«Ніде сховатися»: як Україна б’є по російській еліті на її ж території

Російські силовики традиційно розповідають по телевізору, що «все під контролем» і «ворог далеко». Тим часом від Москви до Мадрида послідовно падають люди, які роками будували імперію страху для України – політики, пропагандисти, силовики, колаборанти. Картина виходить проста і дуже незручна для Кремля: у цій тіньовій війні Україна повільно, але впевнено перехоплює ініціативу, показуючи російській еліті, що від війни не сховаєшся ні в елітному передмісті, ні під охороною ФСБ, ні з другим паспортом десь у ЄС.

Російський генерал-лейтенант Ігор Кирилов, убитий вибухівкою, закладеною в електросамокат, у Москві 17 грудня 2024 року (Фото: EPA/YURI KOCHETKOV)

Матеріал LIGA.net описує, як повномасштабне вторгнення 2022 року запустило паралельний фронт – війну точкових усунень на території самої Росії та за її межами, де ключовими мішенями стають військові, пропагандисти, силовики, колаборанти та бізнесмени, що обслуговують війну.¹ Автори посилаються на дані британського видання The Telegraph, аналітиків і західних розвідджерел: за їхніми оцінками, саме Україна за останні роки частіше й ефективніше вражає ворожих фігур, ніж Росія – українських, і це вже помітно змінює відчуття безкарності в російських елітних колах.^{1 2}

За перші вісім місяців 2025 року кількість спроб усунень, які пов’язують із Україною на території РФ, перевищила сумарні річні показники за 2022–2024 роки, зазначає редакція LIGA.net у своїх публікаціях у соцмережах із посиланням на власний аналіз і коментарі джерел у силових структурах.³ На цьому тлі західні медіа – від BBC до The Washington Post – фіксують усе більш зухвалі атаки на російських воєнних злочинців, пропагандистів і колаборантів від Москви до окупованих українських територій, де «невідомі» раз за разом знаходять людей, які щиро вірили, що війна закінчиться десь «на чужому полі» для інших.^{4 5}

Тіньова війна: від Москви до Мадрида

LIGA.net переказує оцінку The Telegraph: у новій «війні усунень» Україна наразі випереджає Росію, причому мова не лише про фронтову зону чи окуповані території, а й про глибокий російський тил і західні столиці, де раніше відчували себе спокійно наближені до Кремля та відверті колаборанти.^{1 2} Британське видання описує картину «мапи усунень», що накриває територію від Москви й Санкт‑Петербурга до Стамбула й Мадрида: чим довше триває війна, тим більше на цій карті з’являється «точок», пов’язаних із російською воєнною машиною.²

Паралельно з цим, за даними The Washington Post та інших американських джерел, українські спецслужби – насамперед СБУ та ГУР – з 2015 року системно вибудовували спроможність до так званих «high-value assassinations» – операцій щодо високозначущих цілей – за підтримки західних партнерів, які допомагали тренуванням, технікою та аналітикою.^{5 6} Офіційний Київ у більшості випадків або мовчить, або відхрещується від публічних звинувачень, але анонімні співрозмовники західних видань описують десятки епізодів, що формують цілісну картину: Україна свідомо робить небезпечними для ворога ті ролі, за які раніше не платили особистою ціною – від «телевізійного генерала» до наглядача в окупаційній адміністрації.^{5 6}

Кого ліквідують: від пропагандистів до генералів

У фокусі LIGA.net – насамперед політичні та пропагандистські фігури, які роками розпалювали ненависть до України або організовували репресії в окупованих регіонах.¹ Якщо скласти докупи публічні дані західних медіа, картина ширша: у списку мішеней – офіцери російських силових структур, керівники окупаційних адміністрацій, куратори мобілізації, воєнні блогери й ті, хто відповідав за фінансування та логістику війни.^{4 6}

BBC у спеціальному матеріалі про «зухвалі атаки українських агентів» описує низку гучних епізодів – зокрема ліквідацію російського генерал‑лейтенанта, підірваного за межами зони бойових дій через дистанційно активований вибуховий пристрій, замаскований під повсякденний об’єкт.⁴ Іншим прикладом британські журналісти називають убивство колишнього проросійського українського депутата Іллі Киви під Москвою: стрілець проник на територію елітного комплексу й розстріляв його під час прогулянки, після чого безслідно зник – російська пропаганда отримала гучний, але дуже демотивуючий сигнал для всіх «втеклих патріотів» окупації.⁴

Тактика «Моссада» по‑українськи

LIGA.net наводить оцінки британських журналістів та експертів, які порівнюють дії українських спецслужб із практикою ізраїльського Моссада – ліквідаціями осіб, що становлять довгострокову загрозу для нації, навіть якщо вони перебувають далеко від лінії фронту.^{1 7} Аналітичний центр CEPA цитує експертку, яка прямо каже: ці операції демонструють, що Україна здатна діставати високопоставлені цілі будь‑де в Росії, і це б’є не тільки по тактичних можливостях, а й по відчуттю стабільності режиму Путіна всередині країни.⁷

На відміну від багатьох історичних операцій Ізраїлю, де головними мішенями були керівники терористичних організацій, українська кампанія діє проти ширшого політичного спектра – від керівників окупаційних адміністрацій до пропагандистів, які відкрито закликали до геноциду українців.^{5 7} Це знімає для Києва проблему «сірої зони»: коли людина роками виправдовує масові вбивства, організовує депортації або легітимізує агресію, питання її статусу як воєнної цілі стає не стільки юридичним, скільки політичним – і українська держава, судячи з динаміки, обрала доволі однозначну відповідь.

Як Росія програє власну «гру в усунення»

Важливий мотив у матеріалі LIGA.net – порівняння ефективності українських і російських спроб усунень: Москва десятиліттями будувала репутацію держави, яка переслідує ворогів по всій Європі – від Лондона до Берліна, – але у війні проти України її «успіхи» виявилися значно скромнішими.¹ Британські прокурори й розслідувачі роками фіксували причетність російських спецслужб до отруєнь, замахів і диверсій у ЄС, однак після 2022 року більшість таких операцій наштовхнулася на посилену контррозвідку, санкційний тиск і політичну ізоляцію; натомість українські спецслужби, за оцінкою західних джерел, адаптувалися до нової реальності швидше.^{2 6}

Матеріали The Washington Post і The Moscow Times, на які посилається LIGA.net, нагадують, що українські спецслужби ще до повномасштабної війни тренувалися разом із ЦРУ та союзниками по НАТО – і в якийсь момент із «молодшого партнера» перетворилися на суб’єкта, здатного самостійно планувати й проводити складні операції в глибокому тилу противника.⁶ Американські чиновники при цьому щоразу підкреслюють: США не беруть участі у виборі мішеней і плануванні конкретних ліквідацій, але «загальна спроможність» українських служб – прямий результат багаторічної співпраці, тренувальних програм і обміну розвідданими.⁶

Хто саме натискає «курок»: СБУ, ГУР і не тільки

У відкритих джерелах немає єдиного публічного списку структур, які відповідають за ці операції, але The Washington Post ще 2022 року, посилаючись на українських посадовців, описувала трьох ключових гравців: Сили спеціальних операцій, Головне управління розвідки Міноборони (ГУР) і окремий підрозділ СБУ, який займається ліквідаціями окупантів та колаборантів на захоплених територіях і за їхніми межами.⁵ Тоді ж анонімні співрозмовники натякали, що не всі атаки централізовано диригуються з Києва: частину операцій координують із залученням місцевих партизанів, частину – через неформальні мережі підтримки в інших країнах, де російська агентура почувається надто розслаблено.⁵

При цьому формально Київ, за рідкісними винятками, не бере на себе відповідальність за конкретні усунення, зберігаючи і простір для політичного маневру, і оперативну гнучкість.^{1 5} Офіційні особи – від представників ГУР до керівника СБУ – дозволяють собі хіба що іронічні ремарки про «кармічні наслідки» для організаторів агресії, підкреслюючи в публічних коментарях лише те, що будь‑який представник окупаційних структур «залишається законною ціллю, де б він не перебував».⁷

Ефект страху: «у Росії більше немає безпечних міст»

Один із головних ефектів, який фіксує The Telegraph і переказує LIGA.net, – психологічний: усе більше російських чиновників і пропагандистів починають усвідомлювати, що війна перестала бути «екранною подією» й може прийти до них у двір, авто чи улюблену кав’ярню, навіть якщо до найближчого українського підрозділу сотні кілометрів.^{1 2} Експерти CEPA вказують, що це підточує міф про «всесильні спецслужби», на яких тримається вертикаль Путіна: коли генерала, пропагандиста або куратора мобілізації можна підірвати чи застрелити в глибокому тилу, довіра до непохитності режиму неминуче руйнується.⁷

Не менше значення має й фактор особистої мотивації: для тисяч людей, які працюють у російській державній машині, ризик стати мішенню – ще один аргумент замислитися, чи варто вплутуватися в нові воєнні проєкти режиму, чи краще раптово «піти на пенсію» або тихо зникнути з публічного поля.^{4 7} Цей повільний відтік «менеджерів війни» може виявитися не таким видовищним, як гучні вибухи, але стратегічно він не менш важливий: системи розпадаються не тільки від нейтралізації яскравих фігур, а й від масового небажання середньої ланки далі ризикувати собою заради чужих імперських фантазій.

Право й мораль: де проходить межа

Західні медіа, зокрема The Washington Post і BBC, не оминають і складні питання: наскільки такі цілеспрямовані ліквідації відповідають міжнародному праву й де минає межа між законною воєнною ціллю та політичним убивством.^{4 5} Юристи, яких цитують видання, вказують: у контексті повномасштабної агресії особи, які відіграють ключову роль у веденні війни – від воєнно‑політичного керівництва до організаторів окупаційних адміністрацій, – можуть розглядатися як законні військові цілі, навіть якщо фізично перебувають поза зоною активних бойових дій.⁵

Водночас ліквідації на територіях третіх держав (зокрема в ЄС) створюють політичні ризики для Києва: партнери неохоче бачать у себе «фронтові розборки», навіть якщо мішенню стає відвертий колаборант або пропагандист, винний у розпалюванні геноциду.^{2 4} Саме тому у відкритому полі Україна воліє діяти максимально обережно, зберігаючи для союзників «простір заперечення», тоді як Росія десятиліттями демонстративно ігнорувала цей фактор – від отруєнь у Лондоні до вибухів у Болгарії та Чехії, – що, зрештою, зіграло проти неї після 2022 року.

Що це означає для українського суспільства

Всередині України ставлення до таких операцій загалом однозначне: більшість суспільства сприймає ліквідації воєнних злочинців і пропагандистів як справедливу відповідь на масові вбивства, депортації та терор проти цивільних, про що свідчать соціологічні опитування й публічні дискусії, які аналізує LIGA.net у пов’язаних матеріалах.^{1 8} Водночас точаться дискусії, наскільки держава має потім фіксувати такі дії юридично – через спеціальні трибунали, вироки заочно чи окремі законодавчі процедури, щоб через роки вони не перетворилися для істориків на «позасудові історії без документів».

Українські експерти з безпеки наголошують: ключова різниця між російською й українською практикою – у природі війни, яку веде кожна зі сторін.^{5 7} Росія прийшла як держава‑агресор і системно вбиває цивільних, Україна ж усуває тих, хто організовує й обслуговує агресію. У цій асиметрії – головний моральний аргумент, який дозволяє Києву пояснювати партнерам і власним громадянам необхідність таких операцій, навіть якщо деталі залишаються закритими.^{5 8}

Фронт після фронту: що буде після перемир’я

The Telegraph і CEPA звертають увагу на ще один малоприємний для Кремля сюжет: за їхніми оцінками, навіть якщо активна фаза бойових дій буде згорнута, тіньова війна усунень може тривати роками – рівно стільки, скільки існуватиме політичний попит на справедливість і запит на стримування реваншистських кіл у Росії.^{2 7} Для України це означає, що «список мішеней» навряд чи обмежиться рамками нинішньої кампанії: частина російських воєнних злочинців уже намагається легалізуватися в третіх країнах, змінити прізвища, переписати бізнеси, і питання їхньої персональної відповідальності не зникне в один день.⁷

У цьому сенсі позиція, яку озвучують українські публіцисти й політичні коментатори на кшталт авторів LIGA.net, доволі жорстка: «жодної безкарності – ні Путіну, ні його соратникам, ні тим, хто сховався за кордоном», інакше війна лише змінить форму, але не припиниться.^{1 8} Точкові усунення в цій логіці – не самоціль, а частина ширшої стратегії, яка має переконати майбутніх агресорів: за спробу знищити націю доведеться відповідати не тільки в міжнародних судах і під санкціями, а й особисто, у будь‑якому «затишному місці», куди ти спробуєш утекти.^{2 7}

Джерела

1. LIGA.net: «Негде спрятаться. Как Украина выигрывает войну политических убийств на территории России»
2. The Telegraph: «Mapped: Russia and Ukraine’s deadly shadow war of assassinations»
3. LIGA.net (соціальні мережі редакції): статистика спроб усунень на території РФ у 2025 році
4. BBC News: «Ukraine’s spies target Russian figures in increasingly brazen attacks»
5. The Washington Post: «Ukraine conducts ‘high-value’ assassinations inside Russia»
6. The Moscow Times з посиланням на The Washington Post: «Ukraine’s CIA-trained intelligence operators assassinated dozens of Russians and collaborators»
7. CEPA: «Ukraine cites Mossad as assassinations multiply»
8. LIGA.net: «1932–2025. Українці більше не дадуть безкарно себе знищувати»