«Не паліть хату!» – Україна в епоху відосіків
23.06.2020Стрімко, невпинно, рішуче — як вступала в епоху Незалежності, як вступала в революції 2004-го і 2014-го, як вступила у російсько-українську визвольну війну, — Україна вступила в епоху відосіків. Старовинний друже — український Word — ще, за сталою ортодоксальною звичкою, підкреслює це новослівце нерівною червоною стрічечкою, дивується, не довіряє авторові, але призвичаїться і заспокоїться, не вперше. Як призвичаїлися у переважній більшості своїй українці. Ще вчора українці здивовано переглядали відосікі і питалися одне в одного «що це?», а тепер призвичаїлися, бо знають слово.
Українці призвичаїлися, та не заспокоїлися. Бо від відосіків, а особливо — від їхніх авторів — не знаєш, чого вже й чекати. Що ще утнуть автори усіх рівнів, соціальних прошарків і щаблів, сходинок, тронів і дніщ.
Фактично, відосікі стали формою спілкування всіх зі всіма. Влади і підвладних. Величних і злиденних. Тих, що удають із себе історичних персон, і тих, що є просто персонажами істеричними.
Відосікі — як спроба віддалитися і відокремитися та наплювати на все і всіх. І як спроба наблизитися настільки, щоби наплювати в душу людині, громаді, виборцям, суспільству, народу, державі.
За наявності іще не дуже дорогої електроенергії і більш-менш сучасного айфончику — можна відосіком однаково легко звернутися і до сусіда, чиє порося вдерлося на чужу територію зі злочинними намірами, і до людства планети Земля та проголосити власне месіянство. А у часи панування коронавірусу над економічними законами і законами суспільства — відосікі без особистого контактування відбуваються щодня мільйонами, десятками мільйонів і вже заслуговують на окреме дослідження у науковому вимірі. Українські відосікі заслуговують на окреме добре слово.
Адже Україна — батьківщина хай і не відосіків, та вже однозначно — самого слова.
Відосік. Нічого, здавалося б, серйозного. І, головне, ні до чого не зобов’язує ні автора, ні глядача. Ні виробника, ні споживача. Всі, здавалося б, все знають. І ніхто нічого не робить. Спробуй, доведи, бачили сусід зі своїм поросям-агресором останнє сусідське попередження, чи ні? Прикольно, скажи?
Щоправда у першому із найбільш вражаючих українських звернень епохи українських відосіків немає нічого прикольного. Є велика трагедія. Планети Земля. Країни Україна. Українського народу. Простої української людини.
Проста українська жінка Єлизавета повернулася з Італії і заразила кілька сіл. Коронавірусом, звісно. Її вважають саме тією першою хворою на Буковині, від якої вся Буковина запалала і палає дотепер, утримуючи, прямо скажемо, страшну першість за захворюваністю. Єлизавета через відосік у Facebook благала сусідів про вибачення. Як одній українській італійці вдалося завалити всю Чернівецьку область у стан страху, із жорсткими карантинами і жорстокими блок-постами, — не про це мова.
Мова про те, що у одному примітивному відосіку — доля, страхи, трагедія цілого народу, всієї Європи, всього світу. А для нас — всієї України. Хотіла жити краще, не складала жіночих українських рук, готова була їхати світ за очі. І ось — відосік-молитва: «Не паліть хату!». Каже, чула, що хочуть вчинити розправу над її дітьми і онуками. Зі сльозами благає: «Не вбивайте їх, хочете — вбивайте мене, ріжте, рубайте»…
Український відосік-трагедія… Мороз по шкірі. Де забарився той український Шекспір?
Але сумно не все. Чимало веселих відосіків. Курка курчат захищає від кота. Корова за місцевим дурнем-тореадором побігла. Свиня смішно хрокає. Звичайні мирні українські відосікі всіх часів та епох.
Є відосікі, які не підлягають будь-яким іншим оцінкам, окрім поваги і шани — зі фронту, зі страшної — у своїй «братській» підлості — війни… З того, з ворожого, боку — теж знімають свої відосікі. Відосікі убивць. І наші, і ті відосікі, віриться, ще послужать історії і зацікавленим пошановувачам у Гаазі. На кожен відосік — свій глядач і свій час…
Ну, і не можна оминути відосікі, оцінку яким обов’язково теж дасть історія. Відосікі-омани з Оманів. Відосікі-знущання. Відосікі-погрози. Є вже й відосікі у жанрі «викликів до силових структур». Відосікі-злочини, де палять будинки політиків і бізнесменів. Іноді здається, що все українське телебачення, на бога, усе українське життя — калейдоскоп різноманітних прикольно-політичних відосіків, про всі які разом можна сказати: «Не паліть хату України!»…
Сергійко Щеневсе
для Newssky