Про перспективи розпаду Росії. Епізод перший. Ексклюзив

10.03.2021 1 Редакция NS.Writer

Не так давно Російська академія наук (РАН) представила гіпотетичний сценарій, згідно з яким єдиний економічний простір РФ розпадається на автономні утворення по кордонах федеральних округів. Розрахунки проводилися за аналогією з моделюванням розвалу СРСР на кінці 1980-х, коли робилися прикидки, яку частку від поточного споживання втратять союзні республіки у разі розриву економічних зв’язків. Але питання тут насправді в іншому. Те, що перспектива розпаду країни дуже реальна, не потрібно навіть гадати.

| Newssky.com.ua

Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, другий — у вигляді фарсу. Мордор зараз знаходиться на другому етапі.

Розпад Росії — це пряме продовження розпаду СРСР, який бункерний щур вважає найбільшою катастрофою, а ми вважаємо найбільшою милістю небес. Недарма вбитий за наводкою з Кремля отець Данило Сисоєв говорив, що розпад Союзу почався в день Преображення Господнього…. Саме тоді держава-монстр припинила своє існування, але, на жаль, «імперія зла» не випустила свій злочинний дух, вона реанімувалася в сучасному Путінстані.

Зазначимо, що ряд республік колишнього Союзу вже проскочили цей етап. Росію до пори до часу рятувало те, що вона найбільша з осколків колишнього СРСР, а тому ця інерція створювала ілюзію зупинки процесу. Але це тільки ілюзія.

Сьогоднішня ситуація повністю повторює ту ситуацію яка була під час Радянського Союзу, коли всі доходи в регіонах надходять до Москви, а надалі розподіляються звідти по регіонах. Таким чином, Росія не зможе підтримувати свою інфраструктуру при втручанні ззовні — ситуація повторюється, Нео-Орда (пост-Совдепія) повинна змінити свою структуру для збереження в нинішніх кордонах. Путінська система теж недовго проіснує. Тому що у неї немає міцної основи, до того ж вони (Кремль) роблять приголомшливі помилки.

Чому ж все-таки розпад Російської Федерації є неминучим? Постараємося довести цю нехитру теорему, грунтуючись на теорії систем. З цієї теорії добре відомо, що гомеостаз відкритих систем забезпечується потоками речовини, енергії, інформації — це зовнішні потоки і притаманними цим системам негативними зворотними зв’язками, які є суто внутрішніми характеристиками таких систем, що забезпечують їхню динамічну стійкість.

А простіше кажучи, сама ідея всевладдя Москви, яка продукує гіганські зусилля на підтримку то самій вертикалі влади по-вампірськи висмоктує всі життєві соки з населення, пробуджує в ньому ті прагнення до незалежності, що давно заснули. Саме енергетично (а також і етично) саме дотримання економічної та політичної вертикалі влади веде до обвалу та повної деконструкції всієї системи сучасного рашизму. Розглянемо проблему докладніше.

Населення сучасної Орди-Ерефії, яке досить умовно можна назвати російським народом, багатонаціональним, на щастя все менше і менше, але все одно, в досить великій своїй частині, відчуває себе жителями у минулому великої імперії, до якої треба трохи напружившись, приєднати нерозумних і нерозуміючих «свого щастя» своїх західних «братів» — українців і білорусів, що відкололися, завдяки «діяльності німецького генштабу, австрійського Кайзера» та інших світових закуліс.

При тому, що самі українці, з точки зору не дуже розумних та адекватних жителів РФ, нагодовані наколотими «рідкими чіпами з апельсинів», укушені спеціальними американським бджолами, на думку митрополита РПЦвУ Павла (Либідя, «Мерседеса») Чорнобильського, давно за пиріжки продалися на Майдані…..мало не самому дияволу. І саме тому не хочуть у переважній своїй більшості жити в одній державі зі своїм східним сусідом. І вже 7 років мають Східний фронт, на якому загинуло понад 30 тис. осіб.

Але навіть смиренні, що звикли до терпіння і аскетизму, білоруси, коли їх беззмінний «батька» Лукашеску заговорив про можливу окупацію російськими військами, в переважній своїй більшості заявили про свій намір протистояти зі зброєю в руках московської агресії.

Незважаючи на це все багато росіян думають приєднати не тільки «братські народи», а й відродити імперію у межах 1914 року, приблизно від Берліна до Канади, а навіть повернути Аляску з Каліфорнією та зробити Варшаву російським містом (про що вони неодноразово кричали на своїх брудних, засцяних площах). В цей час в самій Орді, крім загальної ненависті класів, станів і окремих індивідуумів один до одного то все частіше і частіше починають кричати: «досить годувати Москву», «попи-шахраї», «чиновники — кровососи», «олігархів за яйця на рояльній струні вдавити» і так далі.

Тим часом наростають непереборні економічні протиріччя, і дивно, що «російським патріотам» сатаністу-євразійцю Дугіну, продажному актору КДБ Кургіняну та іншим, що отримали досить гарну освіту, в яку входив і курс марксизму-ленінізму, це незрозуміло, бо повинні ж іще пам’ятати, що по Карлушці Марксу, економіка — це базис, а політика — надбудова, що виникає з проблем базису.

Хабаровськ та взагалі весь Далекий Схід, населений в основному українцями та їх нащадками у Зеленому Клині, прапор якого і був основним на мітингах по поверненню губернатора Сергія Фургала, предки якого прибули на Амур з Полтавської губернії, демонструє явне небажання жити в країні з феодально-кримінальною моделлю економіки, яку пропонує федеральний центр.

Безумовно, жителі Далекого Сходу, Норильська, Красноярська, Нижнього Тагілу, Магнітки, Салехарда, і так далі у своєму житті стикаються з жахливим кліматом. А, наприклад, у Канаді всі заводи на тих же широтах обслуговуються виключно вахтовим методом. Але жителі російських міст, багато в чому завдяки Сталіну, там живуть постійно, заводять дітей, та ще і отримали від пахана квартири на вічній мерзлоті (тобто стали «рабами з хатинками»).

Відзначимо, що у багатьох з цих міст, що мають промислові підприємства,саме виробництво оснащене обладнанням ГОСТів 1950-60-хроків, мало ні 30-40-х. І тому люди з ранку спостерігають зелене, або руде небо, дихають всією таблицею Менделєєва, а під кислотними дощами гуляють їхні діти. Так ось, значна частина цих людей все частіше замислюється, що якщо їх завод експортує продукцію почасти на мільярди доларів, чому ж їхня зарплата, не така, як зарплата у канадських працівників на аналогічних підприємствах. І чому гроші від податків, і без того оптимізованих, дістаються Москві, а не Магнітогорську, Нижньому Тагілу і так далі, а не йдуть на їх пенсії, спецдопомогу, медицину, благоустрій міст та житлових будинків, реновацію старого житла та інші соцпроекти.

Їх все частіше і частіше відвідує праведна думка про те, що результати праці, часто вельми важкої, що забирає роки життя, не належать їм. А в «цій країні» олігархи та наближена до них «еліта» не замислюючись за наслідки продовжує жирувати на розкішних яхтах, закуповує нову нерухомість не де-небудь під Челябінськом, а на Лазурному березі, або на Флориді.

Ці представники нової псевдо-аристократії, не дуже освічені та не дуже розумні люди, чомусь вважають, що російський народ, що проживає в ціх містах, де знаходяться їхні підприємства, є не зовсім розумними істотами, готовими до життя кріпаків. Але Хабаровськ, виступи в сибірських уральських та південно-російських містах на підтримку Навального, загальна атмосфера дискурсу в сучасному російському суспільстві передбачає, що найближчим часом пройде політична, або фізична смерть, або усунення диктатора. І під гаслом виконання російської конституції, яка передбачає федеративний устрій держави, ці суб’єкти бідолашної Педераски оголосять, що більша частина надходжень бюджету, залишаються там, де вони заробляються. А не там, де суб’єкти підприємницької діяльності зареєстровані (тобто не у клятій Москві). Безсумнівно, також, що місцеві регіональні лідери, на яких у разі усунення бункерного дідугана буде спиратися російське суспільство, займуться боротьбою з оптимізацією податків, що зробить досить складним утримання яхт, зарубіжної нерухомості у нинішньої ординської псевдо-еліти.

Не викликає сумнівів і те, що представники цієї самої псевдо-еліти будуть намагаються домовитися з регіональними лідерами, навіть і самі це ініціюючи. Власникам алюмінієвих комбінатів, нікелевих та інших заводів набагато простіше забезпечити досить стерпне життя населенню суб’єктів чисельністю від 300 тис.до мільйона, ніж вирішувати фінансові проблеми 140 мільйонів РФ.

Таким чином, у Мордорі, склалася унікальна ситуація, коли базис у кожного члена Федерації абсолютно різний, а надбудова, яка включає до себе мову, ТБ, церковь МП, яку маразмізований диктатор помилково вважає скріпою, одна. Хоча я не визнаю марксистську парадигму і весь економічний детермінізм, але зазначу, що в Орді це основна матриця мислення, але і навіть не виходячи за її межі, вони самі приходять в повний ступор. Такий бо, вкрай хиткий стан був можливий тільки тоді, коли йшов процес оформлення соціальних груп та класів, коли ще не зносилися залишки радянської інфраструктури, був період низьких цін на сировину, а також що важливо, Москва вела країну до якогось світлого капіталістичного майбутнього. Тобто в благословенні 90-ті роки, при Єльцині, який говорив: «Не з Україною ж воювати», і який у фінальному своєму зверненні попросив вибачення у громадян…

Але ті часи минули, настав період мороку та скреготу зубів.

При всій відсталості і ватності деяких росіян, яких стає все менше (по півмільйона на рік!), більшість населення розуміє, що вектор країни спрямований не до побудови Канади, а скоріше до Венесуели або, ще точніше, до Північної Кореї. Багато росіян вже знають, що Венесуела займає перше місце за запасами нафти. Але одні з найкращих друзів Пу, Мадуро та Чавес, довели країну до хліба за картками та голодних бунтів, утечі ледь не половини населення. Внутрішнім чуттям московити розуміють, що подібна картина майбутнього не дуже приємна та швидше катастрофічна.Тому стає невартою уся бравада, яка у своєї імперськості каже про те, що «діди воювали» та можемо повторити.

Єдиною і тепер вже основною лякалкою для росіян в разі, якщо вони спробують змінити владу та зажити, як весь цивілізований світ, є одностатеві шлюби, гей-пропаганда і так далі. Але навіть і це теж починає погано працювати. Хоча рівень гомофобії у Мордорі як і раніше високий, часто геїв б’ють, або навіть вбивають. Але навіть до тупуватих ватників починає потроху доходити, що краще «геї з Брюселя, ніж під**аси з Кремля».

Але очевидно, що завдяки інтернету росіяни легко можуть подивитися на життя таких як вони, співвітчизників, які розсудливо переїхали на благословенний Захід, у тому числі друзів та родичів та побачити, що ніякі натовпи геїв не гвалтують дітей, не осаджують школи та магазини; а їх недавні сусіди ведуть зовсім інше матеріальне життя, ніж вони і що важливо, дихають іншим повітрям та п’ють чисту воду.

Тому безумовно варто задуматися що буде коли РФ спочатку атомізується, а потім і зовсім розпадеться на багаті та бідні регіони, об’єднані хіба, що спільною мовою і культурою, але зовсім різні та не такі, як Британський Союз (Англія, Канада, Австралія, Нігерія, Індія і так далі). Але на відміну від нього, вони навряд чи зможуть зберегти статус-кво і хоча би культурну єдність.

Нагадаємо, що і в РФ є два проблемних регіони:

— Північний Кавказ (Дагестан, Чечня, Інгушетія, Північна Осетія, Кабардино-Балкарія);

— Далекий Схід, де найпроблемнішим завжди був Приморський край.

Перенісши радянську матрицю на РФ можна сказати, що Примор’я — це росіянська Прибалтика, а Північний Кавказ — росіянське Закавказзя; Кавказ майже завжди неспокійний.

Але в РФ є ще й третій проблемний регіон- це Поволжя, де також існує пояс національних республік, головними сепаратистами з яких виступають Татарія та Башкирія. До слова сказати, в Поволжі, як і на Кавказі, діє ще й релігійний фактор — іслам. При цьому багаті нафтою Башкортостан та Татарстан є частиною тюркського, а зовсім не «руського миру». І одним з найгостріших питань у найближчому майбутньому РФ, будуть питання мусульманської громади (частини тієї самої всесвітньої уми), готової спалахнути у разі відсутності дотацій (які скоро закінчаться).

Підводячи короткий підсумок сказаному зазначимо, що розпад РФ зводиться до раптового виходу з її складу трьох блоків: Північного Кавказу, республік Поволжя та деяких частин Далекого Сходу. І РФ прийде кінець. У прямому сенсі слова. Можливо буде СНД-IІ, тобто конфедерація групи держав, що виникнуть на території колишнього Путінстану. Про терміни говорити не станемо, бо їх точно не знає ніхто, крім Господа Бога.

З нинішнього глухого кута є два виходи. Перший: налагодити ефективне використання бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток російських регіонів (80% з них на цей день є банкрутами). По суті це означатиме повернення до сталінських репресій, що не влаштує нікого.

Другий шлях: реальна федералізація РФ, виборність регіональних та місцевих властей, незалежний суд, незалежна преса і ще багато іншого, необхідного для нормального розвитку російських територій. Але інопланетяни прилетять раніше.

Крим повернеться додому в Україну. Відбудеться все безболісно, тому що населення вже є громадянами України, просто одного разу змінять прапори. У Севастополі розміститься база НАТО, а ряд районів отримає статус кримсько-татарської національної автономії, що вже було в 20-х роках 20-го століття. Туреччина та Ізраїль отримають можливість проводити тут свої програми, а жителі, після декількох років нескінченної кризи нарешті побачать, що живуть в географічному центрі цивілізації, а не в глушині «русского мира». У складі України Крим стане другим Гонконгом.

В Україну також повернеться Лугандонія, але їй пощастить менше — на місці колись надпотужного промислового ареалу Європи залишиться цвинтар. Мертві міста стануть популярним місцем паломництва міжнародного туризму за культурно-ознайомчою програмою «вони просрали все». Репарації на відновлення Донбасу будуть стягуватися з усіх регіонів Росії за спеціальною програмою ООН. Тоді хіба що московити в черговий раз прикусять губу, шкодуючи про загиблу імперію. Але є слабка надія, що це їх зцілить від манії величи.

Епізод другий.

Юлиан Худый, обозреватель


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: