Переговори в Абу-Дабі: про що домовляються Україна, США і РФ та де проходить червона лінія

Коли в одному залі збираються представники України, США і Росії, на карту ставлять не лише «кінець війни», а й те, хто і як визначатиме майбутню архітектуру безпеки для всієї Європи

В Об’єднаних Арабських Еміратах завершився черговий раунд тристоронніх переговорів України, США та Росії, який Київ офіційно описує як розмову про «параметри закінчення війни», а не готову мирну угоду^{1 2} . За зачиненими дверима в Абу-Дабі перетнулися щонайменше три логіки – українська, що впирається у суверенітет і безпеку; американська, яка шукає спосіб приборкати ескалацію без капітуляції України; і російська, що намагається юридично закріпити територіальні здобутки та зняти тиск санкцій^{1 3} . Ключовою темою, за словами Володимира Зеленського, став Донбас, але тінь від цих переговорів лягає значно ширше – на правила гри між Заходом і Кремлем у наступне десятиліття.

Що саме відбулося в Абу-Дабі: від перших повідомлень до заяв Зеленського

Про тристоронні переговори в ОАЕ вперше публічно повідомили українські джерела: за даними Суспільного, зустріч у Абу-Дабі тривала два дні – 23 і 24 січня – й завершилася сесією тривалістю понад три години^{1 2} . Радіо Свобода уточнює склад української делегації: міністр оборони Рустем Умєров, керівник ГУР Кирило Буданов, голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія та постійний представник України при ООН Сергій Кислиця¹ . Президент анонсував, що до переговорів мають доєднатися також начальник Генштабу генерал Гнатов і заступник начальника ГУР Вадим Скібіцький, що автоматично піднімає дискусію на рівень реальних військово-політичних рішень.

У вечірньому зверненні Зеленський наголосив: йдеться про «параметри закінчення війни», але робити висновки щодо змісту переговорів поки зарано¹ . Він підкреслив, що українські позиції «чіткі», а рамки діалогу для делегації визначені ним особисто, нагадавши, що будь-які територіальні рішення можуть ухвалюватися лише народом України – через вибори або референдум^{1 6} . Ця ремарка – прямий сигнал як Кремлю, так і партнерам: Київ не готовий підписувати «домовленості про території» у форматі кулуарного торгу.

Хто сидить за столом і чому саме Емірати

Тристоронній формат – не випадковість, а наслідок кількох паралельних процесів. З боку США в регіональну дипломатію включилися не лише професійні дипломати, а й фігури, наближені до адміністрації Дональда Трампа: за кілька днів до переговорів у Москві Путін провів зустріч зі спеціальним посланником президента США Стівом Віткоффом, зятем Трампа Джаредом Кушнером та комісаром Федеральної служби закупівель Джошем Грюнбаумом^{1 3} . Цей кадр із Кремля – не лише протокольна фотографія, а й сигнал: Білий дім пробує будувати окремі канали комунікації з Росією, паралельні до традиційних дипломатичних ліній.

Абу-Дабі як майданчик – ще одна частина пазлу. ОАЕ вже виступали посередником у низці чутливих переговорів – від обміну полоненими до обговорення «тіньового флоту» російської нафти^{1 5} . Для Вашингтона і Москви це зручна «нейтральна» територія, де можна говорити про болючі теми без символічного вантажу Женеви чи Стамбула. Для Києва ж участь в таких переговорах важлива як спосіб не дозволити партнерам вести дискусію про його майбутнє без самого українського суб’єкта за столом.

Про що говорили офіційно: «параметри закінчення війни»

Публічно найконкретніше про зміст переговорів висловилися Зеленський і міністр оборони Умєров. Президент окреслив рамку: «говорять про параметри закінчення війни», а основний тест – чи готова Росія «завершити цю війну, яку сама й розпочала»¹ . Умєров у коментарі Радіо Свобода уточнив, що йдеться про питання безпеки, майбутніх гарантій і «ключові вузли фронту», серед яких особливе місце посідає Донбас² . Фраза «рамки для діалогу я визначив для нашої делегації» означає, що Київ не делегує в Абу-Дабі право на політичні поступки, а дає мандат лише на розвідку можливих конфігурацій.

Окремо Зеленський підкреслив, що результати не є визначеними наперед: «по змісту перемовин сьогодні ще зарано робити висновки – подивимося, як розмова піде завтра і які будуть результати»¹ . Це важливо в контексті інформаційних атак про «зраду» чи «таємну капітуляцію»: Офіс президента завчасно страхується від спроб використати сам факт переговорів для внутрішньополітичної дестабілізації. Фокус – на тому, що перемовини поки що не про підписання документа, а про тестування позицій сторін.

