Олег Чабала: «Прозорість силових структур не є безумовною і на Заході»

Як змінилося після революції і початку війни українське стратегічне планування? Чи можна говорити про прогрес української інтеграції в НАТО? Чи є актуальною для структур сектору безпеки прозорість? Чи завжди корисна донорська допомога і чому так в’язко йде боротьба з корупцією? Про це та інше – у розмові з асоційованим експертом Ради із зовнішньої політики «Українська призма», відомим коментатором з питань безпеки Олегом Чабалою.

Олеже Володимировичу, чи сформована сьогодні чітка доктрина зовнішньої політики, оборони і безпеки України, чи існує пріоритетний список загроз?

Пріоритети в сферах зовнішньої політики, безпеки та оборони визначені в низці документів. Однак, разом з тим, певні питання пов’язані з діяльністю структур пов’язаних з відповідною сферою залишаються відкритими та потребують оновлення та реформування.

В доктринальному сенсі з боку української влади було зроблено досить багато, особливо після Революції Гідності (2014), хоча зроблених кроків на мою думку не достатньо. Вікно можливостей не закрите, як і перелік необхідних кроків не вичерпано.

Варто зауважити, що в 2015 році було прийнято Стратегію національної безпеки України в якій було зазначено Актуальні загрози національній безпеці України (п.3).

Нова Стратегія спрямована на реалізацію до 2020 року передбачених нею пріоритетів державної політики безпеки, а також реформ з огляду на Угоду про асоціацію між Україною та ЄС і Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020».

Фактично, в згаданому документі зазначено в якості основних цілей: (1) зменшення загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України; (2) ґарантування мирного майбутнього України; (3) забезпечення нової якості економічного, соціального і гуманітарного розвитку.

Після Революції Гідності було оновлено Воєнну доктрину (прийнята в 2004 році). Серед основних причин варто виокремити окупацією Криму та початком збройного конфлікту в Україні в 2015 році. В цьому документі Україна відмовилася від фактично нав’язаного РФ позаблокового статусу, й пішла шляхом глибинного реформування сектору безпеки, а також, враховуючи низку обставин,відбулося визнання Російської Федерації воєнним противником України.

Важливе значення має створення та введення в дію Стратегічного оборонного бюлетеня в 2016 році, котрий став дорожньою картою для реформування сектору безпеки та оборони. Фактично бюлетень був створений на основі Воєнної доктрини та з урахуванням необхідності поглиблення партнерства України з НАТО. Суттєве значення має той факт, що на підставі бюлетеня визначаютьсядержавна програма розвитку ЗСУ та інших складових сил оборони, а також державні цільові оборонні програми щодо створення нових зразків озброєння та військової техніки, будівництва військових об’єктів, розв’язання проблем в сфері оборони тощо.

Вагоме значення має Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, яка була прийнята в 2016 році. Основою якої є перераховані вище документи. Ця Концепція «визначає систему поглядів на розвиток безпекових та оборонних спроможностей України у середньостроковій перспективі, сформованих на основі оцінки безпекового середовища та фінансово-економічних можливостей держави, здійснених у рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони України».

Важливе значення має Стратегія кібербезпеки України (прийнята в 2016 році) в котрій визначено Загрози кібербезпеці (п.2).

Варто зважати й на роль Закону України «Про основи національної безпеки України», який починаючи від 2003 року зазнав суттєвих змін до теперішнього часу. В цьому документі досить прискіпливо визначені загрози національним інтересам і національній безпеці України (ст. 7)

Що змінилося в порівнянні з періодом до 2014 року?

Президент досить активно та наполегливо намагається направляти українську зовнішню політику у необхідному напрямку зважаючи на значний досвід на цьому поприщі, однак в безпекових питаннях ситуація суттєво не змінилася. Дається взнаки той факт, що інтеграція в НАТО та ЄС досить довгий час не були пріоритетними. Хоча можна погодитися з експертами у відповідній царині в тому, що найбільшого прогресу в питаннях НАТО, серед 5 президентів було досягнуто при Президентах Кучмі та Порошенко.

До прикладу, якщо в СНБ мова йде про інтеграцію в Європейський Союз, то про вступ до НАТО мова не йде, натомість в цьому документі мова йде про особливе партнерство з Альянсом

З моєї точки зору не здійсненною можна вважати спробу внести орієнтир євроатлантичної інтеграції у тіло Основного закону (Преамбулу Конституції). Найімовірніше, це не стане реальністю, попри суттєві потуги в цьому напрямку. Та й ідея проведення референдуму щодо вступу до НАТО не має такого суттєвого впливу не тільки на позиції України, але й рівень підтримки євроатлантичної інтеграції в українському суспільстві.

Разом з тим, до позитивів на зовнішньополітичному рівні можна віднести, отримання Українською державою статусу «аспіранта» (кандидата на членство в НАТО). Однак на практиці обнадійливі сигнали це не вступ та й ще з часів Бухарестського саміту щодо України неодноразово лунали такі запевнення. На практиці ситуація докорінно не змінюється, адже Українська держава наполегливо розвиває співпрацю з НАТО, та й Альянс здійснює підтримку через різноманітні механізми в тому числі т.з. трастові фонди.

Чи можна в принципі говорити про те, що в епоху президентства Віктора Януковича Київ прагнув до участі в “євразійських” економічних і військових структурах?

Таке твердження відповідає дійсності, з огляду на те, що починаючи з 2010 року тодішнім президентом були здійснені суттєві кроки спрямовані на зміну орієнтирів та пріоритетів в зовнішньополітичній та безпековій сферах. Не варто забувати про офіційно закріплений, за президенства Януковича, позаблоковий статус України. Було здійснено суттєві кроки спрямовані на послаблення сектору безпеки та оборони. Почалися процеси зменшення армії та послаблення її обороноздатності. Не зовсім позитивними були процеси на рівні військоматів і не тільки.

Саме Януковича можна вважати найбільш проросійським президентом в порівнянні з попередниками. Не варто забувати й про призначення з порушеннями на керівні державні посади громадян Росії тощо.

На Ваш погляд, чому в другій половині 2000-х років, коли РФ явно не була настільки агресивною, євроатлантична інтеграція України провалилася?

Російська Федерація активно протистояла європейській інтеграції України не зважаючи на те, що саме активно співпрацювала з НАТО. Більшість російських політиків та експертів активно говорили про суттєву загрозу для РФ, в тому разі якщо Україна стане членом НАТО. Саме тому, Кремль, намагаючись активно залучати Київ у свої інтеграційні проекти та альянси,протистояв або навіть заважав євроатлантичній інтеграції України.З одного боку, варто згадати Мюнхенську промову Путіна з її досить не простою риторикою, а з іншого – «Евіанські пропозиції» Д.Медвєдєва (5 принципів нового договору про європейську безпеку).

В той же час, на дипломатичному рівні РФ проводила політику спрямовану не тільки і не стільки на протидію вступу України в НАТО, скільки шляхом демонстрації свого бажання зберегти не тільки статус лідера на пострадянському просторі, а також своє пріоритетне право на вплив у цих межах.

 

Фактично, через так званих «друзів Москви» відповідні тези доносилися учасникам Альянсу. Саме тому, певні держави підтримуючи євроатлантичні устремління України не хотіли конфліктувати з Москвою не вбачали доцільності у вступі Києва до НАТО. Хоча варто зважати на те, що найсприятливіші умови, які існували в 2000-х роках не було використано з боку європейської спільноти для вступу України.

Наскільки, на Вашу думку, чинна влада використовує інтелектуальні ресурси в своєму політичному плануванні? Тут же – яку користь має платник податків, зокрема, від існування того ж НІСД?

Впевнений, що діюча влада на достатньому рівні використовує наявні інтелектуальні ресурси. Разом з тим, потенціал у аналітичних структур не вичерпано.

Варто згадати про те, що до 2010 року існували конкуруючі аналітичні структури. Мова йде про те, що при РНБО України існували дві взаємодоповнюючі структури Національний інститут проблем міжнародної безпеки (директор був Першим заступником секретаря РНБО) та Інститут національної безпеки. В той же час при Адміністрації президента існував НІСД. В певних питаннях позиції цих аналітичних структур не завжди збігалися, а відповідна конкуренція була корисною.

Не впевнений що платники податків напряму отримували якийсь зиск від діяльності аналітичних структур. Скоріш, варто говорити про спрямованість НІСД на тих осіб які приймають рішення. Хоча значна кількість матеріалів, видань, монографій може бути не тільки корисними, але й цікавими певній кількості громадян.

На мою думку, діяльність державних аналітичних структур зорієнтована в основному на стейкхолдерів, а не на пересічного громадянина, який не має бути заполітизованим.

Як Ви вважаєте, наскільки успішною є реформа правоохоронних органів?

Наслідки будь-яких реформ досить складно відразу побачити, адже почасти протидія т.з. «представників старої системи» є досить сильною. В той же час, не варто забувати й про те, що реформатори в більшості своїй не завжди розуміють сутності реформ, їх специфіку, а також не мають необхідного досвіду та розуміння роботи системи.

Були проведені і здійснюються суттєві кроки спрямовані на реформи, однак про завершеність реформ, поки що говорити зарано.

Чи реально поєднати виконання вимог ЄС та НАТО у сфері прозорості та прав людини – із реаліями військового часу?

Питання прозорості та прав людини в діяльності структур сектору безпеки є досить непростим. Це пов’язано з тим, що за фактично неоголошеного стану війни з РФ транспарентність може йти на шкоду діяльності відповідних структур. До того ж, варто згадати, що навіть в такій демократичній державі як США, в умовах «глобальної війни з тероризмом» відбувалися обмеження прав людини та й прозорість там є не безумовною.

Там, де існує питання національної безпеки, в більшості своїй, питання прозорості не стоять.У самих європейських державах проблематика діяльності силових структур є складною. Практично всі структури політичного та економічного блоку майже безболісно інтегрувалися, однак структури сектору безпеки до цього часу залишаються закритими та відокремленими.

І останнє: зарплати в державному апараті – у різних його гілках – об’єктивно виросли. Звідки береться корупція? Можливо, ідея про те, що високі зарплати оновленого чиновництва знизять стимул до зловживань – в Україні чомусь виявилася невірною?

Заробітні плати в органах державної служби об’єктивно зросли, однак при цьому зросла й інфляція. Разом з тим, підвищення заробітної плати  має суттєве, але не ключове значення в питанні боротьби з корупцією з багатьох причин.

Вагоме значення має не тільки ментальність, але й існування т.з. «терпимості до корупції», що існує в більшості не тільки пострадянських країн. Мова йде про те, що певні дії та діяння громадяни не вважають корупційними проявами.

Суттєве значення має й та обставина, що проведення будь-яких конкурсів пов’язане з наявністю «рішал» на різноманітних рівнях. І мова йде не тільки про тендерні закупівлі. Панацеєю не стала система «Прозорро». Не варто забувати й кадрові питання та конкурси.

Громадський розголос в питаннях багатьох призначень не закінчився практично нічим. Почасти кадрові питання вирішуються за тими ж правилами, які існували до цього – першорядною є лояльність, а не професіоналізм. Саме тому, досить розповсюдженими є ситуації, коли спочатку визначалися з майбутніми кандидатами, а потім проводилися конкурси для того щоб їх легалізувати, тим самим принципи конкурентного відбору перетворювався в фарс. Не варто забувати й про умови конкурсного відбору, які прописувалися під конкретних осіб. Саме з цієї причини на певні посади призначалися особи без фахової освіти та необхідного досвіду.

Питання боротьби з корупцією стало занадто заполітизованим. Натомість з’явилися професійні антикорупціонери, які не тільки і не стільки борються з цим ганебним явищем, скільки заробляють на цьому різноманітні політичні та фінансові дивіденди. Мова йде про освоєння грантових коштів або ж проведення часто цілеспрямованих акцій щодо визначених осіб. Ймовірно, певні антикорупціонери знаходяться на службі у партійних структур.

Можна погодитися з низкою експертів, які наголошують на тому, що навіть зовнішню допомога не те що не допомагає, але досить часто шкодить. Мова йде про те, що консультативні структури скоріш освоюють кошти, а не досягають поставленої конкретної мети та й систему контроля за відповідними коштами не можна вважати ефективною. Донори радше зорієнтовані на процес, аніж на мету.

Досить пристойна заробітна плата це запобіжник, але не панацея. Корупція існує у практично всіх державах світу, відмінними є лише її прояви та наслідки. Інша справа, що в європейських державах економічні, а отже корупційні питання почасти не мають строку давності, що є додатковим запобіжником, але не гарантує того, що державний службовець не використає наявні йому можливості для власного, особливо одноразового колосального збагачення. Нещодавні корупційні скандали в більшості європейських держав є яскраве свідчення цього.

спілкувався Максим Михайленко

Версія російською на “Фразі”