Нове слово на Свято Трійці

Ексклюзив. Возлюблені у Христі брати та сестри! Бог у Таїнстві Святої Трійці є Любов’ю, є спільнотою Осіб і є здатністю до співлюбові: Отець, Син й Святий Дух здатні любити разом. Бог шукає тих, хто хотів би любити одне одного. Сьогодні ми можемо запитати себе не лише чи я люблю, а кого я можу любити разом з Богом? Чи можу я любити когось, знаходячи себе в любові, якою Бог любить його? Чи можу я любити разом з Богом когось, хто потребує мого милосердя та прощення?

Я пам’ятаю своє здивування, коли вперше на єрусалимській вулиці почув, як єврейський хлопчик гукає до свого батька: Абба! Слово, чудово відоме зі Святого Письма, раптом набуло зовсім нового виміру. Зв’язок, описаний у Посланні святого Павла до Галатів (Гал 4:1-7), став для мене набагато конкретним. Наш Бог – це Батько. Ми можемо по-справжньому обійняти Його та знайти безпеку в Його обіймах.

Наш Бог не є далеким Богом. З самого початку свого Одкровення Він переконував у цьому народ Ізраїлю. Він не хоче, щоб Йому поклонялися зі страхом і жахом. Він не хоче, щоб його сприймали як жорстоке божество, яке спрагло крові жертв. Бог Біблії — близький Бог. Бог, який бореться за свій народ. Бог, що йде попереду і прокладає шлях у пустелі. Саме там народився Ізраїль – вже не як група кочівників, а як нація, яку Бог створив для себе.

Наступні століття були часом, коли Бог все більше наближався до людини. Святі пророки Осія та Єремія пишуть про Нього та Його народ як про подружню пару. Незважаючи на невірність нареченої, чоловік залишається вірним. В святого пророка Ісаї Бог говорить про свою велику ніжність до Єрусалиму: «У гніві Я сховав від тебе обличчя Моє на мить, але вічною милістю помилую тебе… Бо гори можуть зрушитися, і пагорби зрушаться, але Моя милість не відійде від тебе, і Мій заповіт миру не похитнеться» (Іс. 54:8, 10).

Старий Завіт був підготовкою до одкровення, що наш Бог не є самотнім Богом. Наш Бог – Отець, Син і Святий Дух – це Бог, сповнений динамічних стосунків між Особами. Він не «Великий Егоїст», що витає в хмарах. Люди, які постійно з любов’ю дивляться одне на одного – як на іконі «Гостинність Авраама» святого преподобного Андрія Рубльова – діляться собою. Людської мови недостатньо, щоб описати цю повноту стосунків, любові та життя, що розділяються між Особами.

«Чи чув якийсь народ голос Бога з вогню, як чув ти, і залишився живим?» – спитав пророк Мойсей. Сьогодні ми повинні запитати: «Чи чув якийсь народ колись про те, щоб Бог взяв людину як улюблену дитину та впустив її у своє життя?» З моменту Втілення Отець Ісуса Христа став нашим Отцем, моїм Отцем. Святий Дух, який приходить як Пасхальний Дар і Обітниця, Утішитель, є печаткою цих стосунків. Завдяки цьому наш Бог справді є нашим Аббою, Отцем, Батьком.

Ще раз наголошую: Бог не є самотником, монадою, а спільнотою, в якій відбувається постійний обмін життям і любов’ю між Отцем і Сином та Святом Духом, а тому можливо включити нас до життя триєдиної Божої любові. Це означає, що ми можемо встановити особисті стосунки з Богом. Він є Богом, до якого ми можемо звернутися, який слухає нас і запрошує нас до спілкування з Ним.

Духовне життя полягає у введенні нас у сферу життя Трійці Єдиного, а навіть у тому, щоб стати синами Отця, братами Христа, храмами Духа, щоб ми могли особисто увійти у стосунки дружби та любові з Отцем, Сином і Святим Духом.

Історія формування істини про єдину природу Бога, присутню в трьох особах, показує, що Бог дає нам від себе більше, ніж ми здатні осягнути нашим розумом та серцем.

Наведемо символічну паралель з природи. Ми добре знаємо, що вода може існувати в трьох станах: рідкому, твердому та пароподібному. Але в кожному з цих трьох станів вона завжди зберігає властивості води. Подібно і з Богом, Єдиним у Святій Трійці. Але Він завжди залишається одним і тим самим Богом. Бог, який є любов’ю і який постійно діє в нашому житті.

Бог поступово відкрив нам свою божественність. Ми вперше пізнаємо Його як єдиного Бога Яхве, коли Він діє у Старому Завіті та являє Себе Святому Мойсею та іншим пророкам. Пізніше ми пізнаємо Його як Сина Божого, коли Він народжується від Діви Марії у гроті у Віфлеємі. Зрештою, належним чином підготовлені Ісусом Христом, ми пізнаємо Бога як Святого Духа, Який освячує та веде Церкву. Ось так працює мудра Божа педагогіка. Ось так діє Бог, поступово відкриваючи людям Свої наміри. Він не міг вчинити інакше, бо люди не зрозуміли б Його природи. Він мав розкривати Себе поступово і таким чином.

Говорити про Трійцю нелегко. Вираз «Трійця» завжди важко зрозуміти, тому що, згідно з нашим природним способом мислення, 3 ніколи не дорівнює 1, так само як «один» ніколи не дорівнює «трьом». Однак у випадку науки про Бога йдеться не про математично– логічну проблему, а стосується формулювання істини віри, яку не можна обмежити рамками людської логіки.

Християни сповідують віру в єдиного Бога в трьох Особах. Однак для багатьох людей це віросповідання не має значного значення в їхньому практичному житті. У світі, де існує багато «ідей про Бога», нам, християнам, слід пам’ятати, що ми не вигадуємо Бога, ми лише відкриваємо Його та пізнаємо Його, бо Він Сам хотів прийти до нас та явити Себе нам. Він зробив це особливо через Втілення Сина Божого. Саме завдяки Йому ми знаємо, що Бог є Спільнотою Трьох Особистостей, які живуть разом у досконалій єдності. Ми не сповідуємо трьох богів, але одного Бога в трьох Особах: «Единосущну/Одноістотну та Нероздільну Трійцю».

Божественні особи не поділяють між собою єдиної божественності, але кожна з них є цілісним Богом: Отець є тим, ким є Син, Син є тим, ким є Отець, Святий Дух є тим, ким є Отець і Син, тобто за природою один Бог. Людина віри не вигадує істину, а приймає її. Християнин розмірковує над цим, звертаючись до багатовікового досвіду Церкви, яка завжди пояснювала це у світлі Одкровення.

Біблійні описи одкровення Святої Трійці (тринітарних теофаній) можна знайти, серед іншого, у: події хрещення Ісуса Христа в Йордані (Мт. 3:13-17) та під час Його преображення на горі Фавор (Мт. 17:1-8). Ці тексти підкреслюють божественність Христа, який перебуває в єдності з Отцем і Святим Духом. Інші тексти підкреслюють божественність Святого Духа, який перебуває у тісних стосунках з Отцем і Сином (Ів. 15:26; 1 Кор. 2:10).

Але чи може обмежене людське знання взагалі говорити про безмежну таємницю Трійці? Існує історія, яка розповідає, як одного разу святий Августин гуляв узбережжям та намагався глибше зануритися у вчення про Святу Трійцю. Потім він помітив хлопчика, який за допомогою морської мушлі намагався налити морської води в маленький отвір. Августин зазначав, що такою ж мірою, якою ця дитина може не вмістити море в цю діру, її розум не може осягнути таємницю Триєдиного Бога.

Життєвий досвід святого Августина вчить нас, що й з нами те саме. Навіть якщо ми хочемо зрозуміти, як це з Богом, який є Один у Трьох Особах, ми ніколи не зрозуміємо цього до кінця, бо це, зрештою, велика таємниця.

Незважаючи на це, спробуймо поглянути на сьогоднішнє Слово Боже та крізь його призму дослідити таємницю Святої Трійці.

Відповідь нам дає святий Кирило Єрусалимський (IV століття): «Хоча я не можу випити всю річку, хіба мені не дозволено набрати всю необхідну воду? Хоча я не можу з’їсти всі плоди в саду, чи невже я маю піти голодним? Чи не можу я дивитися на сонце, бо мої очі не можуть охопити його все?» Багато християн переконані, що нам слід мовчати, а не говорити про Трійцю, бо людської мови просто недостатньо, щоб сказати щось змістовне про таку дивовижну таємницю. Таким чином вони натякають, що Бог — це великий знак питання, незбагненна таємниця, тобто щось, що неможливо зрозуміти. Якщо Бог говорить зі мною, то, мабуть, для того, щоб я міг Його зрозуміти. Святий Августин ніколи не визначав таємницю як щось незрозуміле, а як щось, що людина ніколи не пізнає до кінця, і це зовсім інша справа. Бог вводить нас у свою таємницю. Якщо ми хочемо стати подібними до Нього, ми повинні знати Його. Хоча Свята Трійця перебуває поза межами нашого розуму, це не означає, що ми повинні мовчати.

У Традиції Церкви ми знаходимо багато текстів, які через аналогію наближають нас до істини про Святу Трійцю. Святий Афанасій, папа Олександрійський, писав у IV столітті: «Отець є світло, сонце, вогонь; Син є сяйво, сяйво вогню; Святий Дух є освітлення. Син в Отці, як сяйво у світлі; де сяйво, там і світло». Таким чином він виражав єдність сутності та водночас незалежність Отця, Сина та Святого Духа. Святий Августин бачив аналогію в структурі людського духовного життя, щоб виразити триєдину природу Бога: Дух – Самопізнання – Любов. Інші образи також походять від споглядання природи: джерело – річка – море; сонце – промінь світла – сяйво. Християнська іконографія використовує численні символи та образи для представлення таємниці Бога в Трьох Особах.

Нам також відомі зображення, на яких Бог Отець зображений як старець із сивим волоссям, Син Божий — як молодший чоловік із темним волоссям, а Святий Дух — у вигляді голуба. Уявлення такого типу, якщо їх розглядати як джерело знань про сутність Бога, без богословського пояснення можуть призвести до деформації істин віри. Ми повинні усвідомлювати, що такі образи далеко не виражають повного багатства правди про Бога. Зрештою, лише сам Бог може дозволити нам пізнати Його як Отця, Сина і Святого Духа.

Давайте нарешті запитаємо себе: що це означає для нас? А саме це значення визначне та величезне, бо життя християнина здійснюється у знаку та присутності Трійці. На початку нашого життя ми прийняли таїнство святого хрещення. «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», а в кінці нашого життя молитви будуть вимовлятися в ім’я Святої Трійці. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа подружжя поєднується у шлюбі та висвячуються священики. В ім’я Святої Трійці ми починаємо і закінчуємо день. Отже, Трійця є «портом», до якого все прагне, і «океаном», з якого все тече, до якого все прагне.

Молитва та участь у літургії – це ворота, що відкривають нас до Бога та вводять нас у спілкування з Ним. Кожна молитва, особиста чи літургійна, починається з визнання віри у Святу Трійцю, усвідомлення єдності з Отцем, Сином і Святим Духом. Молитва покликана привести нас до повного входження в єднання з Богом. Прийняття Тіла Боголюдини, яке називається Причастям, означає саме це. Ісус Христос перетворює нас і дає нам можливість мати спілкування з Богом та з іншими. Перебуваймо в Ній.

Немає причин безкінечно розмірковувати над тим, ким є сам Бог або що Він робив до створення світу. Він завжди був тим, хто хотів бути «з нами», бути таким, яким Він об’явився нам в обох Завітах. Цей термін «з нами» є суттєвим: зрештою, без нього ми б взагалі не мали можливості уявити Бога. Бог, який перебуває з нами настільки, що прийшов жити серед нас, в одному з нас, щоб зрештою перебувати в усіх нас, є Богом у Трійці – Отцем, Сином і Духом. Радикальна новизна одкровення Бога в Ісусі Христі полягає в тому, що Він існує для нас і з нами: Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Той, Хто не пощадив навіть Свого власного Сина, але видав Його за всіх нас, як же Він не дарує нам разом із Ним і всього іншого? (Римлян 8:31-32).

Наслідуючи апостола Павла, Церква повинна постійно проголошувати цю істину світові, говорячи про Бога християн.Оскільки життя Бога, внутрішнє життя Трійці, полягає у стосунках між трьома різними Особами та полягає в бутті для іншого та з іншим, то таким має бути і життя людини, створеної за образом і подобою Божою. Наслідком такого образу людини є відмова від індивідуалізму та колективізму та заохочення бути поруч з іншими та будувати спільноту людей. Це співричастя, в якому живе Триєдиний Бог, повинно залишити свій слід у людському житті, особливо у житті послідовників Триєдиного Бога, та охопити весь світ.

З моменту хрещення Свята Трійця є фундаментальним орієнтиром у житті кожного християнина. Оскільки нас запросили увійти в цю Особисту та незбагненну Таємницю, це має відобразитися в нашому повсякденному житті. Це має бути свідоме прагнення до Отця. Я син, дочка Бога. Тому я постійно молитимуся, щоб виконувати Його волю, яка є моїм щастям. Жодне створіння не задовольнить моє прагнення до Таїнства, яке мене породило і веде до себе. Тільки Бог — моє здійснення. Таким чином, моє життя як охрещеної людини має шанс бути повноцінним.

Сьогодні Господь Бог запрошує нас на найвищі рівні самого неба, де Він Сам перебуває, Єдиний Бог у Трьох Особах. Він запрошує нас не розуміти, бо це неможливо для людського розуму, але Він запрошує нас споглядати , прославляти, дивуватися Йому. Він сам являє себе – у Святому Письмі – як Триєдиний Бог:Бог – люблячий і милосердний Отець, Творець, Який з любові кличе все до існування, Бог – Син-Спаситель, який своєю любов’ю та стражданнями оновлює все творіння,

Бог – освячуючий і втішний Дух Божий, Який Своєю Силою, Мудрістю та Любов’ю підтримує все суще…Саме це відкриває нам Христос, коли каже в Євангелії від Матвія:«Тож ідіть, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» [Мт. 28:19].Але ми також можемо базувати це споглядання Триєдиного Бога на інших фрагментах Святого Письма.

А далі нам варто поговорити про любов. Але спочатку потрібно зробити фундаментальне розмежування, щоб уникнути плутанини.Біблійна грецька мова, а пізніше й латина, розрізняє два види любові:

Amor concupiscentia — це емоційна, хтива, емоційна та примхлива любов, що бажає добра для себе, іноді лише фізичного, шукає задоволення та самозадоволення.Саме з цим ми маємо справу в нашому людському, часом егоїстичному та плотському житті.

А друга — це Caritas benevolentia — це доброзичлива любов, бажання добра для коханої людини, заразливість, виливання на неї.Останнє може бути легше зрозуміти матерям, які мають маленьку дитину. Всі вони зосереджені на благополуччі дитини. Їхнє кохання доброзичливе, щедре, заразливе та повністю зосереджене на іншій людині.

Коли святий апостол Іван-Богослов каже:«Ми пізнали й увірували в любов, яку має до нас Бог. Бог є Любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому» [1 Ів. 4:16].Саме цю другу любов має на увазі Caritas benevolentia. Бог є саме такою любов’ю, доброзичливою, яка бажає добра людині, віддає себе, виливає себе на неї.

Але оскільки «Бог є Любов, він не може бути самотнім… ». Це правда про Святу Трійцю. Його таємниця — це Любов, яка не може існувати інакше, як у стосунках, у спілкуванні осіб, у спільноті. Вона не може бути сама. Любові потрібен хтось, кого можна любити, а водночас відповідати на любов любов’ю. Отже, Бог – це стосунки, спільнота, спілкування щонайменше Трьох осіб, які виявляють одна одній любов.

Однак один теолог каже ось що:«Бог Отець побачив своє Слово, свою безмежно прекрасну, трепетну думку, свого Сина, і був захоплений захопленням. Син побачив Отця, Його Абсолют, силу, досконалість, і також був захоплений, захоплений захопленням. Від цього Божественного контакту виникає безмежна Любов . Вічна, невичерпна Любов , яка є Особистістю . І це Троє в єдності. Отець, ніким не створений, Син, народжений Отцем, і Святий Дух». Ось так Бог у своєму Сині – Ісусі Христі – любить кожного з нас.

Святий апостол Павло пише:«Любов Божа вилилася в серця наші через Святого Духа, даного нам» [Римлян 5:5]. Ми можемо більше зрозуміти про ці стосунки, цю спільноту з того, що сам Бог відкриває, створюючи людину. «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…І створив Бог людину за образом Своїм , за образом Божим створив її; чоловіком і жінкою створив їх» [Бут. 1:27].

І нарешті, щось дивовижне. Ми покликані жити в Трійці, брати участь у Любові, у тій Caritas benevolentia, якою є Бог. Бо коли святий Павло пише в 1-му посланні до Коринтян: « … око не бачило, вухо не чуло, і на серце людині не спадало те, що Бог приготував тим, хто любить Його» [1 Кор. 2:9].Ось що він має на увазі. Бог приготував для нас дивовижне існування у Своїй присутності.

Які уроки ми можемо винести з переживання сьогоднішнього свята? Що ж, що ми любимо одне одного за прикладом Святої Трійці. Пам’ятаймо, що Бог має всю владу на небі й на землі. Нехай ми нарешті наслідуємо вчення Христа, бо Він з нами, щоб підтримувати нас завжди, аж до кінця світу.

Нехай недільна Євхаристія, яку ми святкуємо, зміцнює нас на шляху слідування за Христом. Нехай це допоможе нам зрозуміти таємницю Триєдиного Бога, який діє серед нас саме таким чином.Бог у Трьох Особах: Отець, Син і Святий Дух. Богу, що був, є і гряде, слава на віки вічні. Амінь.

Ігумен Феофан Полоцький.