Навіщо Польщі націоналізм

Не так давно стало відомо, що Польща планує створити у Хелмі музей жертв «Волині» та Інститут правди, приурочених до 77-ї річниці волинської трагедії, яку Польща розцінює як геноцид поляків. Зауважимо, що переосмислення минулого є невід’ємною частиною політичного процесу в усіх країнах. Але останнім часом воно піддається не просто переосмисленню, а ревізії. Ця обставина змушує знову повертатись до осмислення феномену польського націоналізму та його впливу на відносини наших країн.

Про це пише foreignpolicy.com.ua.

Отже, навіщо Польщі націоналізм?

Ідеологічне пояснення, включає рефлексію ідеологічних обґрунтувань політичних дій в області культури та колективної пам’яті. Ідеологічні пояснення завжди опираються на емоційні судження, апелювання до моральних цінностей, до яких у першу чергу відноситься справедливість, обов’язок перед предками або нащадками, неповторення злочинів проти нації. Відкриття Інституту правди та музею жертв «Волині» обгрунтовується саме цими мотивами.

Національне самовизначення є процесом реактуалізації відповідних цінностей, постійного «пригадування» минулого для того, щоб колективна пам’ять мала точки опори в умовах динаміки і не стійкості сучасного світу. Колективна пам’ять, що перебуває у постійному процесі своєї актуалізації дозволяє утримувати ментальну цілісність етносу, викликаючи в індивіда почуття належності до «вічного» і «священного», того, що здатне протистояти руйнуванню. Націоналістична ідеологія створює передумови для самовизначення індивіда та суспільства, усвідомлення свого походження, національної історичної місії та життєвої місії особистості в контексті життя нації. Таким чином, націоналізм сприяє процесу смислотворення, завдяки якому дії окремих людей набувають певного сенсу та спрямованості, що має для них й екзистенціальний вимір: віднайдення смислу життя, життєвого призначення тощо.

Призначення інституцій, що вивчають історію національного життя, в тому числі національних трагедій, полягає в постійному оновленні націоналізму як індивідуального та колективного життєвого принципу, що дозволяє вибудовувати життєдіяльність в зрозумілих смислових рамках та ціннісних орієнтирах. Це означає, що націоналізм, як ідеологія пропонує відповіді на фундаментальні питання життя людини, до яких належить і розуміння добра і зла, поганого і хорошого, належного і неналежного. Таким чином, можна сказати, що найважливішими функціями націоналізму є організаційна, смислова та інтеграційна.

Соціологічне пояснення. Ідеологія є системою поглядів, переконань та цінностей, які є основою інтерпретативних схем, якими користується індивід чи група для пояснення процесів та явищ життя. Націоналістична ідеологія дозволяє інтерпретувати світ виключно крізь призму національного життя.

Націоналізм опирається на систему цінностей, які називають «традиційними». Вони визначають розподіл соціальних ролей (наприклад, гендерних), верховенство окремих соціальних інститутів (наприклад, католицької церкви в Польщі), співвідношення колективних та індивідуальних інтересів. Навідміну від лібералізму, націоналізм є ідеологією колективістською, яка визначає пріоритетність інтересів колективу (нації) над індивідуальними. Це дозволяє утримувати високий рівень соціальної інтеграції прихильників ідеології, в обмін на частину їх прав та свобод. Таким чином, націоналізм є фундуючим для моделі державотворення за принципом крові, а не громадянства, що притаманно європейським демократіям.

У соціальному смислі, консервативні ідеології, до яких належить і націоналізм, завжди виступали способом консервації соціального порядку та існуючої системи соціальної стратифікації. Тому, це також і питання панування: класового чи гендерного. У цьому контексті Польща мало чим відрізняється від інших стратифікованих суспільств. Але її специфіка полягає в досить агресивному згортанні європейського лібералізму. Особливо у сфері гендерної політики, що пов’язано із переглядом репродуктивних прав жінок і виходом Польщі зі Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами). Цей приклад демонструє те, що панування забезпечується згортанням певних видів свобод та прав, що гарантуються лібералізмом, але суперечать традиційним уявленням про належне і неналежне.

Польський націоналізм виступає і в якості ідеології євроскептицизму, визначаючи і зовнішню політику країни. Тобто він з необхідністю включає і пам’ять про імперське минуле Польщі, її суверенність та могутність, протиставляючи цю пам’ять сучасному влаштуванню ЄС, де «ставиться під сумнів» право країн-учасниць на незалежну політику та національну самобутність. В країнах євро-десидентах, до яких належить і великою мірою Польща, як правило націоналізм має сильні позиції.

Соціологічне пояснення охоплює й політичні мотиви. Останні вибори президента показали розкол в польському суспільстві. При тому, що розкол цей відображає загальні ідеологічні суперечності, притаманні сучасній політичній системі ЄС: зіткнення європейського лібералізму із зміцнілим націоналізмом та євроскептицизмом. Це означає, що перед правлячою фракцією польського політичного класу постає звичне політтехнологічне завдання: консолідація електорату. Так би мовити, із технічної сторони справи, до латентних функцій установ, таких як інститути національної пам’яті або інститут правди належать розробка та реалізація заходів, спрямованих на посилення ролі націоналістичної ідеології, як консолідуючої сили в суспільстві. Що, звичайно, узгоджується із конкретними політичними завданнями. В умовах ліберального тиску, правляча фракція вимушена посилювати ідеологічний вплив на суспільство, чому сприяє і критика польської влади з боку ЄС. Такий ідеологічний тиск забезпечується апелюванням до сильних національних переживань, що як правило пов’язані із переживанням колективних трагедій. Інститут правди та музей жертв «Волині» — це організації, основною функцією яких є підтримка пам’яті про колективні травми польського народу, реінтерпретація відповідних подій та створення їх образів, адаптованих до сучасних умов та політичних задач. Як ми уже вказували, крім явних (або декларативних) функцій соціальні інститути та організації мають функції приховані (латентні), до яких, без сумніву, належать і політичні.

Відносини з Україною. Будь-який націоналізм, який включає пам’ять про складні та суперечливі сторінки минулого, закладає уявлення і про історичних суперників. Очевидно, що до них належить і Україна. Але це не має означати, що польська політика стосовно нашої країни автоматично стає агресивною. Націоналізм як політична ідеологія виходить й з внутрішніх задач, до яких, як уже вказувалося, належить консолідація електорату в умовах ідеологічного розколу польського суспільства. Але польський націоналізм є потенційно ризикованим для двосторонніх відносин, виступаючи в якості провокуючого фактору для націоналізму українського, який за своєю соціальною природою та політичним призначенням мало відрізняється від будь-якого іншого варіанту націоналізму. Дана обставина вимагає від України одночасно проявляти і дипломатичну виваженість, і обережність.