Про перспективи українсько-словацьких відносин – на що сподіватися?

Ексклюзив. Відносини України та Словаччини з початком російської агресії проти нашої країни врешті сформувалися, і протягом останніх років насправді стали ближче. До війни ми не надто цікавилися сусідньою країною, власне, як і Словаччина Україною. Відтепер ми вже не станемо чужими, бо попри власні виклики й проблеми Словаччина знайшла місце у своєму серці для України.

Інститут суспільних відносин у Словаччині, який очолює наш добрий друг Григорій Месежников (до речі, його мама народилася на Курщині у Суджі, а він так ніколи не був. ) спільно з Карпатською платформою видали публікацію «Словаччина та Україна: перспективи співпраці та гравц»і. Становлення та розвиток українсько-словацьких відносин, їхній розвиток дотепер і перспективи дослідила експертка Карпатської платформи Лариса Пиляєва.

Про підходи словацьких політичних гравців до України та словацько-українських відносин написав Григорій Месежников.

Автори публікації акцентують, що для України наразі найважливішим, абсолютно доленосним питанням є її виживання як незалежної демократичної держави, збереження українців як окремої етнонаціональної спільноти та розвиток української політичної нації як основи незалежної української державності. Розв’язання цього триєдиного питання на сьогодні повністю в руках Української держави, українського суспільства та української нації.

У досягненні стратегічних цілей у боротьбі з російською агресією Україну суттєво підтримують партнери та союзники, які надають різноманітну допомогу (політичну, дипломатичну, економічну, військову та гуманітарну). Словаччина як сусідня з Україною країна, член ЄС і НАТО, опинилася в центрі подій, пов’язаних з усім, що стосується України.

Автори нової публікації висловили спільну думку, що в нинішніх умовах існує унікальна можливість для побудови стратегічного партнерства між Словаччиною та Україною. Широкий спектр можливостей для взаємовигідного співробітництва дає декілька чинників: загальна безпекова ситуація, спільний кордон, історичне та культурне минуле, економічні зв’язки.

Хай там як, але прем’єр-міністр Фіцо підтвердив, що Словаччина підтримує інтеграцію України до ЄС, але категорично висловився проти членства України в Північноатлантичному альянсі. Він також оголосив про припинення постачання зброї в Україну з державних запасів. Позицію нового прем’єр-міністра щодо російсько-української війни можна схарактеризувати як послідовну у своїй непослідовності. Як зазначають деякі аналітики, на переговорах у Брюсселі Фіцо акцентував свою відданість спільному європейському курсу, тоді як в інших контекстах він продовжує загравати з Росією і критикувати санкції, які ЄС наклав на Росію через її агресивну політику.

Позиція Р. Фіцо з питань, пов’язаних з Україною та російською агресією проти України, часто трактується в межах дихотомічної схеми «проросійська» vs. «проукраїнська». Таке трактування, безперечно, має право на існування, але не є вичерпне, оскільки лідер Smer-SD намагається представити себе вітчизняній аудиторії як особистість, яка вболіває за власну країну і сприймає події виключно крізь призму прагматичних національних інтересів. Однак така самопрезентація часто має в наслідку відвертий популізм та загравання з виборцями, яких приваблюють проросійські гасла.

Пояснюється це тим, що Словаччина позначена меншою критичністю і більшою позитивністю у ставленні до РФ, що створює сприятливі умови для діяльності пропагандистів російського впливу. Наразі незрозуміло, як розвиватиметься політика Словаччини щодо України. Можливі різні сценарії – з різним ступенем нахилу або відхилення від спільної лінії ЄС. У цьому контексті важливо проаналізувати динаміку відносин між двома країнами, визначити пріоритетні сфери та основні напрями співпраці, які можуть сприяти поліпшенню відносин між країнами у майбутньому.

Поміж словацького політичного представництва поширений образ «ненадійної» України, що обумовлено негативним досвідом спілкування з українською владою. Словацькі дипломати часто згадують про неприємний досвід співпраці з Україною, коли зустрічі з важливих питань співробітництва скасовувалися в останній момент українською стороною.

Значною подією, що сприяла стереотипному сприйняттю «ненадійної» України в словацькій політиці, насамперед у дискурсі Роберта Фіцо, став інцидент 2009 року, коли в розпал українсько-російського газового конфлікту прем’єр-міністерка Юлія Тимошенко скасувала заплановану зустріч у Києві, тим самим зірвавши важливу газову угоду зі Словаччиною.

Навіть на ранніх стадіях переговорів про реверсні потоки газу (з 2012 року) словацька сторона скаржилася на те, що Україна не сприймає реверсні потоки серйозно, що переговори між Eustream і «Укртрансгазом» скасовуються в останню хвилину, або що українська влада використовує їх лише як інструмент тиску на Росію. Для Словаччини Київ був у тіні Москви, а для Києва Братислава – в тіні важливіших держав. Роль Словаччини як західного сусіда України була невиправдано недооцінена.

