Посилення альянсів і обмеження нашого устрою. Ексклюзив

Приємно, що Канада та Австралія почали синхронізувати серійні санкційні пакети проти бувшої РРФСР. З 2014 року лише в австралійські списки внесено 52 юридичні та 168 фізичні особи, пов’язані з державою-агресором. Також, поступово синхронізується ця робота обох країн із Великою Британією, а Лондон намагається встигати за Вашингтоном.

Звісно, все це необхідно було робити ще 7-5 років тому, але краще пізніше, ніж ніколи. Радує останнім часом навіть Берлін, незважаючи на облудний проект «СП-2». Пояснення просте — ядро істеблішменту ФРН відчуло загрозу своїй владі. З’явилося розуміння того, що «чупачупси» закінчуються і замість наглядової ради «Роснєфті» можна потрапити до санаторію ветеранів штазі на березі ріки Буюнда Магаданської області. Проблему наразі становлять тотально корумпована Австрія, ексцентрична влада в Угорщині та вкрай дестабілізована Італія. Ці країни все частіше потраплятимуть на радар спеціальних підрозділів міністерства фінансів і міністерства юстиції США, планів оперативної діяльності ЦРУ та ФБР.

Де українська роль? А її, зокрема, вчора окремо відзначив радник президента США з національної безпеки — американцям сьогодні можна повчитися в українців у створенні систем та алгоритмів боротьби з дезінформацією та придушення ворожої диверсійної діяльності. Також, можна побачити тепер на прикладах, що адміністрація Джо Байдена і справді займається Україною щоденно — пам’ятаєте, як казав Борис Єльцин: «Прокинувся — подумай, що зробив для України!». Сьогодні, наприклад, Байден пролонгував надзвичайний стан у зв’язку з російськими кібератаками, запроваджений у 2015 році, що розширює інструментарій засобів та поглиблює впевненість силових органів США у протистоянні російським, китайським та іранським цифротерористам та здатності контратакувати ворога. Пороговою є в цьому сенсі і нова зовнішньополітична та військова доктрина Великої Британії, яка, нагадаємо, серед перших своїх пост-європейських дипломатичних документів числить угоду з Україною, ширшу та глибшу за ту, яка була елементом системи відносин між Україною та ЄС (на новому етапі починає вивчатись візове питання — гадаю, незабаром ми все ж дійдемо до безвізових 90 днів, і взагалі, такого посла як пані Мелінда Сіммонс у нас з Острова ще ніколи не було).

Також, слід згадати про ще дві речі. Перша — Нідерланди, там утрималася влада, яка, незважаючи на специфічну громадську думку, вплив російських відмивачів і багато інших обставин — постійно підтримує Україну, а кривавий теракт Путіна у небі над Донбасом поєднав Україну із помаранчевим Королівством спільною долею. Друга — Франція, яка ввійшла у гідний подиву період змін своєї зовнішньої політики і мислення щодо неї. Прямих і швидких вигод це нам не принесе, але — саме Україна «виставляє всім на барі», все тісніше прив’язуючи Францію до себе масштабними промисловими контрактами. Є у нас на цьому напрямі певні середньострокові цілі, але деталізувати не будемо.

Сьогодні для України відкрито величезні можливості союзників — це і доступ до фінансування на рівні 5% ВВП на рік (план Маршала, до речі, був або порівняний, або дешевший, контроль натомість був простіший і системніший), обміну розвідувальною інформацією, і технологій. Рухатися швидше в економіці і постійно відчутно посилюватись безпеково Україні заважає одне. Це досить унікальний, навіть без лапок, устрій, в якому багаті живуть за рахунок бідних та середніх, бідні теж живуть за рахунок середніх, але хто ж такі наші багатії? На відсотків на 75 це боси організованої злочинності, їхні юристи та бухгалтери, які за безцінь розтащили активи УРСР, поки суспільство спочатку танцювало і співало, а потім років 5-7-10 виживало на турецьких та польських базарах. Вони, ці «українські господарі» наймають політичних демагогів та безсловесних «мурзілок» (от, довибори чітко це показали), «мінімально забезпечуючи» демократичний процес, а чиновництво сформували під свої потреби, повсякчас відновлюючи «квотний» олігархічний консенсус. Ні, далеко не все суспільство і система управління недужать цим вірусом «інстинктивного захисту накраденого», але в цілому суспільство та його система управління державою переважно нездорові.

Відповідно, перед відданими Україні союзниками ледь не щоденно виблискує питання — кому допомагати, кому саме, якщо винести за дужки власні інтереси союзників? Подолання саме цього вірусу і поєднана з ним можливість дати чіткі відповіді на ці «умовно вічні» питання — і є сьогодні ключовим викликом для українців.

Максим Михайленко, головний редактор Newssky