Нове слово про святого Іоанна Лествичника

Ексклюзив. У четверту неділю Великого посту Православна Церква вшановує пам’ять праведного отця нашого Іоанна Лествичника. Його називають Лествичником за авторство великого духовного твору «Драбина божественного сходження». Його пам’ять призначається Церквою в одну з неділь Великого посту, оскільки його життя і твори стверджують його як найвищого носія і поборника християнського подвижництва. Подвижницький приклад цього великого подвижника надихає нас у нашій великопостній подорожі.

Давайте подивимося правді в очі: багато православних надзвичайно розслаблено ставляться до великопісних дисциплін. Лінь може бути серцевиною проблеми, і ми не повинні звільнятися з гачка надто легко, але це не єдина причина.

Ми живемо не в старих країнах, де піст є частиною загального ритму життя. Ми не живемо там, де культура допускає ритм літургійного року. У будь-якому випадку наші співвітчизники вважають, що ми трохи (або значно) нерозумні, коли дотримуємося Великого посту лише на словах. Більшість християн просто ігнорують це.

Коли ми доходимо до неділі святого Іоанна Лествичника, ми стоїмо на хиткій землі. Хто з нас коли-небудь згадує про святого Іоанна та його книгу комусь із знайомих, хто не є православним? Хто з нас, православних, це хоч читав? Колись книга мала велике походження серед нас, але ми не знаємо, чи багато людей читають її сьогодні. Лише в кількох парафіях з’являється достатня кількість людей, щоб проводити щоденні служби в середу, коли читаються розділи «Сходи Божественного сходження». І все ж співаємо: «На висоті стриманості поставив Господь Тебе, Отче наш і Учителю Іоанне, як незрадливу зірку, що кінці землі просвічує» (Кондак). Чого навчає нас отець святий Іоанн Лествичник?

Митрополит Каліст Уер каже нам, що «він формує взірець справжнього християнського подвижника». Святий Іоанн жив у 6-7 століттях; він був головою монастиря св. Катерини на горі Синай. Він написав книгу, щоб допомогти монахам у дотриманні Великого посту, і вона поділена на тридцять «сходинок», як на драбині, і тридцять сходинок нагадують нам про роки життя Ісуса. Насправді святий Іоанн назвав їх грецькою мовою, «слова», що означає слова повчань для ченців, але ми здебільшого знаємо їх як кроки.

Ми піднімаємося по сходах через молитву, піст і милосердя, і святий Іоанн веде нас через те, що я б назвав установками, необхідними для духовного життя, такими як покаяння, відстороненість і сумління. Часто він наводить приклади або історії про людей, які зіткнулися з поганим ставленням і подолали його. Після цих початкових семи розділів він детально описує, як розвивати чесноти та подолати пристрасті пороку, які ми часто називаємо сімома смертними гріхами.

Св. Іоанн є людиною чудових змістовних висловлювань, і одне з них, яке ми можемо мати на увазі протягом цього сезону, таке: «Як той, хто страждає від тривалої хвороби, ледве може отримати здоров’я миттєво, так неможливо раптово подолати пристрасті чи навіть одну пристрасть» (26:55). Ми повинні закарбувати це в пам’яті для постійних роздумів і бути добрими до себе.

Нарешті, підсумувавши попередні слова в кроці 26, він дає чотири слова інструкцій щодо вищих чеснот самотності, молитви та безпристрасності, які зрештою ведуть нас до самовідданої любові, найвищої чесноти, яку ми зустрічаємо в Богові. Переклад «безпристрасність» дещо незграбний, але він уникає слова апатія, грецького слова, яке використовує святий Іоанн. На жаль, для нас апатія стала означати ставлення байдужості та ігнорування. Однак це не те, що мали на увазі під цим словом Отці чи святий Іоанн; для них це означає бути настільки тісно пов’язаним з Богом, що ви можете відмовитися від обманів цього світу. Це означає відсторонитися від того, що чіпляє вашу душу, спонукає вас до пристрасті в неправильному розумінні цього слова. Св. Іоанн Касіян назвав це «чистотою серця», і під цією назвою ця концепція увійшла до західної церкви. Це не що інше, як духовна свобода від тих слів і вчинків, які можуть спокусити вас і ввести в пастку. «Багато хто швидко отримав прощення, але ніхто не отримав безпристрасності швидко; для цього потрібен значний час, і любов, і прагнення, і Бог» (Ліствиця 26:58).

Великий піст – це посилений час для роботи над нашим життям, а не для того, щоб наша праця нас врятувала. Христос уже зробив це через своє життя, смерть і воскресіння, щорічне святкування якого ми очікуємо і до якого ми входимо через наше хрещення і миропомазання, а також через постійне прийняття Євхаристії та слово прощення. Але ми працюємо над собою, щоб піднятися сходами чесноти, «щоб зростати в усіх відношеннях до Того, Хто є Голова, до Христа» (див: Ефесянам 4:15), і святий ІоаннЛествичник дав нам багато інструментів, за допомогою яких ми можемо продовжувати нашу роботу. Його варто прочитати заново або вперше як путівник до божественних речей; Як співаємо в сьогоднішньому тропарі: «Пістом, чуванням і молитвою Ти зціляєш тіла і душі тих, хто з вірою приступає до Тебе».

Пам’ятайте, що суть у любові. Це агапе. Любов від Бога. Любов до Бога. Любов до ближнього. Любов до творіння і до створінь. Правильна любов до себе. Дотримуючись вказівок святого Іоанна на сходах, ми зцілюємося, і наш світ буде зцілений любов’ю Бога, що діє в нас.

Святий Іоанн та ініш вчителі церкви підкреслювали, що метою всіх духовних трудів є спілкування з Богом. Ми не шукаємо абстрактного бачення Божественного і не прагнемо отримати судовий вирок, який визнає нас «невинними». Натомість ми прагнемо спільноти та єдності; ми націлюємося на істинне, глибоке пізнання Бога, яке є “вічне життя” (Іоанн 17:3). За словами св. Іоанна, на молитву слід дивитися як на засіб і як на досягнення цього знання.

Метою молитви є Бог.

Це важливо зазначити, коли ми починаємо. У молитві і через молитву ми шукаємо Його. Наскільки легко нам звести молитву до виконання якогось зовнішнього «молитовного правила», яке має бути виконано, перш ніж ми зможемо продовжити виконання інших наших «зовнішніх» вимог.

Велика трагедія нашого духовного життя полягає в тому, що сама молитва може стати частиною цього «світу та його шляхів», а не покинути цей світ, щоб шукати наступного. “Підніміться від любові до світу й любові до насолоди. Відкиньте турботу, оголіть свій розум, відмовтеся від свого тіла. Зрештою, молитва — це відвернення від світу, видимого й невидимого. Що я маю на небі? Чого я прагнув на землі, окрім Тебе? Нічого, окрім того, щоб притулитися до Тебе в невідволікаючій молитві. Багатство тішить одних, слава інших, володіння третіх, але те, що я хочу, — це чіплятися за Бога й покласти надії моєї безпристрасності в Ньому”.

У цьому світлі молитва, таким чином, сама по собі є засобом очищення та суду. “Війна розкриває любов солдата до свого короля, а час і практика молитви виявляють любов ченця до Бога. Тож ваша молитва показує, на чому ви стоїте”.

Молитва є дзеркалом, яке показує нам справжню природу наших бажань і нашої любові. Якщо ми любимо Бога, ми будемо любити молитися. Чим сильнішою буде любов до Бога, тим більше наші серця будуть притягнуті до діалогу молитви, чим більше Він буде об’єктом наших думок і бажань, тим більше Він поглинатиме нас і стане кінцем наших змагань.

Молитва має свої зовнішні аспекти: слова, дисципліна, поза, вузли на молитовній мотузці. Але ці зовнішні аспекти повинні знайти свою реалізацію у внутрішньому стані нашої душі. Св. Іоанн описує безперервний метод молитви, який поєднує в собі обидва ці слова: «Готуйтеся до встановленого часу молитви невпинною молитвою у своїй душі».

Для справжнього борця за Бога молитва не є епізодичною; це спосіб життя. Зовнішнє його вираження змінюється: іноді це читання псалмів, іноді спів гімнів, ще далі це може бути тихе промовляння Ісусової молитви або згадка про Бога під час виконання щоденних завдань. Поступово молитва сама встановлює свій ритм у нашому житті. На початку ми змушуємо себе молитися; зрештою, сама молитва змушує нас.

Для тих, хто починає духовне життя, молитва вимагає наполегливої ​​праці. Тут домінують зовнішні аспекти молитви. Ми можемо навчитися молитви лише одним способом: виконуючи її. І роблячи це часто… знову і знову, навчаючи наші серця розпізнавати та відчувати слова, сказані нашими вустами та обдумані нашим розумом. Ми змушуємо себе займатися. Дуже часто це здається нам дивним і чужим. Це не здається природним; ми хитаємось і спотикаємось. Ми закінчуємо наші молитви і відчуваємо, ніби ми просто сказали «слова», не молячись ними насправді. Ми часто можемо почуватися «лицемірними» у наших молитвах, ніби вони зовнішні, а отже, фальшиві. Це початок молитви.