Українські політики та урядовці сприймали Словаччину як невеликий регіон на заході, як регіон з низьким пріоритетом. Підтримка у війні та реверс природного газу надали «нового дихання» двостороннім відносинам. На жаль, розуміння того, що Україна і Словаччина є важливими політичними партнерами, все ще обмежується вузьким колом політичного істеблішменту та експертів. Попри те, що до шляху європейської інтеграції країн Вишеградської четвірки часто звертаються як до моделі для України, Словаччина продовжує залишатись найневідомішим із Вишеградської четвірки партнером.

Іншою проблемою є неефективна міжурядова комунікація та слабка міжвідомча співпраця на рівні окремих державних установ, що характерно для обох країн. Словацькі респонденти акцентують дублювання функцій деяких міністерств (наприклад, Міністерства економіки та Міністерства закордонних справ у сфері економічної дипломатії). Це спричиняє розпорошення інформації та дублювання функцій між різними відомствами, що за відсутності чітко визначеного плану дій щодо двостороннього співробітництва має в наслідку фактичну відсутність координації.

Позиція України та стратегія її розвитку по-різному сприймаються в самій Україні та в міжнародному експертному середовищі. Українські аналітики переконані, що основними зовнішньополітичними проблемами є відсутність стратегії розвитку та війна Росії проти України. Для іноземних експертів головними викликами залишаються внутрішні проблеми, зволікання з реформами та корупція.

Про ставлення проурядових політичних словацьких партій читайте у другій частині публікації. Григорій Месежников майстерно виписав позиції кожної.

Зупинімося на Прогресивній Словаччині (Progresívne Slovensko, PS), яка стала парламентською політичною силою у жовтні 2023 року і діє в опозиції, виклавши чітку позицію стосовно України. Ця політична сила просуває ідею всебічної допомоги Україні в її боротьбі за державну незалежність та відсічі російській агресії, підтримує її зусилля щодо набуття членства в ЄС та НАТО, наголошує на потребі у зміцненні словацько-українських двосторонніх відносин та поглиблення взаємної співпраці.

Думки щодо України та політики Словаччини стосовно України виклала партія PS у своїй програмі до парламентських виборів 2023 року в розділі «Європейська та зовнішня політика, гуманітарна допомога». У документі засуджується російська агресія, висловлюється підтримка санкційної політики Заходу проти російського та білоруського режимів у відповідь на агресивну війну, висловлюється солідарність з Україною та містяться пропозиції щодо участі Словаччини у процесі післявоєнної відбудови східного сусіда. У спеціальному розділі програми «Підтримай Україну» передвиборчого документа PS зазначено:

«Ми будемо виступати за членство України в ЄС. Жодна країна за останні десятиліття не пожертвувала так багато заради європейських ідеалів, як наша східна сусідка. У той же час, її вступ став би великим поштовхом для економіки всієї східної Словаччини». PS обіцяє «виступати за продовження надання (колективно або через ЄС та інші альянси) гуманітарної, фінансової, дипломатичної та військової підтримки Києву, необхідної країні для досягнення успіху в боротьбі з російською агресією не лише тому, що це правильно по-людськи, але головним чином тому, що боротьба в Україні на сьогодні також стосується безпеки і суверенітету Словаччини і правил гри в Європі, які є надзвичайно сприятливими для Словаччини».

Післявоєнну перспективу можливої участі Словаччини у процесі відбудови України, яка постраждала від наслідків російської агресії, PS бачить так: «Якщо Україна досягне успіху, за війною піде відбудова, в якій Словаччина може і повинна відігравати важливу роль. Чим більше Україна процвітатиме, тим більше можливостей для бізнесу відкриється, насамперед для сходу Словаччини. Тому PS призначить національного координатора з питань допомоги у відновленні України, завданням якого буде мобілізація приватного та державного потенціалу, інформування про можливості та створення сприятливого бізнес-середовища для словацьких інвестицій в Україні».

У розділі «Співпраця з метою розвитку» згаданого програмного документа зазначено, що у цій сфері «найважливішою буде співпраця з Україною». У розділі, присвяченому оборонній політиці, PS виступає за те, щоб у сфері оборони Словацька Республіка «адаптувала свої сили, плани і підготовку до нових технологій і досвіду таких держав-партнерів, як Україна». PS хотіла б «доручити збройним силам, розвідувальним службам, дипломатії та іншим відповідним гілкам державного управління винести уроки для Словаччини з перебігу російської агресії проти України, що триває дотепер».

Короткий виклад позиції партії щодо України та окреслення бажаної політики Словацької Республіки щодо східного сусіда міститься в частині програми PS на виборах до Європарламенту 2024 року під назвою «Підтримка України в інтересах Словаччини, насамперед на Сході»: «Ми вважаємо всебічну підтримку України у війні з агресором Росією питанням принципів та національної безпеки Словаччини. Україна є нашим сусідом, тому в наших інтересах, щоб вона була вільною і незалежною. Сьогодні вона також бореться за безпеку Словаччини, і її успішна оборона є найліпшою гарантією того, що Росія не наблизиться до наших кордонів.

