Про Рутенію

Ексклюзив. Важкі роки настали для Рутенії. Давно минули славні часи великих князів Василія (Володимира) та сина його Георгія (Ярослава)– часи, коли мир і спокій панували на благословенній землі рутенській, народ її був богобоязним, письменним і водночас готовим до бою, а про далекі звитяжні походи княжих дружинників знало пів світу. І тому кочові степовики, щойно наблизившись до кордонів Рутенії, отримували негайну й рішучу відсіч.

Василій навернув столицю, а згодом – і всю країну до правдивої віри, об’єднав племена у великій державі так, що вона простягалася від Чорного моря аж до Білого, із Костянтиноградщиною торгував добре, але зазіхати їй на свою землю не дозволяв. А син його збудував найбільший в усій Мезоєвразії храм і віддав увесь край і народ рутенський під опіку тієї, що народила Всевишнього.

А тепер що будують? Невже дороги між здрібнілими удільними князівствами, щоб дружина могла швидко зібратися та й іти битися з ворогами? Та де там – дорогу, що нею цілий рік можна кіньми їздити, побудували на схід. Ще б до самого Сараю проклали. Велике будівництво, авжеж.

Сто років, як земля рутенська розділена, роз’ятрена, не так тими ворогами, як «добрими» людьми розграбована, нечестивцям в оренду віддана. Князі… та які там князі… князьки між собою чубляться, про народ і Рутенію не дбають і не думають. Наче ворогів навколо немає, які ночами не сплять і тільки й марять ясиром із найвродливіших у світі дівчат – рутенок. І уроком не стала недавня битва над Калкою (Кальміусом), коли через незгоду воєвод військо Великого Хама розбило хоробрих дружинників, жорстоко познущавшись і жахливо стративши тих, хто вижив на полі бою.

Та які уроки?! Хто їх братиме?! Навіть ті вежі, що колись збудував був ще Георгій на східних рубежах, поруйнували й порозбирали на каміння. Для чого? Щоб мостити ним шлях до Сараю? П’ятнадцять років хлопці рутенські постійно б’ються в степу із загонами Хама. І якщо за попереднього князя хоч якось їх шанували – принаймні, хліба й каші не бракувало їм, то нинішній… навіть лишає поранених дружинників у степу помирати. Славного воїна Журавля погубив. А край – свій, яким править! – порівнює… гидко навіть подумати, з ким.

Узимку під гори Мадярські їздив кататися на санях. І це тоді, коли навіть Римський Папа попереджав, що Хам нападе. Посли папські все точно розвідали, вони не помиляються. А князьок цей розсилавгінців по містах і селах, щоб усім говорили до шашликів готуватися. І – де б не були – як папуги: «Вони не нападуть». Гірше не було ніколи в Рутенії!

Хамове військо, звичайно, напало. На саму столицю Кенуґард нескінченними табунами посунуло. Відчайдушно билися хлопці рутенські, хоробро, так і не давши дітям хамовим Данапр переплисти. Кенуґард зруйнований, але нескорений. Та Хам звелів тоді з півдня наступати, щоб відрізати Рутенію від найродючіших чорноземів.

Велика війна затягнулася на роки. Загрузало в непролазній багнюці та глибоких снігах, топилося у весняних водах військо хамове. Але й рутенські дружинники гинули, хлопців усе менше ставало. І Європу, зайняту лише власною безпекою та хрестовими походами, Рутенія не цікавила. А тут ще й антипапа прийшов, що в цілому хрещеному світі воду став каламутити – й учора в нього було одне, сьогодні – інше.

Та не завжди було так. З’явився на Заході князь могутній, із Романовичів, сам Папа королівською короною звеличив його. І не дав рутенський король клятій орді до гір Мадярських добратися. Хама було стримано. І всі західні королі до Романовича по допомогу зверталися.

А минуло ще років зі сто, й постав за Богом-річкою великий народ Білого Орла, що багато хоробрих воїнів мав, і разом із рутенцями вони вигнали Хама, а заодно – й недолугих князьків, що, стягнувши останнє з людей, данину йому платили. А згодом спустошений ордою степ населили й освоїли нащадки рутенців – коссаки, що були й працьовитими, й мужніми, й сильними. І довго ніхто навіть не думав зазіхати на богоспасенну землю Рутенії. І мир і лад знову запанували в усій Мезоєвразії.

Микола Коваль, оглядач