Ослаблений, але головний: як ХАМАС досі тримає Газу під контролем

Після двох років війни, десятків тисяч загиблих і руїн замість кварталів у Газі мало б настати щось схоже на кінець. Натомість світ отримав дивне видовище: рух ХАМАС, який Ізраїль та союзники обіцяли «стерти», досі керує ключовими інститутами в анклаві, збирає податки, патрулює вулиці й паралельно торгується за свою роль у «новій Газі». І поки дипломати малюють на серветках чергові варіанти «поствоєнного врегулювання», реальність на місці підказує просту річ: владу в Газі не звільнили – її просто спробували перефарбувати.

Матеріал The New York Times описує парадокс, у якому опинилися і жителі Гази, і всі, хто намагається її «перебудувати»: ХАМАС зазнав тяжких втрат, але не був знищений – рух зберіг ядро структури, контроль над безпековим апаратом і вплив на повсякденне життя, тоді як альтернативної влади так і не з’явилося.¹ Це напряму суперечить планам адміністрації Дональда Трампа, яка пропонує демілітаризувати сектор, роззброїти ХАМАС і передати управління «технократичному уряду» під прикриттям міжнародних сил стабілізації – без чіткої відповіді на запитання, що робити з живою, озброєною і дуже впертою організацією на місці.^{1 3 5}

ХАМАС після бомбардувань: «основну структуру не знищено»

За оцінкою Шалома Бен‑Ханана, колишнього високопоставленого чиновника ізраїльської служби безпеки «Шин Бет», ХАМАС «зазнав значних втрат, але не був переможений» – його ядро лишилося цілісним, а ключові ланки управління в Газі продовжують працювати.¹ Попри удари по тунелях, складах і командирах, рух і далі координує силові структури, відповідає за «внутрішню безпеку» й виконує роль де-факто уряду, що наглядає за допомогою, базовими сервісами та порядком на вулицях.^{1 2}

Міжнародні дослідницькі центри фіксують ту ж картину: військове крило ХАМАС серйозно послаблене, арсенал ракет суттєво скоротився, але організація переорієнтувалася на партизанську тактику й паралельно відновлює «тіньові» механізми управління – від неформальних судів до системи місцевих комітетів та поліцейських патрулів.⁴ Головна причина проста й неприємна для всіх переговорників: у Газі досі немає жодної іншої структури, здатної реально керувати територією, організовувати розподіл допомоги й утримувати базовий порядок.^{1 4}

План Трампа: роззброїти ХАМАС і завести «технократів»

Вашингтонський план для Гази виглядає охайно в дипломатичних записках і вкрай крихко на тлі реальності. Стратегія Трампа передбачає повну демілітаризацію сектору: знищення тунелів, військової інфраструктури, виробництва зброї й збирання всіх важких видів озброєння у ХАМАС, після чого владу має перебрати «комітет палестинських технократів», підсилений міжнародними стабілізаційними силами.^{1 3} Ідея в тому, щоб Газа стала керованою, але не ХАМАСівською, контрольованою, але нібито не окупованою – політична фантазія, де кожен ключовий елемент залежить від доброї волі сторін, які не довіряють одна одній навіть під час погодження маршруту гуманітарних вантажів.

Проблема в тому, що ХАМАС не збирається поступатися силою просто через те, що так написано у стратегії Білого дому. Один із лідерів руху, Хусам Бадран, у коментарях західним медіа допустив ідею передачі частини адміністративних функцій «комітету палестинських фахівців», але чітко дав зрозуміти: відхід ХАМАС від управління без ясної альтернативи створить вакуум і хаос, які будуть небезпечнішими за нинішній стан.¹ Простою мовою: «технократи» можуть отримати печатки й офіси, але без політичної згоди та силового ресурсу руху вони ризикують залишитися декорацією.

Поліція ХАМАС: «стабільність» як аргумент у переговорах

Одним із найцікавіших моментів, який фіксує The New York Times, є позиція ХАМАС щодо власної «поліції». Представники руху наполягають: ці структури не є частиною бойового крила, а виконують функції підтримання порядку, боротьби зі злочинністю й забезпечення базової безпеки жителів Гази.¹ У заявах лідерів підкреслюється, що відключення цих сил без заміни спричинить сплеск криміналу, кланових конфліктів і боротьби за контроль над гуманітарною допомогою.

Польові дані міжнародних організацій частково це підтверджують: у районах, де формально триває перемир’я, але немає жодної впізнаваної силової структури, різко зростають випадки мародерства, самосудів і розборок між кланами за доступ до складів допомоги.^{4 6} На цьому тлі ХАМАС позиціонує свої поліцейські загони як «менше зло» – мовляв, так, ми вам не подобаємося, але без нас усе швидко перетвориться на набір озброєних вулиць із власними законами.

Це вже було: ХАМАС між підпіллям і урядом

Аналітики нагадують: нинішня ситуація – не перший цикл, коли рух із підпільної структури перетворюється на владу, переживає військовий розгром, а потім знову відновлює вплив через мережі соціальних, релігійних і безпекових структур.^{4 8} Ще до повномасштабної війни 2023 року ХАМАС поєднував роль основного опонента Ізраїлю, де-факто адміністрації Гази й постачальника базових послуг – від шкіл і клінік до місцевих судів, часто через структури, формально не марковані логотипом руху.⁴

Зараз схема стає ще більш фрагментованою: частина функцій виконується під брендом ХАМАС, частина – через «незалежні» комітети, благодійні фонди й муніципальні структури, але політичне рішення в підсумку все одно ухвалюється вузьким колом керівництва руху.^{1 4} Це дозволяє ХАМАС одночасно грати в кількох площинах: бути достатньо видимим, щоб контролювати ситуацію, і достатньо розмитим, щоб у переговорах завжди залишати простір для заперечення прямої причетності.

Тиск на роззброєння: «повна демілітаризація» як умова допомоги

Міжнародні посередники – Катар, Єгипет і США – чітко пов’язують відновлення Гази з умовами безпеки: без часткового або повного роззброєння ХАМАС і гарантій, що територія не буде плацдармом для наступних атак, масштабного фінансування не буде.^{3 6 9} Прем’єр Катару прямо заявив на форумі в Досі, що припинення вогню неможливо вважати остаточним без повного виведення ізраїльських військ, стабілізації ситуації й створення зрозумілої, єдиної палестинської влади, здатної контролювати зброю всередині анклаву.^{3 6}

Ізраїль, зі свого боку, наполягає на «тотальній перемозі» та роззброєнні ХАМАС, розглядаючи будь‑які міжнародні сили в Газі лише як інструмент натиску на рух, а не як повноцінну заміну своїй військовій присутності.^{6 9} Аналітики попереджають: сценарій, за якого міжнародний контингент заходить у Газу, поки ХАМАС зберігає зброю й підпільні структури, ризикує обернутися класичним «миротворчим гетто» – із солдатами, які сидять між двома незадоволеними сторонами й поступово стають живим щитом для однієї та мішенню для іншої.^{4 9}

Гуманітарна ціна: 67 000 загиблих і половина населення на межі голоду

На тлі дискусій про «майбутнє управління» не варто забувати, що Газа – не абстрактне поле для експериментів, а місце, де за два роки війни, за даними місцевого міністерства охорони здоров’я, загинули понад 67 000 людей, третина з них – діти.^{2 10} Майже все цивільне населення було вимушено покинути домівки, основна інфраструктура – від електромереж до лікарень – зазнала масштабних руйнувань, а близько 500 000 людей, за оцінкою ООН, живуть на межі голоду, залежачи від нерегулярних поставок допомоги.^{2 10}

Гуманітарні організації звинувачують і Ізраїль, і ХАМАС у використанні допомоги як політичного ресурсу: ізраїльська сторона вводить жорсткі обмеження й пов’язує доступ гуманітарних вантажів із безпековими гарантіями, тоді як ХАМАС прагне контролю над розподілом, щоб залишатися єдиною силою, здатною забезпечити хоча б мінімальне виживання своїх прихильників.^{4 10} У результаті в чергах за їжею та водою стоять ті самі люди, які не голосували ні за ізраїльський уряд, ні за керівництво ХАМАС, але опинилися затиснутими між їхніми планами.⁴

