Про життя норвезької королеви Єлизавети Ярославни

29.11.2020 0 Редакция NS.Writer

Ми добре пам’ятаємо з нашої української історії, що у святого Ярослава Мудрого був цілком зрозумілий пунктик з приводу зовнішньої політики — правитель прагнув наростити авторитет Русі-України серед європейських держав та робив ставку на дипломатію.

| Newssky.com.ua

А найпрогресивнішими інструментами для зміцнення відносин між державами були, само собою, династичні шлюби. Київський князь був готовий поріднитися з усією Європою, так само як і його родичі. Ярослав влаштував справжню «роздачу» наречених, використовуючи всі можливі родинні ресурси. Отже, його син Ізяслав отримав в дружини сестру польського князя Казимира, а сам Казимир був одружений на сестрі київського правителя Марії-Доброгніві, доньці візантійської принцесі Анни Романівни, мачухи Ярослава. Інші сини підкорили серця грецької царівни та німецьких принцес. Дочка Ярослава Анастасія вийшла за угорського короля Андрія.

Анна Ярославна уклала шлюб з французьким королем Генріхом I. нарешті, Єлизавета Ярославна († після 1067), несподівано для себе стала королевою Норвегії, а потім і Данії. Дочка Ярослава зуміла полонити красою молодшого брата Олафа Святого, конунга Харальда Сигурдарсона.

Як і інші дочки Ярослава та його дружини Ірини (Інгегерди), Єлизавета не згадується в руських джерелах. Зате барвиста розповідь за сватання до неї норвезького конунга Харальда та за їх одруження містять скандинавські саги, які були написані Сноррі Стурлусоном. Згадує за одруження Харальда на дочці «короля Русі Ярослава» також і бременський клірик Адам, автор «Діянь Бременських архієпископів» (XI ст.).Навесні 1031 р. молодий конунг Харальд, через криваві феодальні конфлікти вимушений був покинути свою країну, він прибув тоді на Русь, де віддався під заступництво князя Ярослава Володимировича.

Хоча молодому вікінгу-варягу було всього 15 років, він зарекомендував себе як хоробрий та вмілий воїн, якого київський князь з радістю прийняв на службу. Харальд вірно служив Ярославу, збирав для нього данину та командував походом в польські землі. А потім він брав участь у ряді чергових воєн Ярослава, коли на чолі загону найманців-скандинавів вирушив на Візантію.

А причиною стали не тільки русько-візантійські відносини які через підступність греків та амбіцій слов’ян завжди простими не були. Але і любов. Про все це розповімо докладніше. Сноррі пише, що вже через три зими, тобто в 1034 році «відправився Харальд в дорогу в Грікланд (Грецію), і було у нього багато війська. Тримав він тоді шлях свій у Міклагард (Константинополь)».

У сазі далі говориться, що вікінг здійснив багато подвигів, а Ярослав цінував його, але «у конунга Ярицлейва і княгині Інгігерд була дочка, яку звали Елісабет (Єлизавета або на скандинавський манер Єлисава)» .Харальд завів розмову з конунгом Ярославом, чи не захоче той віддати йому дівчину в жінки, кажучи, що він відомий родичами своїми та славетними предками, а також частково і своєю поведінкою. Ярослав відповів, що не віддасть Єлизавету за іноземця, у якого немає держави для управління та грошей для гідного викупу за дочку. Однак Ярослав мудро поважав воїна та сказав, що на час «притримає» 12-річну дочку. Харальд вирішив, що вихід один — їхати в Константинополь — Нью-Йорк або Ріо, тодішнього часу. Тільки у Візантійській імперії він зміг би заробити грошики та славу, які були потрібні йому для одруження та майбутнього завоювання Норвегії.

