Огляд тестування різноманітного спорядження. Та мандри

За місяць до походу… В соціалках повідомлення, що у 20 числах червня відбудеться похід, записався, пише bersreview.wordpress.com.

За два дні до походу… Проходить час згадав що там мандри на Марми, пишеться в приват: місце ще є? У відповідь — записаний. Думками йоп це збиратися треба. В більшості першим питання виникає провізія, далі спорядження. Читаючи пункти про снарягу, голова трохи кипіла… Куди стільки?

З провізією все чудово і ясно. Розібрався, спакувався час на доріжку посидіти.

19.06.2021 02.30 ночі: Час виходити… Контрольний магазин для закупки смачненького і Вйо. Місце збору гот. Закарпаття, рюкзаки, туристи, буси. Гомонимо до третьої години, прибуває наш бус і пакуємось.

Дорога є дорога, хто спав хто дрімав а хтось головою вікна бив. Підїхали до АЗС, розім’ялись, покавілювали й далі їхати. Ще година дороги, обговорюю фотозйомку з телефону та її нюанси. Точка старту, ліс, гори та повітря яке пробирало до п’ят що може бути краще. Рюкзаки трансфером перевезли вперед. Йдемо селом, собаки гавкучі, людей мало навколо гори та шумна річка. Думки нарешті вибрався в гори.

Підходимо до рюкзаків, їмо та трохи наливаємо. Копошимося, перепаковуємось під дощову погоду. Стартуємо, назначаються замикаючі та ведучі групу. Проходимо КПП оплачується збір, йдемо. Застає в дорозі дощ першого вистачило на декілька хвилин. Постійні підйоми, болото додає чудової атмосфери. Пройшовши біля 3 км накриває друга хвиля дощу, яка супроводжує до поляни для обіду. Сильно нагнітали проїжджаючі на Вазах люди, вихлопи та шум. Дощ продовжується, накидки куртки вимокають у всіх, комусь вдалось викрутити свої пончо. Робимо привал під Соснами, очікуємо інших. Згадую спуск та його стрімкість виникає думка як ми взагалі залізли. Виходимо на першу стоянку для обіду, дощу стає менше сушимо одяг, на пальниках готуємо сублімати, супи, чай. Так проходить година. Навколо суєтливість, інші групи, наметове містечко. Вирушаємо далі.

Через декілька годин, стає питання де таборуватися. Виходимо на перемичку, дивимося що поляна Лисича зайнята. В той момент нас знову починає поливати, вирішено йти до Квасників. Спуск вниз знаходимо поляну з джерелами, таборуємося. Погода нас помилувала та заспокоїлась, ставимо намети готуємось до вечері, всі переодягаються розвертають килимки, спальники. Чарівна метушня, ось самому на це споглядати рано, треба місце ночівлі організувати. В одномісних наметах є свій плюс у вазі, і мінус у жилому просторі. Треба бути майстром, щоб розмістити свій багаж, та проживати там. Розрослося місто з десятка наметів, зелені, сірі, фіолетові, сині файно таке бачити, а через декілька днів знову буде чиста поляна.

Суббота вечір: Вечеря, вечеря ще раз вечеря. Польова кухня розвертається у дороги, відразу навалюється рій мошкари. Дістаються газові балони, пальники, харчі та починається пекельна кухня. Пальники за дорогу відсиріли й погано горіли на початку, мошкара кусалась. Три каструлі, 4 Джет Бойла та пальники все пішло в діло на приготування спагеті з сиром та соусами. Відразу приєдналися наливки для зігрівання тіла та покращення атмосфери. Вода кипить, перша порція спагеті вкидається для готування… Підгоріла як і трава навколо. Друга порція спагеті була вдалою, налітай хто готовий. Тим часом підійшов коньяк і градус виріс. Мошкара діставала, а спреї їм до лампочки. На той момент згадав за гриб Трутовик який допомагає в таких ситуаціях з москітами, але на висоті 1000+ їх нема. 21:00 потроху збираємося до сну, щоб вийти на світанок в гори та до Піп Івану. Заліз в намет, килимок готовий та спальний мішок чекає, тепло й комфортно. Рядом струмок журчить додає атмосфери й птички співають, табір засинає. Прокидаюсь в час ночі, хтось щось гризе та лазить біля наметів, ок далі спати.

З моменту таборування дощило два рази. Сонячна погода була відсутня більшу частину суботи та неділі. Тенти наметів, взуття встигло вимокнути та відсиріти. Суботній вечір став сюрпризом, намет дав тіч по швах: в думці ну приїхали, кіть продовжить дощити буде пепець. Так й було на неділю, внутрішній тент був місцями мокрий, на спальник потрапила кількість води, в ногах килимок змокрів (мій косяк погано запакував футпрінт в ногах). Під кінець походу дізнався що деякі спали в одних спальних мішках в наметі без килимку, це капець, адже поляна вся була в кочках виручали лише надувні коврики.

