Переговори США, Росії й України в Абу-Дабі: про який «прогрес» заявляють Вашингтон і Київ

Коли того самого дня, як Росія знову б’є по українських містах, у стрічці новин з’являється формула «переговори досягли істотного прогресу», це сприймається радше як розрив реальності. Та саме так американські посадовці описують перші в історії тристоронні перемовини США, Росії та України в Абу-Дабі, де за зачиненими дверима обговорювали «параметри завершення війни» — від статусу окупованих територій до повоєнних гарантій безпеки.

Спеціальний посланець Стів Віткофф, старший радник Джаред Кушнер і генерал ВПС США Алексус Гринкевич на тристоронніх переговорах у суботу в Об’єднаних Арабських Еміратах. Фото: Уряд ОАЕ

Що відбулося в Абу-Дабі: «історичні» тристоронні переговори

За даними Axios, 24 січня в столиці Об’єднаних Арабських Еміратів відбулися перші повноцінні тристоронні переговори США, України та Росії, організовані за посередництва Еміратів.¹ Ключову роль у делегації США відігравали спеціальний посланець Стів Віткофф і радник президента Джаред Кушнер — саме вони останні місяці ведуть так званий «мирний трек» адміністрації Дональда Трампа щодо України.^{1 5}

Українські представники в коментарях Axios назвали зустріч «конструктивною» і «позитивною», наголосивши, що переговори означають «новий етап» посередницьких зусиль Вашингтона.¹ За їхніми словами, мова йшла не про готову угоду, а про можливі параметри завершення війни та роль США як гаранта й координатора процесу.¹

Як це подає Вашингтон: «істотний прогрес» і «вирішальний крок»

Американські посадовці в коментарях виданню The National охарактеризували переговори в Абу-Дабі як «історичні» й такі, що принесли «істотний прогрес».⁶ За їхніми словами, сторони обговорювали кілька блоків рамкового документа про припинення вогню, зокрема різні варіанти деескалації та кроки для відновлення бодай мінімальної довіри між Києвом і Москвою.⁶

Один із американських чиновників назвав зустріч «вирішальним кроком до наступної стадії», не розкриваючи конкретних пунктів обговорення.⁶ Показово, що Вашингтон і далі говорить насамперед про «процес», уникаючи публічної розмови про можливі поступки — це вже викликає занепокоєння серед частини української політичної еліти й європейських партнерів, які пам’ятають попередні версії «мирних планів» Трампа.^{3 5}

Позиція Зеленського: «конструктивно», але без окреслених червоних ліній

Президент Володимир Зеленський після звіту української делегації заявив, що переговори були «конструктивними» і стосувалися «можливих параметрів завершення війни».^{1 4} Він подякував США за готовність «відстежувати й супроводжувати процес завершення війни та забезпечення справжньої безпеки» для України.¹

Зеленський також підтвердив, що у разі згоди сторін наступний раунд переговорів може відбутися в Абу-Дабі вже за тиждень.^{1 10} Водночас публічно не прозвучало жодних деталей щодо статусу окупованих територій, присутності російських військ, ситуації навколо Запорізької АЕС чи майбутньої конфігурації українських оборонних зобов’язань, які ще в грудні сам Зеленський називав ключовими елементами будь-якого миру.⁴

Довга тінь попередніх «мирних планів» Трампа

Щоб зрозуміти нервозність навколо нинішнього «прогресу», варто згадати попередні епізоди. У листопаді 2025 року Bloomberg і Kyiv Independent повідомляли про закулісні переговори між США та Росією, які велися без участі частини провідних чиновників Білого дому — під керівництвом віцепрезидента Дж. Ді. Венса й спецпосланця Віткоффа.³ Тоді йшлося про 28-пунктний мирний план, який сенатор-республіканець Майк Раундс прямо назвав «російським проєктом», що США погодилися донести до України.^{3 5}

Документ, за даними українських і західних медіа, передбачав фактичне закріплення за Росією частини окупованих територій, обмеження чисельності й озброєнь Збройних сил України та фактичне «заморожування» перспективи вступу України до НАТО на невизначений час.^{2 5} Саме ці пункти викликали різку критику в Києві й серед європейських союзників: багато хто побачив у них надмірну готовність Вашингтона враховувати російські вимоги.

Від Женеви до Флориди й Абу-Дабі: еволюція «американського плану»

У листопаді 2025 року в Женеві пройшла зустріч високопосадовців США, України та європейських партнерів, на якій обговорювали оновлену версію американського плану врегулювання.^{2 9} NPR цитувало представників Вашингтона, котрі називали документ «живим» — таким, що має змінюватися з урахуванням пропозицій Києва та союзників, але все ще сприймався багатьма як надто м’який щодо Москви.²

У грудні Los Angeles Times писала про «продуктивні й конструктивні» перемовини у Флориді між командою Віткоффа та представниками України й Європи, які відбувалися паралельно з контактами тієї ж американської групи з російським представником Кирилом Дмитрієвим.⁴ Москва тоді також говорила про «просування вперед», однак Володимир Путін продовжував наполягати на максималістських вимогах, включно з фактичним визнанням російського контролю над великими територіями України.⁴

Абу-Дабі стало продовженням цієї лінії: Росія тепер присутня не лише в прихованих консультаціях, а й формально за одним столом із США та Україною, а Вашингтон подає це як створення «історичної тристоронньої рамки».^{1 6} Водночас ключове питання — наскільки змінився зміст базового плану, — залишається без відповіді.

Головні вузли: території, безпека, Запорізька АЕС

За інформацією Al Jazeera, ще до тристоронніх переговорів Зеленський окреслив три блоки, без яких, на його думку, не може йтися про справедливий мир.⁴ По-перше, це статус окупованих Росією територій, включно з Кримом, а також регіонів, які залишаються під контролем України, але на які Кремль продовжує претендувати.

По-друге, контроль над Запорізькою атомною електростанцією — ядерним об’єктом, який Росія досі утримує в окупації на півдні України й навколо якого неодноразово фіксувалися обстріли та інші провокативні дії.⁴ По-третє, довгострокові гарантії безпеки для України й механізми повоєнного відновлення — від доступу до заморожених російських активів до створення спеціальних міжнародних фондів для відбудови.⁴ За словами Зеленського, саме навколо цих питань менш ніж за місяць до Абу-Дабі точилися найжорсткіші дискусії між Києвом і командою Трампа.

«Прогрес» на тлі обстрілів

BBC і Reuters наголошують на різкому контрасті: переговори в Абу-Дабі завершилися без публічно оголошеної угоди, тоді як Росія паралельно продовжувала обстріли української території, зокрема ракетні удари по енергетичній та іншій критичній інфраструктурі.^{7 8} Жодна зі сторін не оголосила навіть про тимчасове припинення вогню, попри заяви про «значний прогрес» і «вирішальний крок уперед».

У заявах делегацій ключовою формулою стало слово «конструктивно», тоді як зміст можливих поступок приховано за посиланнями на «делікатність процесу».^{1 6} Цей розрив між реаліями фронту й дипломатичною мовою стає одним із головних джерел скепсису як в українському суспільстві, так і в частини європейських еліт.

Європейська тривога: чи не опиниться ЄС на узбіччі

Європейські медіа ще торік фіксували занепокоєння тим, що ключові елементи «мирного плану» формуються в вузькому трикутнику Вашингтон–Москва–Київ, а європейські столиці часто ставлять перед фактом уже сформованих підходів.^{2 3} Лідери ЄС неодноразово наголошували, що будь-яка мирна угода має не лише припинити бойові дії, а й не легалізувати російські захоплення й не створити прецедент безкарного перегляду кордонів у Європі.

На цьому тлі роль Об’єднаних Арабських Еміратів як майданчика та посередника сприймається двояко. З одного боку, Емірати мають робочі відносини і з Москвою, і з Вашингтоном, і з Києвом, що полегшує організацію тристороннього формату.⁶ З іншого — сам факт, що «історичні» переговори відбуваються в Абу-Дабі, а не в Женеві чи Брюсселі, символізує відхід від традиційних європейських дипломатичних майданчиків до більш гнучких, але менш прозорих платформ.

Ризики для України: тиск часу й втома союзників

Контекст, у якому Київ заходить у тристоронній формат, далекий від сприятливого. Повномасштабна війна триває майже чотири роки, ресурси протиповітряної оборони вичерпуються, економіка значною мірою тримається на зовнішній підтримці, а в багатьох західних столицях «українське питання» дедалі частіше стає темою внутрішньополітичних дискусій про витрати й пріоритети.^{2 8}

Президент Дональд Трамп відкрито робить ставку на швидке завершення війни як на одну зі своїх головних політичних обіцянок, підкреслюючи, що «якщо Путін і Зеленський зараз не домовляться, це буде помилкою з обох боків».⁴ За таких умов риторика «істотного прогресу» легко перетворюється на інструмент тиску: якщо ви не погоджуєтеся з запропонованими умовами, значить, саме ви гальмуєте мир.

Що може ховатися за формулою «параметри завершення війни»

Офіційні джерела уникають конкретики, але за фрагментами витоків і публічних заяв можна уявити кілька можливих контурів рамкового плану, який обговорюють у різних варіантах від кінця 2025 року.^{2 3}

Серед можливих елементів, які згадувалися в американських і російських інтерпретаціях:

• фактичне закріплення за Росією частини територій, захоплених після 24 лютого 2022 року, з відкладенням остаточного статусу на «майбутні переговори»;
• виведення частини російських військ із прифронтових районів в обмін на припинення вогню й перехід до режиму без активних бойових дій;
• обмеження чисельності та озброєння Збройних сил України під приводом «зниження напруги», що де-факто виглядало б як часткова демілітаризація України без повного виведення окупаційних сил;
• пакет гарантій безпеки та фінансової допомоги Україні під егідою США й окремих країн ЄС — як компенсація за можливі територіальні компроміси.

Українське керівництво публічно відкидало такі схеми як спробу «заморозити» російську агресію, а не завершити її. Однак що саме нині справді лежить на столі в Абу-Дабі, знає дуже обмежене коло учасників, що створює небезпечний дефіцит прозорості для українського суспільства.^{2 3}

Чому українські посадовці все ж говорять про «позитивні» переговори

Axios із посиланням на українських чиновників пише, що в Києві нинішній формат сприймають як шанс скоригувати початковий американський план і проштовхнути свої базові вимоги безпеки в текст, який Вашингтон прагне зробити основою мирного врегулювання.^{1 5} Логіка проста: краще бути за столом, де формуються умови, ніж отримати вже готовий варіант без можливості впливу.

Зеленський у своїх публічних заявах наголошує, що США погодилися врахувати «кілька елементів, критично важливих для українських національних інтересів», хоча не деталізує, які саме пункти маються на увазі.² Йдеться, найімовірніше, про жорсткіші формулювання щодо безпеки, довгострокової військової допомоги, доступу до заморожених російських активів і чіткої фіксації неприпустимості подальшої агресії РФ.

Що далі: новий раунд в ОАЕ й випробування української суб’єктності

За даними Axios та NV, наступний раунд тристоронніх переговорів в Абу-Дабі попередньо запланований на 1 лютого.^{1 10} Саме там сторони можуть спробувати перейти від загальних рамкових формулювань до конкретних пунктів можливої угоди — особливо якщо Вашингтон і надалі наполягатиме на швидкому просуванні процесу.

Для України це буде випробування не лише дипломатичної вправності, а й політичної суб’єктності: наскільки Київ готовий і здатен відкрито окреслити межу допустимих компромісів і не перетворити «прогрес» в Абу-Дабі на евфемізм для задоволення російських вимог, обгорнутих у привабливу американську риторику.^{2 3} Від того, наскільки чесно й прозоро влада говоритиме з громадянами про реальний зміст переговорів, залежатиме не лише майбутня конфігурація миру, а й довіра всередині самої України.

Джерела

1. Axios: матеріали про тристоронні переговори США, України та Росії в Абу-Дабі, оцінки американських і українських посадовців, анонс можливого наступного раунду.
2. NPR: репортаж про женевські перемовини щодо американського плану врегулювання, оцінки представників Вашингтона й Офісу президента України.
3. Kyiv Independent / RBC-Ukraine: публікації про закулісні переговори США–Росія, 28-пунктний план Віткоффа й критику з боку України та європейських союзників.
4. Al Jazeera: матеріал про підготовку до перших тристоронніх переговорів, позицію Зеленського щодо територій, Запорізької АЕС і гарантій безпеки.
5. Американські та українські ЗМІ (листопад 2025): повідомлення про розробку адміністрацією Трампа 28-пунктного плану, заснованого на переговорах Віткоффа й Кирила Дмитрієва, та реакції в Конгресі США і серед партнерів.
6. The National (ОАЕ): публікація про оцінки переговорів в Абу-Дабі американськими посадовцями й роль Еміратів як посередника.
7. Reuters: новини про підсумки раундів перемовин у Абу-Дабі без досягнення угоди на тлі продовження російських обстрілів України.
8. BBC News: матеріал про завершення перших днів переговорів без прориву й паралельні атаки РФ по українській території.
9. Los Angeles Times: стаття про «продуктивні» переговори команди Віткоффа з Україною, Європою й Росією у Флориді та суперечності між вимогами Москви й позицією Києва.
10. NV.ua: повідомлення про запланований другий раунд тристоронніх переговорів у Абу-Дабі 1 лютого та роль США як головного модератора процесу.