Неофіційний трек: FT про «енергетичний barter»

Financial Times із посиланням на джерела повідомила, що одним із питань в Абу-Дабі може бути обговорення взаємного обмеження ударів по критичній інфраструктурі^{1 4} . За цією версією, Україна та США нібито готові запропонувати Росії припинення атак по нафтопереробних заводах і танкерах «тіньового флоту» в обмін на зупинку російських ударів по українській енергетиці. Офіційного підтвердження цієї пропозиції немає, але сама поява такої інформації – важливий маркер настроїв у частині західного істеблішменту.

Контекст очевидний. З одного боку, українські дрони системно б’ють по російських НПЗ, нафтобазах і танкерах, завдаючи відчутних збитків російському бюджетові та воєнній логістиці^{4 5} . З іншого – РФ знову і знову атакує українську енергетику, перетворюючи зиму на сезон блекаутів. Для частини західних партнерів це виглядає як спіраль ескалації, яку варто спробувати «приглушити» окремою технічною домовленістю. Для України ж будь-який такий barter не може бути відокремлений від ширшої рамки: безпека, суверенітет, відповідальність агресора.

Позиція Кремля: «формула Анкориджа» і вимога виведення ЗСУ з Донбасу

Москва намагається вкинути в публічний простір свою рамку переговорів. Помічник Путіна Юрій Ушаков заявив, що на зустрічі російської делегації зі спецпосланцями США «констатували», що без «вирішення територіального питання щодо узгодженої в Анкориджі формули» про «довгострокове врегулювання» говорити не варто^{1 3} . Що таке «формула Анкориджа», у Кремлі пояснювати відмовилися, але паралельно Пєсков озвучив конкретну вимогу: виведення Збройних сил України з території Донбасу^{1 5} .

Фактично Росія намагається закріпити свою «червону лінію»: без юридичного визнання її контролю над усім Донбасом (а де-факто – над територіями в межах «суб’єктів федерації», які вона собі намалювала) вона не вважає можливим підписання будь-якої «остаточної угоди»⁵ . Це прямий виклик українській позиції, де питання територій – прерогатива народу, а не результат торгу між делегаціями. І саме тут стає зрозуміло, чому Зеленський називає Донбас «ключовим» на цих переговорах: від того, чи погодяться партнери бодай розглядати російську логіку, залежить довіра до всього формату.

Українські «рамки»: суверенітет, референдум і червона лінія Донбасу

У грудні Зеленський чітко сформулював: питання можливих територіальних рішень можуть бути винесені лише на загальнонаціональне волевиявлення – вибори або референдум⁶ . Це не лише політична декларація, а й щеплення проти сценарію, в якому кілька людей за столом підписують папір, що узаконює окупацію, а суспільство ставлять перед фактом. На фоні вимог Кремля щодо «виведення ЗСУ з Донбасу» ця позиція звучить як принципова несумісність із російським баченням.

Коли Ушаков говорить, що «весь Донбас – російський», він не просто озвучує пропагандистську формулу, а сигналізує готовність Москви торгуватися, виходячи з уже оголошеного «правового статусу» територій⁵ . Для України це неприйнятно. Будь-яка згода на «територіальний компроміс» без волі народу означала б політичний вибух у середині країни й де-факто кінець довіри до влади. Тому українська делегація в Абу-Дабі змушена балансувати: з одного боку, слухати, що пропонують Росія й США; з іншого – не виходити за конституційні й політичні рамки, задані в Києві.

Чому Донбас – центр переговорів, а не просто «одна з тем»

Зеленський прямо сказав: питання Донбасу є ключовим на переговорах в Абу-Дабі¹ . Це не лише про територію, а й про модель безпеки. Саме тут зосереджені найгарячіші ділянки фронту, саме звідси Кремль хоче витіснити українські війська, щоб показати власному суспільству й Трампу у Вашингтоні: «ми виграли те, заради чого починали»^{3 5} . Для Києва Донбас – це також питання справедливості: віддати регіон після років оборони означало б легалізувати депортації, катівні, фільтраційні табори й репресії проти проукраїнських жителів.

Окремий вимір – міжнародний. Якщо Захід погодиться на де-факто визнання російського контролю над Донбасом в обмін на «припинення вогню» чи «гарантії безпеки», це створить небезпечний прецедент для всієї системи міжнародного права^{4 7} . Інші авторитарні режими побачать: достатньо витримати кілька років війни, нав’язати світові переговори – і частину захопленого можна залишити собі. Саме це робить Донбас не лише українською, а й глобальною червоною лінією.

ISW і тінь Трампа: чи намагається Кремль обіграти Україну «через Вашингтон»

Інститут вивчення війни (ISW) звернув увагу: паралельно з переговорами в ОАЕ Кремль активізує спроби вибудувати особливі відносини з адміністрацією Трампа, пропонуючи «велику угоду» без участі України та Європи³ . Візит Віткоффа і Кушнера до Путіна, заяви Ушакова про «формулу Анкориджа», розмови про «територіальне питання» – елементи однієї стратегії: переконати Вашингтон, що майбутній мир має виглядати як двостороннє рішення двох «великих держав» із мінімальним урахуванням позиції Києва.

Для України це подвійний ризик. По-перше, такий формат руйнує принцип «нічого про Україну без України», який офіційний Київ і союзники декларували з 2022 року^{3 7} . По-друге, він підсилює власну пропаганду Кремля всередині РФ: мовляв, «справжній мир» буде досягнуто тоді, коли Москва домовиться не з Києвом, а з Вашингтоном чи Берліном. У цьому контексті участь української делегації в Абу-Дабі – спосіб не допустити перетворення переговорів на кулуарну угоду за її спиною.

Що отримують ОАЕ: роль посередника і гравця енергетичної сцени

Емірати, приймаючи тристоронні переговори, грають власну гру. Вони посилюють репутацію майданчика, де вирішуються глобальні кризи – від Ірану до України, – і водночас демонструють гнучкість у відносинах і з США, і з Росією⁵ . На фоні історій про «тіньовий флот» російської нафти, частина якого проходить через міжнародні порти й компанії, ОАЕ зацікавлені в тому, щоб мати контроль над каналами комунікації щодо можливих обмежень або змін у санкційному режимі⁵ .

Для Києва участь Еміратів як посередника має як плюси, так і ризики. Плюс – у тому, що це країна, здатна говорити з усіма атомними гравцями одночасно. Ризик – у тому, що її власні інтереси в енергетиці й торгівлі можуть не повністю збігатися з українськими цілями щодо ослаблення російського воєнного потенціалу^{4 5} . Саме тому Київ вимушений тримати інформаційну прозорість: пояснювати українському суспільству, що саме обговорюється і де пролягають лінії, які не можна перетинати.

Чого чекати далі: можливі сценарії після Абу-Дабі

Після завершення поточного раунду переговорів в Абу-Дабі ймовірні кілька сценаріїв. Перший – технічне продовження дискусій: робочі групи з безпеки, енергетики, гуманітарних питань можуть зустрічатися в різних форматах, не виходячи на рівень лідерів^{2 4} . Другий – спроба Кремля представити переговори як «готовність Заходу враховувати російські інтереси», що буде використано для внутрішнього споживача й тиску на Україну.

Третій, найнебезпечніший сценарій – спроба нав’язати Києву рамку, в якій «припинення вогню» і часткове «полегшення» ударів по інфраструктурі подаються в обмін на територіальні чи політичні поступки^{4 6} . Проти цього вже зараз працює публічна позиція української влади – від заяв про референдум щодо територій до відкритого обговорення ризиків «формули Анкориджа». Наскільки ефективною буде ця протидія, залежить не лише від Києва, а й від готовності партнерів не сприймати «швидкий мир» як самоціль.

Джерела

1. Радіо Свобода: «ЗМІ: переговори між представниками України, США і Росії в Абу-Дабі завершилися» – базова інформація про формат, склад делегацій, цитати Зеленського і Ушакова.
2. Суспільне: повідомлення про тривалість переговорів в ОАЕ, дводенний формат (23–24 січня) й акцент на «параметрах закінчення війни».
3. ISW та західні аналітичні огляди: оцінка спроб Кремля схилити адміністрацію Трампа до домовленостей із Росією без повноцінної участі України та Європи.
4. Financial Times: публікація про можливе обговорення в Абу-Дабі взаємного обмеження ударів по енергетичній інфраструктурі й «тіньовому флоту» РФ.
5. Матеріали Радіо Свобода про заяви Пєскова й Ушакова щодо «формули Анкориджа», вимоги виведення ЗСУ з Донбасу та твердження, що «весь Донбас – російський».
6. Радіо Свобода: попередні заяви Зеленського про те, що питання територіальних рішень може вирішувати лише народ України через вибори чи референдум.
7. Міжнародні медіа (BBC, The New York Times, ін.): контекст попередніх спроб Росії нав’язати «замороження» війни через переговори з Заходом, а не з Україною.
8. Аналітичні матеріали про роль ОАЕ як посередника в війні Росії проти України, зокрема у питаннях енергетики, обміну полоненими та «тіньового флоту».