Отець Андре: Дякую тобі, Україно, за твої зусилля захистити свою країну та сказати «ні» диктатору

Ексклюзив. Заснована в 1959 році Успенська парафія є церковною громадою Саскатунської Української Католицької Єпархії.

Українська католицька парафія Успіння Пресвятої Богородиці стала третьою українською католицькою парафією в Саскатуні.

Тут не просто вірять, а спрямовують силу молитви, щоб зупинити війну, перемогти зло, принести мир в Україну.

Від початку російського вторгнення в Україну українська католицька парафія Успіння Пресвятої Богородиці обрала своєю основною діяльністю допомогу Україні та українцям, які тікають від війни до Канади.

Варто зазначити, що українці в Канаді не є біженцями, як громадяни Сирії чи Ірану. Українці останньої хвилі міграції – особи, які отримують тимчасовий притулок. З цього випливає, що для того, щоб жити, вони повинні працювати, а це здебільшого досить важко, тому парафія намагається робити все, щоб полегшити досить складні ситуації для українців.

У церкві досі є волонтери, які найбільше часу свого життя приділяють допомозі громадянам України, які приїхали до Саскатуна.

Священник отець Андре поділився з нами своїми думками про те, що відбувається в контексті війни в Україні.

– Чи можна сказати, що українці-католики стали ядром збереження української ідентичності в Північній Америці, і чому це сталося?

Я б сказав, що це один зі шляхів збереження української спадщини та культури. Я б сказав, що й українські православні церкви зробили дуже багато стосовно збереження культури та мови.

Ось, наприклад, через дорогу, колись була школа єпископа повного левита, і наразі це білінгвістична українсько-англійська школа, де на це даний момент серед учнів 30% православних українців. А решта учнів або мають українське походження, або ні. І сповідують різну віру, а можливо, й атеїсти чи щось інше. Я б не сказав, що ми канадські католики, які є єдиними охоронцями української спадщини, культури та мови. Я б сказав, що ми цьому сприяємо, і не лише ми це робимо.

– Які стосунки українців-католиків із ПЦУ як у Канаді, так і загалом?

Я не можу багато говорити про наші стосунки з православними у світі. Я знаю, що ця назва – це любов.

Ви знаєте, Бог дуже зацікавлений у вас, шукаючи шляхів знайти єдність з православними. А як саме? Ми намагаємося це робити тут, тож ми проводимо спільні свята української культури, як, наприклад, у нас є захід під назвою День України в парку, зазвичай, це кожного серпня.

І іноді цей день починається з молитви, незалежно від того, чи то католики, чи то православні разом, чи коли ми згадуємо хрещення водою. Ми разом проводимо спільні молебні. Ми працюємо паралельно; час від часу ми збираємося разом, але найчастіше ми працюємо окремо.

Наскільки я розумію, більшість православних є православними українцями тут, у Канаді. Багато з них були католиками, коли приїхали до Канади. Потім після приїзду до Канади у громаді виникли суперечки, тож люди відкололися, залишили Католицьку Церкву і побудували свою Православну Церкву. Багато православних тут, у Канаді, колись були католиками.

Так, це перше. Багато хто був католиками. Вони у своїй родині.

– Це церкви РПЦ чи УПЦ?

Це українська православна парафія. Тут є три українські католицькі церкви. Ось костьол Святого Юра, костьол Святого Петра і Павла, а ще є українська православна церква Святої Трійці, яка неподалік від місця, де ви живете. Це на 20-й авеню J. І тут неподалік одна. Церква Всіх Святих. Тож у Саскатуні дві православні та три католицькі церкви.

– Зі зрозумілих причин українська еміграція в Канаді сьогодні зростає і змінюється. Як ви ставитеся до нових прибулих з України?

Я пам’ятаю, як приїздили українці до війни, потім відбулося вторгнення, і люди почали прибувати знову.

Є така організація, Конгрес Українців Канади. Вони були і є дуже залучені та привітні до новачків. Вони були дуже залучені в це, і я думаю, що вони й досі беруть участь певною мірою.

У нашій громаді ми дуже щасливі, і ми пишаємося, що у нас є така людина, як Надія Стадник.

З самого початку Надя мала серце. Ось чому для нашої спільноти це цінно. Вона взяла на себе чимало повноважень; працювала з Конгресом українців Канади. Раніше було таке місце під назвою «Бабина комірчина», де люди могли брати одяг, меблі чи щось інше.

Вам потрібен хтось; ти знаєш, тобі потрібна спільнота. Вам потрібна людина, яка може допомогти безпосередньо. І тому для нас це було великим благословенням, оскільки українці знали, що люди докладають зусиль, щоб допомогти прийняти новоприбулих до Канади.

– Як ви ставитеся до міграційної політики Канади?

Ви запитали про канадську міграційну політику. На мою думку, це цікаве запитання. Раніше сьогодні тут були дві жінки з Барбадосу. Вони мешкають зараз по сусідству, і гуляли, зайшли, хотіли побачити церкву, і ми розмовляли – вони обидві чекають отримання права на постійне місце проживання.

І зараз це проблема. Зокрема для українців. Насамперед знайти доброго роботодавця, який підпише папери на постійне проживання. Далеко не всі підписують ці папери. Отже, люди працювали у них, і далеко не завжди ці роботи були чудові. Вони пропрацювали тривалий час, втратили можливість піти працювати в інші місця з ліпшою роботою, тому що вони змушені залишитися у роботодавця, який збирається підписати їхні документи.

І це, на мою думку, проблематично, тому що це ставить працівника в погане становище. Вони працюють, вони працюють, вони працюють, вони працюють, а потім, зрештою, все одно ніби їм не стало ліпше. Ви знаєте, я маю на увазі, що я не знаю, чи це відповідь на це запитання, чи ні, але я думаю, що є деякі способи, завдяки яким імміграційна робота може бути значно поліпшена, тому що більшість людей, більшість новоприбулих з України, яких я зустрічав, готові наполегливо працювати, і вони добрі люди, ви знаєте, і вони хотіли обрати правильних роботодавців, і я відчуваю, що іноді ними користуються. Через те, як працює система, я стурбований цим.

Днями я був на зустрічі зі своїм єпископом Міхаелем. І ми говорили про цю нещодавню зміну в імміграції. І я сказав, що ми як церква, маємо бути захисниками багатьох із цих людей, тому що вони новачки в країні й не знають, з ким говорити, і як розв’язати цю проблему. Отже, на мою думку, цю найбільшу проблему потрібно розв’язувати.

– Чи могла б «велика земля» Україна допомогти Українській Католицькій Церкві в Канаді?

Я думаю, що церква в Україні вже дуже допомогла церкві тут.

Тому що тривалий період у нас тут бракувало священників. Вони проходили навчання в Канаді. Отже, у нас, протягом десятиліть більшість священників служили тут, у Саскачевані.

Слово з України. Тож це була велика допомога. Я маю на увазі, що це допомогло підтримувати церкву тут, у Канаді. Не лише у Саскачевані, але й по всій Канаді, навіть у Торонто в Торонтській єпархії. Я б сказав, що більша частина священників з України. У Саскачевані, не так багато, але у нас є кілька священників, які народилися в Україні, які вже служать роками. Тож це один шлях. Я думаю, що інший шлях – люди йдуть до церкви тут. Ми чули тут історії про те, як люди страждали за віру в Україні. Як люди ходили святкувати свята в лісі.

Так, або до чиєїсь квартири, знаєте, а в часи комунізму їх могли заарештувати, або вбити, чи що завгодно, так? Отже, ми чули ці історії, і я пам’ятаю, як ріс і слухав їх, і це дуже надихало. Ці люди готові померти за своє обличчя. Ми вільні робити все, що хочемо. І, як ви знаєте, нас ніхто не збирається арештовувати за те, що ми ходимо до церкви.

– Як бачимо, ваша церква допомагала і допомагає новоприбулим з України? Наскільки це важко?

Ми були дуже щасливі в нашій спільноті. Ми говорили про Надю (Стадник – ред.)

І у нас є інші люди, які допомагали підвозити людей, перевозити людей або доставити речі до них додому. У нас є багато людей, які роблять це.

Але я думаю, що інше було саме на початку. Отже, коли стався напад, це був лютий 2022 року, і вже до березня 2022 року хтось у нашій церкві, навіть хтось у Саскатуні, почув про це.

І люди навіть не в церкві, і вони виписали чеки. 15 000 доларів. Вони дали це нашій церкві й сказали, зробіть, будь ласка, все, щоб допомогти новоприбулим, ось трохи грошей на це. А потім інші люди робили внески, тож я думаю, що за останні два роки, стосовно фінансів, було зібрано, напевно, близько 40 000 доларів. Не лише від людей у цій церковній громаді, а й від ширшої спільноти, і нам це дало нам змогу допомагати різним сім’ям, дати 500 доларів, 400 доларів, що допомогло спорядити дітей у табір. Минулого літа був літній табір, а цього літа ми змогли допомогти українцям його оплатити.

І наостанок. Які слова ви б хотіли сказати українцям в Україні?

Перше, що я б сказав. Дякую за ваші зусилля, щоб захистити свою країну та сказати «ні» диктатору. Тому, хто нехтує цінністю людського життя і думає лише про владу та контроль, я ціную ваші зусилля сказати цьому «ні», як Ісус сказав «ні» силам зла.

Цим займається і народ України. Це зло, яке посягає на український народ. Це не той, хто за життя; все, що він хоче, це смерть. Тож я дуже вдячний українському народу, адже якби вони просто сказали: «Ох!», то знаєте, що б сталося.

Він би не зупинився лише на Україні. Він, ви знаєте, хотітиме і далі загарбати більше.

Отже, на мою думку, ви маєте знати, що ми згадуємо вас усіх у молитві тут майже щонеділі. Ми молимося за мир. Молимось за зцілення.

Я зустрів багато новачків, які приїхали сюди. І вони пережили чимало травм, і ми молимося за зцілення тих, хто стикається з насильством і травмою в Україні. Нехай люди знають в Україні, що для їх членів родини та друзів, які приїхали сюди до Канади, ми робимо все можливе, щоб прийняти їх і зробити все, щоб вони жили тут добре. Я знаю, що це важко, але ми намагаємося робити те, що можемо.

– Від щирого серця дякую за ваші слова.

Спілкувалася Марина Ковальчук, заступниця головного редактора (Центральна Європа та Канада), керівниця проєкту V5 Media.

In English