Нове слово про множення хлібів та риби

Ексклюзив. Настає восьма неділя після П’ятидесятниці, в цей день Церква пропонує євангельське читання проте, як Господь Наш Ісус Христос через дів риби та п’ять хлібів нагодував купу народу. Множення хлібів та риб – єдине диво, яке зустрічається у всіх чотирьох Євангеліях, і – дивно – двічі в Євангеліях Матвія та Марка. На периферійному рівні його можна прочитати як ще одне в рядку чудес Матвія, які розкривають месіанську ідентичність Ісуса Христа. Справді, так і є!

На іншому рівні запропонований уривок з Євангелії від Матвія (14: 14-22) настільки сповнений символіки та глибшого значення, що треба знову зануритися у великі сенсі цій чудодійній події.

Інтригує те, що святий апостол Матвій починає розповідь про множення хлібів, інформуючи своїх читачів про смерть Івана Хрестителя. Насправді історія множення хлібів випливає одразу після жахливого вбивства Іродом святого пророка Івана Хрестителя, коли його відрубана голова була подарована Іроду на блюді на банкеті. Матвій стратегічно розмістив банкет Ісуса Христа відразу після бенкету Ірода.

На бенкеті Ірода ми бачимо помилкову гордість, зарозумілість, віктимізацію праведних, зловживання владою та вбивства. На банкеті Христа є співчуття, зцілення та довіра. Святий євангеліст Матвій каже нам, що коли Ісус Христос висадився та побачив величезну натовп, його серце з жалем рухалося до них (див: Мт. 14:14). Це спосіб Матвія сказати нам, що Спаситель світу діє з зовсім іншого місця, ніж релігійні та політичні лідери того часу – від співчуття. Це співчуття, це серце з жалем рухалося, є ключовим принципом інтерпретації решти історії множення хлібів та риби.

Якщо ви пам’ятаєте, Іван Хреститель та Ісус Христос були троюрідними братами (Всесвята Богородиця була двоюрідною сестрою матері Івана Хрестителя, бо обидві святі жінки були онуками забутої багатьма праведної Марії). Можливо, Спаситель відчував велике горе і хотів бути самотнім у присутності Отця.

Неважко помітити, що, хоча Ісус Христос є 100% Богом, Він також є 100% людиною. Він відчув смуток, сумував, і Він втомився. Часто Він відходив бути самотнім і молитися до Отця, щоб обновитися. Але натовпи всюди йшли за Ним. Коли Христос вперше приїхав і вийшов з човна, Він побачив людей і співчував їм, і почав лікувати їх хворих (Матвія 14:14). Коли прийшов вечір, учні прийшли до Господа та попросили Його відіслати натовпи, щоб вони могли поїхати в села, щоб купити їжу. Але Спаситель сказав учням дати їм щось поїсти.

Ісус Христос через сформування співчуття рухає їх до дії. Побачивши реальність людей перед ним, божественне співчуття набуває чинності. Милость Божа починається з задоволення їхніх людських потреб. А для цього потрібне співчуття. Саме цьому Христос хотів навчити апостолів, тому Він й відмовився їх відправити у сіло за продуктами. Він каже їм: «Дайте їм трохи їжі!» (Мт. 14:16).

Відповідь учнів була бурхливою. Не відчуваючи співчуття, вони сказали Господу: «П’ять хлібів та дві риби – це все, що ми маємо тут» (див: Мт 14:17). Ісус Христос наказує їм: «Принесіть їх сюди Мені» (див: Мт. 14:18). Боголюдина навчає своїх учнів самовіддано давати. Якщо вони повинні слідувати за Христом, їхні серця повинні з жалем рухатися. Якщо вони повинні продовжувати Його місію, вони повинні діяти, як робить Господь– з співчуття та довірою Боголюдині. Довіряйте Йому, що Боголюдина використовуватиме ресурси для своїх цілей; довіряйте, що Бог піклується про наші потреби.

Варто звернути увагу й на те, що розповідь святого Матвія про власне диво складається на євхаристійній мові. «Взявши п’ять хлібів і дві риби, і дивлячись на небо, він сказав благословення, розбив хліби і віддав їх учням, хто в свою чергу віддав їх натовпу». Коли ми читаємо історію множення хлібів, ми усвідомлюємо, що наша земна Євхаристія передвіщає ще більшу реальність – банкет на небі.

А тут звернемося до одного з фрагментів Старого Заповіту. У «старозавітного євангеліста», святого пророка Ісаї ми читаємо: «Приходьте до води», та «купуйте зерно без грошей, вина та молока без витрат», «приходьте до мене і слухайте, що у вас може бути життя» (Іс 55:1-2) – це запрошення жити своїм життям на землі з точки зору вічності. Помноження хлібів та риб є як виконанням пророцтва Ісаї, так і баченням нашого майбутнього вічного життя з Богом на небі. Те, що було дванадцять кошиків залишкової їжі, нагадує нам, що благодать є достатньою і що вона безкоштовна. Ця благодать, це нове життя, стіл достатку для нас –це євхаристія у Божому храмі.

Однак у розповіді у святого Матвія є ще один рівень сенсу. Хоча з Богом все можливе (Мт. 19, 26), Божий спосіб роботи в цьому диві, і з цього приводу в будь-якому диві вимагає людської співпраці. Незважаючи на те, що Спаситель знав, що може примножувати їжу, Він поклав ініціативу на учнів та сказав їм: «Дайте їм трохи їжі!» (Мт 14:15). Учень Христа побачив, як кілька риб і хлібів, які він колись тримав, розмножуються чудотворним чином. В руках Ісуса Христа маленька страва стала великою. Але для того, щоб потрапити в руки Господа, знадобився акт довіри. Множення часто вимагає довіри. Апостоли дізналися про це в той день.

У розповіді святого Матвія, окрім розмноження хліба та риби, є ще одне диво – перетворення людських сердець. Учні мали хліб, але вони повинні були принести його Ісусу Христу. Чи було б диво, якби вони самовіддано не дали того, що мали? Звичайно! Тому що все можливе для Бога. Однак це не Божий спосіб роботи.

Отже, ця історія нагадує нам про глибину співчуття, яку Христос проявив і про те, як Він надихнув інших поділитися цим співчуттям. Коли Господь своїм співчуттям та своєю любов’ю дарує нам благодать, прощає нам наші гріхи, обіймає нас, любить нас; Він нічого не робить на півдорозі, але повністю. Як це відбувається тут: всі задоволені. Христос наповнює наше серце і наше життя своєю любов’ю, прощенням, співчуттям. Таким чином, Спаситель дозволяє своїм учням виконувати Його наказ. Таким чином вони знають шлях, який слід пройти: годувати людей і тримати їх об’єднаними; тобто бути на службі життю.

Реально: співчуття творить чудеса. Зрозумівши таким чином, диво було також трансформацією людських сердець. Зрештою, це те, що таке небо – місце радості та достатку, де кожне людське серце повністю та завжди відкрито на Боголюдину. Але це починається тут, на землі.

Далі ми звернемо увагу ще на один аспект цього чуда. Хіба це не чудо–історія про Євхаристію? Абсолютно. В Євхаристії ми приносимо дуже звичайну роботу наших рук, хліба та вина і приєднуємось до цього приношення нашого звичайного життя. Завдяки покликанню Духа і Божого Слова ця жертва перетворюється на Тіло і Кров Христа, Хліб Життя і Чашу вічного спасіння. Ми пропонуємо Йому роботу наших рук і розбитого людства, а Він перетворює ці речі на досконале людство і життєдайне божество. І цим Він не тільки годує нас, але і дає нам можливість прогодувати весь світ.

Будь-яка Євхаристія вимагає, щоб ми приносили хліб, вино, а ми самі і ставимо їх на жертовник перед Богом. Без них без нас не було б Євхаристії.

Здійснюючи його Господь бажає нам показати, що Син Божий – владика матерії. Тому наша обмеженість матерією та потребою в харчуванні та засобах для життя, не є абсолютно обумовленим для нашої особистості. Бог знає наші потреби та допомагає нам у всіх потребах, показує нам, що прагнення до задоволення необхідних матеріальних потреб не повинно стати центром нашої особистості. Тому що актуалізація особистості людини веде до життя вічного, це життя з Богом. Життя в присутності Бога. Життя в Бозі. А початок цього – це таїнство Євхаристії.

Саме тому так чи інакше «таємниця Євхаристії потребує тлумачення». Сама по собі істина про переісточення святих дарів не може бути зрозуміла для людському розуму, оскільки немає прикладу в матеріальному світі. Для нашого мислення просоченого примітивним матеріалізмом вже дуалізм деяких понять шкільної фізики незрозумілий. Тому для багатьох людей варто просто змиритися розумом перед таємницею Євхаристії і просто прийняти на чесноту довіри вчительству Церкви. (Ну важко бігати в кайданах матеріалізму, навіть якщо носити їх з дитинства)

Якщо ж «вийти з темниці» обмеженого, тобто матеріалістичного мислення, то стає зрозуміло як переісточення святих дарів дає нам святиню, де Бог присутній у повноті втілення під виглядом хліба і вина, і це по суті єдина святиня в християнській релігії. Єдиний матеріальний об’єкт під виглядом якого на Землі реально перебуває сам Бог.

Строго кажучи всі інші святині, це тільки знак і символ божественної присутності, а святі дари – безпосередньо сама присутність Бога серед свого народу.

До чого тоді матеріалізм продуктів харчування? Ось тут справа саме в людині. У її матеріальності як важливої частини людської сутності. Євхаристія призначена для людини. І вона тимчасова, (в царстві Небесне її не буде). Євхаристія є обміном дарами. Людина створює своєю працею і хліб і вино, – продукти з якими на матеріальному рівні нічого не відбувається. Зовсім нічого. ДНК пшениці і винограду в ДНК людини не перетворюються. Але сама їх сутність стає Тілом і Кров’ю Христовими. Вогонь нематеріальний обпалює недостойних, вірних живить і долучає до Бога; саме так й відбувається теозис.

Ми тут бачимо два дари. Дві жертви. Тільки наша жертва маленька, як личить людині, Жертва Господня – найбільша.

Саме людство, сама церква і кожна людина зокрема покликані бути святим Даром. Способом присутності Бога в матерії.

Це перетворення, це множення – це надприродне диво, яке є джерелом інших чудес. Насправді, якби ми розпакували лише частину чудотворної сили, що міститься в Євхаристії, ми, Церква та світ були б назавжди іншими, святим в Бозі.

Я вірю, що коли ми щедрі і віддаємо іншим, Бог задовольнить наші потреби. Ми не повинні боятися і міцно триматися за те, що маємо. Не час зберігати нашу їжу. Настав час вільно давати. Коли ми віддаємо іншим, Бог забезпечить нас. Апостол охоче дав Ісусу Христу свої п’ять хлібів хліба та дві маленькі риби. Йому не було що запропонувати, але те, що він мав, він вільно дав.

У природній царині речей не здавалося б, що мало, що він мав запропонувати, здатне допомогти комусь ще. Але в руках Ісуса Христа мале перетворюється на велике. Спаситель підняв погляд на небо та подякував. Відбулося диво розмноження. Того дня годували натовпи, і там було дванадцять кошиків, наповнених залишками. Наш Бог є Богом більш ніж достатньо. Тож не бійтеся в цю годину. Подивіться на небо, подякуйте та поділіться тим, що у вас є. Бог більш ніж здатний зробити ще не одно диво для вас та ближніх ваших.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.