Основи національної ідеї

Ексклюзив. Якщо погодитись з припущенням, що економіка це є динамічна сукупність мети, засобів та способів її досягнення, то економіку України варто визначати, чітко сформувавши ці її складові. Сучасну економіку України можна визначити, як економіку без сформованої мети. Те, що відбувається, є нічим іншим, як перерозподілом засобів з різними варіаціями способів. Учасники такої економіки вже давно не помічають, що сюжет цієї мізансцени зник, а зміна дійових осіб смислу самій дії не додає.

Як мету економіки України я запропонував би домогосподарство, його достаток та затишок членів цього домогосподарства, родини, що в ньому мешкає та підтримує з ним зв’язки.

Відтак, визначивши змістовне наповнення цих понять, слід уважно перелічити засоби, які є в розпорядженні країни для реалізації такої мети, визначити засоби, які слід залучити або створити додатково. Економічна формула та моральний закон на основі сформованої бази запропонують способи досягнення мети.

Якщо погодитись із таким алгоритмом, то стане зрозумілим, що питання про експортні, транзитні, конкурентноспроможні, енергоощадні програми є лише механізмом, способом, щодо яких потрібно вести дискусію, але не завданням економіки. Ці та інші програми стануть не просто гарною ідеєю, а й з категорії розмов перейдуть у категорію практичних завдань, підпорядкованих єдиній меті.

Відповідальним політикам і можновладцям варто було б хоча б у першому наближенні описати всі різноманітні зв’язки, через які відбувається комутація домогосподарства з владою і бізнесом. Варто визначити чутливість цих зв’язків, виявити недосконалість, провести оптимізацію. В мене, особисто, фантазії на це вистачить, але точно бракує системних знань та фахових вихідних даних, щоб зробити це відповідально.

Інтегральний образ такого домогосподарства повинен з’явитись не лише як продукт роботи «технократів». До його формування повинні долучитись і гуманітарії, і філософи, і науковці, тому що мета вибудовується радше з морального закону, ніж з економічної формули. Мету формує мораль, релігія, традиція, освіта та науковий прогноз, а кількісні критерії економічної формули тут виконують радше дорадчу функцію, ніж є вирішальним фактором.

У такому домогосподарстві гуляють на хрестинах і проводжають в останню путь, діти здобувають освіту, а старші пенсіонери навчають мудрості онуків, тут проводжають до війська і зустрічають з далеких мандрів. У скрутну хвилину родина мобілізується і долає негаразди. В такому домогосподарстві чітко зрозуміло, в чому потрібно опиратись на власні зусилля, а в чому чекати допомоги від держави. Підтримавши владу, виступивши партнером бізнесу, таке домогосподарство у своїх прогнозах опирається на стійкі зв’язки суспільного договору, який інститути суспільства утримують у смислах, дружніх до людини, її потреб і сподівань.

Важливо врахувати весь спектр взаємин людини, починаючи від комунальних негараздів, закінчуючи виборами, контролем над владою та формуванням суспільної ініціативи. Зв’язок домогосподарства зі світом повинен бути двостороннім і продуктивним. Таке домогосподарство природним чином через різноманітні інститути повинно бути включене в суспільне життя і мати в ньому голос, до якого прислухаються.

Я абсолютно впевнений, що Лібанова з Бекешкіною змогли б цілком реально намалювати основні сюжети повної картини такого домогосподарства. Але навіть його ескіз, зібраний докупи, змусив би багатьох відповідальних політиків серйозно задуматись. Та, на жаль, у штабах більшості з них на столах лежить книга по фізіології приматів, а не «Загадка капіталу»* Ернандо де Сото.

Якщо ж як мету вибрати не домогосподарство, як запропонував я, а щось інше (скажімо: «міст між Європою та Азією»), то не виключено, що така мета буде теж реалізована, і буде досягнутий позитивний результат. Але позитивним він буде для вибраної групи, чиї інтереси домінуватимуть, чи то експортери, чи то транзитери, чи то імпортери та ін. Безумовний виграш матиме бізнес. Свою «дещицю» не пропустить і влада. Суспільство теж отримає позитив, але він буде лише опосередкований. Тому я більш ніж впевнений, що це буде асоціальний результат, приречений на розпад**.

Але слід розуміти, що мало сформувати повну картину домогосподарства, мало зрозуміти та правильно розставити вагові множники комутаційних зв’язків. Без чіткої картини взаємних прав навколишнього світу – влади та бізнесу – домогосподарство буде приречене всю необлаштованість інституційного поля оплачувати зі своєї кишені у вигляді хабарів, втрати часу на бюрократичну тяганину та й просто приниження. І жодних грошей йому не вистачить, бо всі зростання надходжень знову і знову з’їдатиме неорганізований побут, корумповане поле підприємницької ініціативи і система недосконалих послуг. І не тільки вона: школа, лікарня, ЖЕК, виконком, маючи «багатовекторні» посадові інструкції, придумані з голови чиновника, і таку саму розпорошену відповідальність, будуть місцем постійних паразитних втрат.

Тільки інститути громадянського суспільства зможуть забезпечити домогосподарству механізми організації сприятливого інституційного простору і підтримання його в постійній готовності враховувати очікування людини. В іншому випадку життя домогосподарства перетвориться не на життя, а на щоденну боротьбу за виживання. Домогосподарство, його члени повинні успішно реалізовувати свої права, а не тяжко боротися за них.

Визначена таким чином економіка України, як економіка заможного і змістовного домогосподарства, дасть можливість державі розставити правильні пріоритети у практиці нової соціальної політики, господарського комплексу, місця і ролі самоврядування у житті місцевих громад. Бізнес отримає чіткі орієнтири у створенні відповідних товарів і послуг, нових суспільних благ. Суспільство чітко заявить про свою уяву того, що ми називаємо добробутом і затишним життям, яке визначається не стільки матеріальною складовою, а скільки впевненістю в обґрунтованості та реалістичності очікувань від завтрашнього дня.

В популярних останнім часом розмовах про національну ідею можна виділити багато перспективних концепцій. Найприємніше те, що кожна з них абсолютно реальна: і авіація з космосом, і транзитні коридори, і продовольча безпека світу, і туризм, і самобутня культура … Але, якщо всі вони будуть відірвані від оселі українця, то залишаться візиткою держави, а не країни.    Позбавлені соціальної мети – домогосподарства – вони стануть лише предметом марнославства політиків, джерелом прибутків успішного бізнесу і малою втіхою для українця на тлі невлаштованого важкого щоденного життя.

Правильно встановлена мета економіки визначить пріоритети в її організації, сформує суму засадничих зв’язків такої економіки. Ця обставина сама згенерує зміст національної ідеї, самоорганізовано виокремить її з переліку запропонованих гіпотез, але, найголовніше, наповнить ідею соціальним змістом і, тим самим, вбереже від розпаду.

* Маргарет Тетчер про книгу «Загадка капіталу»: «Вона повинна стати обов’язковим читанням для всіх, хто несе відповідальність за багатство народів».

**У США проект будівництва доріг, як вихід з депресії, був успішний не стільки тому, що створив робочі місця безпосередньо та опосередковано, а тому, що забезпечив розвиток і нове наповнення тодішньої американської мрії – «кожній родині – автомобіль». Тобто, дороги, попри те, що були економічним двигуном, виконали надзвичайно важливу соціальну функцію для кожної родини.

(сторінками книги «ІМІТАЦіЯ»; 2012 рік)

Валентин Ткач