Патерналізм і пандемія. Один з факторів подій у Білорусі

«Стрес — це не те, що з вами трапилося, а те, що вам довелося пережити».

Психологи

Щодо ситуації в Білорусі зараз можливі лише симптоматичні оцінки.

А ситуацію в країні лихоманить.

Події в Білорусі можуть бути підтвердженням наступних припущень, зроблених автором. Зрозуміло, що зазначені в тексті обставини виявили лише один з факторів, що призвели до ситуації, яка склалася в сусідній країні.

Фактори зовнішнього впливу на події в Білорусі автор розуміє, але в даному випадку не розглядає.

Суспільно-економічні формації, в яких суспільний договір набув змісту «лояльність за утримання», в умовах пандемії отримують екзистенціальний стрес. Причиною його стає усвідомлення людьми того, що лояльність до влади більше не захищає від загроз, не вирішує нагальні проблеми і не є запорукою безпечного існування. Уся солідарна практика, яка існувала досі, була зосереджена лише навколо догоджання керівництву.

Критична необхідність, за умов пандемії, інших форм спільних дій, які передбачають піклування і взаємну допомогу, стає викликом суспільству, бо в ньому взаємна довіра не культивувалась і була притлумлена лише довірою до влади.

Саме тому дії влади в патерналістських (популістських) країнах під час пандемії стають хаотичними. В них з’являються рішення або відверто анархічні, або ж диктаторські. Але, вони завжди волюнтаристичні, безсистемні, емоційні і рясно підживлені конспірологією.

Тому, після виходу з карантину, або навіть і під час нього, в таких формаціях головним стане питання не стільки подолання економічних наслідків пандемії, скільки питання виходу з екзистенціального стресу. А тут рецептів немає. Працюватиме, як завжди, метод спроб і помилок, який, за відсутності практики взаємної довіри, означатиме розпад або впровадження диктатури, близької до тиранії. Усе залежатиме від соціального капіталу країни та переговорної сили суспільства. Тому, не виключена і оптимістична версія виходу із зазначеного стресу. Тут стає визначальним освіченість еліт, їх мобілізаційні можливості і здатність бачити перспективу, побудовану на концептах довіри як засадничого принципу: просвіта, власність, свобода і піклування.

Навіть ті куці новини, які надходять зараз з Білорусі, показують, що народні маси демонструють приклади взаємодопомоги, підтримки, солідарності і піклування і не лише в умовах насилля силових структур. Тобто, у суспільства з’являється шанс виходу з виключно патерналістського діалогу з владою. Чи вистачить снаги політичному класу Білорусі скористатися цією обставиною, для розвитку і втілення цих унікальних перспектив для країни?

P.S.

Що демонструють події в Білорусі для України:

Якщо закон діяв (застосовувався) вибірково, то він не діяв взагалі і ніколи.

Гламурна сваволя завжди скине свої строї удаваної респектабельності (народності, «скрєпності», «іскрєнності», панібратства тощо), щойно відчує загрозу своїй природі — обраності, винятковості й зверхності. Тоді виразно і у всій повноті проявить вона свій нелюдський погляд на життя суспільства і людей.

Вибіркове застосування закону має надзвичайно згубну дію для розвитку країни — це корупція, яка пригнічує щось. Але ще гіршим є вибіркове згадування про справедливість — це маніпуляція, яка спотворює і виправдовує все.

Поки ж маємо щось на кшталт роздоріжжя Білорусі.

І в Україні і в Росії впровадилась пострадянська вибірковість у застосуванні закону.

Але… В Україні власність вибірково розподілялася за лояльність (автократія), а в Росії власність вибірково розподілялася за особисту відданість (мафія).

Шлях реформ в Україні після революції Гідності мав полягати в тому, щоб розподіл власності зробити універсальним — рівність перед законом, що ми називаємо узагальнено Європейським вибором. Нині ми стоїмо «на паузі», повернулася вибірковість, заквашена на популізмі, і децентралізована вибірковість місцевої влади.

У Китаї теж вибірковий розподіл власності, але він сформований ідеологією.

Там «особливий універсалізм»: усі рівні не перед законом, а перед ідеологією, яка вибірково тлумачить закон.

У Білорусі досі теж була вибірковість, але вона формувалася забаганками «бацьки». Нині білоруси мають визначитися, яку із зазначених вибірковостей собі обрати. Або ж піти в універсалізм Європи.

Валентин Ткач