Освітня динаміка в Україні за останні 10 років: між реформами, викликами та стратегічним розвитком

Як реформи освіти вплинули на якість і доступність навчання в Україні? Чи сприяють вони формуванню потужного наукового потенціалу, здатного забезпечити технологічне лідерство та успіх у міжнародній торгівлі? Аналіз освітньої динаміки за останнє десятиліття показує, що реформи мають двоякий ефект — з одного боку, вони оптимізують мережу навчальних закладів, а з іншого — створюють виклики для збереження якісних освітніх програм і кадрового потенціалу, що є критично важливим для майбутнього держави.

Загальна динаміка мережі шкіл і студентів

За даними Державної служби статистики України, станом на початок 2024/25 навчального року в Україні налічувалося близько 12,3 тисячі закладів загальної середньої освіти, з яких найбільше у Львівській області — 1077 шкіл.[1] Водночас кількість учнів у загальноосвітніх школах за останні роки суттєво скоротилася через демографічні зміни та війну.

За даними Інституту освітньої аналітики, мережа шкіл зменшилася з 22 255 у 1995 році до 12 701 у 2023 році, що становить скорочення майже на 43%. Особливо гостро це відчувається у сільській місцевості, де за останні 4 роки закрилося близько 2 тисяч шкіл — це п’ята частина сільських навчальних закладів.[2]

Реформи вищої освіти: скорочення і якість

Міністерство освіти і науки України планує скоротити кількість державних закладів вищої освіти до 100, що є відповіддю на демографічний спад, воєнний стан і необхідність підвищення якості освіти.[3] Зараз в Україні понад 600 закладів вищої освіти, але значна частина з них має низький рівень акредитації та невідповідність сучасним стандартам.

За останні роки відбулося зростання кількості студентів, які вступають до вишів, але одночасно з цим зростає і кількість випускників, що не відповідають вимогам ринку праці. Це створює дисбаланс між освітніми програмами та потребами економіки.[4]

Структура навчальних спеціальностей і дефіцит кадрів

За статистикою, найбільша кількість випускників припадає на гуманітарні та соціальні науки, тоді як технічні, природничі та IT-спеціальності залишаються дефіцитними.[5] Це створює загрозу для розвитку наукового потенціалу і технологічного лідерства України.

Зокрема, за даними Міністерства освіти, дефіцит фахівців у галузі інформаційних технологій, інженерії та природничих наук становить понад 30% від потреби ринку.[6]

Прогнози та виклики для наукового потенціалу

Експерти попереджають, що без системних реформ і інвестицій у STEM-освіту (наука, технології, інженерія, математика) Україна ризикує втратити конкурентоспроможність на світовому ринку.[5] Водночас, розвиток науково-дослідних інститутів та інтеграція освіти з інноваційними підприємствами може стати драйвером економічного зростання і зміцнення національної безпеки.

Особливе значення має підготовка кадрів, здатних працювати у високотехнологічних сферах, що безпосередньо впливає на дипломатичний та військовий потенціал країни.[7]

Чи можна розглядати провал у технічній освіті як саботаж або геноцид? Аналіз стратегічних ризиків для держави

Останні десять років в Україні спостерігається суттєве скорочення кількості закладів професійно-технічної та вищої освіти, особливо у технічних спеціальностях. За даними офіційної статистики, кількість професійно-технічних навчальних закладів з 1991 по 2013 роки зменшилася з 1251 до 968, а кількість учнів — з понад 1,5 млн до приблизно 0,8 млн.[6] Ця тенденція, у поєднанні з низькою престижністю робітничих професій, застарілим обладнанням і недостатньою мотивацією викладачів, створює критичний дефіцит технічних фахівців.

Деякі експерти та активісти вже порівнюють таку системну деградацію технічної освіти із формою саботажу або навіть геноциду — не прямого, як у випадку з освітнім геноцидом на окупованих територіях,[2] а радше як наслідок недбалого управління, недофінансування та відсутності стратегічного бачення. Цей «тихий геноцид» призводить до втрати наукового потенціалу, технологічної відсталості та послаблення національної безпеки.

Проблема посилюється через академічний саботаж, масове списування, нечесність викладачів і студентів, що підриває довіру до системи освіти та знижує якість підготовки фахівців.[5] Відсутність ефективного контролю і мотивації призводить до того, що освіта перестає виконувати свою стратегічну функцію — формування конкурентоспроможних кадрів.

В умовах війни та мобілізації, коли країна потребує висококваліфікованих інженерів, технологів, науковців, цей дефіцит стає загрозою національній безпеці. Міністр освіти Оксен Лісовий наголошує на необхідності відповідальності закладів освіти і студентів старших за 25 років, щоб освіта не стала засобом ухилення від захисту держави.[1]

Таким чином, провал у технічній освіті можна розглядати як системну загрозу, що має ознаки саботажу — коли через недбалість чи відсутність належної політики руйнується фундамент розвитку держави. Це питання виходить за межі освітньої сфери і стає викликом для всієї країни, адже без якісної освіти неможливий технологічний прорив, економічний розвиток і ефективна оборона.

Тому необхідна комплексна реформа, яка включатиме не лише оптимізацію мережі закладів, а й модернізацію обладнання, підвищення престижу робітничих професій, впровадження сучасних освітніх технологій і жорсткий контроль за академічною доброчесністю. Лише так можна зупинити «тихий геноцид» і забезпечити стратегічний розвиток України у міжнародній торгівлі, технологіях та безпеці.

Висновок

Освіта в Україні за останні 10 років пережила значні трансформації, які мають як позитивні, так і негативні наслідки. Реформи спрямовані на оптимізацію мережі навчальних закладів і підвищення якості освіти, але виклики демографії, мобілізації та дефіциту спеціалістів залишаються гострими. Стратегічний розвиток освіти, особливо у технічних і природничих галузях, є ключем до майбутнього успіху України у міжнародній торгівлі, технологічному лідерстві та забезпеченні національної безпеки.

Джерела:

1. РеНьюз – Освіта в Україні 2025: статистика шкіл і учнів
2. Освіта.Район – За останні чотири роки в Україні закрилися 2 114 шкіл
3. Укрінформ – Скільки закладів вищої освіти потрібно Україні
4. МОН – Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні
5. CEDOS – Аналітика освітньої статистики України
6. МОН – Загальноосвітні навчальні заклади: статистика за два навчальні роки
7. Karazin University – Технологічне лідерство і освіта