«ПОДВІЙНИЙ ІММЕЛЬМАНН»: огляд художнього кінофільму

Дещо про фільм, якого вже знято, але який, чомусь, не демонструється у прокаті.

Вважаю, що дане кіно буде головним для українців упродовж цього року, тому в тексті дозволю собі декілька разів поспіль уживати слово — «головне». І я роблю це не зумисне — просто так відчуваю.

Головна палітра фільму: Чорно-біле кіно про чорно-білі події російсько-української війни 2014-2022(?) років.

Чорний колір одразу попереджає — добром це не закінчиться — білий колір залишає надію…

Головна ідея фільму: Не збивайтеся з вірного шляху, тримайтеся правди, не ходіть манівцями, навіть коли доведеться вам петляти, викручуючись — петляйте правильно.

Головне враження після перегляду фільму: Важке кіно. Хоча це враження є суб’єктивним, і прописане тут непрофесійними термінами. Бо сховатися від болю неможливо. Бо болючий кіносценарій написала письменниця Ірен Роздобудько. Її «Подвійний іммельман» зовсім нещодавно здобув Гран Прі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Твір є супер актуальним.

Головна емоція фільму: Співчуття матері, яка самостійно вирішує здійснити материнський подвиг — перетнути лінію фронту, дістатися на тимчасово окуповані російськими військами території України, щоб викупити з полону ворогів свого сина.

В українські перипетії потрапляє і громадянин Канади, який приїхав з волонтерською місією. Це перше підтвердження, що нинішні російсько-українська війна є проблемою не лише локальною, а її відлуння стурбує і весь світ. І чим швидше це світ зрозуміє, тим швидше цю проблему буде розв’язано. Бо точиться війна цивілізацій. Сучасний світ потребує сучасних міжнародних стосунків, і встановить їх, вибивши палицю війни з рук дикунів у людській подобі.

Головна героїня фільму: Матір одного з членів екіпажу збитого літака, яка наважується витягти свого сина з ворожого полону.

Трохи сповільненим видається ритм кіноповісті. Але це по-нашому. Глядач устигає осмислити, пережити і зрозуміти зміст подій, які йому демонструють на екрані.

Це художній фільм, тобто, спроба за допомогою художніх засобів проаналізувати проблему війни, а точніше, існування людей під п’ятою російського окупанта. Звичайно, обставини там ще гірші, ніж зображено у фільмі — навіть тим, хто перебуває на вільних українських територіях уже відомо що там панує комендантська година, і так просто від подруги, яка вже зателефонувала до МГБ, не втекти, навіть якщо твій наглядач уночі спить. Там можуть убити за українську мову і відрубати руку з татуюванням тризуба. Бо війна — це насилля без меж — війна, це ціле море насилля, море горя, не обмежене берегами.

Сюжет фільму: Російські вояки збивають український військовий літак. Члени екіпажу встигають вистрибнути з парашутами, і приземляються на окупованій російськими військами території українського Донбасу. Їм доводиться поодинці вибиратися з території, захопленої ворогом. Під час виходу з окупованих територій, життя усіх героїв фільму перевертається по декілька разів у карколомних пригодах, немов у фігурі вищого пілотажу «подвійний імельман», яка складається з декількох, важких до виконання елементів.

Водночас, це ще й занадто романтична історія, з погляду людини, яка воювала. Як би це висловити так, щоб не наврочити: А раптом, оцей романтичний, животворний посил і допоможе нам, як нації вистояти і вижити під час навали армій іншого народу, який насувається на нас з метою знищення нашої держави. А вже те, як страждає один народ під владою іншого народу, українцям, на жаль, давно відомо.

Напевне потрібні й такі фільми, які описують легендарні події, саме як легенду, без точного копіювання дійсності, бо та дійсність є набагато страшнішою, а людям потрібна надія щоб вижити, або спонукати людей до пошуків шляхів виживання, тобто стимулювати людей прагнути жити — навіть у нелюдських умовах.

Режисером-постановником фільму є — Віра Яковенко. Оператором-постановником — Олексій Степанов. Ролі виконують: Лариса Руснак, Істан Розумний, Ксенія Баша, Ніна Набока. Генеральний продюсер — Олексій Пантелєєв. Кінофільм перебуває на стадії виробництва у кінокомпанії «Eidetic Pictures».

Найголовніший висновок, доступний усім, хто перегляне цей фільм — героїчного мало, коли твій літак підбивають, а твоя мама переходить лінію розмежування, прикладаючи усіх зусиль, щоб тебе викупити. Справді. Та якби кожен з нас виконував свої прості обов’язки так само чітко як герої кінофільму, не збиваючись з курсу, а поводився б як матір, що прагне витягти з біди свого сина, то це й буде отой, остаточний спільний подвиг, який виведе з теперішньої біди усю нашу країну.

Переворот Подвійний Іммельманн — демонстрація фігури вищого пілотажу на YouTube.

Заключні слова кінофільму «Подвійний іммельманн» є пророчими, і такими, що зобов’язують нас, усіх українців, діяти. Зважувати, витримувати, вираховувати можливі варіанти та наслідки, вичікувати на слушний час, але потім, усе ж — діяти: «…мій син пілот. Він все життя мріяв здійснити „подвійний іммельманн“, це така фігура вищого пілотажу, коли робиться петля з розворотом на сто вісімдесят градусів, а потім ще на сто вісімдесят Такий крутий розворот. Він казав, що дуже важливо, дотягши до точки — повернутись, і людиною залишитись…»

Це про нас…

Ексклюзив

Володимир Сердюк, для Newssky