Пекін та Делі незабаром зіштовхнуться в М’янмі

Ексклюзив. Інтереси Індії та Китаю в М’янмі зумовлені геополітичними, економічними та безпековими чинниками, адже М’янма є стратегічно важливою країною через своє розташування на перетині торговельних шляхів, доступ до Індійського океану та наявність природних ресурсів.

Інтереси Китаю в М’янмі

Економічна експансія та інфраструктура:

Китай активно інвестує в М’янму в рамках ініціативи «Пояс і шлях» (Belt and Road Initiative). Зокрема, важливим є проєкт глибоководного порту Кьяукп’ю, який забезпечує Китаю вихід до Індійського океану, зменшуючи залежність від Малаккської протоки.

Будівництво залізниць, автотрас та газових електростанцій (наприклад, інвестиція в 2,5 млрд доларів у газову електростанцію).

М’янма є важливим ринком для китайських товарів та інвестицій у видобуток природних ресурсів, таких як газ, нафта та дорогоцінне каміння.

Військова співпраця:

Китай є основним постачальником зброї для М’янми, зокрема нещодавно передав хунті шість винищувачів FTC-2000G.

М’янма використовує закупівлю китайської зброї для зменшення залежності від інших постачальників, таких як Росія.

Геополітичний вплив:

Китай розглядає М’янму як частину своєї стратегії «низки перлин» для посилення впливу в Індійському океані. Пекін прагне використовувати М’янму для стримування Індії та зміцнення своєї присутності в Південно-Східній Азії.

Підтримка військової хунти після перевороту 2021 року дозволяє Китаю зберігати вплив на уряд М’янми, незважаючи на міжнародну ізоляцію країни.

Інтереси Індії в М’янмі

Економічна співпраця та інфраструктура:

Індія інвестує в М’янму, зокрема надаючи кредити (наприклад, 500 млн доларів на будівництво порту Сітуе), щоб посилити економічні зв’язки та забезпечити логістику для своїх північно-східних штатів.

Індія прагне конкурувати з Китаєм, пропонуючи альтернативні інвестиції та проєкти, щоб зменшити залежність М’янми від Пекіна.

Безпекові інтереси:

М’янма межує з Індією, і стабільність у прикордонних регіонах, особливо в штаті Ракхайн, важлива для безпеки північно-східних штатів Індії. Конфлікти, такі як криза рохінджа, призводять до потоку біженців до Індії, що створює додаткові виклики.

Індія стурбована зростанням китайського впливу в М’янмі, що може загрожувати її регіональним амбіціям. Участь в Азійському банку інфраструктурних інвестицій (АБІІ) дозволяє Індії протидіяти Китаю економічно.

Геополітична конкуренція:

М’янма є ареною суперництва між Індією та Китаєм. Індія прагне зміцнити свої позиції в Південно-Східній Азії, щоб протистояти Китаю та підтримувати баланс сил у регіоні.

Індія співпрацює з М’янмою в рамках альянсу Quad (разом зі США, Японією та Австралією), що має антикитайську спрямованість.

Суперництво Індії та Китаю

М’янма є ключовою точкою геополітичного протистояння між Індією та Китаєм. Обидві країни змагаються за вплив на уряд М’янми, доступ до її ресурсів та стратегічні інфраструктурні проєкти.

Китай має перевагу завдяки більшим економічним ресурсам та історично тіснішим зв’язкам із М’янмою, тоді як Індія намагається компенсувати це через дипломатію, економічну допомогу та співпрацю з іншими державами (наприклад, через Quad).

Конфлікт Індії та Китаю в регіоні загострюється через прикордонні суперечки (наприклад, у Ладакху) та різні підходи до регіональної безпеки.

Китай та Індія розглядають М’янму як стратегічно важливу країну для реалізації своїх економічних, безпекових та геополітичних цілей. Китай фокусується на економічній експансії та контролі над інфраструктурою, тоді як Індія намагається стримувати китайський вплив, зміцнюючи власну присутність через інвестиції та дипломатію. М’янма, своєю чергою, використовує це суперництво, щоб зменшити залежність від одного партнера, зокрема через співпрацю з іншими країнами, такими як Росія.

Інтереси Росії у М’янмі зосереджені переважно на військово-технічній співпраці, геополітичному впливі та економічних вигодах, спрямованих на зміцнення позицій Росії в Південно-Східній Азії. Ось основні аспекти:

Військово-технічна співпраця: Росія є одним із ключових постачальників зброї для М’янми, прагнучи зменшити залежність країни від Китаю, який домінує в економіці та постачанні озброєнь. Після військового перевороту 2021 року, коли хунта захопила владу, Росія посилила підтримку військового режиму, постачаючи озброєння та легітимізуючи хунту на міжнародній арені. Наприклад, у 2021 році заступник міністра оборони РФ Олександр Фомін відвідав військовий парад у М’янмі, що підкреслило підтримку Москви. Аналітики зазначають, що Росія використовує продаж зброї для розбудови впливу в регіоні АСЕАН.

Геополітичний вплив: Росія розглядає М’янму як плацдарм для просування своїх інтересів у Південно-Східній Азії. Підтримка хунти дозволяє Кремлю протистояти західним санкціям і міжнародній ізоляції М’янми, а також створювати противагу впливу Китаю та Заходу. М’янма, зі свого боку, використовує Росію для диверсифікації зовнішніх зв’язків, щоб уникнути повної залежності від КНР.

Економічні та енергетичні інтереси: Росія зацікавлена у доступі до ресурсів М’янми, зокрема в енергетичному секторі. У 2025 році з’явилися повідомлення про плани Росії передати М’янмі ядерні технології, що може вказувати на амбіції у сфері енергетики. Крім того, російські бізнесмени розглядаються хунтою як джерело фінансової підтримки.

Дипломатична підтримка: Росія активно підтримує військовий режим М’янми на міжнародній арені, блокуючи разом із Китаєм спроби Ради Безпеки ООН запровадити санкції проти хунти за масові порушення прав людини. У 2025 році М’янма та Росія підписали угоду про “взаємний захист” від міжнародних юридичних процесів, що свідчить про поглиблення співпраці.

Міграційна політика: Росія планує запровадити безвізовий режим із М’янмою, що може бути спробою залучити дешеву робочу силу з цієї країни, хоча це викликає критику через низький рівень розвитку М’янми.

Росія розглядає М’янму як стратегічного партнера для розширення свого впливу в Азії, протидії західним санкціям і зменшення впливу Китаю. Основними інструментами є постачання зброї, дипломатична підтримка та економічна співпраця, хоча це викликає осуд правозахисників, які звинувачують Росію в легітимізації репресивного режиму

Михайло Коваль, оглядач