«Не будемо нейтральними»: як заява «Хезболли» про захист Ірану може розпалити велику війну

Коли лідер одного з найпотужніших угруповань Близького Сходу обіцяє, що будь-який удар по Ірану автоматично відкриє нові фронти, це вже не просто гучна фраза – це попередження про те, що весь регіон може спалахнути одночасно.

Генеральний секретар «Хезболли» Наїм Касем виголошує промову 26 січня 2026 року. (Alahed News)

Наприкінці січня 2026 року генеральний секретар ліванського шиїтського угруповання «Хезболла» шейх Наїм Кассем заявив: у разі загрози Ісламській Республіці Іран його організація не залишиться осторонь і не зберігатиме нейтралітет¹ . Формально це відповідь на нову хвилю масових протестів у самому Ірані та погрози США й Ізраїлю щодо можливих ударів по керівництву в Тегерані^{1 2} . Неформально – це сигнал: якщо почнеться «велика операція» проти Ірану, у гру ввімкнеться не лише іранська армія, а й уся мережа підконтрольних йому сил – від Лівану до Іраку та Ємена^{1 2} .

Аналітичний матеріал Long War Journal показує, що «Хезболла» прямо називає себе «ключовим продовженням» Ірану, а верховного лідера Алі Хаменеї – людиною, без релігійного дозволу якої рух не має права «пролити кров» чи почати війну¹ . Тому будь-яка реальна загроза Тегерану автоматично сприймається як загроза самій «Хезболлі». На цьому тлі попередження Кассема, що «війна проти Ірану цього разу може запалити весь регіон», звучить як заявка на ескалацію, що торкнеться Ізраїлю, США й уразливих держав довкола^{1 2} .

Що саме сказав Кассем і чому це важливо

Свої ключові меседжі Наїм Кассем озвучив 26 січня 2026 року на мітингу солідарності з Іраном у Лівані^{1 3} . Він повторив ідеологічну формулу руху: верховний лідер Ірану є духовним і політичним авторитетом, а всі стратегічні рішення «Хезболли» – від війни до перемир’я – мають відповідати його волі¹ . За його словами, без релігійного дозволу з Тегерану організація не має права починати бойові дії та проливати кров.

Потім Кассем перейшов до прямої політики. Попередження Дональда Трампа щодо можливих ударів по Алі Хаменеї він назвав «прямою загрозою» не лише Ірану, а й «десяткам мільйонів» послідовників ідеї влади ісламського богослова (велаята-е факих)¹ . Саме в цьому контексті пролунала фраза: «Ми не нейтральні. Ми вирішимо, як діяти, коли настане час, але нейтралітету не буде»^{1 2} . Для Ізраїлю та США це означає: будь-який серйозний удар по Ірану ризикує автоматично відкрити ще й ліванський, сирійський та морські фронти.

Кассем наполягає, що питання «вступати чи не вступати» у війну вже не стоїть – «Хезболла» вважає себе разом з Іраном у центрі можливого удару¹ . Відкритим залишаються лише параметри: час, інтенсивність і формат відповіді. Але принципова рамка сформульована чітко: масштабна війна проти Ірану, з точки зору «Хезболли», автоматично перетворюється на війну проти всієї «осі опору»^{1 2} .

Протести в Ірані та 6126 загиблих: на якому тлі пролунала заява

Слова Кассема з’явилися на тлі наймасштабнішої за останні десятиліття внутрішньої кризи в Ірані. Протести, що почалися 28 грудня 2025 року через обвал національної валюти та погіршення економічної ситуації, охопили десятки міст^{1 4} . Силовики відповіли застосуванням вогнепальної зброї, арештами та жорсткими розгонами, а в низці регіонів фактично ввели режим надзвичайної ситуації⁴ .

За даними правозахисних мереж, які цитують NPR та інші міжнародні медіа, під час придушення протестів загинули щонайменше 6126 людей, а десятки тисяч були поранені або затримані⁴ . Офіційна статистика Тегерану значно нижча – влада визнає трохи більше трьох тисяч загиблих, значну частину яких називає «екстремістами» та «терористами»⁴ . Правозахисники ж наполягають: масштаб насильства перевищив навіть рівень репресій періоду ісламської революції 1979 року.

На цьому тлі будь-яка заява із зовнішнього світу неминуче проходить крізь призму вразливості іранського режиму. «Хезболла» обрала роль публічного захисника: у своїй заяві рух стверджує, що Ісламська Республіка «поважає право на мирний протест», але зіткнулася з «інфільтрацією агентів США та Ізраїлю», які начебто перетворюють акції на «хаос, підпали мечетей, напади на державні установи та розстріли сил безпеки»¹ . Така риторика дозволяє водночас знецінювати вимоги протестувальників і виставляти режим жертвою зовнішньої змови.

США та Ізраїль в оптиці «Хезболли»

У риториці «Хезболли» США та Ізраїль посідають місце головних ворогів, які нібито системно працюють над тим, щоб «зруйнувати ісламський проєкт опору» зсередини¹ . У січневих заявах рух прямо звинувачує Вашингтон у тому, що американські служби «вбудовують своїх агентів у протести» в Ірані, щоб перетворити їх на кампанію підпалів, нападів на релігійні об’єкти та органи безпеки¹ .

Кассем наводить і інші приклади: згадує Венесуелу, де, на його думку, США прагнуть повалити владу, та говорить про «єдиний колоніальний проєкт», який нібито охоплює Іран, Латинську Америку, Європу, навіть Гренландію¹ . Географія цих прикладів виглядає надто розмитою, однак добре працює на емоції аудиторії: світ ділиться на табір «опору» та табір «зверхності», а всі кризи пояснюються діями останнього.

У цій логіці будь-яка санкція, удар чи навіть політична заява з боку США та Ізраїлю розглядається як елемент єдиної кампанії проти «осі опору». А отже, й відповідь «Хезболли» («ми не нейтральні») подається не як ініціатива, а як вимушений, виправданий крок самозахисту.

Ідеологія велаята-е факих: чому рішення про війну приймають у Тегерані

У центрі політичної та воєнної логіки «Хезболли» – ідея велаята-е факих, «влади ісламського правознавця», яку Іран оформив після революції 1979 року¹ . За цією концепцією, верховний лідер – нині Алі Хаменеї – має не лише політичну, а й релігійну першість. Його рішення трактуються як такі, що задають курс для всієї «умми», тобто мусульманської громади, яка визнає його авторитет¹ .

Кассем наголошує: хто б не очолив Іран у майбутньому, саме ця посада визначатиме рамки допустимого для «Хезболли» – від початку чи завершення війни до укладання союзів¹ . Звідси випливають два важливі наслідки. По-перше, «Хезболла» не сприймає себе як суто ліванський гравець – у власній оптиці вона є частиною ширшого «проекту опору», центром якого є Тегеран. По-друге, будь-яка спроба зламати цю систему – через зміну влади в Ірані чи фізичний удар по верховному лідеру – трактується як удар по всій конструкції^{1 2} .

Відтак, заяви про те, що замах на Хаменеї стане «червоним рядком», після якого будуть використані всі доступні засоби відповіді, спираються не лише на політичну логіку, а й на ідеологічну: у цьому світогляді йдеться про спробу відірвати «Хезболлу» від джерела її легітимності¹ .

Як може виглядати практична реалізація «ми не нейтральні»

Фраза про відсутність нейтралітету не є військовим планом, але окреслює спектр можливих сценаріїв. На практиці це може означати:

• масовані ракетні та дронові удари по півночі Ізраїлю, включно з великими містами й військовими об’єктами;
• спроби наземних рейдів через кордон у прикордонних районах Галилеї;
• активізацію проіранських сил у Сирії з обстрілами Голанських висот і атакою на логістику ізраїльської армії;
• координовані дії з іншими елементами «осі опору» – іракськими, єменськими та палестинськими угрупованнями – проти американських баз та судноплавства в регіоні² .

Аналітики Critical Threats і регіональні медіа вже фіксують: після виступу Кассема подібні меседжі пролунали й від інших союзників Ірану – звучать формули про «єдиний фронт» і «полум’я, яке охопить увесь регіон» у разі масштабної війни проти Ірану² . Це не гарантія одномоментного спільного удару, але однозначно підвищення ставок для будь-яких стратегій тиску на Тегеран.

Ризик великої регіональної війни

Багато близькосхідних оглядачів сходяться в оцінці: якщо конфлікт із Іраном вийде за межі «обмежених ударів» і перетвориться на спробу суттєво змінити баланс сил чи сам режим, шанс зберегти його локальним буде мінімальним^{2 5} . «Хезболла» володіє значним арсеналом ракет і безпілотників, здатних уражати цілі на глибині ізраїльської території, а ізраїльська армія готується до можливості війни на кількох фронтах одночасно.

Сирія, де присутні іранські та проіранські підрозділи, вже давно розглядається як потенційний майданчик для ударів по Ізраїлю, а Перська затока – як поле можливих атак по суднам і нафтовій інфраструктурі² . Відкрите зобов’язання «Хезболли» «не бути нейтральною» додає до цієї карти ризиків ще один фактор – політичне зобов’язання, від якого важко буде відмовитися без втрати обличчя.

Для США та європейських союзників це означає різке ускладнення будь-яких сценаріїв силової реакції на події в Ірані. Плануючи удари по іранських об’єктах, доведеться одночасно зважати на можливу відповідь не лише з боку Тегерану, а й з боку його союзників по всьому регіону – від Лівану до Червоного моря.

Ліван між виснаженням і втягуванням у війну

Кассем намагається відкинути тезу, що участь у війні за Іран «втягне Ліван у чужий конфлікт». Він стверджує, що Ліван уже є частиною протистояння, оскільки Ізраїль і США начебто давно прагнуть «зламати» країну, інтегрувавши її у свій безпековий простір і позбавивши «Хезболлу» збройного крила¹ . У цьому наративі країна вже живе у стані війни, а участь у захисті Ірану лише «чітко формалізує» її позицію.

Проте реальність для Лівану значно суворіша. Глибока економічна криза, корупція, параліч інституцій і крихкий конфесійний баланс роблять державу надзвичайно вразливою до нового великого конфлікту з Ізраїлем⁵ . Фактично рішення «не бути нейтральними» ухвалює не уряд, а паралельна структура з власним військом та зовнішнім центром ухвалення рішень у Тегерані.

Сам Кассем визнає, що, на його думку, «ціна капітуляції» – «втратити все», а «ціна оборони» – шанс отримати «багато можливостей»¹ . Для значної частини ліванців, які пам’ятають руйнівну війну 2006 року, питання звучить простіше: чи зможе країна пережити ще одну повномасштабну кампанію, особливо якщо вона стане лише одним із фронтів більшої війни за Іран?

Наслідки для України та глобальної безпеки

На перший погляд, заява «Хезболли» про готовність захищати Іран здається далеким від України епізодом. Насправді вона вписується у ширшу картину, де авторитарні режими та їхні союзники на різних континентах тестують межі готовності Заходу реагувати одночасно на кілька криз^{2 5} . Іран уже передає Росії ударні дрони, які використовуються для атак по українських містах; Росія, у свою чергу, зацікавлена в будь-якій ескалації, що може розпорошити увагу США та ЄС.

Якщо конфлікт навколо Ірану переросте у війну, значна частина дипломатичних і військових ресурсів Заходу буде змушена переорієнтуватися на Близький Схід. Це створює ризик уповільнення рішень щодо підтримки України – як у сфері озброєння, так і в політичних форматах² . Водночас саме така поведінка Ірану й «Хезболли» дає аргумент західним столицям: перед ними не розрізнені конфлікти, а пов’язані між собою елементи глобальної боротьби авторитарних режимів проти демократичного світу.

Тож фраза «ми не нейтральні», сказана в Бейруті, повинна читатися й у Києві, й у Варшаві, й у Вільнюсі як частина загального зрушення у світовій безпеці. Там, де дозволяють «маленькі війни» без наслідків, рано чи пізно з’являється спокуса для великої війни – і саме це попередження лунає, коли «Хезболла» публічно прив’язує свою долю до долі Ірану.

Джерела

1. FDD’s Long War Journal: аналіз «Hezbollah: We will not remain neutral if Islamic Republic endangered» – зміст виступу Наїма Кассема, ідеологія велаята-е факих, роль Ірану в стратегії «Хезболли».
2. Critical Threats Project та інші аналітичні центри: оцінка ризику ескалації за участю «осі опору», можливі сценарії відкриття кількох фронтів у разі масштабної війни проти Ірану.
3. Al-Manar (англомовні виклади промов): ключові цитати виступу Наїма Кассема 26 січня 2026 року, зокрема формула «ми не нейтральні» та опис Ірану як «опори й маяка» для руху.
4. NPR та міжнародні правозахисні мережі: дані про щонайменше 6126 загиблих під час придушення протестів в Ірані, масштаб арештів та обмеження доступу до інтернету.
5. Регіональні близькосхідні медіа: коментарі щодо можливого відкриття ліванського, сирійського й морських фронтів, внутрішньополітичний контекст у Лівані на тлі загрози нової війни.