З нашої власної історії ми знаємо, що тривалий мир настає лише тоді, коли агресор, а не жертва, складає зброю. Тому головна мета ЄС має полягати в тому, щоб мирні переговори не означали капітуляцію України, а справедливий мир. У відновленні та розвитку України Словаччина може стати однією з артерій, яка економічно з’єднає її з рештою Європи, що відчують прикордонні села та найбільше місто регіону – Кошице. На практиці це означає, наприклад, розвиток автомобільних доріг, залізниць або систем передачі електроенергії. Ми будемо наполягати на тому, щоб ЄС інвестував у регіони по наш бік кордону і виділяв кошти на транскордонне співробітництво у відновленні України.

Позицію PS щодо ситуації навколо України та словацько-українських відносин протягом останніх кількох років, насамперед після початку російської агресії в лютому 2022 року, від імені партії найчастіше представляли її голова Міхал Шимечка та віцеголова Томаш Валашек, депутат Національних зборів Словацької Республіки. Як віцепрезидент Європейського парламенту, Шимечка висловився за всебічну підтримку України з боку Європейського Союзу та його окремих держав. Він вказав не лише на практичний, але й на морально-політичний аспект солідарності з Україною.

Після словацьких парламентських виборів 2023 року та формування нової керівної коаліції представники PS зосередилися на критиці представників керівних партій за їхні заяви та практичні дії, які шкодили Україні, ускладнювали відносини Словацької Республіки з Україною та її союзниками по НАТО і ЄС, а також політично грали на руку російському режиму.

Вони розкритикували рішення уряду Фіцо припинити постачання зброї в Україну, зазначивши, що керівні партії вводять громадськість в оману щодо можливості досягнення мирного врегулювання, оскільки не мають мирного плану. Вони стверджували, що відсутність військової підтримки України загрожує безпеці Словаччини, дозволяючи російському агресору наблизитися до кордонів Словаччини.

У січні 2024 року М. Шимечка різко розкритикував прем’єр-міністра Р. Фіцо, який схарактеризував Україну як державу «під абсолютним впливом США» і визнав, що Україні, ймовірно, доведеться поступитися частиною своєї суверенної території Росії, щоб припинити військовий конфлікт. Голова PS сказав: «Я б запитав прем’єр-міністра Фіцо, коли він каже, що Україна повинна віддати територію, якби ми опинилися в подібній ситуації, яку територію Словаччини він віддав би в інтересах миру? Чи віддав би він частину східної Словаччини?». М. Шимечка назвав висловлювання Р. Фіцо «обурливими і бездушними стосовно людей, які страждають від російської агресії в Україні». На думку президента PS, ці заяви абсолютно суперечать стратегічним інтересам безпеки Словацької Республіки.

У лютому 2024 року з нагоди другої річниці початку російської агресії М. Шимечка закликав лідерів керівної коаліції відновити військову допомогу Україні. Він акцентував трагічні наслідки російської агресії: «Це не абстрактні страждання, це не абстрактні цифри. За ними стоять обличчя і долі конкретних людей, невинних чоловіків, жінок і дітей. І все це відбувається зовсім поруч, через наші кордони, в країні нашого сусіда». Він зауважив: «Якщо ми відмовимо Україні в озброєнні, мир не настане. Падіння Авдіївки підтвердило наші слова і викрило Smer-SD і Hlas-SD у ганебній і смертельній брехні».

Довідково:

Лариса Пиляєва – кандидатка політичних наук зі спеціалізацією в галузі політичних інститутів та процесів. Працювала в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова в Києві викладачкою економічних та політичних дисциплін. Писала статті, була авторкою та співавторкою досліджень з жіночої та гендерної проблематики. На цей час працює експерткою Карпатської платформи в Братиславі.

Григорій Месежников – політолог, випускник філософського факультету Московського державного університету. У 1983-1993 роках працював в Університеті Коменського в Братиславі, у 1993-1997 роках – в Кабінеті політичних наук Словацької академії наук. Співзасновник Інституту громадських справ (IVO), де працює з червня 1997 року. З лютого 1999 року є президентом IVO. Його дослідження зосереджені на розвитку партійних систем і партійної політики, а також на питаннях демократичної трансформації, екстремізму, націоналізму та антисемітизму. В останні роки він зосередився на аналізі факторів іноземного авторитарного впливу на події в Європі та Словаччині. Він є редактором і співавтором кількох десятків книг, опублікованих у Словаччині та за кордоном. Регулярно аналізує словацьку політичну арену у вітчизняних та зарубіжних ЗМІ. Проходив стажування та навчався у Швеції, США, Тайвані та Ізраїлі. У 2019-2020 роках був запрошеним експертом Інституту наук про людину – Institut für die Wissenschaften vom Menschen (IWM) у Відні в рамках програми «Майбутнє Європи», в якій він продовжує брати участь.

Дописувала заступниця головного редактора (Центральна Європа та Канада), керівниця проєкту V5 Media Марина Ковальчук