Окуповані території України в дзеркалі російської громадської думки

Огляд досліджень Левада-Центр

Попри те, що теперішній політичний режим в РФ є авторитарним, все ж і він змушений орієнтуватися на громадську думку.

Саме в громадській думці відображаються не тільки ключові установки та орієнтації населення, але й рівень легітимності самої влади, її рішень та готовності населення їх підтримувати. Громадська думка є важливим індикатором багатьох проблем суспільної практики, але для нас ключовим залишається питання щодо сприйняття російським суспільством «українського вектору».

У цьому контексті російська громадська думка досліджується в трьох основних питаннях: Україна, «Л/ДНР», Крим.

Україна. Динаміка громадської думки в ставленні до України варіювалась від відверто ворожої до відносно позитивної. Так, доля позитивних оцінок України у 2015 році складала всього 26% (найменше значення), а у травні 2019 позитивні оцінки зросли більш ніж вдвічі: 56%. Важливою є також динаміка ставлення до відносин між Україною та Росією. Наприклад, переконаних у необхідності об’єднання України і Росії в одну країну у 2019 було суттєво менше (менше 20%), ніж у травні 2014 р., коли цей показник сягнув свого максимуму — майже 30%. Що стосується моделі відносин «незалежні держави, але з відкритими кордонами», то максимальні значення підтримки сягали майже 40% у вересні 2017 та березні 2018. Максимальні значення у 2019 р. складали близько 25%, що суттєво менше. Модель відносин «як з іншими державами, з кордонами, візами та митницями» у 2019 р. підтримали більше 50%, хоча максимальна підтримка фіксувалась на рівні близько 65 % у 2010 та 2013 роках. За даними КМІС, підтримка українцями відкритості кордонів (більше 70% у 2013 р.) у 2019 році склала трішки менше 50%, що все одно більше підтримки відносин між країнами «із кордонами, візами та митницями» (менше 40% у 2019). При цьому підтримка об’єднання залишається стабільно низькою: менше 5% у 2019 р.

У 2019 році ставлення росіян до українців значно покращилось.

Табл.1. Ставлення росіян до українців (у %)

При цьому, ставлення до українського керівництва у росіян традиційно негативне. Так у 2019 р. погано до українського керівництва ставилось 85% респондентів. Ці цифри відображають чітке розмежування в російській масовій свідомості українців (українського народу) від українських еліт.

Крим і дисонанс російської свідомості. Крим для росіян став і геополітичною перемогою і проблемою, тягар якої згодні нести далеко не всі. У цьому виражається дисонанс російської масової свідомості. З одного боку росіяни вітають «повернення статусу великої держави», з іншого в останні роки збільшується запит на підвищення рівня життя, що в умовах непропорційності військових витрат та витрат на інші сфери, стає фактично не можливим. Цю суперечність відчуває і російське населення. В загальних цифрах це відображається так: у січні 2020 року 63% росіян «хотіли б жити в країні з високим рівнем життя, нехай і не найсильнішою з країн світу», а 35% — «в великій державі, яку поважають інші країни, тому що бояться».

Такий дисонанс стосується і сприйняття анексії Криму. Якщо схвалення анексії традиційно залишається на високому рівні, що фіксується більшістю великих російських соціологічних центрів, то стосовно готовності нести тягар підтримки Криму цифри суттєво змінюються. Так у березні 2019 р. Левада Центр зафіксував підтримку «приєднання» Криму на рівні 85% (не підтримують 9%, не визначились 5%). У тому, що «приєднання» принесло Росії більше користі у 2019 були переконані 64% (більше шкоди 19%, не визначились 16%). При цьому, в минулому році 36% респондентів були не готовими особисто нести тягар витрат на Крим. В якійсь мірі готовими були 26%, значною мірою 9%, а у повній мірі 7%. Всього готовими нести тягар витрат на Крим виявилось 42%. При цьому, 17% були переконими, що звичайні громадяни не несуть тягар витрат.

«Л/ДНР». У питанні окупованих територій Донбасу варто виділити декілька основних індикаторів громадської думки росіян.

По-перше, ставлення до майбутнього цих територій.

Тут варто відзначити зростання підтримки входження «Л/ДНР» до складу РФ. Так, якщо у 2014 році 26% підтримки приєднання до РФ були досить довгий період максимальними, то у травні 2019 р. підтримка приєднання склала 27% (лютий 2015 — 15%, квітень 2017 — 21%). При цьому, у 2019 році більш суттєво зросла підтримка до кризового статусу цих територій у складі України: до 14% (січень 2015 — 4%, квітень 2017 — 7%).

По-друге, ставлення до російської політики паспортів на окупованому Донбасі.

З одного боку, видача російських паспортів на Донбасі користується значною підтримкою росіян, з іншого боку все ж є розуміння політичних мотивів цієї політики, а також її негативних наслідків для Росії.

Табл. 2. Сприйняття політики паспортів в «Л/ДНР»

Загалом російська політика паспортів користується значною підтримкою: так загалом її підтримують 70% респондентів, не підтримують 22% та невизначились 8%. Але оцінка наслідків такої політики є досить неоднозначною. Так, 36% респондентів переконані в тому, що видача паспортів українцям стане додатковим тягарем для російського бюджету, а також у тому, що вона призведе до погіршення відносин між Заходом та Україною — 26%. При цьому, 22% переконані у тому, що такі кроки РФ призведуть до покращення відносин з Україною. Варто відзначити також велику частку тих, хто не визначився — 13%.

Отже, стан громадської думки в Росії несе для України як можливості, так і загрози, що в цілому відображає суперечливий характер російського суспільства. До можливостей варто віднести відносно позитивне ставлення росіян до українців, також зниження готовності нести тягар витрат за статус «великої держави». Такі орієнтації знижують легітимність величезного фінансування військових кампаній та армії, жертвуючи при цьому рівнем та якістю життя росіян. Можемо говорити, про зниження загального мілітаризму російського суспільства, що є наслідком, в тому числі, внутрішніх проблем в РФ.

До ризиків варто віднести стабільно високу підтримку анексії Криму та політики паспортів в «Л/ДНР». Окремо варто відзначити досить високу підтримку приєднання цих територій до складу РФ. Але цей фактор частково нівелюється зростанням підтримки до кризового статусу «Л/ДНР» у складі України.

Таким чином, перед Україною постають дві важливі задачі: по-перше, підтримувати можливості та ефективно користуватись ними; по-друге, виробити механізми зниження ризиків.

Александр Ковтун для Newssky