Після нових файлів Епштейна глава офісу прем’єра Британії подав у відставку: як справа Мандельсона розхитала уряд Стара мера

Коли ім’я засудженого сексуального злочинця з’являється в документах поруч із прізвищами людей, які ухвалюють рішення про мільярдні ринки й посади послів, це рано чи пізно перетворюється на політичний землетрус. Нові файли Епштейна вдарили по британському істеблішменту так сильно, що глава офісу Кіра Стармера змушений був піти, визнавши: рекомендація призначити Пітера Мандельсона послом у Вашингтон була помилкою, яка підірвала довіру до влади.

Хто і чому пішов у відставку

Керівник офісу прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера, Морган Максвіні (Morgan McSweeney), подав у відставку на тлі скандалу навколо Пітера Мандельсона та його зв’язків із Джеффрі Епштейном^{3 4 6} . Максвіні фактично визнав, що саме він рекомендував прем’єрові призначити Мандельсона послом Великої Британії у США, попри відомі ще тоді контакти останнього з Епштейном^{3 6} . У заяві, оприлюдненій британським медіа, він зазначив, що це рішення було «помилковим» і «пошкодило партії, країні та довірі до політики», а «єдиним гідним кроком» з його боку стала відставка^{3 4} .

Глава офісу прем’єра — ключова політична фігура в Даунінг-стріт, головний радник і організатор роботи прем’єрської машини, якого в Лондоні вже встигли назвати «найвпливовішою людиною в політиці» після переконливої перемоги лейбористів у 2024 році^{3 8} . Тому його відхід — не просто кадрова ротація, а удар по ядру команди Стармера в момент, коли уряд і так перебуває під тиском через кризу довіри, економічні проблеми й зростання рейтингу правопопулістської Reform UK Ніджела Фараджа^{3 8} .

Роль Мандельсона: посол у Вашингтоні й старі тіні Епштейна

Корінь скандалу лежить у рішенні Кіра Стармера 2024 року призначити Пітера Мандельсона — давнього стратегa «нових лейбористів» і архітектора епохи Тоні Блера — послом Великої Британії до США^{3 6} . Ще тоді багатьом було відомо про його давні контакти з Епштейном, включно з візитами до резиденцій фінансиста й контактом через Гіслейн Максвелл, однак ці зв’язки сприймали скоріше як неприємний, але нібито «керований» репутаційний багаж^{6 10} . Нові документи Мін’юсту США змінили усе: вони вказали на можливі передачі Мандельсоном конфіденційної інформації Епштейну в період його роботи в британському уряді.

Зокрема, згідно з витягами, опублікованими американськими ЗМІ, у файлах Епштейна фігурують листи та нотатки, що вказують: у 2008 році, на піку світової фінансової кризи, Мандельсон міг передавати йому чутливі дані про позицію уряду Великої Британії та окремі ринкові рішення^{4 6} . Окремі записи свідчать також про платежі на загальну суму близько 75 тисяч доларів на рахунки, пов’язані з Мандельсоном або його партнером, у 2003–2004 роках⁶ . Ці дані стали приводом для початку поліцейського розслідування за статтею про «зловживання посадою» й посилили тиск на уряд Стармера, який ще торік восени змушений був звільнити Мандельсона з посади посла.

Як нові файли Епштейна зірвали «контроль над кризою»

Перший вибух навколо Мандельсона стався восени 2025 року, коли до публічного простору потрапила частина документів — зокрема так званий «birthday book» Епштейна й листування, отримане Bloomberg⁵ . Цього було достатньо, щоб Кір Стармер позбавив Мандельсона посади посла у Вашингтоні вже за сім місяців після призначення, а МЗС виплатило йому вихідну допомогу в діапазоні 38 750–55 000 фунтів, що саме по собі викликало обурення³ . Тоді кризу вдалося частково обмежити рамками персональної історії Мандельсона.

