Попри війну: Вашингтон відкриває двері для іранських лідерів в ООН

У світі, де геополітична напруга часто диктує правила, рішення Сполучених Штатів дозволити президенту Ірану Масуду Пезешкіану та міністру закордонних справ Аббасу Арагчі відвідати Генеральну Асамблею ООН у Нью-Йорку, попри тривалу ”війну у глухому куті”, здається парадоксальним. Цей крок, що викликає здивування, розкриває складну мережу дипломатичних зобов’язань, стратегічних інтересів та внутрішньополітичних розрахунків, які формують сучасні міжнародні відносини. Він змушує замислитися: чи є дипломатія справжнім містком над прірвою конфлікту, чи лише тимчасовим перемир’ям у безперервній боротьбі за вплив?

парадокс дипломатії: між війною та зобов’язаннями

Рішення адміністрації Дональда Трампа надати візи високопоставленим іранським чиновникам для участі у 81-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка розпочинається 8 вересня 2026 року, а загальні дебати високого рівня – 22 вересня 2026 року, є неординарним. Особливо з огляду на те, що Сполучені Штати та Іран вже понад півроку перебувають у стані ”війни у глухому куті”. Цей конфлікт, що розпочався 28 лютого 2026 року зі спільних атак США та Ізраїлю по Ірану, отримав кодові назви «Ревучий лев» в Ізраїлі та «Епічна лють» у США.

Сполучені Штати, як країна, що приймає штаб-квартиру Організації Об’єднаних Націй, мають певні зобов’язання щодо забезпечення доступу представників держав-членів до ООН. Це положення, закріплене в Угоді про штаб-квартиру ООН, обмежує можливості Вашингтона відмовляти у візах іноземним лідерам, навіть якщо вони представляють країни, з якими США перебувають у конфлікті. Проте, як показує історія, Вашингтон неодноразово відмовляв у візах або переконував не подавати заявки лідерів країн, які перебували в активному конфлікті зі Сполученими Штатами. Це підкреслює делікатний баланс між міжнародним правом та національними інтересами, який США змушені підтримувати.

Президент Ірану Масуд Пезешкіан, який обійняв посаду 28 липня 2024 року, є реформатором і торакальним хірургом. Він неодноразово виступав за зближення із Заходом та скасування санкцій, а також підтримував зовнішню політику колишнього президента Хасана Рухані щодо ядерної угоди. Міністр закордонних справ Аббас Арагчі, який обіймає цю посаду з серпня 2024 року, є досвідченим дипломатом. Його візит до Пекіна 16 вересня 2026 року для переговорів із китайським колегою Ван Ї, де обговорювалися шляхи врегулювання конфлікту з США, свідчить про активні дипломатичні зусилля Ірану на міжнародній арені.

за лаштунками ”глухої” війни: ескалація та економічний тиск

”Війна у глухому куті” між США та Іраном — це не лише прямі військові дії, а й багатошаровий конфлікт, що охоплює економічний тиск, регіональні проксі-війни та кібератаки. З лютого 2026 року, коли США та Ізраїль розпочали спільні удари по Ірану, ситуація на Близькому Сході залишається вкрай напруженою. Ці удари були спрямовані на Тегеран, Ісфахан, Кум та інші міста. Війна вже коштувала американському бюджету 38 мільярдів доларів за перші п’ять місяців, і ці витрати можуть зростати на 3 мільярди доларів щомісяця.

Одним з ключових аспектів конфлікту є дії підтримуваних Іраном єменських хуситів, які активізували атаки на інфраструктуру Саудівської Аравії та судноплавство в Червоному морі – життєво важливому морському маршруті. Перешкоди для судноплавства в цьому районі спричинили різке зростання світових цін на нафту. У травні 2026 року США та Ізраїль розпочали масштабну підготовку до можливого відновлення ударів по Ірану, що свідчить про постійну загрозу ескалації.

Економічний тиск є центральним елементом стратегії США. Вашингтон запровадив проти Ірану масштабні санкції та розпочав нову кампанію, спрямовану на перекриття ”критично важливих фінансових каналів” Тегерана. У червні 2026 року США оголосили про нові санкції проти чотирьох громадян Ірану та чотирьох іранських бірж цифрових активів: Nobitex, Bitpin, Ramzinex та Wallex. Також під обмеження потрапили 8 суден, що транспортують іранську сиру нафту та нафтопродукти, та понад 15 компаній, включно з Worth Seen Energy Limited, Mehdiyev Trading та Symphony Shipping and Maritime Management. У серпні 2026 року США запровадили санкції проти філії єгипетського Banque Misr в Об’єднаних Арабських Еміратах, звинувативши його у сприянні доступу іранських тіньових фінансових мереж до міжнародної банківської системи. Міністерство фінансів США навіть заявило про намір щотижня запроваджувати вторинні санкції проти Ірану, посилюючи економічний тиск.

Попри ці дії, Іран продовжує розглядати США як ”головного державного спонсора тероризму”. Згідно з твердженнями Трампа, Іран є ”головним державним спонсором тероризму в світі” і несе відповідальність за численні атаки проти американських військових. У травні 2026 року президент Трамп затвердив нову національну контртерористичну стратегію, де Іран названий однією з головних загроз для безпеки країни. У відповідь на це, міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі відкинув твердження про масові жертви на тлі протестів у країні та заявив, що будь-які звинувачення є необґрунтованими.