До Константинополя 18-річний Харальд прибув з п’ятьма сотнями земляків-вікінгів і опинився у своїй стихії. Його загін відразу ввели до складу елітної варязької гвардії, що охороняла візантійського імператора Михайла IV, який правив в 1034 −1041 рр. Харальд громив піратів Анатолії і Сирії, активну участь в сицилійському поході, а в 1042 році при придушенні повсталих болгар особисто вбив їх царя Петра Деляна.

Після смерті імператора Михайла IV Візантіэю стала правити нова імператриця Зоя, налаштована менш дружелюбно до варязької гвардії. Кажуть, що імператриця Зоя відмовила Харальду в дозволі покинути країну. Можливо, підступна володарка підступної Візантії і сама поклала око на мужнього північного конунга, але не склалося: він був закоханий в чарівну та мудру Ярославну. Тому, мабуть, і відмовив цариці. Відмовляти в коханні київські та північні князі візантійським царям вміли. Згадаємо і святу Ольгу, що «переклюкала» (перехитрила) імператора. Приклад прабабки київської князівни надихнув конунга. Тому він спритно провернув свої справи і покинув Царгород та його гламурну правительку назавжди. Після нетривалого ув’язнення у в’язниці, Харальд вирішив, що пора повертатися додому. Зароблені в походах та грабежах гроші він відправляв на зберігання до свого майбутнього тестя, а Ярослава не дарма прозвали «мудрим». Київський князь, бачачи, які величезні багатства висилає Харальд, розумів, що цю людину чекає велике майбутнє та довгі десять років не видавав Єлизавету заміж.

Сноррі Стурлурсон пише, що повертаючись з Константинополя з грошима, «…яких ніхто в північних землях не бачив у володінні однієї людини», Харальд склав шістнадцять віршів, названих «Вісами радості». У них суворий варяг в поетичній формі розповідав, як громив ворожі армії, пережив на морі страшні бурі, який він майстер управляти кораблями, їздити на лижах, скакати на коні та володіти мечем. Кожна віса закінчувалася фразою: «а діва руська все одно зневажає мене». Наведемо фрагмент з цього циклу в класичному російському перекладі Костянтина Батюшкова, бо української версії поки що, на жаль, немає.

«Песнь Гаральда Смелого»

Мы, други, летали по бурным морям,
От родины милой летали далеко!
На суше, на море мы бились жестоко!
И море, и суша покорствуют нам!
О други! Как сердце у смелых кипело,
Когда мы, содвинув стеной корабли,
Как птицы неслися станицей веселой
Вкруг пажитей тучных Сиканскойземли!
А дева русская Гаральда презирает!

……

Вы, други, видали меня на коне?
Вы зрели, как рушил секирой твердыни,
Летая на бурном питомце пустыни
Сквозь пепел и вьюгу в пожарном огне?
Железом я ноги мои окрыляя,
И лань упреждаю по звонкому льду;
Я, хладную воду рукой рассекая,
Как лебедь отважный по морю иду…
А дева русская Гаральда презирает!

Я в мирных родился полночи снегах;
Но рано отбросил доспехи ловитвы —
Лук грозный и лыжи — и в шумные битвы
Вас, други, с собою умчал на судах.
Но тщетно за славой летали далеко.
От милой отчизны по диким морям;
Но тщетно мы бились мечами жестоко:
И море, и суша покорствуют нам!
А дева русская Гаральда презирает! (1816 г.)

Руська княжна відповіла Харольдові, принцові, поетові й бардові, взаємністю.Ярослав Мудрий свою дочку Єлизавету видав заміж за норвежця Харольда. Після медового місяця молодий чоловік відправився повертати собі батьківський трон. За допомогою руського війська він вибив всіх недругів та став норвезьким конунгом Харальдом Третім на прізвисько Суворий.

Київська княжна Єлизавета Ярославна прибула до чоловіка на свою нову батьківщину. Українська королева Норвегії була грамотною та добре освіченою. Вона читала на кирилиці та глаголиці, прекрасно володіла кількома мовами, знала математику та богослов’я. Коли вона їхала до Норвегії царювати, то притискала до грудей християнське Євангеліє.

Приїхавши на нову батьківщину, Єлизавета зіткнулася з наполегливим опором язичництва. До цього в Норвегії вже були спроби насадити нову релігію. І робилося це жорсткою силою: того, хто відмовлявся хреститися, калічили, або навіть вбивали, знищували скульптури стародавніх богів, а язичницькі капища руйнували. А християнство поширювали наступним способом: приїжджали в якесь плем’я, що жило далеко, збирати данину, на приклад, і говорили, що треба хреститися. Дуже часто скандинави відмовлялися, тоді ловили вождя цього племені, вставляли йому до рота порожнисту кістку та пускали туди отруйну змію, що кусала вождя за стравохід. І «лідер сепаратистів» вмирав у страшних муках, а потім його вцілілих підданих заганяли до холодного фіорду типу як хреститися. Ясно, що нова віра дуже погано вкорінювалася на тих берегах.

Дочка Ярослава не стала насаджувати християнство силою, кров’ю та вогником з мечем. Вона вчинила дуже мудро: взяла та запросила в нову столицю Осло іноземних торговців. Купці вважалися особистими гостями королеви, і тому будь-який напад на них заборонялося. І по двох торгових шляхах «з варяг в греки» та «з варяг до персів» потекли всілякі товари.

Візантійські та українські купці завалили Осло дорогим одягом, незвичайними тканинами, приємними пахощами, небувалими в тих краях спеціями та східними солодощами. Суворі вікінги раптом зрозуміли, що достаток та багатство можна добути не тільки за допомогою зброї. І тоді багато скандинавів, у першу чергу, місцеві купці, стали добровільно приймати християнство. Нова віра значно полегшувала торгівлю з іншими європейськими країнами.

Королева Єлизавета застосовувала ще один мудрий прийом — на всіх християнських святах вона роздавала своїм підданим подарунки. І одного разу, її люблячий чоловік підніс щедрий подарунок їй самій — заклав в столиці храм святої Діви Марії. Тобто, фактично, широке поширення християнства в Норвегії почалося завдяки мудрій місіонерці з Києва.

За розповідями свого чоловіка, і за сімейними переказами (перш за все, переказами про її улюблену прабабусю, княгиню Ольгу), королева Єлизавета знала і розуміла,що християнство у Візантії носить ритуально-номінальний характер. Тому грошики, здобуті там Харальдом, добре б пустити на реальну євангелізацію його країни. Задовго до святої Матері Терези, Ярославна зрозуміла, що неважливо,як були здобуті гроші, головне, що їх можна вжити на добрі цілі та активно приуспіла в цьому. Не дарма вона ж була правнучкою великої Ольги.

Еллісів народила Харальду лише двох дочок, князівн Марію та Інгегерду. Однак незабаром Харальд охолонув до своєї української дружини. Відомо, що в 1048 р. він одружився вдруге — на якійсь Торі, дочці знатного норвежця Торберга Арнасона. Цей шлюб був здійснений за життя Еллісів, проте саги безумовно називають Тору не наложницею, а саме дружиною норвезького короля. Можливо, цей крок Харальда пояснювався тим, що за неповні п’ять років спільного життя Еллісів так і не народила йому сина. Тора ж стала матір’ю двох його синів — майбутніх норвезьких конунгів Магнуса та Олава Тихого.

Еллісів залишалася в Норвегії, перебуваючи в дуже двозначному становищі. Але при цьому, як не дивно, але суворий вікніг Харальд Єлизавету продовжив любити: це підтверджує і те, що під час походу в Англію в 1066 році він, за відомостями саг «Коло земне» та «Хульде», взяв першу дружину та дочок з собою. Що відчувала зразкова християнка Елісава, ми не знаємо. Але в останній похід супроводжувала Харальда саме вона, а це про щось говорить. Втім, можливо, ми дещо романтизуємо цю історію, і все було набагато простіше. Наприклад, будучи впевнений у перемозі, Харальд зібрався правити захопленої Англією як король, і видати дочок заміж за місцевих аристократів. А як же без благословення матері дівчатам заміж виходити?

