Преподобна Марія Монгольська: візантійська принцеса як символ незламності

Ексклюзив. Марія Монгольська, донька імператора Михайла VIII Палеолога, увійшла в історію як одна з визначних постатей Візантії. Її життя, сповнене політичних випробувань та духовних пошуків, стало прикладом відданості вірі та служіння державі. Прізвисько «Монгольська» Марія отримала через шлюб із Абагу-ханом, сином Хулагу-хана, що став частиною дипломатичних зусиль Візантії для зміцнення зв’язків із монгольською державою. Цей союз мав стратегічне значення, але для Марії він також став випробуванням віри, яку вона зберегла навіть у чужому середовищі. Її духовний шлях і життєвий приклад здобули їй велику пошану, і це зробило її важливою постаттю не тільки в політичній, але й у церковній історії Візантії й світу.

Свята преподобна Марія Монгольська, донька Імператора Михайла VIII

Саме тому Церква Святої Марії Монгольської, освячена у XIII столітті, стала не лише пам’яткою архітектури, а й символом її незламної віри. Це майже єдина грецька православна церква у Царгороді, яка залишалася під опікою грецької громади після падіння Візантії, де було збережено духовну спадщину, яку започаткувала принцеса Марія. Це місце, де ще й сьогодні вшановують її пам’ять, є живим свідченням її відданості Богові та своєму народу.

Імператор Візантії Михаїл Палеолог, батько святої Марії Монгольської

Марія Монгольська, позашлюбна дочка імператора Михайла VIII Палеолога, одного з найвидатніших візантійських імператорів, народилася в період, коли Візантія намагалась відновити свої колишні велич та вплив після розпаду під час Четвертого хрестового походу (1204 рік)Її батько відомий як Імператор- Відновник, правив у часи великих політичних та соціальних змін, зокрема після 1261 року, коли йому вдалося повернути Константинополь із латинської окупації.

За допомогою дипломатії, яка полягала в обіцянках наприклад Папі Римському укласти церковну унію, а також шлюбам дочок Михайлу вдалося зміцнити становище Візантії на світовій політичній арені. У той же час, це вже була не колишня потужна Візантійська імперія: дочку Ірину видав за царя Болгарії Івана Асеня III, а доньку Єфросинію за золотоординського беклярбека Ногая. Тобто за тих, кого зазвичай візантійці іменували «варварами». Так й раніше позашлюбних дочок видавали і за «варварів», наприклад в Русь-Україну або в Німеччину. Але ось тільки космічна недоречність та іронія долі у тому, що саме серед слов’яно-германських «варварів» й вціліли нащадки могутніх імператорів Царгорода та збереглися й пам’ять про цю лінію предків…

Зазначимо, що у той час Візантія прагнула зміцнити свою позицію на політичній арені, укладаючи союзи з різними державами, в тому числі з монголами, які представляли серйозну військову і політичну силу в Азії.

Марія Михайлівна, донька Відновника, стала ключовою фігурою дипломатичних шлюбних проектів Візантії, спрямованих на зміцнення зв’язків із могутніми сусідами. Спочатку її призначили нареченою для Хулагу, першого ільхана держави Хулагуїдів, однієї з степових держав у Євразії, яка виникла після походів Чингізхана. Та поки представницьке візантійське посольство з нареченою долало далеку дорогу до Персії, Хулагу помер. Замість нього Марія вийшла заміж за його сина й спадкоємця Абагу, який щойно став другим ільханом цієї держави.

Шлюб Марії з Абагу мав важливе стратегічне значення. Для Візантії це був шанс зміцнити зв’язки з монголами, які могли стати союзниками в боротьбі проти османів, а таким чином розширити свій вплив у Східному Середземномор’ї. Для монголів цей союз забезпечував дипломатичну та військову підтримку у складному геополітичному середовищі. Абагу, будучи впливовим правителем, також підтримував контакти з папством, що свідчить про прагнення до ширшої християнсько-монгольської співпраці.Однак для самої Марії Михайлівни цей шлюб став непростим випробуванням, адже їй довелося адаптуватися до чужої культури й нових політичних реалій, залишаючись вірною своїй релігійній ідентичності та духовним цінностям.

Деякі хроністи стверджують, що умовою шлюбу було звернення Абагу до християнства, і він навіть прийняв ім’я Миколай. Хоча достовірність цього факту залишається під питанням, відомо, що Абагу листувався з римськими папами Климентом IV і Миколаєм III, закликаючи організувати хрестовий похід проти єгипетських султанів.

Шлюб з Абагу був не лише політичним союзом, а й викликом для Марії. Представник династії Чингізхана (а точніше його правнук), Абагу (або Абака) походив із роду, що вособлював завоювання та насильство, а його правління було частиною жорсткої монгольської політики. Незважаючи на труднощі, цей союз став спробою об’єднати політичні інтереси двох великих держав, забезпечуючи їх взаємну вигоду та стабільність в Євразії.

Після приїзду до монгольського двору вона потрапила в культурно та релігійно чужий для себе світ. Монгольське суспільство, хоча й було відкритим до різних релігій, зберігало глибокі шаманістичні традиції, а також буддизм та такий єретичний напрямок християнства, як несторіанство, яке було засуждено на Третьому Вселенському (Ефеському Соборі). Марія, як християнка, відчувала себе чужою в цьому середовищі. Вона зіткнулася з труднощами в збереженні своєї віри, оскільки монгольська культура мала зовсім інший релігійний контекст. Більше того, хоча вона була важливою політичною фігурою через своє походження, а попри це її становище в гаремі Абаки було обмеженим. Як позашлюбна дочка імператора, вона не могла зайняти головне місце серед дружин хана. Цю роль виконували інші, зокрема жінки з монгольських родів, що підсилювало її відчуття ізоляції та неповноцінності в чужому для неї світі.

Хан Абагу, чоловік Марії Монгольської

Марія Михайлівна, як православна християнка, пройшла через низку важких випробувань, які глибоко вплинули на її духовне життя. В умовах монгольського двору, де панували шаманістичні та несторіанські традиції, їй доводилося залишатися вірною своїй вірі, що становило величезну релігійну та культурну боротьбу. Як жінка, яка перебувала в чужому середовищі, без підтримки рідної громади та без можливості активно практикувати свою віру, Марія мусила зберігати свою православну ідентичність в умовах культурного та релігійного різноманіття. Це були глибокі випробування для її віри. Ще більше ці випробування загострювались через її становище у монгольському дворі, яке стало для неї не лише політичною, а й особистою боротьбою.

Її чоловік 17-річним царюванням придбав собі славне ім’я, заступництвом ученим і поетам та розсудливістю управління підняв добробут своєї країни. Проводив анти-мусульманську політику, намагаючись вкоренити основи буддизму та несторіанства. Але при тому він часто проявляв слабкість до пияцтва, що погіршувало їхні стосунки та створювало додатковий емоційний та духовний тиск на Марію.

Вона відчувала, що її життя у цьому чужому світі, в якому було неможливо знайти спокій або підтримку, потребує духовного очищення.Відомо, що у християнських джерелах згадується, що Абагу прийняв хрещення перед одруженням з Марією, але цілком ймовірно, що це було частиною дипломатичної пропаганди, покликаної виправдати одруження християнської принцеси з монгольським правителем; хоча він міг прийняти хрещення, але за несторіанським обрядом, що було поширене у його середовищі, а при тому практикувати релігійний синкретизм. Мусульманські джерела не вважають Марію головною дружиною Абаки і навіть не згадують її серед інших дружин.

Попри всі ці труднощі, Марія залишалася стійкою у своїй вірі. Вона стала символом релігійної стійкості, оскільки зберегла свою християнську віру, незважаючи на жорсткі умови, які існували при монгольському дворі.

Марія Монгольська, незважаючи на всі труднощі та випробування, зіграла важливу роль у дипломатичних зусиллях Візантії. Її шлюб з Абагу і здатність зберігати свою віру в умовах культурного та релігійного різноманіття стали не лише важливим дипломатичним кроком, але й символом релігійної стійкості. Це свідчить про складність і важливість дипломатичних зв’язків між Візантією і монголами, а також її особисту роль у збереженні миру та стабільності між двома великими імперіями.