нью-йоркський протокол: обмеження для іранської делегації

Хоча візи для іранських чиновників були схвалені, їхнє перебування в Нью-Йорку не буде вільним. На делегацію поширюватимуться суворі обмеження на пересування та заборона на придбання предметів розкоші та інших товарів. Ці обмеження покликані не допустити ”клерикальним елітам влаштовувати шопінг у Нью-Йорку, поки іранський народ потерпає від бідності, занепалої інфраструктури та гострої нестачі води й електроенергії”.

Подібні обмеження були запроваджені і минулого року, коли іранським чиновникам суттєво обмежили відстань, на яку вони могли віддалятися від представництва Ірану при ООН, а також заборонили робити покупки в оптових магазинах з членством, таких як Costco та Sam’s Club. Ці заходи демонструють прагнення Вашингтона підтримати іранський народ, одночасно обмежуючи можливості режиму використовувати дипломатичні поїздки для особистої вигоди.

контрастна політика: палестина поза бортом

Рішення щодо іранських віз набуває особливого значення на тлі відмови у візах президенту Палестинської автономії Махмуду Аббасу та його делегації. Це вже другий рік поспіль, коли палестинським чиновникам відмовляють у в’їзді до США для участі в Генеральній Асамблеї ООН.

Державний департамент США звинуватив Палестинську автономію в спробах ”інтернаціоналізувати” війну Ізраїлю та ХАМАС у Газі, звертаючись із позовами до Міжнародного Суду ООН та Міжнародного кримінального суду, а також у продовженні виплат ув’язненим, які відбувають покарання в Ізраїлі за напади на ізраїльтян. США також звинуватили Палестинську адміністрацію в ”деструктивних діях”, які заважають домовленостям про звільнення заручників та припинення вогню у секторі Гази.

Палестинська автономія засудила це рішення, заявивши, що саме дії Ізраїлю становлять ”справжню загрозу для рішення про дві держави та перспектив миру”. Вони також наголосили на своїй прихильності до переговорів та відстоювали зусилля, спрямовані на міжнародне визнання Палестини через міжнародні організації та суди. США не визнають Палестинську автономію повноправним членом ООН, хоча Генеральна Асамблея та деякі установи ООН надали Палестині відповідний статус держави-спостерігача. Відмова у візі для Аббаса, ймовірно, порушує угоду про штаб-квартиру ООН, оскільки ООН визнає Палестину державою-спостерігачем.

Причина відмови у візі палестинським чиновникам, можливо, пов’язана зі статтею 212(a)(3)(B) імміграційного законодавства США, яка забороняє видачу віз особам, які ”в будь-який час займалися терористичною діяльністю або були пов’язані з терористичною організацією”. Хоча невідомо, чи була саме ця стаття офіційно вказана як причина відмови, вона часто застосовується у подібних випадках.

наслідки та майбутнє: що означає візит іранських лідерів

Дозвіл на в’їзд іранським лідерам до США для участі в ООН, попри війну та санкції, свідчить про складну природу міжнародної дипломатії. З одного боку, це підтверджує зобов’язання США як країни-господарки ООН, що є важливим для збереження її функціональності та легітимності. З іншого боку, це може бути сприйнято як демонстрація гнучкості або навіть слабкості у конфлікті з Іраном.

Візит Пезешкіана та Арагчі до Нью-Йорка надасть їм платформу для виступу на світовій арені, де вони зможуть озвучити позицію Ірану щодо конфлікту, санкцій та ядерної програми. Це також може відкрити можливості для непрямих або кулуарних переговорів, хоча прямі контакти між США та Іраном залишаються вкрай обмеженими. Незважаючи на те, що Іран заявляв про намір повернутися до дипломатичного врегулювання зі США, а міністр закордонних справ Аббас Арагчі на зустрічі з китайським колегою Ван Ї у Пекіні підкреслив, що Іран не зацікавлений у продовженні конфлікту і розраховує повернутися до дипломатичного шляху врегулювання, водночас продовжуючи твердо захищати свої права та інтереси.

На тлі цих подій, Палата представників США 17 вересня 2026 року схвалила закон про санкції щодо Росії та Ірану, який надає президенту Дональду Трампу право накладати тарифи до 100% на п’ятірку країн – найбільших покупців російської нафти і п’яти головних імпортерів російського газу. Це додає ще один шар складності до і без того напружених відносин.

Це рішення Вашингтона є частиною ширшої стратегії, яка балансує між жорстким тиском та збереженням каналів комунікації. Воно підкреслює, що навіть у стані ”війни у глухому куті” міжнародні інститути, такі як ООН, продовжують відігравати важливу роль у підтримці діалогу та запобіганні повній ізоляції. Однак контрастна політика щодо Палестинської автономії викликає питання про послідовність та справедливість американської зовнішньої політики.

Джерела

1. Війна США та Ізраїлю проти Ірану. Вікіпедія.
2. Масуд Пезешкіан: біографія президента, кар’єра. Рувікі.
3. США оголосили про нові санкції проти Ірану. РБК-Україна.
4. Масуд Пезешкіан. Вікіпедія.
5. Масуд Пезешкіан став президентом Ірану – його називають реформатором. ZN.ua.
6. Аббас Аракчі. Вікіпедія.
7. Trump administration again denies visas for Palestinian delegation to attend the UN General Assembly. AP News.