Як би там не було, велелюбний завойовник у 1066 р. Харальд по дорозі до Англії залишив Єлизавету чекати свого повернення на Оркнейських островах. Тут королева провела зиму, а навесні отримала звістку про загибель Харальда, що трапилася ще у вересні 1066 р, як розповідають саги, Марія, дочка Харальда та Еллісів, померла в той же день та навіть в ту ж годину, що і батько-король. Еллісів ж і Інгігерда влітку наступного, 1067 припливли до Норвегії.

У той трагічний рік їй було 41, а Харальдові — 51. Тіло Харальда Суворого привезли з Англії до Норвегії. Його поховали на півночі, в церкві святої Діви Марії, яку він і побудував. Після цього київська княжна Єлизавета зникає зі сторінок саг. У Єлизавети була не найважча доля з дочок Ярослава Мудрого.

Але, як ми знаємо, королева гідно пережила своє горе, і не розгубилася в складній та заплутаній ситуації, в якій вона опинилася. По загибелі короля Харальда Єлизавета Ярославна вийшла заміж удруге та стала королевою Данії. Королева перестала залежати від другої дружини свого чоловіка, знову стала господинею, але іншої країни та зайнялася звичною їй та улюбленою справою, тобто поширенням християнства.

Тут варто згадати ще один генеалогічний казус: Гамлет, вічний принц датський, оспіваний сагами та Шекспіром, чи то романтичний герой, то підступний, кривавий месник-вбивця, реально доводився троюрідним братом святому Володимиру Красне Сонечко, тобто дідові нашої Ярославни. А за тих часів це вважалося спорідненістю досить близькою. Ось і вирішила мудра Ярославна, що треба його спадок пустити на добрі справи. І у неї це знову вийшло. Вона у Данії також добре дбала за майно для церков та за необхідні речі для монастирів та для всяких інших святих місць. А на все це щедре та охоче роздавала, тому що вона старанно служила Богові не як королева, а як віддана Йому слуга, яку ні королівська влада, ні мирська суєтність, ні багатства предків, родичів, або чоловіків, не призвели до падіння, але смирення підняло аж до Небесного Царства. Місце її поховання залишається, на превеликий жаль, невідомим.

Ярославна показує нам, що можна бути справді християнином, живучі в миру, і не просто живучі в миру, але займаючись дуже багатьма піклуваннями. На прикладі королеви Єлизавети, ми повинні вчитися поєднувати твердість і мудрість зсправжньою молитвою. Тільки щира молитва і наше сподівання на Господа та Царицю Небесну допоможуть нам перенести життєві труднощі, зберігши та зміцнивши у вірі.

У висновку треба сказати кілька слів за її доньку. Інгегерда, дочка Єлизавети, внучка іншої Інгегерди та Ярослава Мудрого, як ми пам’ятаємо повернулася до Норвегії зі своєю матір’ю та ще й зведеним братом Олафом. Спочатку Інгегерда вийшла заміж за короля Данії Олафа I Свеннсона (1050 — 1095 рр..), вона, як і Єлизавета Ярославна, також стала королевою Данії в 1086-1095 роках, у них народилася дочка Вульфхільда. Після смерті Олафа I Свеннсона в 1095 році Інгегерда Харальдівна вийшла заміж за короля Швеції Філіпа та стала ще й королевою Швеції в 1105-1118 роках. У 1118 році Інгегерда знову овдовіла, померла вона близько 1120 року.

Таким чином, поріднившись з європейськими монархами, святий Ярослав Мудрий зміцнив союзи з найбільшими країнами Західної Європи від Скандинавії до Візантії. Всі країни Західної Європи були пов’язані матримоніальними союзами з давньою Руссю-Україною.

Лайош Надь та Шандор Рудь
брати — мадярони
(м. Берегово)


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: