Наталя Лагутенко: Кожна жива iстота хоче турботи і ласки

Киянка Наталя Лагутенко – активний зоозахисник вже десять років. Її інтересом є безхатні тварини і вона є господарем п’ятьох собак з вулиці, чотири з яких безпородні. Через її руки пройшло більше 250 собак та приблизно 30 кішок. Величезна кількість собак і кішок різного віку була прилаштована в результаті акції «Знайди друга». Акція проводилася щотижня по вихідним біля Арки Дружби Народів у центрі Києва, і Наталя її координувала. Крім того, Наталя –  досвідчений дресирувальник, один з її собак переміг на виставці «Кубок Барбоса» (Київ, 2007) в категорії «Богатир року». Newssky вирішив розпитати Наталю про те, як це – бути господарем собаки з вулиці, і що потрібно знати людині, яка вперше взяла собі собаку.

Як у Вас з’явилася перша собака?

Я все дитинство мріяла про собаку, вигулювала сусідських, але свою мені заводити забороняли. Першу собаку щеням підібрала в університеті, де тоді працювала. Хтось підкинув її в кафетерій, куди я завітала після закінчення робочого дня. Я буквально відчула, що це моя собака, що треба забирати, що й зробила. І дуже рада, бо песик повністю змінив моє життя: і місце роботи, і місце проживання. Цуценя було чорніше за ніч і я назвала його Найта. Відтоді минуло 12 років.

Як сталося, що разом з Найтою у Вас тепер п’ять собак?

Кожна собака з’явилася у нас в родині за різних обставин. Собаки різні, одна собака породиста, решта дворові. Живуть дружньо, дотримуються ієрархії. Головний серед собак – середньоазіатська вівчарка Найк, з нього і начну розповідь. Познакомилися ми з Найком випадково, наприкінці березня 2011 року. Пес без повідка і навіть без нашийника гуляв сам по району і лякав своїм виглядом всіх місцевих – собак і людей. Викликали міліцію, вони відмовилися займатися собакою, але допомогли мені затягти її в під’їзд. Пес мав тавро, за інформацією на ньому я розраховувала знайти його господарів, але вони знайшли мене самі. Виявилося, що пес жив на ланцюгу, а м’ясо, яке призначалося йому (він охороняв будинок досить відомих в Україні політиків) охоронці їли самі, собаці ж діставалися помиї і стусани. До Найка я звикла, з ним подружилися мої собаки, і я викупила його у господарів. Мене спочатку всі відмовляли брати півторарічного кобеля азіата, але я не здалася, і зараз він мій найнадійніший і вірний друг. А ще з ним не боязно ходити вулицями, навіть вночі.

Моя друга собака – Леся. Якось наприкінці лютого 2011 року я за компанію опинилася у ветеринарній клініці. Почула телефонну розмову головного лікаря з клієнткою. Йшлося про присипляння собаки. Буквально за місяць до цього я поховала свого вихованця Каріма, ще молодого безпородного пса, і не могла чути про присипляння. Розпитала лікаря про цю собаку, що з нею і чому її хочуть приспати. Виявилося, собака літня, до того ж, інвалід.

Господиня збиралася їхати до дочки в Німеччину і вирішила собаку приспати. Я відразу сказала, що собаку заберу і щоб, як тільки її привезуть, зателефонували мені. Ветлікар уточнив, чи я не жартую. У день, коли Лесю привезли на усипляння, мені подзвонили і перепитали чи буду я її забирати. Собака раніше мешкала в Ірпені, там над нею хтось познущався, відрізавши шматок хвоста, вуха і відрубав пальчики на задній лапці. Волонтери Лесю підібрали, стерилізували і пристроїли. Господиня, у якої Леся прожила три роки, стверджувала, що собака агресивна, перебірлива в їжі і дуже неслухняна.