З часом, перебуваючи при монгольському дворі та переживаючи численні труднощі, Марія Михайлівна прийшла до думки про чернецтво. Це рішення було, ймовірно, пов’язане з бажанням спокутувати не лише власні гріхи, але й гріхи її батька, Михайла VIII, який заплутався у своєї політиці між Сходом та Заходом, та її чоловіка. Така мрія (на цьому етапі її життя ) про духовне очищення через чернецтво була для неї також способом знайти внутрішній мир та духовне відновлення. Вона прагнула відновити зв’язок з Богом і своєю вірою, яка була таким важливим аспектом її ідентичності.

Абагу помер в 1282 році, його старша донька від Марії була видана заміж за гарячим сприянням матері в Православну Грузію, однією з причин було бажання Багратіонів породнитися відразу з Палеологами та Чингізидами. А після смерті чоловіка в 1282 році Марія разом з молодшою донькою повернулася до Візантії, що стало важливим духовним і життєвим кроком.

Повернення до Константинополя стало для Марії новим етапом: вона налаштувала життя дітей, зорганізувавши обом донькам вдалі шлюби, а згодом прийняла постриг у монастирі, який патронувала, де вона стала черницею Меланією. Це рішення символізувало її повну посвяту молитві та служінню Богу, що стало важливим етапом її духовного шляху.

Чернецтво також могло стати способом уникнути політичних чи сімейних зобов’язань, якими Марія була обтяжена, як дружина монгольського правителя та членкиня дому Палеологів. Як черниця, вона могла повністю уникнути політичних інтриг при Константинопольському дворіта зосередитися на доброчинній діяльності та молитвах. Водночас, це рішення могло стати й актом відновлення, коли вона не тільки фізично повернулася до Візантії, а й духовно повернулася до своїх коренів, відновивши свою роль у релігійному житті імперії свого батька.

Марія Монгольська вирішила відновити монастир, що мав важливе значення для неї духовно. Це місце, яке стало її осередком віри, було пов’язане з давньою історією Константинополя, ще з однією святою царівною, бо ця обитель мала історію ще з VII століття, коли принцеса Сопатра, донька імператора Маврикія, і її подруга Євстолія заснували його як жіночий монастир на схилі п’ятого пагорба Константинополя. Земля для будівництва була подарована батьком-імператором. Монастир був присвячений Святій Євстолії, а обидві жінки пізніше були канонізовані. Маврикій, батько Сопатри, після того як був позбавлений влади в результаті чергового воєнного перевороту та жорстоко страчений тираном-узурпатором Фокою також є канонізованим святим страстотерпцем. Сопатра стала останньою представницею династії Юстиніана.

У ХІ столітті до монастиря була додана нова частина, а він був перепосвячений Всім Святим. Монастир мав тісний зв’язок з монастирем Великої Лаври на Афоні. Під час латинського панування після Четвертого хрестового походу в 1204 році монастир зазнав значних руйнувань. Хрестоносці, які захопили столицю Візантії, створили Латинську імперію, що існувала 57 років, а багато православних монастирів та церков, у тому числі цей, занепали або були знищені.

Саме Марія Монгольська стала тією, хто відродив цей важливий монастир. Вона не лише реставрувала будівлі, але й відновила аскетичне життя, яке було майже знищене під час латинського панування. Завдяки її зусиллям, монастир став не лише духовним центром для місцевих віруючих, але й символом відновлення візантійської духовності після періоду великого занепаду. Цей монастир став для Марії не тільки місцем молитви та віри, а й своєрідним відкупленням за ті випробування, які вона пережила під час свого життя, а також за гріхи батька та чоловіка.

Прижиттєвий портрет Марії Монгольської, в її храмі

Її чернецтво стало не лише особистим вибором, а й публічним свідченням того, як можна залишатися вірною своїм переконанням навіть у складних умовах. Вона прагнула до духовного очищення та відновлення через покаяння, тривалі молитви та служіння людям. Вона організовувала лікарні та притулки для тих, хто страждав від різних недуг, а також займалася лікуванням та моральною підтримкою тих, хто був фізично або емоційно виснажений.

Для матері Меланії, як для черниці, допомога хворим була частиною її духовного служіння — вона вважала, що лікування тіла має супроводжуватися духовним зціленням. Її постійна присутність серед стражденних і відданість їм була прикладом того, як християнське милосердя повинне проявлятися у щоденній турботі про інших.

Мати Меланія провела багато років у постійних молитвах за мир і благополуччя свого народу, за спасіння душ та зміцнення православної віри. Вона також вела численні молитви за спасіння душ всіх, хто був поруч із нею. Меланія вважала, що душі людей потребують постійної підтримки через молитву, щоб знайти спасіння і душевний спокій. Її молитви за душі померлих, за тих, хто втратив свою віру чи морально відступив від Бога, мали величезний вплив на тих, хто шукав духовного відродження.

Будівництво храму на честь Пресвятої Богородиці, у монастирі, який відновила Марія Монгольська, стало важливим духовним і культурним внеском у життя Візантії. Турбота про монастир, від якого нині зберігся лише храм Панагії Мухоліотиси (Пресвятої Богородиці), була головною справою Марії до кінця її днів. Вона прикрашала обитель, не шкодуючи коштів, замовляла рукописи, дорогоцінне богослужбове начиння. Ось чому храм Богородиці-Панагії ще називають храмом Марії Монгольської.

Султан Мехмет II, відомий своєю перемогою над Константинополем у 1453 році, захопив місто після довгої облоги, що поклала кінець Візантійській імперії. Саме він видав цей фірман, який став гарантією захисту храму, незважаючи на намагання наступних османських правителів перетворити цю церкву на мечеть.

Це було та є справжнє чудо — збереження святині, адже в ті часи рідко вдавалося зберегти християнські храми. Під час антигрецького погрому 1955 року, було зруйновано багато грецьких храмів і майна. Саме тоді церкву Марії Монгольської було серйозно пошкоджено, але завдяки зусиллям місцевої громади та підтримці відновлювальних робіт, храм було відремонтовано й знову відкрито для вірян.

Сьогодні храм продовжує служити місцем молитви для православних греків та паломників з усього світу. Люди, які прагнуть побачити не сучасний Стамбул, а славетний Константинополь, приходять сюди, щоб віднайти духовний спокій і зміцнити свою віру. У храмі досі зберігається копія фірмана султана Мехмета II, який видав цей документ на захист святині, що знаходиться на стіні поруч із іншими охоронними грамотами.

Храм Марії Монгольської, сучасний інтер’єр

Іти з цієї церкви, де затишно пахне гарячим воском та ладаном, мені не хотілося. І раптом, у цьому моменті прощання, я відчув, що стою в невеликому, але безцінному куточку того, що залишилося від величної Візантії. Як науковець-гуманітарій та практикуючий християнин, я особливо гостро усвідомлював цей зв’язок із минулим: цей храм, що вистояв усупереч часу й негараздам, став символом духовної спадщини Царгорода. Він був ніби живим нагадуванням про величну історію і святість, яка досі пульсує в його стінах, надихаючи паломників зі всього світу.

Марія-Меланія була канонізована за її глибоку відданість Богові та духовний подвиг, який став прикладом для всіх християн. Її шанування почало формуватися після смерті, коли віруючі, звертаючись до неї з молитвами, отримували духовну підтримку та допомогу. Численні свідчення про чудеса, що сталися за її заступництвом, привели до її офіційного визнання святою. Її гробниця стала місцем паломництва, а життєпис — прикладом святості та відданості для наступних поколінь.

Ця історія — не лише про одну святу, а про силу віри, яка здатна зберігати духовну спадщину навіть у найважчі часи у дуже важкому оточенні. Храм, її життя та святість стали незламним свідченням того, як молитва та жертовність здатні пережити століття, залишаючись джерелом натхнення і надії для тих, хто шукає не просто спокою, а глибокого зв’язку з вічністю.

Іван Верстянюк, релігійний оглядач Newssky.