Нове слово про праведників Старого Заповіту

Ексклюзив. Сьогодні ми зібралися у храмі, щоб вшанувати пам’ять святих праотців — Старозавітних праведників, які стали основою історії спасіння людства. Це свято відкриває перед нами глибину Божого промислу, адже через цих обраних Господь підготував світ до приходу Месії, нашого Спасителя Ісуса Христа. Святі праотці — це ті, хто жили в часи Старого Завіту, зберігали вірність Богу та очікували виконання Його обітниць. Серед них — Адам і Єва, Ной, Авраам, Ісаак, Яків, Йосиф Прекрасний, Мойсей, Давид, пророки та багато інших. Кожен із них мав свою місію, і кожен своєю вірою та життям прокладав шлях до спасіння.

Православна Церква шанує праотців Старого Завіту у неділю, яка передує Різдву Христовому. Це свято, яке називається «Неділя праотців», святкується за тиждень до Різдва Христового, у переддень великого свята, яке відзначає народження Спасителя світу. В цей день Церква згадує тих, хто передував Христові в історії і через свою віру стали засобом для виконання Божого плану спасіння.

Вірність праотців, які чекали на Месію, знаходить своє здійснення у Різдві Христовому, а їхнє перебування у шеолі, де вони чекали на Спасителя, знаходить своє завершення у Пасхальному воскресінні Христовому. Тому шанування праотців у цей період є важливим моментом, який символізує зв’язок між Різдвом та Пасхою та нагадує, що спасіння через Христа є результатом довгого історичного шляху Божого провидіння.

Саме через це й шанування праотців є важливим моментом у православному богослужінні. Як ми знаємо, Різдво Христове святкує народження Того, хто є Месією, Спасителем світу. Пасха ж святкує перемогу Христову над смертю та воскресіння для нашого спасіння. Шануючи праотців, Церква наголошує на тому, що вони вірили в Месію, Який мав прийти, і через це шанування ми з’єднуємо дві основні християнські таємниці: Різдво, як початок цього спасеного шляху, і Пасху, як його завершення у Христовому Воскресінні.

Це об’єднання підкреслює глибоке єднання між старозавітною обітницею та новозавітним виконанням цих обітниць через Ісуса Христа.

Продовжуючи цю тему, ми згадаємо вірш: «багато покликаних, але мало обраних». Так говорить Христос у Євангелії. Якщо ми думаємо про знання про Бога, яке збереглося між різними народами у світі до Христа, ці слова мають особливе значення. Деякі народи зберегли тьмяну пам’ять про події людського минулого. В Австралії аборигени зберігали смутну пам’ять про те, як Бог створив світ досконалим, який вони називають «часом мрій». По всьому світу, від Азії до Південної Америки, близько 120 різних народів і культур зберегли пам’ять про великий всесвітній потоп, який нам детально відомий через Ноя.

Було багато покликаних, але мало обраних, бо серед усіх цих народів і культур були представники одного народу, який зберіг правдиву історію людства. Цим народом були євреї, стародавні євреї, тоді ще це був обраний народ, тому сьогодні ми згадуємо всіх праведних серед них, праотців і праматерів у Вірі. Бо лише християни (всіх конфесій) є спадкоємцями цих праведників, які чекали на Христа, а ми зраз чекаємо на свято Його Народження.

Від Адама і Єви серед цього народу були праведні та святі чоловіки та жінки. У своєму житті вони прообразували життя Христа і передбачали Христа. Авель, якого вбив його брат Каїн, є прообразом Христа, якого також убили люди.

Священик Мелхиседек є прообразом Христа Первосвященика. Енох та Ілля, які були взяті на небо, символізують Христа, який також був узятий на небо. Ной, чия родина одна пережила Потоп, є прообразом хрещення очищення, даного нам Христом. Йов довготерпеливий прообразом довготерпіння Христа. Авраам, якого попросили принести в жертву свого сина Ісаака, прообразує жертву, яку Бог-Отець приніс зі Своїм Сином. Яків є прообразом Христа, бо він бачив драбину, яка з’єднує землю з небом, дозволяючи небу спуститися на землю, а землі піднятися на небо. Йосиф, який був зраджений своїми дванадцятьма братами, є прообразом Христа, якого зрадили Його учні.

 Мойсей, лідер свого народу, якому було дано велике одкровення Десяти Заповідей, неперевершене до тих пір, поки Христос не дав нам Заповіді блаженства, є прообразом Христа, бо Мойсей бачив незгораний палаючий кущ, який є прообразом лона Діви Марії, Яка не була спалена вогнем Христа.

Ісус Навин, чиє ім’я таке ж, як і у Христа, тобто Навин є прообразом Боголюдини. Цар Давид, пов’язаний кровним спорідненням з Христом, бачив Його в Псалмах, які він записав. Соломон висловив Божу Мудрість у своїх Книгах Мудрості, а Христо є Предвічною Премудрістю. Пророк Даниїл бачив Святу Трійцю через Трьох Святих Отроків у вавилонській печі. Пророк Ісая бачив Христа як стражденного Слугу. Пророк Йона прообразує триденне поховання Христа через його триденне перебування в череві кита.

Розглянемо деякі приклади праведників Старого Заповіту більш детально. Пригадаймо Авраама, якого ми називаємо «батьком віри». Він залишив усе: свій дім, свою землю, свої звички й вирушив у дорогу, яку йому вказав Господь. Авраам повірив у те, що Бог дасть йому потомство, навіть коли це здавалося неможливим через його похилий вік і безпліддя Сарри. Його готовність принести в жертву власного сина Ісаака — це вершина віри та послуху Божій волі. Через таку вірність Авраам став праотцем багатьох народів і прообразом нашої довіри до Бога.

Йосиф Прекрасний, син Якова, правну Авраама, показує нам, як через випробування та несправедливість можна залишатися вірним Божому плану. Проданий братами в рабство, він не втратив надії, не озлобився, а через мудрість і покору Богові став спасителем не лише свого народу, але й цілого Єгипту. Його історія нагадує нам про те, що навіть у важких обставинах Бог діє для нашого добра.

Святий Иосиф Прекрасний

Особливе місце серед праотців займають пророки, які провіщали про прихід Месії. Пророк Ісая говорив про Еммануїла, який народиться від Діви (Іс. 7:14). Пророк Михей пророкував, що Спаситель прийде у Віфлеємі (Мих. 5:2). Їхні слова не лише вказували на майбутнього Спасителя, але й надихали покоління залишатися вірними Богові.

Це все чоловічі прообрази Христа, але у сьогоднішнє свято стосується й святих праматерів; але зазвичай їм не приділяється багато уваги. Тому далі скажемо окремо про них тому. Їхні імена навіки вписані в історію спасіння. Кожна з них, від початку людства до часів очікування Месії, своїм життям свідчила про силу віри, терпіння і любові до Бога. Давайте розглянемо цих праведниць у хронологічному порядку, щоб побачити їхній шлях у світлі Божого промислу.

Першою жінкою, через яку Господь почав людську історію, була Єва. Її життя нагадує нам про падіння та милосердя Бога. Хоча вона стала причиною гріхопадіння, через її нащадків було обіцяно спасіння. Єва є образом кожної людини, яка кається і шукає повернення до Бога.

Перша з праматерів, Сара, дружина Авраама, стала прообразом надії, яка ніколи не згасає. І хоча часом її віра була випробувана, Господь виконав Свою обіцянку, дарувавши їй сина Ісаака, коли це вже здавалося неможливим. Життя Сари нагадує нам, що Божий план завжди досконалий, навіть якщо ми не розуміємо Його задумів. Її віра та терпіння показують, що обітниці Божі здійснюються, навіть якщо це здається нам неможливим від солова зовсім. Вона народила Ісаака у старості, свідчачи про те, що для Бога немає нічого неможливого.

 Ревека, дружина Ісаака, невістка Ісаака, мала велику мудрість і розуміла Божий задум щодо своїх синів. Вона показує нам приклад активної участі у Божому плані. Вона розпізнала волю Божу щодо своїх синів та сприяла тому, щоб молодший син Яків, а не старший Ісав, отримав благословення. Її історія вчить нас мудрості, рішучості та готовності виконувати Божу волю, навіть коли це вимагає великих зусиль. Її історія нагадує нам про важливість духовного розпізнавання і готовність діяти згідно з Божою волею.

 Рахіль та Лія, дружини Якова, стали матерями дванадцяти племен Ізраїлю. Рахіль, яка довго чекала народження сина, вчить нас терпеливості та довіри до Бога. Лія, хоч і відчувала себе непоміченою, показала глибоку відданість і смирення. Їхнє життя вказує на те, що Бог діє через усіх, навіть через найскромніших.

 Анна, мати пророка Самуїла, своїми молитвами показує глибину довіри до Бога. У скорботі через безпліддя вона не нарікала, а смиренно приносила свої прохання до Господа. Її молитва була вислухана, і вона стала матір’ю одного з найбільших пророків. Вона присвятила свого сина Господу, ставши прикладом повного довір’я до Божого промислу. Анна нагадує нам, що молитва — це не лише прохання, а й спілкування з Богом, яке зміцнює нашу віру.

 Руф, моавитянка, яка залишила свою землю та народ, щоб служити Богові Ізраїлю, стала прообразом вірності та любові. Її відданість свекрусі Ноемі та готовність жити за Божими заповідями привели її до участі в історії спасіння, адже вона стала прабабусею царя Давида. Її життя вчить нас цінувати вірність, жертовність і готовність прийняти Божу волю, навіть якщо вони не є частиною обраного народу.

Святі Праведні Руф та Ноема

Цариця Естер, яка своєю красою і мудрістю здобула прихильність царя, стала заступницею свого народу перед лицем неминучої загибелі. Її молитва, піст і рішучість врятували євреїв від винищення. Естер є прикладом того, як Бог діє через кожного, хто відкриває своє серце на Його поклик і готовий служити Йому навіть у найважчих обставинах. Вона вчить нас, що кожна людина може стати інструментом Божого спасіння, якщо вона відкриє своє серце для Бога.

 Юдита, жінка великої відваги, стала спасителькою свого народу під час облоги. Її мудрість і сміливість зруйнували задуми ворогів, і вона з глибокою вірою в Бога ризикнула своїм життям заради інших. Юдита нагадує нам, що справжня сила походить не від фізичних можливостей, а від віри в Господа.Її мудрість і готовність ризикувати власним життям заради інших вчать нас довіряти Богові в найскладніших ситуаціях.

Всі ці святі жінки Старого Заповіту показують, як через віру, молитву, терпіння і смирення кожен із нас може долучитися до виконання Божого плану. Готуючись до Різдва Христового, наслідуймо їхній приклад, щоб і наше життя стало свідченням Божої любові.

Їхні імена вписані в історію спасіння не лише через їхню відвагу чи мудрість, а й через глибоку довіру до Бога, яка перевершувала людське розуміння. Ці жінки — Сара, Ревека, Рахіль, Анна, Юдита, Естер, Руф та багато інших — своїм життям показали, що Божий промисел здійснюється через смирення, жертовність та віру.

Вони показують нам, що справжня велич полягає не у зовнішньому блиску, а в силі духу, вірності Богу та жертовності. Їхнє життя нагадує, що кожен із нас, незалежно від статі чи статусу, покликаний бути частиною Божого плану.

Сьогодні, готуючись до Різдва Христового, наслідуймо віру цих праведниць. Як вони готували свої серця до зустрічі з Господом, так і ми повинні очищувати свою душу через молитву, покаяння та добрі справи.

Сьогоднішнє свято також готує нас до великої радості Різдва Христового. Праотці та праматері чекали тисячі років на виконання Божих обітниць, і ці обітниці здійснилися у Воплоченні Сина Божого. Ми ж живемо в час, коли Месія вже прийшов, але очікуємо Його другого пришестя. Це спонукає нас задуматися: чи є в нашому житті та віра, яку мали праотці? Чи живемо ми так, щоб гідно зустріти Христа, як вони очікували Його приходу?

Давайте в ці останні кілька днів перед святкуванням народження Спасителя на землі прочитаємо хоча б одну частину з книг Старого Заповіту, наприклад, Книги Буття, Виходу, Притч, або просто Псалтир, і відновлюймо наші зв’язки з нашими предками в православній вірі.Життя святих праотців та праматерів — це не лише історія, це дороговказ для кожного з нас. Вони жили у світі, сповненому гріха, але залишалися вірними Господу. Їхня віра в Божі обітниці надихає нас також довіряти Богові, навіть коли здається, що відповіді на наші молитви затримуються.

Шанування праотців Старого Завіту має глибоке значення для християнської віри, оскільки вони є важливими постатями, через яких Бог здійснював Свій план спасіння для людства. Всі ці великі чоловіки та жінки, від Адама і Єви до останніх праотців, до батьків Богоматері, праведних Йоакима та Анни, не могли одразу отримати обіцяне спасіння, але чекали на обітованого Спасителя. Після своєї смерті, згідно з біблійним вченням, вони сходили в шеол — місце очікування, де вони перебували до приходу Христа.

Лише після Його воскресіння з мертвих вони були виведені з цього місця і введені в рай, де на них чекала благодать спасіння, яку принесло Христове Воскресіння.

Цей процес виведення праотців із шеолу — це важливе таємниче і спасенне діло, яке об’єднує святкування Різдва Христового та Пасхи. Різдво — це народження Того, хто принесе спасіння світу, а Пасха — це воскресіння Христа, яке стає основою для спасіння всіх праведників, включаючи праотців, які через віру в обітницю сподівалися на Месію.

Праотці та Праматері Старого Завіту — це не просто герої минулого, які жили за тисячі років до Христа. Вони є прикладами глибокої віри, надії та благочестя. Їхнє життя було зосереджене на вірі в Бога, на виконанні Його волі, навіть коли не було очевидних доказів виконання обітниць. Вони чітко усвідомлювали, що Бог є на їхньому боці і що спокутування їхніх гріхів прийде через Месію, Якого вони не бачили, але вірили в Нього. Їхнє життя — це історія надії, довіри і віри в обітниці Бога, навіть у моменти глибоких випробувань.

Ці приклади життєвих шляхів праотців є важливими для християн, тому що вони показують, як можна бути вірними Богу, незважаючи на труднощі, сумніви та відсутність явних відповідей на питання про спасіння. Вони нагадують нам, що віра в Бога не обмежується лише тим, що ми бачимо чи розуміємо, а є актом покори і надії на виконання Божих обітниць.

Праотці та Праматері Старого Завіту дають нам приклад цноти — віри, надії та любові. Їхнє життя навчає нас, що справжня надія — це не просто очікування того, що ми хочемо, а впевненість у тому, що Бог завжди працює на наше спасіння, навіть коли ми не можемо бачити повної картини. Вони своїм життям свідчили про важливість слухняності Божій волі, навіть коли обітниці здавалися далекими і незбагненними.

Наша віра в Ісуса Христа, який став нашим Спасителем, завдяки Його народженню і воскресінню, є продовженням цієї надії. Ми, як християни, шануємо праотців, бо вони стали частиною Божого плану, і їхня віра допомогла створити підґрунтя для приходу Христа.

Дорогі брати і сестри, наслідуймо віру, терпіння та покору святих праотців. Вони навчають нас, що наше спасіння залежить не від земних багатств чи успіхів, а від того, наскільки ми довіряємо Богові. Зміцнюймо свою віру молитвою, читанням Святого Письма та добрими справами.

Нехай приклад святих праотців надихає нас завжди пам’ятати про Божий план спасіння і готувати своє серце до зустрічі з Новонародженим Христом. І тоді, як і праотці, ми станемо учасниками Божого Царства.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький.