Про крах московського антихриста

У ряді нарисів я, багатогрішний отець Феофан Полоцький, розкрив тему предтечі антихриста, якого не тільки я, але і багато інших християни (і не тільки християн) справедливо побачили в особі лідера Третього Риму, який духовно впав ще в 1917 році, а фізично, сподіваюся, впаде скоро впаде остаточно. Міркувати про причини падіння Мордору я не буду зараз.

Але як нам, сподіваємося, що пророческі сповіщає во ютубех та не тільки во ютубех, пан Іван Яковина, сам емігрант з РФ, хоча і агностик, але людина далекоглядна вельми. Честь йому за це та хвала. Якщо все-таки Байден Джон, предтечі тезоіменитий, візьме собі Білий Дім, то скоро вже новий переможець президентських перегонів прийме закони ДАСКА, які фундаментально зруйнують російську економіку. І тим самим завдадуть остаточної поразки черговому предтечі антихриста. І, Бог дасть, не тільки ми, українці, а й весь світ з полегшенням видихне, а я скромно відслужу подячний молебень Господу нашому Ісусу Христу, чиє Ім’я посварено та забуте в скрепоносній Расці.

А поки у фінальному нарисі, який я присвячую цій темі, наведу деякі провидіння не добрих агностиків, а подвижників Христових. Отже, преподобний Ніл Афонський Мироточивий про антихриста писав так: «світ буде уявляти, що цей антихрист лагідний і смиренний серцем, а насправді він буде по серцю — лисицею (Лк. 13, 32), до душі-вовком (ін. 10, 12), збентеження людей буде його їжею (див. 26, 10; ін. 12, 4-5). Коли перетворюватися (тобто гинути) будуть люди, тоді живими харчуватися буде антихрист».

Мені вже доводилося писати про те, що нині чорні маги керують Росією. Але не тільки вони, у пошуку влади над світом, бажаючи змінити майбутнє, Пу звертається і до некторих шаманів у нетрях Амазонії, що пратикують ритуальний канібалізм. Зауважу, що-це крайній прояв прихованого сатанізму, оскільки тут найжорсткішим чином пародіюється основа християнства, тобто вчення про Боговтілення та таїнство Євхаристії.

Отже, в Бразилії, на кордоні з Перу, російські мандрівники вийшли на поселення індіанського племені корубо, суспільний устрій якого застигло на рівні кам’яного віку. Ці аборигени Амазонії не зазнали на собі впливу цивілізації, але зберегли зв’язок з духами злоби піднебесної та «милі» традиції сакрального людоїдства. Саме до них і звернувся на прохання Пу одіозний проросійський політик Віктор Медведчук, який і привіз шамана-канібала з Амазонії, а той провів обряд для Путіна та говорив, що саме Медведчук буде президентом України. Не виключено, що вони забезпечили даного канібала і «продовольством», яке на мові евфемізмів називається «солодка свинина».

Вам це нічого не нагадує? Не так давно в ХХ столітті в Центральній Африці жив та був собі ще один малий антихрист, відомий як Бокасса. Він наслідував Наполеона, грався в монотеїста, нібито він віруючий. Втім, показна релігійність нітрохи не заважала Бокассі влаштовувати банкети зі стейками з чоловічини — все строго за язичницькими звичаями африканців. До речі, вітали Бокасу і в СРСР, де він з успіхом виконував роль «борця проти колоніалізму». Колишній головний кремлівський лікар Євген Чазов згадував, що, коли Бокасса в 1970 році проходив лікування в Москві, він полюбив російську їжу та попросив відрядити з ним радянського кухаря. Якось кухар виявив на президентській кухні в холодильнику людське м’ясо і в жаху втік до посольства. Потім Бокассу скинули, він у кінці кінців відкинувся та здох безславно. Дана ретроспекція сподіваюся стане проекцією на долю Пу, яку він хотів би змінити та тим самим піти геть від розплати.

Але повернемося в наші пенати. Життя (політичне) товариша Медведчука знаходиться саме у невідризанному яйці (Путіна), хоча цілком нерозумно послатися на передбачення амазонського шамана, адже за прогнозами того ж навколо-кремлівського типа професора Солов’я, саме відхід Путіна відбудеться через рік-інший, ще до наступних президентських виборів в Україні. Але без підтримки Путіна Медведчук ніхто. Втім і без всякого роду передбачень ясно, що Медведчук ніколи не буде президентом України, а єдиний варіант для регіоналів рулити країною, це парламентський переворот, зміна Конституції, але і те, цей сценарій призведе до бійки, вони не дарма готують бригади, спираючись на кримінал та тітушок, так вони планують контролювати вулицю. Але тоді є ризик, що вони відправляться годувати рибу у Дніпрі.

Але Бог посвареним не буває. І ось висунувся проти канібалів та предтеч антихриста якутський шаман Олександр Габишев. Він цілком справедливо вважає президента Росії породженням темних сил, з яким треба впоратися. За майже 2 тисячі кілометрів шляху Габишев поспілкувався з сотнями водіїв, відео з його проповідями набрали більше мільйона переглядів, а в Читі місцеві опозиціонери провели для нього зустріч-мітинг. Питання риторичне: чому шаман став моральним обличчям Росії, а не який-небудь ієрарх МП? Тому що як ми вже писали, тая РПЦ, перетворилася на банальну кремлівську посіпаку.

Політолог Валерій Скурлатов вважає, що влада путінського бандва дійсно боїться різного роду шаманів, які виступають проти неї. Але лідери Орди активно готові використовувати різні релігійні культи, щоб подобається народу. Вони тримають свічки, а потім займаються своїми канібальськими справами. Ось саме у шамана Габишева стався такий душевний порив, що треба вигнати Путіна. І це вплинуло на суспільство. Але ж Габишев міг би стати російським Ганді. Подібні ініціативи та акції зазвичай стають добре відомі, широко обговорюються. Але влада злякалася шамана, і не дарма. Адже сила будь-якого добра страшна антихристу.

Наведемо судження про антихриста нашого українського святителя Івана Максимовича, архієпископа Шанхайського і Сан-Францисього. За його словами: «..антихрист надасть можливість „життя Церкви“, буде дозволяти їй богослужіння, обіцяти будівництво прекрасних храмів за умови визнання його верховним правителем та поклоніння йому. У нього буде особиста ненависть до Христа. Він буде жити цією ненавистю та радіти відступу людей від Христа і Церкви. Буде масове відпадання від православної віри, причому змінять вірі багато єпископів і в виправдання будуть вказувати на „блискуче становище церкви“. Шукання компромісу буде характерним настроєм людей. Прямота сповідання зникне. Люди будуть витончено виправдовувати своє падіння, і ласкаве зло буде підтримувати такий загальний настрій, і в людях буде навик відступу від правди і солодкість компромісу і гріха».

Так ось на зміну ленінізму, до цього був державною релігією СРСР, було висунуто «православ’я», яке існувало в Росії в якості «запасної ідеології». А все керівництво так званої РПЦ імені І.В. Сталіна, мало безпосередні та тісні зв’язки з партійними чиновниками (зараз це настільки добре відомий факт, що про нього вже стали забувати). Ці самі чиновники, не тільки передали РПЦ величезну кількість нерухомості (церкви, монастирі, землі) а й надали Церкві істотні податкові та митні пільги, забезпечили їй рекламу в засобах масової інформації.

Справедливості заради відзначимо, що мордоровська РПЦ була не єдиною церквою, яка отримала «високе» чиновницьке заступництво. Горбачов свого часу благоволив Свідкам Єгови (котрих в кінці обібрали та геть заборонили), «християнєйший» міський головушка Лужков, який золотив куполи ХХС на гроші «кинутих» ним же вкладників, як виявилося, мав давні і хороші відносини із явно бісівською Церквою Саєнтології. Однак найграндіозніші кошти від партійно-чиновницької номенклатури отримала, звичайно, Нео-сталінська РПЦ МП тов. Гундяєва.

Навіщо це було потрібно правлячій партійній еліті Орди? А ось навіщо. Ленінізм практично та беславно подох як державна ідеологія та вже не міг забезпечити існування правлячої системи. Адже розділ СРСР та переділ власності (більш відомий як приватизація) і представляв собою просте пограбування народу, потребував нової ідеологічної концепції.

І «православ’я» підходило на цю роль просто дивовижно. Ось цю роботу і підрядилася виконувати РПЦ МП. При цьому церковні функціонери обіцяли народу «духовне відродження» Росії, точніше остаточне її виродження. Якби їм вдалося зробити російських людей більш добрими, моральними, духовними, чесними, або хоча б утримати всі ці якості на колишньому рівні — честь і хвала православ’ю в дусі РПЦ. Але замість цього вони створили в Росії найгострішу духовну кризу та майже повну моральну дегенерацію.

Недовіра до влади залишається досить суттєвою рисою народної релігійності, і це може стати нищівним ударом по всій системі державно-церковних відносин. І на питання, а що робити з церквою у держави немає відповіді. Бо РПЦ МП замість того щоб бути виключно союзником в боротьбі держави за традиції проти зовнішніх модерністських загроз, породжує з себе сили, які міряють російську державу тією ж міркою, що і західні, і вважають її безбожним руйнівником древніх укладів. Влада настільки звикла до повної лояльності церковних ієрархів, що автоматично перенесла їх позицію на всю Церкву. І це виявилося великою помилкою. З лояльною Церквою у держави одна розмова, а з нелояльною зовсім інша. І можливо, що вже скоро держава може різко скоротити фінансування Церкви, пославшись на економічну кризу.

Але вже діти, юнаки та дівчата, які приходять в храми і не знають про специфіку православних канонів, дуже часто натикаються на таке озвіріння і ненависть з боку «бабульок», «дідусів» та ще й кізяків-яничарів Кремля в храмах, що ще раз відвідати Храм і «неправильно перехреститися» в ньому, у молодих людей бажання більше немає. І вони відвертаються від Православ’я і від Церкви взагалі. Це дуже сумно та безглуздо.

І в такому контексті згадаємо пророцтва преподобного Гавриїла Грузинського, того самого гірського аскета, що спалив у Тбілісі в 1962 році портрет Леніна прямо на демонстрації. Отже, старець писав: «останнім часом прихильники антихриста будуть ходити до церкви, будуть хреститися та будуть проповідувати про євангельські заповіді. Але не вірте тим, у кого не буде добрих справ. Тільки у справах можна дізнатися справжнього християнина». Тут теж, передбачення гірського старця, збігаються з передбаченнями святих Матрони Московської, Серафима Саровського та Лаврентія Чернігівського — про те, що настане час, коли знову почнуть золотити куполи церков, а коли закінчать, тоді і настане кінець антихристову Мордору.

Про зовнішній блиск «відродженого православ’я» в Орді я вже писав. А тепер висловлю свої судження з приводу сфери цінностей. Як свідчить святоотцівська спадщина, антихрист (або його предтеча, зокрема Пу) буде представлений, як захисник традиційної віри та цінностей, а також як провідний політик. Але з його приходом нічого не зміниться, а життя буде йти своєю чергою. Відкриття ж того, що ця людина є антихрист буде несподіваним та зовсім неприйнятним для його прихильників. Будуть переслідуватися противники антихриста, вони будуть знищуватися, оскільки несуть правду про нього. Його популярність буде зростати з кожним днем. Його правління ознаменується численними війнами, які повністю будуть підтримані його прихильниками.

Чого варта гучна історія з отруєнням Олексія Навального, нашого українського хлопця, який був теж добрим агностиком, але вийшовши на черговий рівень боротьби зі вселенським злом в особі Пу, став-таки …добрим християнином. Бо зрозумів,що без Христа не перемогти антихриста.

А тим часом «лицемірство антихриста в цей період дійде до того, що він навіть у ставленні до християн не тільки не покаже себе противником їх, але виступить навіть з готовністю свого заступництва їм. Своєю зовнішньою показною стороною життя, він буде намагатися наслідувати Христа. Більшість християн, які керуються не духовним розумом Церкви, а плотською мудрістю, не побачать цього обману та визнають антихриста Христом, вдруге прийшли на землю… випробування для Святих Божих настане страшне: лукавство, лицемірство, чудеса гонителя будуть посилюватися, обдурювати і зваблювати їх, витончені, продумані і прикриті підступною винахідливістю переслідування і сорому, необмежена влада мучителя-поставить їх в скрутне становище; мале число їх буде здаватися нікчемним перед усім людством… загальне презирство, ненависть, наклеп, утиски, насильницька смерть зробиться їхнім жеребом… Супротивники антихриста вважатимуться порушниками, ворогами суспільного блага і порядку, піддадуться прикритому і відкритому переслідуванню, зазнають тортур і страт… Тільки для тих, хто буде керуватися Св. Писанням, воно скаже, що не більшість, а лише деякі простують по вузькому шляху, в останні ж дні світу цей шлях до крайнощів збідніє». (Свт. Ігнатій Брянчанінов). Що вже говорити, але все це вже мною описано в колишніх нарисах, все це ми спостерігаємо в Орді.

Багато років в Росії переслідуються опоненти фюрера Третього Риму. Багато з них загинули при неясних обставинах. А ті, хто вижив, як наш Олексій Навальний, за котрого ми молилися багато, то вижив, завдяки чуду. Тих же, яких не можна було вбити без шуму та галасу, всіляко висміювалися. Сміх — страшна зброя, яка здатна знищити будь-якого опонента. У Росії ця зброя, на жаль, скерована на прекрасних людей цієї держави, таких як Новодворська. Ці голоси правди в Росії всіляко обмовлені і висміяні. Ніхто не сприймає їх всерйоз, більш того, вони представлені як агенти того самого «загниваючого Заходу», що руйнують брехнею «велику Росію» з карколомною убогістю, здичавілим та вкрай отупілим народом з купкою сатаністів нагорі.

Для сучасного росіянина критика на адресу його президента страшна. Плешфюрер для нього — великий політик, який має беззаперечний авторитет. Всякий же критик його — ніхто інший, як все той же «агент Заходу». Народ навіть не замислюється про те, що президент нарощує довіру до своєї персони за допомогою простого популізму. Народу подобається «сильна і страшна країна», народу подобається «Кримнаш» та «іхтамнеєт» , народ без розуму від безкоштовного олів’є.

Росіяни щиро вірують у свою винятковість, в особливу путь Росії, нав’язану їм медіа і церквою. Вони задоволені політикою свого президента та не проміняють його ні на кого. Народ з глибоким задоволенням сприймає хамство своєї держави по відношенню до сусідів. Йому подобається надумана міць Росії. Йому подобається нескінченна загарбницька війна Росії. Він готовий проковтнути будь-яку заборону Держдуми і Роскомнагляду, чи це заборона на українські цукерки, грузинську воду, мереживні труси, жовто-блакитний прапор, літеру «Ы», нецензурну лайку і т .д, і т. д, і.д., адже це виправдані кроки в боротьбі «Великої Росії» з «загниваючим заходом».

Може бути я скажу наївну і утопічну річ: якщо Казковий вважає себе православним християнином, йому слід прилюдно покаятися перед власним народом за всі свої скоєні гріхи, вільні і мимовільні, подати у відставку і тихо і, головне — таємно піти у віддалений монастир послушником та довічно замолювати там свої гріхи перед Богом і перед країною…. Це — єдино розумна альтернатива для цього президента Росії (посада, дозволена на території РФ). Бо якщо він цього не зробить, то раніше Божого суду його чекає інший суд-Гаазький…

Все йти в монастир поривався король у виконанні Гаріна з «Попелюшки» 1947 р. Однак Пу швидше схожий на героїню Раневської з цієї ж казки: «Ех, Королівство замале, розгулятися ніде, але нічого, треба терміново посваритися з сусідами, це то я вмію…».

Тут представлені лише деякі ознаки і подібності. Деякі зовсім вже безглузді. Я не б став публікувати, опублікував лише цікаві на мій погляд. Кінець правління плешфюрера вже добігає кінця, а апокаліпсису так і немає, отже чи є підстави все відносити до конкретної людини? Або бути може, ми дійсно знаходимося в кінці часів?

В історії відомо багато диктаторів, які користувалися беззаперечною підтримкою народу та розв’язували кровопролитні війни. Калігула, Нерон, Аттіла, Мухамед, Іван Грозний, Робесп’єр, Бонапарт, Гітлер, Сталін, Мао, Пол Пот, Турмен-Баші, Піночет, людожер Бокасса, корейські Кіми і нарешті Нео-Ординський плешфюрер.

Багато їх ми справедливо співвідносили з фігурою антихриста. Існування цих нелюдей на Землі вже жахливо, проте воно дає привід думати, що Пу — це все ж не великий антихрист, а його предтеча, вже майже повалена нікчемність з годинником хубло. Однак у важкі дні заборон, воєн, сліпого обожнювання плешфюрера та іншого мракобісся вже точно не зайвим буде прочитати Біблію, згадати заповіді і помолитися. Адже якщо подібне зло вже було на світі, може і цього разу Ісус Христос дарує нам ласкаве позбавлення. Сподіваюся, що це відбудеться вже скоро.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор теології