Але після того, як Мін’юст США наприкінці січня 2026 року оприлюднив новий масив файлів Епштейна, у яких Мандельсон фігурує вже не просто як гість чи знайомий, а як потенційний джерело інсайдерської інформації, удар перекинувся на Даунінг-стріт^{6 9} . Виявилося, що під час відбору кандидата на посаду посла в 2024 році в уряді знали про те, що дружба Мандельсона з Епштейном тривала й після засудження останнього у 2008-му, але оцінили ризики як прийнятні⁶ . Нині це рішення виглядає не просто помилкою, а зневагою до етичних стандартів, на яких Стармер будував свою кампанію.

Максвіні бере провину на себе: спроба зняти тиск із прем’єра

У своїй заяві Максвіні наголосив, що саме він порадив Стармеру призначити Мандельсона послом у США і «повністю бере на себе відповідальність за цю рекомендацію»^{3 4} . За його словами, «рішення було помилковим», а шкода, завдана партії, країні й довірі до політики, вимагає персональної відповідальності^{3 4} . Він також закликав до «глибокої реформи» системи перевірки кандидатів на високі посади, наголосивши, що вона не може бути «лише символічною процедурою», а має реально захищати державу від таких випадків у майбутньому^{1 3} .

Для Стармера такий жест — спроба локалізувати політичну пожежу: втрати в особі голови офісу в теорії мають «перехопити» частину удару, який опозиція й медіа спрямовують безпосередньо на прем’єра. Втім, низка коментаторів BBC, The New York Times та інших видань уже зазначають, що питання відповідальності самого Стармера не знімається: саме він ухвалював фінальне рішення, знаючи про базовий «фон» історії Мандельсона й Епштейна^{2 6 9} .

Реакція уряду та Лейбористської партії

Кабінет міністрів намагається демонструвати публічну лояльність до прем’єра, одночасно визнаючи масштаб помилки. Міністр праці та пенсій Пат Макфадден у коментарі BBC заявив, що призначення Мандельсона було «жахливою помилкою», але наполіг, що відповідальність лежить «насамперед на самому Мандельсоні», який погодився на посаду, знаючи про «повний масштаб темного боку своїх стосунків з Епштейном»^{4 8} . На його думку, партія має «триматися за прем’єра», а не шукати нового лідера посеред кризи.

Водночас Sunday Telegraph та інші медіа повідомляють про ознаки дистанціювання частини впливових фігур уряду від Стармера^{4 8} . За даними джерел, наближених до віцепрем’єра Девіда Леммі, той від початку не підтримував ідею призначення Мандельсона послом через його зв’язки з Епштейном⁴ . У лейбористській фракції також зростає невдоволення тим, що скандали, пов’язані з призначеннями й етикою, відволікають уряд від ключових питань — від економіки до міграції, де уряд уже втрачає підтримку виборців^{3 8} .

Політичні наслідки: криза довіри й зростання опозиції

Скандал вибухнув у момент, коли уряд Стармера й так перебував під тиском через слабкі темпи зростання економіки, кризу вартості життя й жорсткі дебати навколо міграційної політики^{3 8} . Соціологія останніх тижнів показувала: лейбористи почали втрачати електоральну перевагу, а популістська Reform UK Ніджела Фараджа випереджає їх у частині опитувань за рівнем підтримки³ . На цьому тлі історія з Мандельсоном та Епштейном стала для опозиції подарунком, який дозволяє бити по ключовій обіцянці Стармера — «очистити політику від корупції й кулуарних змов».

Правоцентристи й популісти вже вибудовують наратив: уряд, який прийшов під гаслами «нової чесності», сам опинився в ситуації, де близький союзник прем’єра зберігав тісні зв’язки з засудженим сексуальним злочинцем, а прем’єр і його оточення або не захотіли, або не змогли належно оцінити ризики^{2 6 9} . Відставка Максвіні частково адресує це звинувачення, але не знімає питання: чи не є ця історія симптомом глибшої проблеми — небажання політичних еліт відмовлятися від послуг «старих важковаговиків», навіть коли на кону репутація всього уряду.

Чому Епштейн знову «доганяє» європейські еліти

Історія з Мандельсоном і Максвіні — лише один епізод у хвилі наслідків, спричинених новим пакетом файлів Епштейна, який продовжує виявляти давні й не завжди прозорі зв’язки фінансиста з політичними та бізнес-елітами Західного світу^{1 6} . Упродовж останніх тижнів скандали вже торкнулися політиків у Норвегії, США, інших країнах Європи; у кожному випадку реакція стає тестом на те, наскільки серйозно країни ставляться до стандартів прозорості й відповідальності за минулі зв’язки^{1 6} . Британський кейс особливий тим, що зачіпає не просто окремого депутата чи бізнесмена, а структуру уряду однієї з провідних демократій.

Для Лондона це ще й питання довіри союзників: коли йдеться про співпрацю в сфері розвідки, фінансового нагляду чи санкцій проти авторитарних режимів, партнери мають бути впевнені, що ключові фігури в уряді не мають «хвостів» у вигляді старих фінансових зв’язків або неформальних каналів інформації до людей на кшталт Епштейна^{1 6} . Саме тому в уряді так наполягають на тому, що оприлюднення внутрішньої переписки й документів щодо призначення Мандельсона має показати: він вводив чиновників в оману, применшуючи глибину й характер своїх стосунків із Епштейном^{2 6 9} .

Що далі: розслідування, документи й боротьба за порядок денний

У найближчі дні уряд Стармера пообіцяв передати парламентському комітету й, принаймні частково, оприлюднити власні листування й документи щодо призначення Мандельсона послом у США^{2 6 9} . Офіційні особи пояснюють затримку необхідністю вилучити потенційно секретні елементи й інформацію, що може зачепити нацбезпеку або третіх осіб² . Паралельно поліція продовжує розслідування щодо можливого «зловживання посадою» з боку Мандельсона, зосереджуючись на епізодах можливого витоку ринково чутливої інформації в 2000-х роках^{3 6} .

Для уряду завдання максимум — перехопити ініціативу й повернути дискусію до тем, які він вважає виграшними: економічне відновлення, реформа міграційної системи, підтримка України та безпекові виклики^{3 8} . Але зробити це буде складно, доки ім’я Епштейна залишається в кожному заголовку поруч із прізвищами людей, які формували й нині формують британську політику. Відставка глави офісу прем’єра — лише перший великий політичний жест у цій історії; головне питання тепер у тому, чи стане він початком очищення, чи лише черговою спробою «обнулити» скандал, не торкаючись його коренів.

Джерела

1. CNN: повідомлення про відставку Моргана Максвіні, його заяву про «повну відповідальність» за рекомендацію щодо Мандельсона та критику системи перевірки.
2. The New York Times: матеріал про політичну кризу навколо призначення Мандельсона, обіцянку уряду оприлюднити внутрішні документи й листування.
3. NDTV: розширена новина про відставку Максвіні, цитати з його заяви, опис його ролі в перемозі лейбористів 2024 року.
4. Le Monde: огляд відставки глави офісу Стармера, цитати про «помилкове рішення» з призначенням Мандельсона та наслідки для довіри до політики.
5. Forbes: деталі щодо номінування Мандельсона на посаду посла, попередніх публікацій про його зв’язки з Епштейном та внутрішні дискусії в уряді.
6. CNBC: аналіз нових файлів Епштейна, згадки про можливу передачу Мандельсоном ринково чутливої інформації Епштейну й розміри виплат на пов’язані рахунки.
7. DW: матеріал про відставку Максвіні й політичний контекст у Великій Британії, реакцію міністрів Макфаддена й Леммі.
8. NDTV, Hindustan Times: міжнародне висвітлення скандалу, акцент на падінні рейтингу лейбористів і зростанні Reform UK.
9. NPR: огляд впливу нових файлів Епштейна на британську політику, фокус на парламентському контролі й планах оприлюднення документів урядом.