Польща після виборів – очікування та реальність

Президент Польщі Анджей Дуда переобраний на другий термін. Дорога до цієї перемоги не була простою, адже конкурент Рафал Тшасковський усього за кілька місяців спромігся не лише провести чудову кампанію, але й полюбитись мільйонам поляків.

Втім, голоси, віддані за пана Рафала, багато поляків називали голосами проти Дуди. «Громадянська платформа» має чимало грішків за душею, тому мені особисто важко було голосувати за їх кандидата. Так, це не той президент, якого я бачу в своїй країні, але вибору немає — однозначно я проти націонал-консервативного Дуди, тому мій вибір очевидний«, — розповідає членкиня партії Зелених, варшав’янка Ела. Таких виборців з такою думкою, як вона насправді у цілій Польщі багато — молодь та навіть пенсіонери з великих міст в один голос стверджують — Польщі вже давно потрібні потужні нові політичні сили, молода кров та свіжі голови. «З початку 90-их ми голосуємо за ти самих політиків, альтернативи немає: „Право та Справедливість“ замінює „Громадянську платформу“ і навпаки… Інші політичні сили, особливо ліві чи хоча б ліберальні, не мають шансів у нашій консервативній країні. Принаймні зараз», — підсумовує Ела та розводить руками.

Цікавою є і географія голосування та портрети виборців. Традиційно за Анджея Дуду голосують східні воєводства. Наприклад, у Підкарпатському діючого президента підтримало своїм голосом понад 70% виборців. Беззаперечну перемогу він здобув у шести з 16-ти регіонів країни. І хоча Рафал Тшасковський переміг у 10-ти воєводствах, втім цього виявилось недостатньо. Інтернет блогер Лукаш з Варшави підкреслює, що не тільки географічно різняться виборці кандидатів. «За Дуду переважно голосує населення сільської місцевості, тобто там, де значно більший вплив костелу і де легко нав’язати населенню таку необхідну владі політичну пропаганду. А про безпосередній зв’язок політики (ред. — партії Права та Справедливості) з церквою знає вже вся Європа», — розповідає хлопець. Він додає, що Рафала Тшасковського підтримували переважно жителі великих міст Польщі. «Це люди, скажімо так, більш інтелігентні, з вищої освітою і здатні глибше аналізувати політичні процеси у країні та робити самостійні висновки, а не вірити усьому, що показують і говорять на державному телебаченні», — підсумовує Лукаш.

Саме державний апарат та масова пропагандау державних медіа і стали причиною судового позову опозиційної партії «Право та Справедливість». Вони, як і їх прихильники-виборці, переконані, що на виборах було порушено принципи рівності та загальності, оскільки чинного президента Анджея Дуду, який в результаті виборів переміг, підтримував «увесь державний апарат». «Давайте будемо говорити відверто — ЗМІ у Польщі не публічні, як це прописано у законі. По факту вони державні, вони пропагандистські, як за часів Радянського Союзу, вони не дотримуються жодних стандартів — жодної рівності та прозорості!, — говорить журналістка Бланка Залевська. — Я навіть знаю випадки, коли журналістів змушували до таких публічних проявів симпатії до діючого президента у своїх репортажах. Я не хочу це коментувати і аналізувати чому мої колеги по цеху погоджуються на такі вчинки, але це мерзенно і неприпустимо. Ось така вона польська демократія», — розповідає журналістка.

Отже, до суду подано скаргу, а у ній — майже дві тисячі свідчень про проблеми з реєстрацією на вибори, запізніле надходження виборчих документів та перешкоди при голосуванні за кордоном. «Я вважаю, що ці голоси у брутальний спосіб були вкрадені. Не важливо навіть за кого вони віддані, просто я це трактую як нахабне плювання в обличчя демократії, в наші обличчя — мислячих поляків. Невже влада вважає, що всі довкола дурні?», — задає риторичне питання політична активістка Ела. Рішення Верховний суд Польщі передбачуване.

Спостерігаючи за політичними процесами у Польщі впродовж останніх п’яти років, більшість незалежних політологів говорить про демократичну кризу і потужну націоналізацію Польщі. Авторитарна влада, знищення незалежного громадського інформаційного ресурсу, судова криза, відсутність потужної опозиційної молодої сили — усі ці фактори негативно впливають не тільки на іноземців, яких щороку більшає у країні, але й на самих поляків. «Дуда разом з партією зробили у цій кампанії потужний акцент на націоналістичні гасла і це дуже сильно розділило польське суспільство, — говорить журналістка Бланка Залевська. Для них опозиційний кандидат мав надто малу „польську душу“ і ці закиди дуже образили виборців Тшасковського. На жаль, за логікою влади — ті, хто голосував за пана Рафала — менші поляки від тих, хто підтримав Дуду. Ми у таких випадках говоримо — є рівні і рівніші… Ці суперечки призвели до сотень і навіть тисяч сварок у родинах».

Ще одним камінням спотикання між кандидатами було питання ЛГБТ-спільноти, яку провладний костел ще минулого року назвав «райдужною хворобою» Польщі. Кристофер Альцер, активний представник ЛГБТ-спільноти у Варшаві коментує усі ці процеси доволі коротко: «Так, Рафал Тшасковський більш толерантний до таких проявів інакшості, аніж радикальний Дуда. АЛЕ не такий активний у цьому питанні, як би нам хотілось…Усеж — це краще, ніж нічого. Тому ми й обирали з двох зол — менше».

Але не тільки націоналізм, вплив костелу та масова пропаганда у продержавних ЗМІ допомогли Дуді отримати перемогу. Соціальні програми, збільшення заробітної плати та пенсій, а також зменшення оподаткування для певних категорій осіб — ці чинники називають ключовими. І проти них було важко знайти козир демократичному Тшасковському. «На мою думку ПіС підкуповував поляків протягом останніх п’яти років — систематично та продумано. Більше того, Дуда постійно наголошував на тому, що соціальні пільги нікуди не зникнуть, ба більше — їх будуть тільки нарощувати та збільшувати у майбутньому, — роздумує Ела. — Так, добробут середньостатистичного поляка зараз зріс, але питання — якою ціною?»

Чергове риторичне питання від опозиційних еліт Варшави. У кожного, мабуть, є своя відповідь. Втім, тільки час розставить усе на свої місця. І саме цей час опозиція повинна використати сповна, аби стати гідною і достойною конкуренцією процвітаючому авторитаризму і націоналізму.

Оксана Денисюк

для Newssky з Варшави