Коли я приїхала до ветклініки, Лесю знайшла прив’язаною рулеткою біля батареї. Як собаку звали раніше – невідомо, але саме на Лесю вона відразу стала реагувати, так і стала Лесею. Собака сама взяла зубами шнурок рулетки і повела до таксі! Жодного разу не заскиглила, не переживала, що опинилася в чужому для неї будинку – це було дивно.

Живе з нами ось уже четвертий рік. На понівеченій лапці носить черевичок, від чого всi, хто проходить повз – дорослі і діти – посміхаються. Леся – найбільш голодна до уваги собака, яку я колись зустрічала. Для неї найважливіше, щоб її любили і гладили. Підходить до незнайомих людей, підставляє голову, щоб її погладили, заглядає прямо в душу. Всі, хто з нею знайомий, дуже її люблять.

Найта – моя перша в житті собака. Я підібрала її маленьким місячним щеням, підкинутим в університет, де я тоді працювала і начилася. Багато ветлікарів та кінологів пророкували їй вирости бельгійської вівчаркою грюнендаль. Але не склалося, виросла вона середнього розміру, а за характером справжня вівчарка. З її раннього дитинства я намагалася серйозно займатися її дресируванням. Вона знає всі команди, із задоволенням їх виконує за їжу, з такими собаками як Найта, що люблять поїсти, найпростіше займатися дресурою. Вона недовірлива до сторонніх, не дуже любить, коли її гладять, полюбляє бути сама по собі. Чужих собак до себе не підпустить, але й інших не образить. Жодного разу нікого не вкусила. Найта дуже надійна і віддана.

Четверта собачка – Діна. Молоденька безпородна бездомна собачка, вона до січня 2013 року жила на ринку у Василькові. І ось, другого січня якийсь шкуродер вирішив попрактикуватися у стрільбі і для цього вибрав Діну. Постріл, зі слів свідків, був з найближчого багатоповерхового будинку, планували влучити в голову, але постріл влучив в хребет і пошкодив спинний мозок. Один небайдужий чоловік привіз собачку в Київ, нею зайнялися волонтери, Діну навіть думали приспати. Історія собачки не залишила мене осторонь, тому що саме в той час у мене були проблеми зі спиною, і я вирішила, що це доля. Так Діночка опинилася у мене. Їй зробили операцію, вийняли кулю, вдалося з’ясувати, що постріл здійснювався з дрібнокаліберної гвинтівки. Пошкодження спинного мозку позбавило Діну шансів на повноцінне собаче життя. Але це ще не кінець історії. Одна благодійниця з Києва оплатила виготовлення персонального візочка для собачки, на якому собачка навчилася пересуватися, бігати і повноцінно гуляти на вулиці. Діні зараз близько п’яти років, важить приблизно сім кілограмів, вона почувається здоровою, але за рекомендацією ветлікарів змушена харчуватися лікувальним сухим кормом. Дуже недовірлива до сторонніх, спочатку на всіх гарчить, боїться дітей, воліє об’їхати їх по великій діагоналі. Але до тих, кого знає, із задоволенням біжить, ластиться, а якщо гладять недостатньо інтенсивно, може ще й гавкнути, щоб не розслаблялися. Характер у Діни як у багатьох дрібних собак – вона не боїться бігти з гавкотом і риком на величезних вівчарок, ротвейлерів і, навіть, кавказьких вівчарок. Але якщо відчуває, що собака може їй відповісти, відразу ж біжить до мене і ховається за ногами, ось така хитрюга.

З п’ятим собакою, Греєм, теж пов’язана окрема історія. Він був в компанії п’ятьох інших тритижневих цуциків, коли наприкінці жовтня 2013 їх кинули на березі озера. Вони лежали в картонній коробці, загорнуті в ганчірку. Я їх забрала. Усім досить швидко знайшлися господарі, крім найдрібнішого. Він виявився хворобливим і його повертали кілька разів, тому залишився у мене. У Грея непростий характер, він дуже недовірливий до сторонніх, як і всі його брати і сестри. До нього ніхто не міг наблизитися, він боявся і обгавкував людей. Імовірно, що ця риса у всього посліду вроджена, усі виросли відмінними охоронцями і всі господарі собаками дуже задоволені. Зазвичай, охоронці-собаки не для міських умов, але нам допомогли регулярні зайняття на дресирувальних майданчиках з кінологом.

