтримку Олега Сенцова, неодноразово виступав за звільнення українських моряків та інших політв’язнів. 10 серпня 2019 року Костянтин Котов був затриманий під час неузгодженої акції, а 5 вересня 2019 року був засуджений на 4 роки колонії загального режиму за статтею 212.1 Кримінального кодексу Росії [3]. Цю репресивну статтю під назвою «Неодноразове порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингу, демонстрації, ходи або пікетування» було включено до КК РФ у липні 2014 року. З жовтня 2019 року щоп’ятниці біля більш ніж 17 станцій Московського метрополітену за межами кільцевої лінії постійно проходять поодинокі пікети на підтримку політв’язнів і засуджених у рамках т.зв. «Московської справи», серед яких, у першу чергу, згадується ім’я Костянтина Котова.

Очевидно, що ці та інші волаючі факти порушення прав людини спрямовані на залякування інакодумців і на подальшу ескалацію в російському суспільстві гострого конфлікту, викликаного відношенням до українського питання.

У цих умовах розвиток толерантності в Росії стикається з очевидними та серйозними проблемами, які можуть привести до ліквідації правозахисного руху. Російські правозахисні центри відчувають на собі тиск з боку влади, яка має на меті припинення діяльності цих організацій на території країни [4]. Демократичні та європейські цінності заперечуються як чужі щодо російської ідентичності і культури явища.

У результаті у Росії спостерігається відхід від моделі плюралістичного суспільства до моделі нетерпимого суспільства, тобто суспільства «своїх», котре всіма силами бореться проти інакодумців — «чужих». Розмова про толерантність як національний пріоритет розвитку російського суспільства не стоїть на порядку денному у сучасної Росії. Фактично, толерантність, котра розуміється як терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки і звичаїв признається шкідливою і деструктивною.

Український Євромайдан, перемога революції Гідності, анексія Криму Росією та війна на Сході України особливим чином загострили проблеми толерантності на пострадянському просторі. І якщо в Україні нині спостерігається процес об’єднання суспільства, посилюється інтерес до вивчення питань, пов’язаних з поняттями честі, гідності, терпимості, прав людини, активно розглядаються соціально-смислові варіації толерантності в умовах євроінтеграційних процесів, то в Росії спостерігається зворотній рух. Тут людина зобов’язана жити заради держави, нації, інтересів політичних еліт, інакше вона піддається нападкам з боку агресивного і керованого владою натовпу або її діяльність пригнічується державною машиною, а в самому суспільстві посилюється глибокий розкол.

Очевидно, що в інтересах України, Європи та всієї світової спільноти, щоб Росія остаточно не скотилася до безодні диктатури і політичних репресій. У Росії достатньо людей, які сповідують європейські та демократичні принципи, в основі яких лежить прихильність до ідей толерантності. Ці люди готові мирним шляхом, послідовно та самовіддано відстоювати високі загальнолюдські ідеали свободи і демократії у своїй країні та у світі. Рух сучасних російських українофілів підтримує український народ у його боротьбі за свободу і незалежність [1], але він також потребує всебічної підтримки з боку Нової України, підтримки Європи і всього цивілізованого світу. Інакше боротьба за вільну, демократичну та європейську Росію стане лише безглуздим заняттям для ентузіастів і романтиків.

Примітки:

1. Мельков А.С. Украинофильство в России: история и современность // Актуальні проблеми зовнішньої політики України: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. Чернівці, 2014. С. 147-150.

2. Нємцова вбито через його позицію по Україні — заступник генсека НАТО [Електронний ресурс] // Веб-портал Racurs.ua [сайт].

3. Почему четыре года колонии для фигуранта «московского дела» Константина Котова — это беспрецедентный приговор [Електронний ресурс] // Междуза [сайт].

4. Сахаровский центр оштрафовали за отказ самостоятельно регистрироваться иноагентом [Електронний ресурс] // Сетевое издание «Интерфакс» [сайт].

5. У Росії кинули за ґрати матір сімох дітей [Електронний ресурс] // Euronews [сайт].

Мельков Андрій Сергійович,
Президент Інституту сучасних гуманітарних досліджень, професор, доктор теологічних наук (Росія, м. Москва)

Публікацію здійснено в рамках спільного проекту Інституту суспільних досліджень “Кронос”/Newssky Media Group “Діалог культур заради демократизації” (Київ, 10-14 лютого 2019 року)