Якщо ми будемо наполегливими, змушуючи себе вимовляти слова і спонукаючи наші серця об’єднати розум і уста, молитва стане внутрішньою. Молитва не прийде ззовні, а прийде зсередини. Слова будуть літати з наших сердець, а не зі сторінки. Ми все одно будемо говорити і думати ті самі слова, але ці слова будуть наші, а не чиїсь. Наші вуста, розум і серця будуть єдині. Наше єство буде об’єднане в молитві. Це середній етап молитви. Якщо ми будемо наполегливі в цьому, не дозволяючи нашим серцям відволіктися, досвід молитви стане настільки частиною нас, що самі слова зникають, а молитва стає екстазом і безпосередньою присутністю Бога. Це третій і останній етап; це обожнення, висоти обожнення, до яких піднімаються лише святі в цьому житті.

Коли нам важко молитися, ми маємо бути обережними, щоб підтримувати кілька ставлень. Насамперед – це смирення.

Сатана намагається позбавити нас нашого смирення під час молитви, забираючи в нас простоту, необхідну для правдивої молитви. Він розділяє нас, змушуючи думати про себе навіть під час молитви. Ми спостерігаємо за собою ззовні, думаючи про те, як добре ми молимося, як довго ми молилися і т. д. Молитися означає втратити себе в Бозі; це означає відмовитися від гонитви за собою, шукаючи Бога. Сатана також намагається позбавити нас нашого смирення після того, як ми молимося, кажучи нам, які ми хороші та наскільки ефективними та потужними є наші молитви для інших. Ще раз зауважте, як він спокушає нас винести нашу молитву назовні та зосередитися не на Богові, а на собі як на «молитвах». Правда полягає в тому, що ми не можемо шукати Бога, поки думаємо про себе.

Іншим важливим ставленням, необхідним для справжньої молитви, є вдячність. Св. Іоанн радить: «Сердечна подяка має бути на першому місці в нашій книзі молитов». Будь-яка молитва, щоб бути справжньою, має бути євхаристійною. Це означає, що молитва повинна виходити з вдячного серця. Перш ніж стати заступництвом, молитва спочатку є відповіддю на отриману благодать. Вдячне серце обов’язково змушене дякувати. Воно не може мовчати, але має висловити свою вдячність Джерелу всіх благословень.

Крім того, для того, щоб наша молитва вела до єдності з Богом, необхідно, щоб вона завжди проголошувалася в дусі каяття. Св. Іоанн зазначає: «Навіть якщо ви піднялися по всій драбині чеснот, все одно моліться про відпущення гріхів». Якщо ми коли-небудь з’являємося в присутності Бога і думаємо, що ми там належимо, якщо ми коли-небудь втрачаємо з уваги пріоритет благодаті та нашу постійну потребу в ній, тоді ми втратили молитву. Безсумнівно, ми говоримо не з Богом, а лише з самими собою або, що ще гірше, з сатаною, який має здатність перетворюватися на ангела світла. Розкаяння є ключем до позбавлення від духовної омани. Тих, хто молиться в дусі покаяння, не легко обдурити Сатані та його демонічним військам.

Нарешті, і, мабуть, найважливіше з усіх, ми повинні зрозуміти, що молитва не є чимось отриманим просто завдяки навчанню інших. Св. Іоанн пише: «Ти не можеш навчитися бачити тільки тому, що тобі це наказано. Так само ти не можеш відкрити в навчанні інших Бога. Він дарує молитву того, хто молиться».

Пам’ятаймо про це.

Святий Іоанн-Лествичник описав сходи духовного сходження; тоді не забуваймо, що кожен християнин повинен піднятися на нього. Великі подвижники піднялися, як стрімкі орли; ми взагалі майже не піднімаємося. Тим не менш, давайте не забувати, що якщо ми не докладемо зусиль для виправлення себе та свого життя, ми припинимо наше сходження і, безперечно, ми почнемо падати.

На завершення проповіді я знову звертаюсь до Вас, дорогі брати та сестри, з проханням о молитві та матеріальній підтримці. Вже деякий тривалий час фінансування Newssky лежить виключно на плечах його власників та колективу. Тому прошу Всіх вас про молитви за всю нашу команду та за можливості про донати для нашого проекту. Буду щиро вам всім вдячний. Спаси вас Господь.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов).