NYT б’є на сполох: як 4 роки втручання влади в держкомпанії ризикують коштувати Україні мільярдів

Коли держава вимагає прозорості від усіх, крім самої себе

Кілька років українська влада з трибун клянеться Заходу в «нульовій толерантності до корупції», а тим часом найвпливовіше видання США виходить з розслідуванням про те, як цей самий уряд планомірно ламав запобіжники в державних компаніях, створених за вимогою міжнародних партнерів^{1 2}. Для країни, яка просить сотні мільярдів на відбудову, заголовок New York Times про корупційні ризики в «Енергоатомі», тиск на «Укренерго» та ручне керування оборонними контрактами — це не просто репутаційна подряпина, а удар по нервовій системі довіри^{1 2}. І якщо раніше корупцію намагалися замести під риторику «не на часі, війна», то тепер розмову доведеться вести вголос — із ЄС, НАТО, МВФ і тими, хто вже втомився фінансувати країну, де наглядові ради перетворюють на декорацію^{1 4}.

Як народжувалася ідея «незалежних наглядових рад»

Після початку повномасштабного вторгнення Захід не просто відкрив Україні фінансовий ресурс, а виставив умови: державні компанії в енергетиці, ядерному комплексі, обороні та інфраструктурі мають бути під контролем незалежних наглядових рад із сильним іноземним представництвом^{1 5}. Ці ради отримали право затверджувати керівників, блокувати сумнівні контракти і слугувати політичним запобіжником — від «Укренерго» до «Енергоатома» і новоствореної Агенції оборонних закупівель^{1 3 6}. Ідея була проста й водночас болісна: якщо країна десятиліттями топила держпідприємства в корупції, потрібен зовнішній запобіжник, який не підніматиме слухавку, коли дзвонить «хтось з Банкової»^{1 4}.

На папері Україна погодилась майже на все: у статутах з’явилися формулювання про «незалежність», у презентаціях — красиві слайди для Брюсселя та Вашингтона^{1 5}. Проблема виявилася в тому, що паралельно з публічною «євроінтеграційною картинкою» запускалася менш видима частина плану — як зробити так, щоб наглядові ради існували, але реально не заважали тим, хто звик сприймати державні грошові потоки як політичний ресурс^{2 4}.

«Енергоатом»: 100 мільйонів доларів, реактори з Болгарії та паралізована рада

Найгучніший епізод, описаний у NYT, стосується державної компанії «Енергоатом», яка управляє українськими АЕС і є критично важливою для енергетичної безпеки країни^{1 8 9}. Антикорупційні органи розслідують схему, де через «відкати» на закупівлях, пов’язаних із ядерним сектором, могло бути виведено близько 100 мільйонів доларів — і в публічних звітах фігурують люди з близького політичного оточення президента^{1 2}. Уряд, замість того щоб продемонструвати, як працює контроль, звинуватив наглядову раду «Енергоатома» в тому, що вона «не побачила» корупцію, наче її члени особисто підписували контракти на мільйони^{1 9}.

Розслідування NYT, однак, малює іншу картину: влада рік тягнула з формуванням ради, залишала місця для іноземних експертів вакантними, а баланс між представниками держави й незалежними членами вибудувала так, щоб ухвалити рішення без волі міністерств було практично неможливо^{1 2}. Коли британський експерт Тім Стоун спробував перевірити скандальний проєкт купівлі двох старих російських реакторів із Болгарії на 600 мільйонів доларів, його контракт затягували, а потім просто лишили місце порожнім — зручно, коли голос «незалежного іноземця» здатен зірвати схему^{1 8}.

Болгарські реактори: стара техніка з новими ризиками

Угода щодо купівлі двох російських реакторів у Болгарії давно викликала питання в міжнародних експертів: обладнання виготовили ще до повномасштабної війни, воно роками простоювало, а походження з російських проєктів додає нюансів безпеки, сертифікації й політичної чутливості^{8 9}. Європейські енергетичні аналітики попереджали, що крім технічних і санкційних ризиків, угода відкриває величезне поле для завищення цін, маніпуляцій на посередниках та створення «сірої зони» для відкатів^{8 10}. Коли саме ця історія опинилася в центрі українського «Міндічгейту», у Брюсселі це сприйняли не як локальний скандал, а як тест на здатність Києва тримати слово щодо реформ енергетики^{4 7}.

Паралізована наглядова рада в такому контексті працює як ідеальний інструмент: формально компанія живе за «найкращими європейськими практиками», а фактично ключові рішення ухвалюються вузьким колом політичних гравців і менеджерів, які можуть пояснити будь-яку закупівлю «винятковими умовами воєнного стану»^{1 3 9}. Коли ж усе спливає на поверхню через NYT і українські антикорупційні розслідування, винними раптом виявляються ті самі наглядові ради, яким роками не давали працювати повноцінно^{1 11}.

«Укренерго»: як тиск на керівництво зламав баланс

Другий стрижень історії NYT — національний оператор електромереж «Укренерго», який пройшов глибоку трансформацію для синхронізації з європейською енергосистемою ENTSO‑E й вважається одним із найбільш реформованих підприємств сектору^{1 12}. Ще до повномасштабної війни, наприкінці 2021 року, міністр енергетики Герман Галущенко, за даними NYT та українських джерел, тиснув на гендиректора Володимира Кудрицького, вимагаючи призначити на ключові посади людей без достатнього фахового досвіду, але з політичними рекомендаціями^{1 3}. Тоді наглядова рада стала на бік менеджменту і фактично заблокувала спроби протиснути сумнівні призначення, демонструючи, як мала би працювати система стримувань і противаг^{1 7 11}.

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація змінилася: один із іноземних членів ради пішов у відставку, уряд не поспішав заповнити вакансію, а домінування представників держави разом із суперечливим іноземним членом Романом Пьонковським дозволило протягнути політично мотивоване звільнення Кудрицького^{1 3 12}. Двоє інших іноземних членів ради заявили протест і також пішли, публічно назвавши рішення політично вмотивованим — це був сигнал не лише для українського громадянського суспільства, а й для донорів, які й так нервово стежать за кожним рухом у критичній інфраструктурі^{1 4 7}.

Агенція оборонних закупівель: нова табличка, старі звички

Після гучних скандалів із завищеними цінами на харчування та екіпірування для армії Захід фактично поставив ультиматум: або Україна створює цивілізовану систему оборонних закупівель із прозорим наглядом, або ризикує втратити частину підтримки^{1 13 6}. Так з’явилася Агенція оборонних закупівель, яка мала стати тим місцем, де прозорий тендер важить більше, ніж дзвінок із кабінету міністра^{1 6 13}. На практиці ж, як описує NYT та українські медіа, з 2024 року установу завели в режим, коли значні європейські кошти витрачали або без наглядової ради, або з радою, позбавленою кворуму^{1 13 9}.

Перша очільниця агенції Марина Безрукова розповіла західним і українським журналістам, що відсутність працюючої ради робила її беззахисною перед тиском з боку Міноборони та Офісу президента: її змушували погоджувати контракти, де якість боєприпасів викликала щонайменше подив — зокрема, йшлося про мінометні снаряди, які часто не вибухали на полі бою^{1 13}. Коли донори наполягли на створенні повноцінної наглядової ради, міністерство в ніч перед першим засіданням переписало статут, повернувши собі контроль над призначенням керівника, а потім звільнило двох своїх представників, щоб позбавити раду кворуму — витончений спосіб для тих, хто хоче мати «інституції» лише на папері^{1 6 9}.

Чому донори мовчали стільки часу

Окремий нерв цієї історії — роль західних урядів, які роками знали про проблеми з політичним тиском і корупційними ризиками, але воліли говорити про це не публічно, а пошепки в коридорах Брюсселя й Вашингтона^{1 4 7}. Європейські чиновники в розмовах із NYT визнали, що страх підірвати єдність під час війни змушував закривати очі на багато сигналів: головним пріоритетом було не допустити військової поразки України, а не відшліфовувати кожну норму корпоративного управління^{1 7}. До того ж, відмова чи скорочення допомоги завжди ризикувала бути інтерпретованою як «зрада України» — ідеальний подарунок для російської пропаганди^{4 10}.

Та межа терпіння виявилася не безкінечною: конфіденційні звіти ЄС, з якими ознайомилися журналісти, прямо говорять про «стале політичне втручання» в енергетичний сектор і параліч наглядових рад як структурну проблему, а не збіг обставин^{1 4}. У приватних розмовах західні дипломати попереджають: якщо Україна не зможе продемонструвати переконливий прогрес у посиленні нагляду, це вдарить не лише по поточній підтримці, а й по майбутньому фінансуванню відбудови, де рахунок піде на сотні мільярдів євро^{4 7}.

Політичні наслідки для уряду Зеленського

Розслідування NYT вдарило по українській владі в особливо незручний момент: Київ паралельно веде переговори щодо подальших пакетів військової допомоги, обговорює наступні кроки на шляху до ЄС і НАТО та намагається утримати довіру суспільства, виснаженого війною^{1 4 7}. Корупційні скандали довкола «Міндічгейту», «Енергоатома», оборонних закупівель і звільнення керівництва «Укренерго» складаються у вкрай неприємний пазл: образ команди, яка декларувала «злам системи», але на практиці відтворює її в більш витонченій формі^{3 11}. Не випадково в європейських медіа й експертних колах усе частіше лунає питання: чи не стає корупція реальнішою загрозою для євроінтеграції, ніж окремі воєнні ризики^{4 7}.

Офіс президента намагається дистанціюватися, наголошуючи, що наглядові ради формально не належать до зони відповідальності глави держави, а за конкретні управлінські рішення відповідають уряд і міністри¹. Але в логіці західних донорів це радше гра словами: якщо політична вертикаль системно тисне на керівництво держкомпаній, блокує незалежний нагляд і фактично захищає фігурантів скандалів, то питання адресують у першу чергу саме політичному керівництву країни^{4 7}.

Українське суспільство: від «усе заради Перемоги» до «де мої податки?»

Всередині країни подібні історії сприймаються ще болючіше, ніж за кордоном: суспільство, яке щомісяця донатить на дрони, пікапи й тепловізори, не готове спокійно дивитися, як на державних контрактах хтось заробляє більше, ніж ті, хто на фронті ризикує життям^{3 11}. Волонтерські спільноти й антикорупційні організації вже не перший рік попереджають, що старі схеми в новій обгортці — це не дрібне відхилення, а пряма загроза обороноздатності, бо кожен неякісний снаряд або завищений контракт — це чиясь неотримана зброя чи незігріта позиція^{6 13}. Різниця між 2014-м і 2025-м лише в тому, що тепер ці зауваження підсилює не тільки український громадянський сектор, а й New York Times разом із BBC, європейськими медіа та інституціями^{1 4 7}.

Політична ціна для влади — не лише потенційні обмеження з боку донорів, а й ерозія довіри виборців, які ще пам’ятають обіцянки «кінець епохи бідності та корупції» й порівнюють їх із нинішніми історіями про «відкати» в ядерному секторі чи мінометні снаряди, що не вибухають^{3 11 6}. Для опозиції це готовий набір сюжетів на будь-яку передвиборчу кампанію, а для суспільства — чергове нагадування, що війна не скасовує запиту на справедливість, а робить його лише жорсткішим^{4 7}.

Що має змінитися, щоб Україна не втратила шанс на відбудову

Попри жорсткість публічної критики, меседж Заходу не зводиться до «ми втомилися і йдемо»: радше до «ми продовжимо допомагати, але вимагатимемо відповідального управління»^{1 4 7}. Це означає не тільки доформування наглядових рад за участі авторитетних іноземних експертів, а й зміну політичної культури — відмову від практики нічних змін статутів, неформального тиску на менеджмент і використання держкомпаній як інструмента лояльності^{4 7}. Україна вже показувала, що здатна на різкі антикорупційні кроки: створення НАБУ, САП, ВАКС, запуск електронних судових сервісів і системи прозорих закупівель колись здавалися фантастикою, а нині стали нормою^{7 11}.

Тепер від Києва чекають другого покоління реформ — не формального «галочкового» виконання рекомендацій ЄС, а реального відокремлення політики від грошей у держкомпаніях і секторі безпеки^{4 7 6}. Якщо цей тест буде провалений, ризик полягає не лише в поганих заголовках у NYT, а в дуже конкретних речах: менших обсягах грантового фінансування, жорсткіших умовах кредитів, затримці інвестицій у відбудову й затягуванні переговорів про членство в ЄС та НАТО^{4 5 7 10}.

Фінальний нерв: війна як виправдання чи як причина навести лад

Головна пастка, в яку легко впасти, — це спокуса пояснювати будь-який збій фразою «у нас війна, не до процедур», хоча саме війна робить контроль за державними грошима критично важливим, а не другорядним^{3 7 6}. Коли фронт тримається на тонкій межі ресурсів, кожна «схема» на держконтракті — це не абстрактна корупція, а мінус конкретні безпілотники, засоби радіоелектронної боротьби, машини евакуації чи снаряди, яких не вистачило десь під Покровськом чи Куп’янськом^{5 6 13}. І якщо Україна хоче бачити себе не в підручниках із політичної корупції, а в історіях успішної післявоєнної відбудови, доведеться ставитися до наглядових рад і прозорого управління не як до «вимоги донорів», а як до власного інтересу вижити й перемогти^{4 7 10}.

Джерела

1. BBC News Україна: «Як уряд Зеленського створював умови для корупції в держкомпаніях — розслідування NYT»
2. The New York Times: «Zelensky’s Government Sabotaged Oversight, Allowing Corruption to Fester»
3. BBC News Україна: матеріали про «Міндічгейт» та корупційні скандали в оточенні Зеленського
4. Звіти та публікації ЄС і аналітика європейських медіа про політичне втручання в енергетичний сектор України
5. МВФ та Єврокомісія: умови макрофінансової допомоги Україні щодо корпоративного управління держкомпаніями
6. Офіційні повідомлення НАБУ, САП та внутрішні аудити щодо корупційних ризиків в оборонних закупівлях
7. Аналітика європейських аналітичних центрів (Bruegel, CEPS та інші) про вплив корупції на євроінтеграційні перспективи України
8. Міжнародні енергетичні огляди та матеріали ЗМІ щодо проєкту купівлі реакторів із Болгарії «Енергоатомом»
9. Розслідувальні матеріали українських медіа про схеми в ядерному секторі та навколо «Енергоатома»
10. Огляди провідних економічних видань (Politico Europe, Financial Times, bne IntelliNews) про ризики для фондів відбудови України через корупцію
11. Звіти українських антикорупційних організацій та аналітичних центрів про політичний тиск на наглядові ради й звільнення керівників держкомпаній
12. Публічні заяви колишнього керівництва «Укренерго» та членів його наглядової ради щодо політичного втручання
13. Матеріали DW, Forbes Ukraine та Суспільного про Агенцію оборонних закупівель і конфлікт навколо Марини Безрукової