Politico: ЄС обговорює спецпредставника для переговорів із Росією щодо України

Коли Європа боїться «закулісної угоди» США з Путіним і шукає власний голос за столом миру.

У Брюсселі визріває ідея, яка кілька років тому здавалася неможливою: частина урядів ЄС домагається призначення спеціального представника, що мав би вести переговори з Росією щодо України від імені Європи, а не спостерігати за процесом із другого ряду^{1 2} . За даними Politico, Франція та Італія стали основними лобістами такої посади, а їхній аргумент простий і тривожний: європейці бояться, що Сполучені Штати можуть домовитися з Кремлем за їхньою спиною — і за рахунок інтересів ЄС^{1 2} . Дискусія поки не завершена, але сам факт її існування означає: континент готується до фази, де воєнні дії поступово зливатимуться з дипломатичними торгами за контури майбутнього миру.

Що саме пропонує ЄС: спецпосланець для «українського врегулювання»

За інформацією Politico, яку переказують European Pravda та RBC-Ukraine, кілька європейських урядів просувають створення нової політичної ролі — спеціального посланця ЄС із питань переговорів щодо України, який представлятиме інтереси Євросоюзу в діалозі як із Вашингтоном, так і з Москвою^{1 2} . Йдеться не про «миротворця від ЄС» між Києвом і Кремлем, а про фігуру, що сидітиме за тим самим столом, де США ведуть закулісні розмови з Росією про можливі параметри припинення вогню, гарантії безпеки й післявоєнну архітектуру Європи^{2 7} .

Два співрозмовники Politico в структурах ЄС наголошують: така посада де-юре ще не існує, і будь-яка домовленість потребуватиме погодження лідерів усіх 27 держав-членів² . Проте саму ідею вже обговорювали на саміті ЄС ще в березні минулого року — тоді мова йшла про спецпосланця, який працював би «пліч-о-пліч із делегацією України» на можливих переговорах із РФ^{2 5} . Рішення не ухвалили, але тепер, на тлі нових ініціатив Вашингтона й активізації Парижа та Рима, дискусія повернулася.

Чому саме зараз: страх бути «обійденими» США

Ключовий мотив, який описують дипломати в розмові з Politico: Європа боїться опинитися перед фактом домовленості між Білим домом та Кремлем, де долю України й безпековий баланс на континенті визначатимуть дві столиці без повноцінної участі Брюсселя^{1 2 6} . Формально йдеться про «додатковий голос» ЄС за столом переговорів, але насправді — про прагнення не допустити повторення історії великих угод «через голову» європейців.

Один із високопосадовців ЄС сказав Politico: «Є питання, які не можуть обговорюватися тільки зі Сполученими Штатами, якщо вони безпосередньо впливають на нашу безпеку як європейців. Послання до Вашингтона не менш важливе, ніж послання до Москви»² . Інакше кажучи, спецпосланець має стати не лише «месенджером» до Путіна, а й інструментом впливу на американську переговорну позицію.

Роль Франції та Італії: від «треба говорити з Путіним» до штовхання ідеї посланця

Politico й низка європейських видань відзначають, що саме Париж і Рим останніми тижнями стали найгучнішими адвокатами ідеї відкриття нових дипломатичних каналів із Кремлем^{1 2 5} . Президент Франції Еммануель Макрон публічно заявив, що «Європа має знайти спосіб говорити з Путіним без посередників», а прем’єрка Італії Джорджія Мелоні підтримала тезу про потребу «прямого європейського голосу» в переговорах^{1 2} .

За даними Politico, саме ці дві столиці «забезпечили підтримку Єврокомісії й низки інших країн» для концепції спецпосланця² . Частина східноєвропейських держав при цьому зберігає скепсис, побоюючись, що будь-який новий «дипломатичний канал» із Москвою перетвориться на платформу для поступок, завуальованих під «реалістичні компроміси»^{5 6} .

Якою може бути роль спецпосланця: між Києвом, Москвою й Вашингтоном

Внутрішня дискусія в ЄС стосується не лише самого факту призначення, а й того, яким буде мандат спецпосланця. Один із старших чиновників ЄС пояснив Politico: первинна ідея полягала в тому, щоб посланець представляв Брюссель «разом із Києвом» за столом переговорів — тобто не як нейтральний посередник, а як партнер України, що захищає спільну позицію ЄС і Києва^{2 5} .

Водночас існує інший, значно контроверсійніший підхід — пропозиція Мелоні щодо «посередника від Європи для діалогу з Москвою», який мав би окремий канал довіри з Кремлем² . За словами джерел Politico, «країни, які підтримували посланця для України, можуть не підтримати посланця, чия головна функція — вести розмови з Росією», що відображає глибоку недовіру до ідеї «європейського Мюнхена» в очах держав, близьких до України й Балтії^{2 5} .

Кандидати: Александр Стубб, Маріо Драгі й «коаліція охочих»

Серед потенційних кандидатів, за даними Politico й низки європейських медіа, називають щонайменше дві «важкі ваги» — нинішнього президента Фінляндії Александра Стубба й колишнього прем’єра Італії Маріо Драґі^{3 5 6} . Чотири дипломати в розмові з Novinite й Caliber.az зазначили, що Стубб виглядає привабливим варіантом для ролі «європейського представника» в діалозі як із Вашингтоном, так і з Москвою: Фінляндія вже в НАТО, має довгу історію складних відносин із РФ і водночас репутацію прагматичної північної демократії⁵ .

Італія, своєю чергою, просуває ідею Драґі, спираючись на його досвід керівника ЄЦБ і прем’єра, який мав авторитет як у Берліні та Парижі, так і у Вашингтоні^{3 5} . Окремою лінією проходить дискусія, чи має це бути представник лише інституцій ЄС, чи «коаліції охочих» — тобто об’єднання кількох ключових держав, які де-факто беруть на себе основний фінансовий і воєнний тягар підтримки України^{2 5} .

Критика: чи не стане посланець сигналом «довіри до доброї волі Кремля»

Противники ідеї наголошують: сам факт призначення спецпосланця може бути витлумачений як визнання того, що Росія готова до «серйозних переговорів» і що Європа погоджується грати за логікою, де Москва «сідає за стіл» як рівноправна сторона, а не як агресор, що має вивести війська з України^{2 6} . Один із критично налаштованих дипломатів сказав Politico, що це створює ризик, ніби ЄС «купує квиток» у переговорний процес, який Кремль традиційно використовує для затягування часу й розколу єдності опонентів² .

Є й інший аспект: спецпосланець отримає надзвичайно чутливий мандат, у якому кожна фраза може тлумачитися як готовність Європи поступитися частиною українських територій в обмін на обіцянки Путіна^{5 6} . Саме тому в Києві та низці столиць Центрально-Східної Європи дуже уважно стежать, хто саме може очолити таку місію і які публічні заяви він чи вона робили раніше щодо «компромісів» із РФ.

Що каже Брюссель офіційно

Речниця Єврокомісії Паула Пінью 12 січня заявила, що «на певному етапі процесу встановлення миру в Україні» ЄС так чи інакше братиме участь у переговорах із Путіним, проте конкретних форматів вона не деталізувала¹ . Натомість наголосила, що будь-який формат має базуватися на повазі до суверенітету й територіальної цілісності України.

Старший посадовець ЄС, якого цитує Politico, підтвердив: лідери вперше обговорювали ідею спецпосланця ще на саміті у березні 2025 року; тоді вона здобула «широку підтримку», але так і не була внесена до підсумкової декларації² . Тепер, на тлі активізації американських ініціатив і заяв Макрона та Мелоні, тему повернули в робочі дискусії — хоч і без конкретних рішень.

Позиція України: «не проти», але з умовами

Президент Володимир Зеленський, коментуючи дискусії про прямі контакти європейських лідерів із Путіним, сказав, що не заперечує проти таких переговорів, якщо вони «працюватимуть на реалізацію української формули миру, а не на її зняття з порядку денного»¹ . Українська дипломатія послідовно просуває тезу: будь-які формати переговорів, де йдеться про майбутнє України, мають включати Київ не як об’єкт, а як повноцінного суб’єкта.

У цьому сенсі концепція спецпосланця ЄС «разом із Україною за одним столом» — значно прийнятніша для Києва, ніж ідея «європейського посередника» між Україною та Росією^{2 5} . Ключова умова для української сторони — щоб мандат посланця чітко фіксував незмінність базових принципів: відсутність легалізації окупації й жодних поступок за спиною українського уряду.

Як це змінює гру для США і Росії

Для Вашингтона поява європейського спецпосланця означатиме ще одного гравця в уже складній конструкції переговорних каналів — поряд із Білим домом, Пентагоном, Державним департаментом і союзними столицями в межах НАТО^{2 5} . З одного боку, це може зміцнити легітимність майбутніх домовленостей, якщо ЄС стане їхнім співархітектором; з іншого — ускладнити досягнення компромісу, бо до кожного формулювання доведеться шукати не лише «спільний знаменник» між Києвом і Москвою, а й баланс між Вашингтоном і Брюсселем.

Для Кремля спецпосланець ЄС — водночас загроза й можливість. Загроза — тому що Європа, яка сидить за столом як єдиний політичний суб’єкт, потенційно має більше ваги, ніж розділені національні столиці, які Москва намагається грати одна проти одної^{5 6} . Можливість — тому що будь-який новий канал діалогу Путін традиційно використовує як простір для торгу й спроби «всунути» власні умови в обмін на ілюзію деескалації.

Український ракурс: ризики й шанси від «європейського голосу»

Для України поява спецпосланця ЄС — це не лише дипломатична новина, а й питання безпеки. З одного боку, сильний і чітко скоординований європейський голос за столом переговорів може стати противагою будь-яким потенційним спробам «великих угод» між США й Росією, які не враховуватимуть українських інтересів у повній мірі^{1 2} . З іншого — існує ризик, що під тиском війни, втоми й внутрішніх криз частина європейських еліт почне схилятися до «реалістичних компромісів», які пропонуватимуть зафіксувати статус-кво окупації в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.

Саме тому Києву важливо не лише спостерігати, а й активно впливати на формування мандата й персоналій майбутнього спецпосланця: від того, чи буде це людина з чіткою позицією щодо російської агресії й добрим розумінням Східної Європи, залежить, чи стане «європейський голос» додатковою опорою для України, чи ще одним каналом тиску з вимогами «поступитися заради миру»^{2 5} .

Джерела

1. Європейська правда: «EU demands the appointment of its own negotiator for Ukraine peace talks – Politico» — переказ матеріалу Politico, висловлювання Пінью, Макрона, Мелоні й позиція Зеленського.
2. RBC-Ukraine: «EU may appoint its representative to Ukraine peace talks — Politico» — деталі дискусії в ЄС, аргументи прихильників і критиків ідеї спецпосланця, цитати анонімних чиновників.
3. Caliber.az / Novinite: «Europe pushes for Ukraine envoy…», «EU Eyes Special Representative for Talks with Russia…» — згадки про потенційних кандидатів (Александр Стубб, Маріо Драґі) та мотивацію окремих країн.
4. Charter97: «Politico: EU May Appoint Its Representative To Ukraine…» — акцент на побоюваннях ЄС щодо можливої домовленості США і Росії «за спиною Європи».
5. Inbox.lv / інші європейські медіа: матеріали про обговорення посади спецпосланця на самітах ЄС, різницю між «посланцем для України» й «посередником для розмов із Росією».
6. Independent (live): згадки про тиск європейських урядів на ЄС із вимогою створити окремого переговорника на тлі американських ініціатив щодо «мирної угоди».