Для мене ходіння босоніж по табору це задоволення особливо коли трава росте на траві, м’яко та приємно, додатково масаж та розслаблення стоп після черевиків. Відчуття землі під стопами, або джерел приносило ейфорію, кіть ставав на камінь приносило дискомфорт. Але після дощу треба було одягати щось на ноги, ковзати задоволення мало. Мало хто ходив босоніж.

Неділя: О четвертій ночі ззовні голос:Йдеш на світанок? НІ далі сплю (Лінива дупа). Прокидаюсь о 6 ранку, готується сніданок на групу яка йшла зранку в гори. Всі поїли, збираються в радіалку до вершин. Залишаюся в таборі за наглядача (самопочуття після суботу було диким). Приходять перші нічні туристи: Як сходили? Класно. Є вода гаряча на суп? Буде. Таким чином завертілась польова кухня, грілась вода для субліматів та збиралась компанія. Тринділи про гори, спорядження, ділились досвідом мошкара була завжди рядом.

Знайшлась і банька для охочих, сири та різні смаколики. Всі задоволені. А що нас очікувало в недільний вечір на вечерю? Гречка з тушонкою, нічний нажор та дожор…. Наливки, інше спиртне, різні смаколики сприяли апетиту, а змішування градусів викликало різні ефекти. Завершилась та феєрія печеною картоплею з салом. Ох то було завдання для шлунку та кишківника, Поклін вам…. Ранок понеділка був потужним.

Понеділок: День повернення до цивілізації.

Прокидаюсь о 4 ранку, чую збираються на Петрос, чудова погода, виглянув з намету. Сплю далі. Подрімав ще годину, стає жарко, тіло хоче руху. Торкаюсь тенту хоч викручуй, вимок повність, взуття сире, рюкзак в рейнкавері трохи підмочений. Переодягаюсь в ходовий комплект, готуюсь до радіалки та повернення, готую сніданок з двох субліматі. Відчуття трохи будуну та важкості від нажору. Нагріту воду заливаю в пакети перемішую, замикаю та йду перепаковувати речі. Як це все скласти? Ай поїм буде видно, Приймаюсь за їжу.

Проходжу табором, вид на Піп Іван крутезний прокидатися з таким видом бомбово. Починають прокидатися інші, метушня, перекус підготовка на Берлабашку. Розім’ялись, сніданок був вантажем. краєвиди потрясні, тепло вітер продував як треба. Вертаємось по іншому маршруту, готуємо рис з згущеним молоком (Панк Рис), просушуємо спорядження. В умовлені терміни вихід провалено, стартуємо о 12 годині потрібно пройти біля 30км. Взагалі саме цікаве почалося по дорозі на Ялинський водоспад….

Це якісь забуті дрімучі місця, де ходять одиниці, стежок практично нема. Вони завалені можуть бути розмиті селями або надто вузькі, щоб пройти. На одній ділянці мене зірвало вниз… Вдячний за Олександра який шов позаду мене і вхопив за рюкзак, інакше могло бути по іншому. Маршрут до Ялинського водоспаду та після нього був складніший чим на Піп Іван так десятки гір взятих разом. Звісно такий похід, ці відрізки це великий досвід який висвітлює велику кількість всього в людині. В якийсь момент почувши свисток, зупиняєшся та думаєш що робити що сталося в них стоїш на обриві за тобою ще люди треба пройти той обрив, бо треба. Рації на той момент сіли повністю й зв’язок був відсутній, повідомити про нас можливість відсутня. В момент проходять двоє туристів, передаю що в нас все гаразд, та передайте це нашим позаду.

Приходимо до водоспаду, трохи відпочиваємо. За відрізок натерло пальці та п’яти, охолоджую стопи в джерелі, лейкопластирі на пальці, перекуси. Повідомляємо що йдемо перші. Вирушаємо, маршрут складний і ми багато про це говорили. Відрізок далі був сильно завалений деревами в місцях повністю розмитий потрібно було використовувати всі чотири кінцівки інколи й 5 точку. З навантаженими наплічниками це складна задачка. Йшли довго, хоч навігатор працював, тропа здавалась без кінця. Вийшовши до альтанки присівши, відчулося полегшення що вийшли, далі річка основний маршрут, та транспорт який відвезе наплічний й нас до міста.

Це був суперовий похід, зі своїми різноманітними барвами.

Чорні барви — це свинська культура учасників які наклали кучі в лісі і серветки в коричневій масі десь рядом, спакували б з собою. Декілько волдирів на п’ятці, треба прослідкувати уважно за ними.