Дипломатія ультиматумів: як Трамп «переконує» ХАМАС

Підхід чинної адміністрації США до врегулювання конфлікту мало схожий на класичну витончену дипломатію. У попередні місяці Трамп неодноразово публічно давав ХАМАС дедлайни: або рух погоджується на американський варіант угоди – обмін усіх заручників на палестинських ув’язнених, припинення вогню, нова схема управління Газою – або він «зіткнеться з усією силою» ізраїльської армії, яка продовжить операції в густозаселених районах анклаву.^{3 5}

Ця дипломатія через пости в соціальних мережах доповнюється закулісними переговорами за участю Катару, Єгипту й Туреччини, де обговорюються деталі етапів: виведення частини ізраїльських військ, розгортання міжнародних сил, звільнення заручників, поступовий демонтаж військової інфраструктури ХАМАС.^{3 6 9} Проблема в тому, що кожен пункт вимагає не лише підписів, а й реальної сили, здатної забезпечити виконання, – а з цим у всіх сторін серйозні труднощі.⁴

Чи можлива «Газа без ХАМАС» без нової катастрофи

Експерти, які вивчають трансформацію збройних рухів у політичні партії, попереджають: спроба «вирізати» ХАМАС із політичного поля, не створивши легітимної альтернативи, ризикує перетворити Газу на ще більш радикальний простір.^{4 8} Замість централізованої організації, яка хоча б формально пов’язана з певною ієрархією та політичними рішеннями, на арену можуть вийти дрібніші, менш контрольовані угруповання – від салафітських осередків до кримінальних кланів, які не матимуть жодної мотивації дотримуватися міжнародних домовленостей.^{4 8}

Сам ХАМАС, попри репутацію «незговірливого», демонструє в останні місяці помітну гнучкість: з одного боку, керівництво руху заявляє, що ніколи не відмовиться від зброї й не погодиться на зовнішній контроль над Газою, з іншого – допускає варіанти передачі частини адміністративних функцій іншим палестинським структурам і готовність працювати поруч із міжнародними силами, якщо це не виглядатиме як капітуляція.^{1 7} Для дипломатів це означає одне: будь‑яке реалістичне рішення щодо Гази матиме в собі елемент співіснування з ХАМАС – принаймні на перехідний період.⁴

Уроки для світу і для України

Історія Гази – це не лише про Близький Схід. Вона показує, як виглядає спроба «переконструювати» територію з мільйоном людей, коли по один бік – держава із сильним військом, а по інший – рух, який одночасно є і владою, і армією, і ідеологією.^{4 8} Спроба вирішити таку задачу виключно силою, без зрозумілої політичної архітектури для «наступного дня», закономірно приводить до того, що через кілька років світ із подивом виявляє: руїни нові, а прізвища гравців ті самі.⁴

Для України ця історія теж містить невеселий, але корисний урок. Жодна «стратегія» великих держав не гарантує знищення ворожого руху, якщо на території, де він діє, не створено життєздатної альтернативи – політичної, безпекової, економічної.^{4 8} Коли хтось у Європі чи за океаном наступного разу буде переконувати, що «досить домовитися на будь‑який мир, а там якось розберемося», варто згадати Газу: там теж обіцяли «після зачистки» швидко побудувати новий порядок – натомість отримали старий рух у новому антуражі й сотні тисяч людей, які живуть на руїнах чужих ілюзій.^{4 8}

Джерела

1. The New York Times: «A Weakened Hamas Still Dominates Gaza, Building Day by Day»
2. The New York Times: «A Gaza Breakthrough» (аналіз наслідків війни та гуманітарної кризи)
3. The New York Times: «Israel and Hamas Reach Deal on Hostage and Prisoner Exchange» (лайв‑стрічка, деталі плану США–Катар–Єгипет)
4. ACLED: «Gaza after two years: As Israel expands control and sows chaos, Hamas adapts to survive»
5. The New York Times: матеріали про дипломатичні ініціативи адміністрації Трампа щодо Гази та ХАМАС
6. RFI / Daily News Egypt: заяви Катару та Єгипту про умови реалізації перемир’я в Газі
7. The New Arab: «Hamas at a crossroads: Between resistance and political survival»
8. The New Arab: «Inside Hamas’s violent battle for control in post‑war Gaza»
9. Reuters: «Gaza talks at critical moment, ceasefire not complete, Qatar’s prime minister says»
10. ООН і гуманітарні структури; зведення NYT щодо втрат серед цивільних у Газі від початку війни