Небезпечні ігри Девіда Кемерона

21.03.2016 0 By Chilli.Pepper

Століттями внутрішня та зовнішня політика Великої Британії як правило супроводжується традицією безжальної сатири.

Лондон, ТемзаОт і зараз, в обставинах коли визначено дату референдуму стосовно членства країни в Європейському Союзі – можна лише констатувати, що з того моменту, коли до сих пір останній з великих британських лідерів Тоні Блер раптом перейшов у римський католицизм та перетворився на радника Назарбаєва, політичний курс Лондона ставав дедалі менш передбачуваним.

Утім, слід згадати, що у нинішній лабіринт діючий уряд Девіда Кемерона загнав себе сам. Ідея референдуму про доцільність збереження Великої Британії у складі ЄС виникла не вчора – це був і лишається одним із головних пунктів програми консерваторів з моменту їхнього повернення до влади у травні 2010 року.

Хоча, треба мати на увазі, ані в 2010, ані в 2015 торі отримали владу ажніяк не завдяки антиєвропейським гаслам.

Майже шість років тому виборці проголосували проти непопулярного і не обдарованого демагогічними талантами технократа Гордона Брауна, якому Блер фактично передав політичне кермо, і який взяв на себе весь негатив іпотечно-кредитної кризи, яка докотилася з американських берегів. Але це голосування не означало особливої довіри до Кемерона та його партії – вона не отримала більшості мандатів і вперше за багато десятиліть була змушена укласти коаліційну угоду із третьою політичною силою, ліберальними демократами, чий лідер Нік Клегг отримав віце-прем’єрську посаду.

Тоні Блер

Тоні Блер

Подальший розвиток подій довів що для ліберальних демократів, партії виразно проєвропейської – цей союз був помилкою (їхній виборець очікував швидше коаліції із політично ближчими лейбористами). Зокрема, тому, що євроскептична політика старшого партнера в цьому альянсі повсякчас підривала позиції ліберальних демократів – так, у 2011 році Лондон уперше в своїй історії в складі Спільноти заблокував європейську угоду про тісніший фіскальний союз.

Послідовний курс Кемерона на скорочення витрат бюджету в соціальному забезпеченні, освіті та охороні здоров’я (стимулювання приватизації медичних послуг) та на боротьбу з нелегальною міграцією (наприклад, криміналізовано винаймання житла та отримання водійських прав особами «без офіційного статусу») в умовах слабкого зростання (ВВП Великої Британії за майже 6 років збільшився лише на 6,6% порівняно із передкризовими показниками) викликав роздратування у суспільстві – але у консерваторів знайшлися три магічні талісмани.

Перший, природний – провина попередників (які, втім, «головували» над добою чи не найвищого рівня життя британців).

Другий – нелегальна іміграція.

І третій – тиск Брюсселя.

Як легальна, так і нелегальна іміграція є зручним цапом-відбувайлом. Адже якщо культурний вплив мусульман цілком зрозумілий, тобто чимало з них майже не інтегрується (а чим більш вони віддані своїй головній ідентичності, тим менше схильні це робити), але уряд побоююється із ними «зв’язуватись» (а це щось каже про якість нинішньої британської еліти, хоча вона тут не виключення в Європі) , то на плечах безвідмовних східних європейців, в англійському випадку насамперед поляків, фактично і стоїть економічне зростання.

Щодо тиску Брюсселя, то загальновідомо, що Велика Британія не входить ані до зони євро, ані до Шенгенської угоди (і не мала таких планів), а відповідно, в чому цей тиск міг заключатись сказати непросто.

Змістовний курс розвитку ще попередній уряд Кемерона замінив макіавелістською за духом і популістичною за формою політикою маніпулювання настроями та групами їхніх носіїв.

Головною загрозою для себе консерватори почали вважати ізоляціоністську та єврофобську UKIP, з якою і почали суперничати за виборця. І ще три місяці до виборів опитування показували, що вони поступляться кількістью багнетів у парламенті лейбористам. Але тут торі неабияк пощастило – через це, мабуть, вони тепер фантазують про ідеальну технічність своєї політики – адже ризикований референдум у Шотландії (яка, до речі, за жодних умов не збиралася залишати ЄС у разі відокремлення) призвів до остаточної втрати позицій лейбористами на півночі.

Шотландські націоналісти

Шотландські націоналісти

Шотландські націоналісти – теж ліві, та їхній популізм ще виразніший аніж у лейбористів (вони, зокрема, намагалися спокусити шотландців націоналізацією видобутку енергоносіїв) – за допомогою такої та схожих комбінацій уряд Кемерона не тільки втримався при владі, але й отримав однопартійну більшість і позбувся як суперників з UKIP (їхній результат був відверто ганебним – та й нащо вони виборцям, якщо консерватори частково запозичили порядок денний ізоляціоністів?), так і партнерів з числа ліберальних демократів.

З вищесказаного стає зрозумілим, що насправді євроскептицизм консерваторів є виключно внутрішньою політичною технологією, спрямованою на «дресирування «власного електорату, який скорочувався за часів Блера через тривалий економічний бум пов’язаний із глобалізацією, та меншав через появу конкурентів.

Очевидно, що Кемерон не проводив би виснажливих переговорів із Дональдом Туском та іншими європейськими очільниками, виторговуючи спеціальну угоду з ЄС (яка, за виключенням деяких нюансів щодо соціальної політики є цілком банальною – такою, що повторює цілі та наміри Лондону в рамках європейської інтеграції), якби прагнув виходу країни з ЄС.

Девід Кемерон

Девід Кемерон

Прикметно, що вже під час і одразу після цих перемовин, а також після проголошення дати референдуму – прозвучали симптоматичні заяви. Так, лідер Шотландської національної партії Нікола Стерджен заявила, що в разі виходу Великобританії з Євросоюзу Шотландія проведе другий референдум з питання виходу з Великобританії. Стерджен зазначила, що більшість шотландців хочуть, щоб країна залишалася в Євросоюзі. Вона підкреслила, що якщо інша частина Великобританії захоче вийти з ЄС, то Шотландія знову зможе переглянути своє право на те, щоб перебувати в складі Об’єднаного Королівства. «Я думаю, що Шотландія завжди бачила себе європейською країною», – заявила вона.

Також стало відомо, що британські бізнес-лідери і глави найбільших виробничих компаній, швидше за все, будуть голосувати за збереження Великобританії в складі Європейського союзу. Про це повідомив Bloomberg з посиланням на британський Інститут директорів (IoD) і групу виробничих підприємств EEF. Згідно із заявою IoD, угода, досягнута прем’єром Девідом Кемероном на переговорах з країнами ЄС, є вичерпною, і більше 600 членів організації голосуватимуть за те, щоб країна залишилася в Євросоюзі. «Прем’єр-міністр наполегливо боровся за цю угоду і домігся змін, особливо в частині скорочення тягаря безглуздого або надмірного бюрократизму», – заявив агентству генеральний директор IoD Саймон Уокер. «Проблема, звичайно, набагато ширше, ніж ця угода. У наших учасників є побоювання з приводу методів, за допомогою яких ЄС працює в деяких областях. Але це врівноважується можливістю легкої торгівлі за допомогою єдиного ринку », – додав він.

У заяві EEF, яка представляє технологічні, виробничі та промислові компанії, говориться, що 61% її членів хочуть залишатися в ЄС. Головним чином своє бажання вони пояснюють тим, що членство в ЄС полегшує компаніям експорт. «Компанії, особливо ті, хто зацікавлений в експорті, не бачать сенсу в тому, щоб Великобританія відрізала себе від власного основного ринку», – наводить агентство слова головного виконавчого директора EEF Террі Скуолера. «Вони відкидають ідею, що Великобританія стикається з прямим вибором між експортом в ЄС і експансією на світовий ринок», оскільки «бути частиною ЄС допомагає зміцнити, а не підірвати нашу глобальну присутність і торгові амбіції», сказав він.

Неважко побачити і те, що погляд пересічних громадян на питання членства Сполученого Королівства в ЄС коливається відповідно до створення владою напруги щодо цього питання. Так, якщо до піку вияснення стосунків між Лондоном і Брюсселем, за результатами опитування компанії Survation за вихід з ЄС висловилися 43% британців, а проти — 40%. На вершині загострення конфлікту, за опитуванням, яке наводив Reuters показав, що за вихід з ЄС виступають 36%, а 34% хочуть, щоб Сполучене Королівство залишилося в Євросоюзі. Після ухвалення угоди опрос Daily Mail демонструє «чарівну» зміну настроїв. Тепер лише 33% британців вважають, що країна повинна вийти з Євросоюзу, в той час як 48% підтримують ідею збереження за Великобританією статусу країни-учасниці ЄС. Разом із цим, наголошується, що 30% опитаних вважають, що Кемерон не зміг успішно впоратися із завданням відстоювання позиції держави на минулих переговорах. На підтримку прем’єра висловилися 35% респондентів.

Про що свідчать ці коливання?

Вірогідно, про те що виборці не розглядають вихід з ЄС як реальну перспективу, але разом із тим не розуміють – поки що – і важливості червневого референдуму. Не те щоби британський парламент буде змушений автоматично втілити потенційний негативний вибір громадян – але позиція Сполученого Королівства у Європі послабшає, а стосунки в середині самого британського політикуму, а також стосунки із США, чия позиція з цього питання цілком зрозуміла («Великобританія є значно кращим партнером для Америки як частина Союзу, аніж поза ним) якщо не зіпсуються, то ускладняться. Відповідно, тепер Девід Кемерон гаряче виступатиме за те, аби Королівство залишилося у складі ЄС, позиціонуючи себе як політика, який «змінив ЄС на користь Британії».

З точки зору політичних коментаторів, спостерігати за цим буде дещо кумедно, але з точки зору перспектив ЄС за таких спектаклів, які й досі мають можливість влаштовувати національні уряди – подібне кон’юнктурництво виглядає сумно.

Попри схвально жорстку позицію, яку Лондон зайняв по відношенню до московської агресії проти України, єдність демократичного Заходу уявляється стратегічною цінністю, оборона якої дозволяє зберігати потенціал на відсіч ворогам цивілізації.

Борис Джонсон

Борис Джонсон

За іронією долі, слід вважати, що Кемерон і сам не знає, що буде робити в разі антиєвропейського рішення власних виборців. Він уже — геть на рівному місці – породив собі внутрішньопартійного суперника, який давно чекав на цей момент. Як відомо, лондонський мер-консерватор Борис Джонсон рішуче виступив на користь виходу Сполученого Королівства з ЄС. На його думку, ЄС заважає швидкому розвитку країни, а стосунки із ним можна будувати на взаємовигідній основі. Власне, майже того ж самого прагне в своїй європейській політиці і Володимир Путін.

Макс МихайленкоМаксим Михайленко


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: