Подорожі до Італії: вірші різних років
30.06.2018 0 By Chilli.Pepper
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків)
Подорожі до Італії: вірші різних років
До тебе, Італіє, світла Відродження мати,
душа моя світло озветься —
і буду про тебе я довго-предовго співати,
як завжди, від щирого серця…
ЗАГАЛЬНИЙ ПРОЛОГ
З душі глибин найглибших (а не так — для годиться…)
слова ці я видобув, по крихтах зібрав:
Італіє, пам’яті моєї ти цариця —
Русі-України найпрекрасніша сестра!
Свічок Мистецтва власного — та нашого! — невпинне
горіння ти плекала — найдружніше зі свічад.
Аж ось ізнов для сина дивних нив України
твоєї Культури диво-дзвони звучать.
Для музики Історії ти стала камертоном.
Тож хай надії сонце твій осяює шлях,
колодязь натхнення най лишиться бездонним!
І — завжди будь щасливою в прийдешніх віках!
22.11.13
Кампанія: Двомовна трилогія
ПРОЛОГ: КАПРИ
Достойному ректору славного Харьковского университета,
дорогому другу Вилю Савбановичу Бакирову
Есть у памяти привкус горький.
Понял, стих обнаружив в ней, я,
что действительно «с Капри, с горки»*
очень многое в мире виднее.
Всё отстаивал, как фанатик,
мессианства методы яро…
Понял: в шею надобно гнать их! —
на вершине Монте-Соларо.
На неё поднявшись, мгновенно
вдруг прозрел в вопросе о вере,
понял: та лишь истинна вера,
кою принял брат мой Биберий**.
Осознал, что уровень гунна —
наступать на всё те же грабли.
Вот какой я сделался умный
на волшебном острове Капри!
__________
* В. В. Маяковский.
** Не слишком привлекательную во многих прочих отношениях личность Тиберия делает ближе, понятнее, что ли, для сыновей (и дочерей?) народа, Креститель которого сказал: «Руси есть веселие пити, а инако не быти!» — приверженность культу горячительных напитков. За неё император и получил своё прозвище (от латинского глагола bibere — выпивать).
ПОСЛЕСЛОВИЕ К ПРОЛОГУ: ЗАЛИВНОЕ КАПРИЧЧО,
являющееся «дополнением» для ректора Харьковского университета, академика НАН Украины Виля Савбановича Бакирова, которому посвящено стихотворение «Капри»
(Надпись на книге «Избранное для избранных»)
Это дивное кьянти не я пил,
и Джульеттой грезил не я…
За кормой уплывает Неаполь,
мчит наш катер, пену змея.
Быть Джульетте старушкой в капоре:
двадцать первый гуманен век.
Скоро Капри, прекрасный Капри
и божественный дар – смена вех!
1. ПЕСТУМ
У веселій пісні — не риданні —
викладу життя-легенди зміст:
заснували Пестум греки давні,
як і в нас багато дивних міст.
Він віддав данину грецькій мові,
син її осяянь і химер,
як у нас колись Причорномор’я:
тут і там усе почав Гомер.
Храмів пишних будував квартири
Пестум провідним богам своїм,
як посестри Ольвія та Тіра
й Херсонес — достойний побратим.
Трохи помилився я з богами:
про богинь лунати мав би спів.
Храм Афіни й Герині два храми
файні Пестум має з тих часів.
Як мені цей віршик закінчити?
Гідно в інші перейшов часи
Пестум — місто славне та сердите
в сенсі сили прояву краси.
В Україні в нас народ пихатий…
Навчимось у Пестума, сини
України та дочки, плекати
без «понтів» дарунки Давнини!
2. ПОМПЕЇ: ЧЕРГОВА ПОЕЗІЯ-ЗГАДКА
За чим ваша туга, Помпеї,
такі невичерпно сумні?
Далеких часів епопея
на щось натякає мені.
О, дар цей обтяжливий — чути
провіщення давніх століть!
Минулого натяк забутий
стрілою у вірші стирчить…
3. НЕАПОЛЬ
С Мировым океаном ладили,
верно гранью его служили
и зелёный костёр Ирландии,
и земля обеих Сицилий.
Королями здесь стали викинги,
покорившие эти страны,—
мореплаватели великие,
зауряднейшие тираны.
Побывал я недавно в Дублине:
дождь там чаще лил, реже — капал.
А теперь, многих муз возлюбленный,
привечает меня Неаполь.
Не видал никогда такого я:
ввысь возносятся горделиво
горы-замки средневековые
возле дивной чаши Залива.
На поверхность его лазурную
из лазури солнце лучится,
а над ним, напротив Везувия —
место-песня, Санта-Лючия.
Рядом — строгая, но прекрасная
(два начала волшебно слиты),
в сокровеннейшем — ренессансная
площадь-пьяцца дель Плебишито.
Я, заложник у мрака мутного,
раньше больше не пел, а каркал.
Проклинаю себя, беспутного,
возле жертвенника «Сан-Карло».
Но, взывая: верой и песнею
душу можно вырвать из хмари! —
к солнцу, в голубизну небесную
устремлён Святой Януарий.
В пику долгим векам-проказникам
до сих пор, друзья, как ни странно,
древний город остался праздником.
И останется, несмотря на!..
ЕПІЛОГ: БІЛЯ ГРОБНИЦІ ВЕРГІЛІЯ В НЕАПОЛІ
(З російської; переспів поезії Івана Буніна)
Дикі лавр і плющ, троянди,
Діти, шмаття по дворах
І брунатних кіз гірлянди
По горбах у бур’янах.
Хвиль покірна колиханню,
Сонячна повзе змія…
Вірю: знав ти в мить останню,
Що твоя душа — моя.
Знав поет: весною знову
Слухатиме хтось колись
Вод затоки мірну мову,
Відгомін чий повнить вись!
З моря вітер дме солоний…
Відчуваю щастя я,
Бо моя душа, Мароне,
Не моя і не твоя.
31.І.16—29.06.18