Нікіфорова Марія Григорівна (1886–1919)

Нікіфорова Марія

Народилася у місті Пологи (Запоріжжя). Дочка офіцера, який прославився у російсько-турецькій війні 1877–1878 рр. У підлітковому віці почала працювати посудомийкою на горілчаному заводі, щоб допомогти сім’ї. До революційної роботи пристала у 16 років; зблизилась із анархістськими группами свого міста. За терористичні акти в 1904–1905 роках засуджена до страти, яку замінено безстроковою каторгою. Відбувала її у Петербурзі, у Петропавлівській фортеці. 1910 року переведена до Сибіру, звідки втекла до Японії. З Японії переїхала до США, жила у Франції, Англії, Німеччині, Швейцарії. Вільно говорила багатьма європейськими мовами. Була активною учасницею соціалістичних європейських конгресів. Мала норовливу, непокірну натуру. У Парижі займалася скульптурою та малюванням із самим Огюстом Роденом.

Під час Першої світової війни закінчила у Франції військову школу та отримала звання офіцера. За переконаннями була анархо-терористкою. Вона була прекрасною ораторкою та організаторкою експропріації та терору.

1917 року повернулася з еміграції на станцію Пологи Олександрівського повіту, де жила її мати. З розхитаної анархістської групи Маруся сколотила міцну терористичну організацію на півдні України. У травні 1917 року експропріювала в олександрівського заводчика Бадовського мільйон рублів.

Організаторка та командирка «Чорної гвардії». Мала величезний авторитет у моряків Кронштадського гарнізону. Ідеолог «безмотивного» терору, знищення державних установ, не виключаючи і радянських.

Влилася зі своїм загоном («Вільною бойовою дружиною») до Повстанської армії Махна. Воювала проти петлюрівців і денікінців, за що удостоїлася компліментів з боку червоноармійського командування. Більшовики її відверто побоювалися. Командувач Українським фронтом червоноармійців В. Антонов-Овсієнко говорив: «замість того, щоб робити спроби роззброєння загону анархістки Марії Нікіфорової, я б рекомендував створити подібні бойові одиниці».

1917 року Маруся своїми виступами перед козаками Центральної Ради змогла запобігти спонтанним єврейським погромам. Махно, який присвятив Нікіфоровій чимало сторінок у своїх мемуарах, розповідає, що своїми виступами перед тисячами солдатів їй вдалося викликати в них таке відчуття сорому за намір «погромити жидів» на Катеринославщині, що багато горе-погромників плакали як діти, знявши свої шапки.

Вона не робила істотної різниці щодо чорносотенців і більшовицьких каральних загонів: з ЧОНівцями та продрозкладниками розправлялася люто. У радянській історіографії з початку 20-х років інакше як «бандитка» не іменувалася, а у спогадах Є.Дібєца була названа дегенераткою.

Дружина відомого польського анархо-терориста В. Бжостека. Учасниця перших з’їздів Рад та махновського руху. Влітку 1919 р. проникла для налагодження підпільної роботи в райони дії білогвардійців на півдні. Її впізнали, схопили та повісили у Сімферополі (серпень-вересень 1919 року). Виконавцем був білий генерал Слащов —відомий каратель.

Чоловік Нікіфорової — Вітольд Бжостек, поляк, терорист-анархіст з 1907 року. Активний організатор підпілля. Анархістський загін Марусі та Вітольда влітку 1919 року розділився на три частини і перед кожною стояло грандіозне завдання: одна частина на чолі з самою Нікіфоровою виїхала до Криму, звідки мала проїхати в Ростов і підірвати там ставку Денікіна; друга група (близько 25 осіб) на чолі з Ковалевичем, П. Собольовим та Глазгоном поїхала до Харкова для звільнення заарештованих махновців, які сиділи у підвалах ЧК(у разі невдачі група Глазгона мала підірвати харківське відділення ЧК); третя група на чолі з Максом Черняком (Чередняком) виїхала до Сибіру для підриву ставки Колчака.

Знаючи рішучу натуру терористичного подружжя, можна було не сумніватися, що всі три заходи вдалися б. Але наприкінці липня того ж 1919 року Бжостек, проїжджаючи разом з Марусею через Крим шляхом до Ростова для підриву денікінської ставки, був випадково впізнаний на вулиці. Генерал Слащов заарештував, допитав і повісив його разом із дружиною.

Текст Павла Макарова («Исторические личности на Никопольщине»)

Переклад Тетяни Макарової