Про державну стратегію та національну ідею

Поза колом фахівців мало хто звертає увагу на те, що Україна від оголошення незалежності не витворила державної стратегії. Немає стратегії — громадяни не бачать спільної перспективи, не бачать перспективи — не мають орієнтиру консолідації. Такого висновку прийшли громадські активісти-інтелектуали, які після 2010 року утворили кілька «візійних» спільнот задля Бачення (візії) майбутнього. Прагнули змоделювати погоджену Візію, яка стала би суспільним замовленням на державну стратегію.

Вже на старті візіонери мали визначитися щодо Національної ідеї, на яку годилося би орієнтувати майбутню Стратегію. Адже Ідея — це «спільна мета та довгострокова стратегія розвитку суспільства», вона має «об’єднувати націю для спільної мети, допоможе сформувати стратегію дій держави», чи навіть взагалі є «концентрованим виразом стратегічної мети».

Описів Ідеї запропоновано чимало, але серед них немає загальновизнаного. Тому візіонери мали або обрати одну з наявних концепцій, або запропонувати свою. Більшість груп обрали другий варіант.

БУДЕ ВАМ ЩАСТЯ

«Українське щастя» — саме таку Національну ідею запропонувало 2014 року громадсько-експертне об’єднання «Нова Країна». Привабливість її полягає у поєднанні універсальності (щастя) і можливості структуризації: адже, давно складений і регулярно вимірюється відповідний The Happy Planet Index / Всесвітній індекс щастя. Цей орієнтир дозволяв конкретизувати завдання, яке поставили автори як числовий показник ефективності стратегії: протягом семи років вивести Україну в першу двадцятку країн за індексом щастя. (World Happiness Report: 2020 року Україна посіла 123 місце.)

«Нова Країна» позиціонує себе як незалежна, бо функціонує лише на кошти учасників і добровільні пожертви симпатиків. Що вельми вірогідно, оскільки фундаторами і ключовими активістами стали бізнесмени, які обрали традиційний курс: держава має придушити корупцію і монополізацію, дати підприємствам вільно працювати, і тоді ми збудуємо нову країну!

Разом з тим, оприлюднені пріоритети десяти (!) напрямків роботи не мають внутрішнього взаємозв’язку, з їх переліку неможливо оцінити і пояснити комплексність/повноту проекту і послідовність його реалізації. Напрацювання окремих експертів та спільнот частенько не стикуються одне з одним. «НК» від початку змушена зосередилася на «зшивці» окремих фрагментів в єдине ціле.

Відсутність цілісності у проекту можна зрозуміти з аналізу складу учасників: в опрацюванні Візії взяли участь майже дві тисячі осіб, серед яких виявили 11 категорій активістів: підприємці, управлінці, громадські і політичні діячі, освітяни, юристи, журналісти…

На жаль, там не було ні філософів, ні соціологів, які й могли би порадити прийнятне рішення проблеми.

Пізніше з’ясувалося, що за структурою проект «НК» схожий на російську «Стратегію-2020», яка розроблялася 2011 року кращими експертами під керівництвом Вищої школи економіки і Російської академії народного господарства і держслужби. І стало очевидним, що приваблива формула Щастя направду була лише наліпкою: аби імітувати причетність.

ІДЕЯ ЯК ФІГОВИЙ ЛИСТОК

Пропозиції «Нової Країни» прохолодно зустріли в уряді, але взяли до розгляду на Банковій. Не зважаючи на відсутність цілісності, свіжоспечена Візія НК на диво швидко потрапила до Адміністрації президента.

Стратегія сталого розвитку «Україна — 2020» також виявилася пакетом не структурованих намірів та побажань. Наприклад, метою було оголошено протягом 5 років «впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі.»

Оце якраз сьогодні на календарі 2020 рік…

Чи варто дивуватися, що державний документ наслідував імітаційну роль Української ідеї в «НК», яку, однак, подали в іншій формі: «гідність, свобода, майбутнє».

«Планувати 60 реформ це мабуть звучить дуже круто для виборців. Але це звучить дуже непрофесійно для експертів, — зауважив відомий експерт Сергій Дацюк. — Здійснювати 10 реформ на рік наступні 6 років це нонсенс. У нас нема такого рівня управлінців, які зможуть узгодити такого рівня реформи в масштабі держави. У Президента немає такого рівня експертної підтримки, яка б дозволила це робити. У держави немає такого запасу ресурсів, навіть за умови зовнішніх запозичень…»

РЕАНІМАТОРИ

На відміну від АП, у Кабміні прислухалися до іншого об’єднання — «Реанімаційний Пакет Реформ». Воно теж оголосило себе незалежним, але грантове фінансування цю заяву ставить під сумнів. РПР похвалилося, що має понад триста експертів, активістів, журналістів, науковців, правозахисників з півсотні відомих українських аналітичних центрів та громадських організацій. РПР досить швидко подав «Дорожню Карту Реформ для Парламенту VIII скликання», до якої увійшли 23 документи у 18 найважливіших галузях: від конституційної до електронного урядування.

На жаль, питання чому і навіщо, за якими пріоритетами потрібне реформування, в оприлюднених документах залишалося досить довго невизначеним: спільнота вирішила не витрачати ресурси на проблеми з Національною ідеєю, і почала працювати… із середини: без публічної Візії. Сама назва «реанімаційний» наводить на думку не про майбутнє, а про минуле: відновлення попереднього тренду: на дно європейських рейтингів?

Складається враження, що ні донори, ні ініціатори РПР не помітили: деяке економічне зростання України пішло в небуття після 2008 року — разом з фінансовими пухирями. І зовсім не зрозуміло: на чому ґрунтується впевненість, що 23 їхніх документи (на відміну від усіх схожих попередніх) допоможуть змінити багаторічну практику імітації, яка залишає від благих намірів (реформ) лише їх оболонку?

Навіщо цим «реформаторам» турбуватися про Бачення майбутнього, якщо вони працюють за стратегічними програмами закордонних донорів?

НЕСТОРІВЦІ

Несторівська група позиціонується «міждисциплінарним об’єднанням, що займається розробкою стратегічного бачення для країни. Група є самофінансованою і функціонує на волонтерських засадах» — тобто, незалежною від влади і бізнесу, що надає певну свободу творчості.

Вирішення проблеми Національної ідеї несторівці формулюють обережно: «…новітньою національною ідеєю має стати модернізація нації, а не її побудова: переведення України на траєкторію сталого розвитку…

«Щоб домогтися безповоротності переходу до цінностей самовираження й тим самим посилити шанси реформ у напрямку сталого розвитку й відкритого доступу, слід, зокрема, зняти загрозу безпеці (у різних аспектах) і формувати бажані цінності — через освіту, мас-медії, релігійні організації тощо.»

Формулювання впритул підводять до «того самого» питання: що і кому власне, треба робити прямо завтра, аби забезпечити переведення України на траєкторію сталого розвитку?

Відповідь, на жаль, розчарувала: «зняти загрозу безпеці (у різних аспектах) і формувати бажані цінності…» Бо кожен громадський активіст має підстави заявити: це давно відомо, нас цікавить ЯКИМ ЧИНОМ можна прискорити реалізацію завдання, поки державу не розірвали зовнішні та внутрішні хижаки?

СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР

На відміну від більшості візійних груп, в спільноті «Foundation for Future» (fff) згуртувалися переважно філософи та футурологи. Вони напрацювали багато цікавих і корисних пропозицій, зокрема і останній проект: «Суспільний договір». Але тут взагалі обійшлися без Національної ідеї: лідер групи Сергій Дацюк пояснив, що «національна ідея це не те, що дасть нам єдність та перспективу…»

Обґрунтування має суттєві аргументи: «Олігархи не бояться національного наративу, бо капітал не знає національних обмежень. Олігархи бояться лише сильної мережевої громади та її контролю за державою та корпораціями. Олігархи не бояться реформ, бо будь-які спроби чужих прикладів національних модернізацій вони корумпують і пристосують. Олігархи бояться внутрішніх громадських інновацій, що спрямовані на деолігархізацію.

Висловлю неприємну і контроверсійну думку — саме націоналісти чи носії національної ідеї під час української революції 2013–2015 років з усією повагою до їхнього вкладу у війну проти Росії були попутниками української олігархії. Більшість націоналістичних партій в Україні були безпосередньо олігархічними проектами.»

Як бачимо, лідер fff відкидає Національну ідею, тому що «носії Ідеї (всі?) стали попутниками української олігархії», яка і є головним ворогом суспільства.

Залишається незрозумілим, як філософ визначив носіїв Ідеї за рамками націоналістичних структур, і як можна здійснити антиолігархічну революцію без участі націоналістів.

КОНСТИТУЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЯ

Громадський проект «Україна — це я!» проблему Стратегії вирішував інакше: інструментом стратегічних змін визначив процес загальнонародного творення Конституції (яка мала би корелювати із майбутньою Стратегією України). Спільнота новітніх українських конституціоналістів готується до процесу скликання Установчих Зборів, який (сам процес підготовки) і стане «інструментом написання нових правил співіснування, нового суспільного договору». Певна логіка тут в наявності: ті особи, що беруть особисту участь у формуванні/обговоренні/конструюванні нового проекту, будуть вважати його своїм, отже — активно його просуватимуть. Залишається цей всенародний процес розпочати і забезпечити. Як саме це зробити, неясно. З часом цей проект фактично доєднався до «Суспільного договору».

ПРОГРАМІСТИ

Окрему позицію обіймала «Суспільна ланка», один з паростків «Спільного Проекту». Ця команда поєднала в основному програмістів, які зосередилися не на філософських пошуках Візії, а на практичному створенні програмного інструментарію прямої соціальної взаємодії. Програмне завдання виглядає так: «Нам потрібен інструмент наступного покоління. Розробкою інструменту для миттєвого поєднанням ідеї та ресурсу для її втілення і займається наша команда. Платформа „Суспільна Ланка“ дозволяє зменшити втрати часу та ресурсів на пошук інформації, зменшити кількість невикористаних залишків ресурсів, значно підвищити швидкість та ефективність взаємодії в суспільстві. Платформа „Суспільна Ланка“ допоможе покращити умови існування, допомогти один одному у скрутний момент, а інколи і врятувати життя. Наше Суспільство може надати наповнення такій платформі.» На жаль, засновники, яких гуманітарії називають «технарями», традиційно недооцінили складності соціально-філософських проблем і суттєво переоцінили власні можливості.

«Реальна стратегічна внутрішня політика — як конкуренція масштабних змістовних проектів — практично відсутня, вироджуючись у принцип «хто кого перекричить». — відзначив директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік НАН України Володимир Горбулін.

ПРОФЕСІОНАЛКА

Проти розуміння Національної ідеї як політичної програми категорично заперечує провідна дослідниця цієї проблеми кандидатка філософських наук письменниця Оксана Забужко. Вона нагадує думку Хосе Ортеґи-і-Гассети: національна ідея — це не те, що народ думає про себе в часі, а те, що Бог думає про нього у вічності. Це сенс буття народу, його, як казав Геґель, «репліка в драмі світового духу», про яку цей народ може в своєму історичному житті лише приблизно здогадуватися, через різні форми самореалізації.

«Така проблематика може бути окремим розділом філософії історії, вважає пані Оксана, але це більше ніж філософія історії, бо це ще й сфера метафізики — той погляд на націю, який передбачає уявлення про розумність Всесвіту, про „генеральний план“, в якому кожному приділена якась „роль“, або „завдання“, а наше людське діло — знайти й виконати свою…»

О.Забужко воліє говорити не про Ідею, а про національне самопізнання, і цитує улюблену сентенцію Мераба Мамардашвілі: «Независимость нам нужна и для того, чтобы себя увидеть».

ІМПУЛЬС ВЗАЄМНОГО НАВЧАННЯ ТА ІНТЕГРАЦІЇ

Як і Сергій Дацюк, Спільний Проект вважає, що ідея, якої Україна найбільше прагне — це основна концептуальна установка на деолігархізацію. Згода також і з закликом творити проект, який виходить за межі країни і має зацікавити навколишній світ.

Проте Спільний Проект вважає відмову від Національної ідеї в Україні передчасною, і пропонує об’єднавчу платформу за участі націоналістів та інших носів Ідеї, а не без них.

Як і Оксана Забужко, група Спільний Проект оминає дискусію про визначення Національної ідеї, і також погоджується із нагадуванням про метафізику: «той погляд на націю, який передбачає уявлення про розумність Всесвіту, про „генеральний план“, в якому кожному приділена якась „роль“, або „завдання“, а наше людське діло — знайти й виконати свою…».

Аби «знайти і виконати свою роль», Спільний Проект звернувся до ентелехії, яка, за Аристотелем, зокрема, містить в собі внутрішню приховану мету кожного буття. Якщо у кожного буття є прихована мета, то таку приховану мету має й Україна: треба її знайти, зрозуміти, відчути і конкретизувати.

Результатом роботи міждисциплінарної групи став «синтетичний» Позитивний сценарій, що «дає підстави і для раціональної зваженості, і для метафізичного піднесення, містить поле альтернативно-охоплюючих думок, які вимальовують досить реалістичний (а водночас й прагматичний) форсайт-проект».

Наразі Сценарій — це перше кондиційне суспільне замовлення на прийдешню державну стратегію.

Олександр ТЕРТИЧНИЙ,

консультант з питань публічної соціології,

координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект