Переговори США, Данії та НАТО щодо Гренландії: що насправді змінюється

Коли президент США знову говорить про «повний доступ» до найбільшого острова світу, а європейські союзники публічно стримують його запал, стає очевидно: це історія не лише про Гренландію. Дискусія навколо острова оголила одразу кілька ліній напруги — між Вашингтоном і Копенгагеном, між стратегічною логікою НАТО та політичним стилем Дональда Трампа, між реальними оборонними потребами й символічною чутливістю до теми суверенітету.

Віце-президент Джей Ді Венс жестикулює під час огляду космічної бази Пітуффік у Гренландії 28 березня 2025 року. | Джим Вотсон/AP

Про що насправді нинішні переговори і чому знову Гренландія

Politico повідомляє, що нинішні обговорення майбутнього Гренландії фактично зводяться до посилення присутності США та НАТО на острові, стримування потенційних загроз в Арктиці й «закріплення» контролю над ключовими об’єктами — і все це дуже нагадує вже чинну угоду 1951 року між США та Данією.¹ Після скандальних заяв Дональда Трампа про бажання «купити» Гренландію або навіть «забрати її силою» новий переговорний трек подається як більш цивілізована, договірна версія тієї ж геополітичної амбіції.¹

За даними двох європейських посадовців, на яких посилається Politico, перша пропозиція, швидко сформульована американською стороною й обговорена цього тижня між Трампом та представниками НАТО на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, частково зняла напруження навколо загрози силового сценарію.¹ Водночас ані Данія, ані уряд Гренландії не підтримали жодних конкретних варіантів — поки що йдеться радше про окреслення контурів можливого майбутнього договору, ніж про оформлену угоду.¹

Чинний договір 1951 року: які повноваження США вже мають

Ключовий аргумент критиків нової ініціативи полягає в тому, що правова рамка для американської військової присутності на Гренландії давно існує. Угода 1951 року між США та Данією надає Пентагону право створювати бази й розміщувати стільки військ, скільки, на його думку, потрібно, за умови формального погодження Копенгагена — і історично Данія таких дозволів не блокувала.¹

Колишня заступниця помічника міністра оборони США з питань глобальної стійкості Іріс Фергюсон нагадує, що цей договір дає Сполученим Штатам «значну гнучкість» у визначенні власних потреб безпеки в Арктиці й отриманні «зеленого світла» від данського уряду.¹ Іншими словами, юридично США вже мають майже все, що потрібно для нарощування військової присутності, — питання радше в політичній волі, фінансуванні та стані інфраструктури.

Гренландія у Холодній війні й сьогодні: від 10 000 військових до космічної бази

У розпал Холодної війни США утримували на Гренландії понад 10 000 військовослужбовців, а сама територія була ключовим вузлом радіолокаційного спостереження за радянськими ракетами, що могли йти через Північну Атлантику у бік Північної Америки.¹ Тут тестувалися проєкти баз, здатних витримати ядерний удар: Арктика була не лише «далеким фронтом», а й полігоном для сценаріїв глобального зіткнення.

Сьогодні американська присутність на острові значно скромніша. США утримують космічну базу Пітуффік (Pituffik Space Base) із радарними системами раннього попередження та іншими засобами контролю за ракетно-космічною активністю.¹ Щоб суттєво наростити контингент, довелося б модернізувати зношену інфраструктуру, збудувати нове житло, склади й логістичні вузли — та ще й встигати робити це у коротке «вікно» відносно теплої пори року, коли великий обсяг робіт в Арктиці взагалі можливий.¹

Скільки коштує «американська Гренландія»

У січні Інженерний корпус армії США оголосив про плани модернізувати злітно-посадкову смугу на базі Пітуффік; орієнтовна вартість — до 25 млн доларів.¹ І це лише один елемент більшого пакета проєктів, без яких Гренландія не зможе знову стати великим військовим плацдармом.

Politico зазначає, що будь-яке значне збільшення чисельності американських військ на острові потребуватиме «дорогих оновлень застарілої інфраструктури», включно з новими житловими містечками та логістичними центрами.¹ В умовах, коли Конгрес і без того гостро сперечається про оборонний бюджет, це робить «план Гренландія» не лише геополітично спірним, а й фінансово вразливим для адміністрації Трампа.

Роль НАТО: що реально може змінити «новий» формат

Один із парадоксів нинішніх перемовин у тому, що навіть у межах НАТО не до кінця розуміють, що саме має змінитися. Військове командування альянсу дізналося про обговорення щодо Гренландії з медіа, а не від союзників по лінії офіційних консультацій, що вже викликало запитання щодо прозорості процесу.¹

З юридичного боку статус американських сил на Гренландії й так визначено: угода про статус збройних сил НАТО 1955 року (Status of Forces Agreement) дозволяє американським військам вільно заходити й виходити з острова, не змінюючи його суверенітету.¹ Тобто в альянсі вже є правова основа для присутності США, і не надто очевидно, що саме може дати «новий» сценарій, крім політичного сигналу про посилення уваги до Арктики.

«Старе вино в новій пляшці»: чому експерти не вражені

Колишня заступниця помічника міністра оборони США з питань НАТО та Європи (у матеріалі її згадують як Таунсенд) прямо називає нинішні переговори «старим вином у новій пляшці».¹ За її словами, у будь-якій точці світу, де США мають бази, Вашингтон веде діалог про умови розміщення сил і повагу до суверенітету країни-партнера — Гренландія тут не виняток, а типовий приклад такої практики.

Суть претензії експертів у тому, що замість відвертої розмови про модернізацію чинної угоди й конкретні програми інвестицій в інфраструктуру, адміністрація Трампа створює враження чогось «принципово нового» — і цим підштовхує союзників до підозр і оборонної реакції.¹ Політична оболонка випереджає зміст, а іноді й заважає йому.

Європейське роздратування: «США роблять серйозну помилку»

Найгостріше на американський підхід відреагували північні країни. Шведський депутат Бйорн Седер, член оборонного комітету парламенту, заявив, що хоча НАТО справді має обґрунтовані безпекові побоювання в Арктиці, надто агресивний стиль США щодо Гренландії «напружує відносини всередині альянсу».¹

«Сполучені Штати роблять серйозну помилку, порушуючи питання Гренландії саме в такий спосіб», — підкреслив він, додавши, що у скандинавських країнах традиційно сильні проамериканські настрої, але нинішня поведінка Вашингтона змушує навіть добре налаштованих політиків змінювати тон.¹ Суть претензії — не в самому прагненні посилити оборону Арктики, а в тому, як саме це подається й узгоджується із союзниками.

Данія й Гренландія: «про наш суверенітет вирішуємо ми»

Особливо чутливим стало те, що попередні розмови Трампа з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте відбувалися без участі Данії та уряду Гренландії.¹ Для Копенгагена це виглядало як спроба обговорювати майбутнє данської території без самої Данії.

Прем’єр-міністерка Метте Фредеріксен публічно наголосила: «Лише Данія та Гренландія можуть ухвалювати рішення щодо питань, пов’язаних із Данією та Гренландією».¹ Вона додала, що Копенгаген готовий говорити з союзниками про будь-які політичні теми — безпеку, економіку, — але питання суверенітету над Гренландією не може бути предметом торгу.

Чого прагне Трамп: «повний доступ» до острова

На Всесвітньому економічному форумі в Давосі Дональд Трамп знову дав зрозуміти, що мислить категоріями максимальної присутності. Він заявив, що США мають отримати «повний доступ» до Гренландії на невизначено довгий час — формулу, яку багато союзників сприйняли як евфемізм фактичного контролю над усією військовою інфраструктурою острова.¹

Формально жодної мови про зміну суверенітету немає: правовий статус американських сил на базі Пітуффік і так закріплений у документах НАТО, а власність на землю залишається за Данією та місцевою владою Гренландії.¹ Але сама риторика щодо «повного доступу» підсилює тривогу: у Копенгагені добре пам’ятають попередні заяви Трампа про можливу «купівлю» острова й розуміють, як легко він може повернутися до цих сюжетів.

Чому союзники нервують: непередбачуваність Вашингтона

Politico передає атмосферу серед європейських дипломатів: вони вдячні за те, що найгостріші заяви про «купівлю» або силове захоплення Гренландії тимчасово зникли з лексикону Білого дому, але не вважають тему закритою.¹ Та ж Фредеріксен, за даними видання, планує зустрітися з Рютте, щоб детально розпитати про його розмови з Трампом — союзники готуються до того, що «неприємні сюрпризи» можуть повернутися будь-якої миті.

Тиск відчувається і ширше. Французький президент Еммануель Макрон і німецький канцлер Фрідріх Мерц у Давосі демонстративно висловили полегшення через те, що напруга навколо Гренландії начебто спала.¹ Але за цим читається й інший сигнал: Європа знову змушена витрачати політичний капітал на пояснення Вашингтону елементарних принципів поваги до суверенітету партнерів навіть там, де формально всі давно «на одному боці».

Гренландія як дзеркало ширшої боротьби за Арктику

У суті нинішньої суперечки — не лише особистий стиль Трампа. Арктика стає одним із ключових напрямків стратегічного суперництва між США, Росією та Китаєм, із дедалі більшою вагою для безпеки Європи.¹ Танення льодів відкриває нові морські шляхи й доступ до сировини, а полярні траєкторії міжконтинентальних ракет і супутникових орбіт роблять регіон критично важливим елементом глобальної системи стримування.

На цьому тлі бажання Вашингтона формалізувати «розширений доступ» до Гренландії виглядає логічним: острів — природний «радар і маяк» на північному напрямку.¹ Проблема в тому, що реалізується це бажання у формі, яка не лише дратує Данію та північних союзників, а й дає зайві аргументи російській пропаганді про «американський неоколоніалізм» у Європі.

Що означає гренландський кейс для України

На перший погляд історія з Гренландією далека від українських реалій. Але для Києва вона показова: демонструє, як адміністрація Трампа поводиться з питаннями суверенітету навіть повноправних членів НАТО і як далеко може зайти в прагненні швидко досягати «угод», не надто враховуючи внутрішню політику партнерів.¹

Для України, яка паралельно переживає тиск щодо «швидкого завершення війни» на умовах, близьких до американського плану, поведінка Вашингтона в арктичному сюжеті — важливий індикатор. Якщо навіть Данію ставлять перед фактом напівготових домовленостей щодо її території, Київ має додаткові підстави наполягати на повній участі у всіх формулюваннях, що стосуються повоєнної архітектури безпеки в Європі.

Куди може рухатися історія: модернізація замість революції

Попри гучні заяви й різкі реакції, найімовірніший сценарій — не радикальний перегляд статусу Гренландії, а поступова модернізація чинної угоди 1951 року з прив’язкою до нових арктичних реалій.¹ Данія вже сигналізує готовність «розвивати» цю рамку, але категорично відмежовує її від будь-яких розмов про зміну суверенітету.

Для США це означатиме складні, але цілком стандартні для альянсу переговори: скільки інвестувати в інфраструктуру, які спільні навчання проводити, як поєднати американські ініціативи з інтересами інших арктичних держав — від Норвегії до Ісландії.¹ Для Європи — ще один тест на здатність говорити з Вашингтоном не тільки мовою вдячності за безпекову парасольку, а й мовою твердої, але партнерської відсічі там, де зачіпається власний суверенітет.

Джерела

1. Politico: аналітичний матеріал про нинішні переговори США, Данії та союзників щодо Гренландії, чинну угоду 1951 року, позицію європейських політиків і заяви Дональда Трампа про «повний доступ» до острова.