Нова хвиля російських фейків про ПЦУ

Карантин закінчується, і люди поступово повертаються до своїх звичних справ. А українське церковне середовище повертається до традиційної колотнечі та інформаційної війни. Грецький ресурс Ромфея опублікував матеріал, в якому попередньому президенту України Петру Порошенку пророкують в’язницю за державну зраду у вигляді сприяння створенню ПЦУ, а ПЦУ — невідворотний розпад. Зрозуміло, що ця публікація не могла пройти повз увагу українських експертів.

Про це пише sprotyv.info.

Почнемо з того, що текст на Ромфеї — це переклад «новини», опублікованої на російському державному пропагандистському сайті «РІА Новості». Текст називається «Засудять за зраду батьківщині». Лідерам українського розколу загрожують в’язницею«. Заголовок зроблено для тих, хто далі нього не читає. Створюється враження, що начебто попереднього президента Петра Порошенка будуть судити за те, що своєю участю в створенні ПЦУ він вчинив державну зраду. Стаття рясніє купою тверджень, які або не мають доказів, або просто не пов’язані між собою — просто чудовий взірець брехні та маніпуляції. А приводом для «сенсації» стало проведення Державним бюро розслідувань слідчих дій в резиденції колишнього патріарха Філарета. Начебто, це зроблено в рамках «досудового слідства у справі розпалювання міжконфесійної ворожнечі групою осіб, в тому числі і посадових осіб органів державної влади». Інформаційний вірус було вкинуто такою собі Неонілою Ткаченко, яка називає себе «головним юристом УПЦ КП». На сайті Державного бюро розслідувань про це жодної інформації немає, Ткаченко не оприлюднила жодних відео- або фото- доказів події. Давайте розберемо, про що насправді мова.

Хто така Неоніла Ткаченко?

Автор новини на російському сайті «РІА Новості» практично всі свої тези будує на фейсбук-повідомленнях Неоніли Ткаченко. Ця людина з’явилась на церковному небокраї в 2019 р. та почала активно піаритись на темі «віджиму» в УПЦ КП одного одеського храму новим єпископом Одеської єпархії ПЦУ. Раніше ця особа часто миготіла в місцевих ЗМІ — але головним чином як авантюристка та шахрайка, яка обдурила велику кількість народу на значні суми. Про відкриті проти Ткаченко кримінальні справи можна прочитати тут. Також місцеві ЗМІ багато пишуть про зв’язки Ткаченко та її цивільного чоловіка Андрія Сидоренка з діячами «антимайдану», а також про вміння цієї пари «перевзуватись в повітрі» і швидко міняти риторику та покровителів.

Мабуть, за ці моральні якості Ткаченко стала «головним юристом Київського патріархату» та отримала право представляти його інтереси в суді. Але і тут не все гаразд. За українським законодавством, представництво в суді здійснюється лише адвокатами, а Ткаченко адвокатського свідоцтва не має. Тому перетворює всі судові засідання своєї фейкової церкви проти ПЦУ на цирк та скандали. Ось тут можна подивитись на її шоу. Оскільки я мала «щастя» вживу перетинатись з цією людиною, то можу засвідчити, що вона складає враження повної емоційної неадекватності та неврівноваженості.

Всі судяться з усіма

Тепер повернемось до статей з заголовками про те, що «творців ПЦУ будуть судити з державну зраду». Читачам, які не дуже добре розуміються на особливостях української політики при президентові Зеленському, роз’ясню деякі деталі. Справа в тому, що в Україні після останніх виборів нова влада почала руйнувати все, що зробила попередня. Ми чи не єдина країна в Європі, де немає спадкоємності політики — як зовнішньої, так і внутрішньої. Крім того, від середині 90-х років маємо так звану олігархічну систему влади. Олігархи — це не просто «багаті бізнесмени», це люди, чиї економічні інтереси та політичні уподобання впливають на ключові напрямки та сфери діяльності країни. І для того, щоб вони не розірвали країну на шматки, кожен новий президент вимушений вибудовувати баланс стримувань та противаг. На початку 2014 р. до Росії втік президент Янукович та його уряд, а також майже вся його «обслуга». Новий президент Порошенко почав зачищати країну від кадрів Януковича та олігархів, які, на його думку, могли зламати новий баланс стримувань та противаг. Це стосувалось в першу чергу мільярдера Ігоря Коломойського. В 2019 р. цей баланс був зламано, що призвело до олігархічних війн.

Коломойський тріумфально повернувся до України, повернулось і багато кадрів Януковича — і всі хотіли помститись попереднику за часи принижень та вигнання. І всі почали судитись з усіма, групи впливу часів Януковича почали свою війну за повернення до влади. І в першу чергу на горіхи дісталося Петру Порошенку. Майже всі звинувачення проти нього висунуті однією людиною — юристом Януковича та колишнім першим заступником глави його Адміністрації Андрієм Портновим. Якщо передивимось їх перелік, то виявимо, що жодного стосунку до ПЦУ ці справи не мають. Більше того, не факт, що у цих кримінальних справ є хоч якась реальна юридична перспектива, окрім інформаційного скандалу та хайпу. Тому заголовки в стилі «Творець ПЦУ звинувачується в державній зраді» — вкрай маніпулятивні. З таким же успіхом вони могли написати, що «Отець п’ятьох дітей звинувачується в державній зраді».

А тепер для порівняння подивимось, над ким з українських топ-чиновників при президентові Зеленському висить аналогічне звинувачення. В державній зраді звинувачено:

— чинного голову Офісу Президента Андрія Єрмака,

— другого президента України Леоніда Кучму,

— кількох проросійських депутатів Верховної ради на чолі з головою фракції Віктором Медведчуком,

— посла України в Канаді,

— мера Києва Віталія Кличка,

— голову Служби безпеки України Івана Баканова…

Фактично на кожному українському топ-чиновнику висить по кілька кримінальних справ або проваджень. Навіть на колишнього голову Офісу президента Андрія Богдана заведено справу за те, що побив козла в зоопарку. Хотіли подавати до суду за державну зраду на самого президента Зеленського — але у нього правовий імунітет. Тепер, сподіваюсь, читачі (особливо закордонні) матимуть уяву про те, що відбувається в правовому полі України при новій владі. Так що справи проти Порошенка — це крапля в морі того юридичного хаосу, в якому ми зараз живемо. І зауважу, що в кожному такому випадку, на кожній такій справі добре заробляють юристи, адвокати та інші правники або ті, кого ми називаєм «рєшалами».

Далі російський дописувач знов цитує пані Ткаченко: «Порошенко із Епіфанієм і Нищуком (колишнім міністром культури — авт.) перебувають під слідством за розпалювання міжрелігійної ворожнечі. „Чудова компанія“. І ці люди ще претендують на церковні регалії і статуси?». Про яке слідство мова? Ким, коли та проти кого подано позов? В якості кого виступають «Порошенко, Епіфаній та Нищук»? Жодних документальних доказів про цю «справу» Ткаченко не надала, інформації про неї знайти неможливо. Але «РІА Новості» вже поспішило зробити висновок, що це безпосередньо пов’язано з створенням в 2018 р. ПЦУ.

«Варфоломій під слідством»

Якщо пролистати стрічку дописів Неоніли Ткаченко в Фейсбуці, можна розчулитись: вишиванки, українські прапори, віночки, хатки… Але нехай цей псевдопатріотизм нікого не вводить в оману. От, наприклад, в тому ж дописі, де сказано про «чудову компанію», Ткаченко пише: «Варфоломій перебуває під слідством турецької влади. Обвинувачення серйозні-посягання на держбезпеку Туреччини».

Насправді під жодним «слідством турецької влади» Варфоломій не перебуває. Одне турецьке видання опублікувало перелік осіб та організацій, які входять до складу «терористичної організації FETÖ», заснованої релігійним діячем Фетхуллахом Гюленом, якого було звинувачено в здійсненні спроби заколоту проти президента Ердогана влітку 2016 р. «Сенсації» вже 4 роки, але її досі час від часу витягують на поверхню. У переліку «терористів» названо патріарха Варфоломія, Папу Іоанна Павла ІІ, британську, ізраїльську, німецьку та американську розвідки, а також багатьох відомих діячів минулого, яких видання пов’язує з масонами. Ну ви зрозуміли. Це викликало обурення навіть в самій Туреччині. Не хочу вдаватись в опис стосунків між Ердоганом та Гюленом, про це є достатньо матеріалу. Нехай кожен сам зробить висновок про те, чи був Гюлен терористом, і в чому причина його конфлікту з чинним президентом Туреччини. Але між «слідством турецької влади за посягання на держбезпеку Туреччини» та «звинуваченнями турецьких ЗМІ», погодьтесь, є велика різниця.

Але тут виникає питання: звідки ж Неоніла Ткаченко взяла цю новину про «звинувачення патріарха Варфоломія турецькою владою» в державній зраді? А вона перепостила інформацію, сфабриковану відомою українофобкою Мирославою Бердник, лютою прихильницею «Новоросії», «ополченців» та окупації України Росією (акаунт в ЖЖ varjag2007su). За її власними зізнаннями, в оточенні терориста Ігоря Гіркіна, який по суті активував війну на Донбасі, були і друзі Бердник (мабуть, мова йде про Ігоря Друзя, який довгий час прикривався парасолькою УПЦ МП, був навіть радником нинішнього митрополита Білоцерківського Августина, брав участь в анексії Криму та війні на Донбасі, а тепер перебуває в «Донецькій народній республіці»).

У 2016 р. СБУ в рамках кримінального провадження перевіряло причетність Мирослави Бердник до розповсюдження матеріалів з ознаками закликів до насильницької зміни влади та повалення конституційного ладу. За словами представників СБУ, «уже встановлено, що ця деструктивна діяльність узгоджувалась з російськими кураторами».

І от таку особу дозволяє собі без коментарів перепощувати любителька вишиванок та української мови Неоніла Ткаченко, а потім робить з цього брехливі вкиди про «Варфоломія під слідством». Як бачимо, підозри про зв’язок Ткаченко з проросійськими силами мають серйозне підґрунтя. Це, своєю чергою, дуже показово характеризує її протеже — колишнього патріарха Філарета, який останнім часом займається постійним розхитуванням ситуації.

Маніпулятивні ефекти та тригери проти ПЦУ

Стаття російського видання, передрукована Ромфеєю, — просто клондайк маніпулятивних технологій. Перерахуємо лише найяскравіші.

«Порошенко на виборах програв Зеленському, і після цього ПЦУ затріщала по швах». По-перше, «після цього» — не «внаслідок цього». По-друге, скандали, які влаштовує колишній патріарх Філарет в погоні за поверненням своєї влади, надто перебільшуються російською пресою. Про жодний «тріск по швах» в ПЦУ мова не йде. Такі самі скандали стрясають, наприклад, Елладську церкву, де єпископ на спокої може анафематствувати керівництво країни за висловлювання про причастя. Вже як цю церкву розхитували проросійські сили після визнання ПЦУ — і нічого, церква живе собі далі.

«Верхівку ПЦУ взяли під контроль люди зі Стамбула». Це може виглядати достовірно лише для зовнішніх спостерігачів або тих, хто не знається на «внутрішній церковній кухні». І хто тільки не брав під контроль ту верхівку ПЦУ — то люди з Вашінгтона, то Сорос, то Держдеп США…

Таку ж цінність мають заяви російського кореспондента про «фешенебельний офіс» Філарета, де «пройшли обшуки». По-перше, одразу видно, що він жодного разу не бував в «фешенебельній» резиденції Філарета. По-друге, там проходили не обшуки, а слідчі дії. Але ж простому читачеві ці нюанси нецікаві, правда?

«Якщо Порошенко засудять як зрадника батьківщини, то це позначиться на перспективах Філарета перемогти ПЦУ — він сподівається на її розвал. Якщо Епіфанія відсторонять від керування, всі, хто служить ПЦУ разом з парафіями перейдуть до Філарета», — такий інсайд дає якесь неназване джерело «РІА Новості» «в церковних колах». По-перше, ніяких перспектив у Філарета перемогти ПЦУ немає — незалежно від того, засудять Порошенка чи ні. Вплив, авторитет та ресурси Філарета надто перебільшені. По-друге, «джерело в церковних колах» мало б пояснити, як відбувається процедура відсторонення предстоятеля ПЦУ від керування. Але пояснень можна не чекати, бо процедури прижиттєвого відсторонення діючого предстоятеля ПЦУ немає, окрім як за рішенням Помісного собору ПЦУ (але такі нюанси в статуті ПЦУ не унормовано). По-третє, до Філарета вже ніхто не перейде. Для ПЦУ він вже — перегорнута сторінка історії, яка лише створює скандальні інформаційні бульбашки за допомогою різних авантюристів.

Отака насправді історія з «державною зрадою» «лідерів українського розколу». З таким же успіхом будь-хто в ПЦУ може подати на Філарета заяву про його державну зраду через «покаянний лист» до Архієрейського собору Російської церкви в 2017 р. або кілька спроб зірвання визнання автокефалії (наприклад, в 2008 р.). А нашим закордонним поціновувачам української церковної кухні, які звикли з повною довірою ставитись до російських ЗМІ, можу порадити перевіряти не лише кожен факт, але й кожне речення, куди цей факт може бути маніпулятивно вмонтовано.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.