Олег Демчук: «У нас не вистачає професійного персоналу у всіх ешелонах влади»

13.07.2018 0 By blacklight

Олег Демчук

Куди йде реформа місцевого самоврядування? Чому Україна не використовує всю донорську допомогу? Що, проте, вдається і що відбувається з професіоналізмом? Про це та багато іншого – в розмові з керівником Агентства стійкого розвитку «АСТАР», одним з найбільш відомих продюсерів проектів місцевого та регіонального розвитку в Україні Олегом Демчуком.

Олеже, іноді складається враження, що ентузіасти регіонального (сталого?) розвитку та урядовці із реформою місцевого самоврядування – говорять про різні речі. Чи є воно оманливим?

Дійсно, воно так. Попри те, що згадана реформа є досить помітним явищем в нашому суспільстві, питання сталого розвитку десь на задвірках. Було б краще для новостворених громад, щоб у концепцію їх розвитку базові принципи сталості складалися з самого початку. Якщо ж ми говоримо про сталий регіональний розвиток, то тут ще складніше. Насправді системний підхід у цьому відсутній. Ним фахово і глибоко не займаються ані в ОДА, ані в Києві. Це добре видно, коли ми говоримо про питання соціальної, культурної, економічної сфери. Тому неурядові організації в міру своїх ресурсних можливостей і вирішують ці питання.

Що є головним у втіленій (або такій, що втілюється) реформі місцевого самоврядування, чи є підстави вважати її вже сьогодні успішною, і чи насправді ми копіюємо польський досвід, або ж генеруємо власний?

Для оціночних суджень реформи ми можемо взяти до уваги кілька моментів. По-перше, часові рамки досить показові. Ми дійсно швидкими темпами рухаємося, попри численні супротиви (місцевих керівників на рівні РДА та районних рад, народних депутатів, які мають свої “підгодовані округи”, частини медичних та освітянських працівників з неякісними послугами). По-друге, якість менеджменту дуже низька. На місцях не має критичної маси для формування потенційних управлінців. А це дуже важливий момент, бо він нагадує автобус (тут ми не говоримо про комфорт), за кермом якого водій без розуміння правил руху. Через погані українські дороги він часто опиняється на узбіччі, в болоті, в кущах… Це лякає інших людей, щоб сідати в автобус під назвою ОТГ. Що ж до досвіду, то він (у переважній більшості випадків) є власним в силу численних причин.

Часто доводиться чути від функціонерів відомств ЄС про вітчизняний брак фахівців із проектним мисленням, або спеціалістів з управління середньої та нижчої ланки. Наскільки це справедливо?

Частково про це йшлося трохи вище. Для деталізації хочу зазначити, що у нас бракує фахового персоналу на усіх щаблях влади в силу різних причин: від політизації посади до малої зарплати. А на рівні сільських територій це ще відчутніше. Навіть не важливо, як ми їх назвемо (управлінці, проектні менеджери, візіонери, чиновники). Їх просто немає. Щоб бути об’єктивним, то зазначу: винятки трапляються. Доводилося спілкуватися з тими, хто має розуміння і постійно готовий навчатися ефективному управлінню території.

Як відбувається сьогодні прихід інвестора (різного, в тому числі і інституційного) з розвинутої країни в регіон – чи насправді скасовано систему реєстрації у МЕРТ, різні інші “гачки” централізації, бо “кажуть по-різному і різне”?

З інститутами та інструментами, які мали б займатися залученням інвестицій ситуація поки плачевна. Нагадує анекдотичний вислів: верхи не хочуть, а низи не можуть. Для якісної підготовки документації треба фахівці, для роботи з інвестором треба розуміння потенціалу території та її СМАРТ спеціалізації у найближчому майбутньому. До речі, ми такі конференції плануємо проводити щороку у травні.

Так звані “гачки” безперечно існують. Жодна стара система добровільно не здає свої позиції і тримається за вплив на рішення, на джерело свого доходу.

Які на Вашу думку існують переваги і недоліки діючого закону про місцеві вибори, чи слід його вдосконалювати?

Зрозуміло, що всі процеси у країні дуже сильно пов’язані. Закон про місцеві вибори будуть приймати ті, хто думають про вибори до ВРУ. Тут перефразую: коли ми говоримо ОТГ, то ми маємо на увазі  ВРУ і навпаки.

Сліди політичних розкладів видно навіть без мікроскопа. Сильні, фінансово незалежні, стратегічно мислячі громади – це смерть для фінансово-олігархічних груп і їх лобі в стінах ВРУ.

Вони не будуть за подачки і популізм голосувати, бо матимуть здоровий прагматизм і розумітимуть свої горизонти. Тому в законі є ниточки контрою і мінні поля, з якими треба працювати в майбутньому.

Які Ви можете навести приклади успішних місцевих або регіональних проектів – або/та успішних ОТГ чи цілих регіонів як таких уже сьогодні? Чим пояснюються успіхи або невдачі?

Звичайно, що книга “Успішні території України” не така вже й товста, як би нам цього хотілося. Але приклади є в кожній частині України: на Франківщині, на Буковині, на Херсонщині… Хтось досягнув успіху у ягідництві, хтось наростив м’язи у швейній справі, хтось у туризмі. Пазлів для історії має бути декілька – це лідер, команда, донори… і трохи везіння

Концептуально кажучи, чи здатна Україна на розвиток “від коріння”, знизу, горизонтально, чи сьогодні це радше утопія?

Однозначно, що здатна. Але корінню треба поживний грунт, а самому дереву менше паразитів (особливо на верхівці). Сонця і вологи поки вистачає.

І last but not least, чому Україна не перший рік виявляється не здатною використати значну долю коштів інституційного фінансування, і чи це може змінитись?

Так, кошти для розвитку з’явилися і їх буде ще більше. З одного боку, бракує хороших проектів на місцях, а з іншого, – їх прагнуть контролювати центральні органи влади. Це призводить до уповільнення їх використання. Схеми розкрадання не так швидко придумуються, а ще над головою стоять міжнародні наглядачі, які час від часу тягнуть за вухо неслухняного учня.

спілкувався Максим Михайленко

Версія російською на “Фразі”


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: