«Порубіжний камінь»: нове героїчне амплуа Володимира Зеленського. Ексклюзив

Володимир Зеленський «кинув камінь розбрату» в путінський Мордор. Небанальна ситуація, коли важко не погодитися з подібною характеристикою дій Президента України офіційним представником МЗС Росії Марії Захарової. Йдеться про пропозицію Володимира Зеленського громадянам, які проживають на території ОРДЛО, та обожнюють Кремль, переїхати на легітимну територію Російської Федерації.

Разом із тим, черговий «креативний челендж» Зеленського бачиться скоріше не як символічний «кидок каменю розбрату», а як закладання «порубіжного (межового) каменю» між сусідніми, недружніми територіями. За навмисною провокаційною складовою «шокуючого публіку памфлету» від глави української держави, в минулому лідера популярної комедійної команди «Квартал-95», вперше проглядаються контури довгострокової стратегії щодо Москви.

Резонансне інтерв’ю Президента України чітко корелюється з поїздкою до Вашингтону керівника зовнішньополітичного відомства Дмитра Кулеби і глави Офісу Президента Андрія Єрмака. Протягом чотирьох тижнів ці «моторні парубки», будуть зустрічатися, за їхніми ж словами: «з ключовими людьми — радником Президента США з нацбезпеки Джейкобом Салліваном, Держсекретарем Ентоні Блінкеним, сенаторами та американськими аналітиками» в рамках підготовки першого офіційного візиту Володимира Зеленського в Вашингтон на запрошення Джозефа Байдена. За правилами шоу-бізнесу в політиці, скоріше в розумінні оточення чинного українського президента, його епатажні але справедливі заяви щодо Донбасу і Криму, є своєрідними «акторськими пробами» або «VIP-кастингом», який повинен продемонструвати Вашингтону: по-перше, «топ-пріоритетність військово-політичного союзу двох країн»; а по-друге, професійну компетенцію і відданість Володимира Зеленського, переконаного, що це найпростіший спосіб отримати підтримку США для свого походу на другий термін.

Наведемо дослівно головний месседж Зеленського в інтерв’ю українському телеканалу «Дім»: «Якщо ти любиш Росію і вважаєш, що все життя перебував на території України, але відчував її Росією. Якщо ти так відчуваєш, то повинен зрозуміти — в ім’я своїх дітей і онуків вже зараз потрібно їхати і шукати собі місце в Росії». При цьому гарант Конституції України підкреслює, що ніхто нікого не виганяє, але він хоче, щоб його правильно зрозуміли. Зеленський навіть пов’язав свій «обвинувальний спіч» з участю деяких громадян України, які проживають в ОРДЛО у виборах в Російській Федерації: «Українців з російськими паспортами, садять в автобуси і змушують голосувати. Це рабство. Однак, як показує життя і історія, такі кроки як після дощу історія змиває». Все ж в в акторській професійності серед політиків України сьогодні Зеленському немає рівних.

Йдучи у владу, Володимир Зеленський обіцяв українцям мир. Виборці, які віддали за нього голоси, очікували, що він збудує диверсифіковану зовнішню політику на базі «розумного егоїзму» — не згортаючи контактів із Заходом, доб’ється примирення з Росією. На практиці здійснити подібну комбінацію виявилося неможливо: як проєвропейська, так і проросійська внутрішня опозиція з усіх боків обклали Зеленського «червоними лініями», а проміжну позицію в умовах перманентної провокації Путіним Заходу — в офісі президента швидко віднесли до жанру «наївного фєнтазі».

Якщо Володимир Зеленський спочатку заявляв, що хоче побачити світ в очах Путіна, то цей романтичний флер Паризького саміту швидко розвіявся, а тому закономірна «демонстрація холодної величі Кремля», та відкладання на невизначений термін зустріч лідерів «двох братніх країн, але «єдиного руського народу» (згідно з імперативним наративом статті Володимира Путіна з альтернативної історії Росії та України), звела на нуль усі перспективи діалогу на вищому рівні.

Пацифізм і завдання примирення країни в офісі Зеленського за два роки трансформувалися в «національну мобілізацію» і схему комплексних дій проти опонентів під приводом «деолігархізації» та «протистояння російській загрозі». До того ж дійсні західні союзники України всіляко схвалюють новий курс Зеленського, називаючи успішну боротьбу з корупцією (створювану, перш за все, проросійською «п’ятою колоною») одним з основних умов для подальшого зближення з євро-атлантичними структурами.

Коли навесні 2021 року, Москва провела масштабні військові навчання біля кордонів України, подаючи сигнали новій американській адміністрації, то безумовно підіграла Володимиру Зеленському. Ситуація військового загострення деяким авторитарним методам режиму Зеленського легітимності в очах значної частини українського соціуму. В українському суспільстві, запит на «тверду руку» ледь не вперше за останні роки став сильнішим, ніж запит на реформи. Що позитивно позначилося на рейтингу Зеленського. Моделювання українськими соціологами потенційного другого туру президентських виборів вкотре показує, що у нього сьогодні немає сильних опонентів.

Пропозиція «нелояльним» співгромадянам виїхати до Росії стало останнім штрихом оновленого амплуа Володимира Зеленського в трансформації від миротворця до супермена нових українських коміксів, готового героїчно стримувати Путіна та його «п’яту колону» всередині України. Для реалізації цих цілей «продюсери з Банкової», після червневих консультацій з польсько-литовськими колегами у «Люблінському форматі», взяли за основу довгострокової стратегії політичний досвід країн Балтії з жорстким відбиттям будь-яких проявів російської експансії і інститутом «негромадян» (Латвія), проросійсько налаштованих осіб, деякою мірою обмежених у політичних і соціальних правах. В ЄС на паспорта «негромадян» Латвійської республіки за плющують очі, вплив Москви в політичному житті країн Балтії постійно знижується — чим не приклад для стратегів офісу Зеленського?

Відзначимо, що незважаючи на «іронічне ставлення» деяких політиків і експертів до Володимира Зеленського, за два роки йому вдалося серйозно зміцнити особисту владу. Повністю вибудувана президентська вертикаль, силовий блок після відставки глави МВС Арсена Авакова, перейшов під повний контроль президента. Більшість у Верховній Раді всупереч прогнозам про розкол «Слуги народу» зберіглася, забезпечуючи ініціативам Зеленського необхідну кількість депутатських голосів у «турборежимі».

У короткостроковій перспективі політичні загрози і ризики для режиму Зеленського, мінімальні, перш за все через вплив на масову свідомість півторарічного режиму карантину і високу ймовірність нових хвиль пандемії. По-друге, якщо маси і вийдуть на протести, то без ватажків, адже політична опозиція як «Європейська солідарність», так і ОПЗЖ деморалізовані і обмежені в каналах телекомунікації. Будь-які соціальні протести швидше за все будуть носити «дифузний» характер броунівського руху, офіс президента цілком здатний управляти протестами та спрямовувати їх на олігархів і зовнішні сили. А перманентне протистояння з Росією дає карт-бланш на надзвичайні заходи.

При цьому центр геополітичного протистояння між умовними Заходом і Сходом, сьогодні проходить не через Київ, а скоріше через Мінськ. Росія, занурена у вибори до Держдуми і демонстрацію «добрих намірів» в новому раунді переговорів з Вашингтоном. До введення «Північного потоку-2» чекати активних дій Кремля щодо дестабілізації ситуації в Україні не доводиться. Залишається тільки домогтися схвалення дій діючої української влади Вашингтоном, і Володимир Зеленський скерує політичну систему України в «нову епоху», контури якої цілком вгадуються в політиці колишніх прибалтійських республік СРСР.

У культовому американському фільмі Людина року (Man of theYear), 2006 року, герой Робіна Вільямса, комік, що все життя розважав публіку на ниві політичної сатири, та несподівано для всіх переміг на президентських перегонах, відмовляючись від поста глави держави заявляє: «Шут не править королівством. Шут висміює короля».

Зеленський сьогодні намагається довести адміністрації Байдена, що впевнено керує державою, а його таланти можна ефективно використовувати в операціях з примусу Росії діяти за загально прийнятими в світі правилами.

Чи буде підтримана стратегія Зеленського, стане відомо після зустрічі у Вашингтоні 30 серпня, де й вирішиться «доля резидента», вже не як лідера комедійної акторської трупи, а повноцінного діяча майже світового рівня. Як повідомив з Вашингтону кар’єрний український дипломат Дмитро Кулеба: «У президентів є ряд великих тем. Але якими б вони не були, не буде ніяких „підвищених тонів“ або якогось шантажу. Буде розмова союзників, які спільно працюють над вирішенням складних проблем безпеки і процвітання України, Європи та євроатлантичного простору».

Будемо сподіватися, щоби нове геройське амплуа Володимира Зеленського не виявилося фальшивим, а публіка схильне сприйняла його акторську гру.

Олексій Бєльский, аналітик, для Newssky