Кажуть, що у кожної породи свій характер. Виходячи з Вашого досвіду виховання п’ятьох собак одночасно, чи можете Ви сказати, що у безпородних собак однаковий характер?

Кожна собака – це особистість. Немає собак з однаковим характером. Однакове у всіх одне – кожна жива істота хоче турботи і ласки. Порода дає лише певні вроджені навички або здібності, які передаються від батьків, але не характер. Адже всі безпородні собаки – це, по суті, метиси різних порід в тому чи іншому поколінні, які через безвідповідальність людей виявилися приречені на безхатнє існування. У них є різноманітні навички, які нескладно розвинути.

Якщо абсолютно непідготовлена ​​людина раптом обзавелася собакою (наприклад, привезли зі служби в АТО), що робити, куди йти, хто розповість і допоможе?

Якщо зовсім немає досвіду утримання собак, то насамперед варто знайти хорошого дресирувальника – кінолога, який і навчить спілкуванню з собакою. Собаці необхідно пояснити, хто головний у родині, і навчити її правилам поведінки серед людей, на вулиці, в громадському місці. Будь-яку собаку, навіть з дуже проблемною поведінкою, можна перевиховати. Достатньо мати на це бажання і терпіння. І що важливо, потрібно завжди бути послідовним. Якщо ви не хочете, щоб собака щось НЕ робила, то не можна дозволяти їй, наприклад, забиратися на диван взагалі ніколи, навіть як вийняток. Ще важливе правило – ніколи не повторювати команди. Собаки все прекрасно розуміють і добре чують, а якщо команда не виконується після першого разу, значить, вона не вважає вас авторитетом. Це говорить лише про те, що ви щось не так робили.

Як навчити собаку ходити в туалет на вулицю, як навчити командам і яким командам потрібно обов’язково навчити? Чи можна видресирувати собаку самостійно?

Не варто сварити собаку до шести місяців, а то й пізніше, якщо вона випорожнюється у будинку. Вони, як діти, не можуть довго терпіти. Є багато різних способів, але найефективніший для цуценяти – якомога частіше його вигулювати. При цьому, вдома не акцентувати увагу, якщо щеня зробило калюжу, натомість, на вулиці хвалити і пригощати чимось смачним після того як сходить в туалет. Вдома можна відгородити цуценя в частині кімнати і застелити всю підлогу одноразовими пелюшками або газетами. Поступово зменшувати дiлянку з пелюшками, зрештою залишити їх лише в одному кутку. Собака таким чином навчиться ходити в одне місце і вам простіше буде за нею прибирати, поки вона не навчиться терпіти до вигулу. З мого досвіду, дорослі собаки найчастіше не ходять в туалет у будинку. Навіть ті, які до цього ніколи не жили в приміщеннях і були народжені на вулиці. Собаки – досить охайні тварини. Якщо ж доросла собака часто не може терпіти до вигулу, це привід звернутися до лікаря. Швидше за все, проблема не поведінкова, а медична.

Для собаки важливі будь-які команди. Якщо займатися дресируванням собаки, вона навчиться. Можна вивчати команди «стояти», «сидіти», «лежати», «поруч», «місце», «апорт», «бар’єр» і багато інших. Одна з важливих команд – команда «поруч», корисна під час прогулянки. Зручно, коли собака не тягне, не обриває вам руки і не травмує собі шию. На мою думке, самостійно видресирувати собаку складно, особливо якщо ніколи до цього не займався з кінологом. Кінолог передусім навчає саме господаря собаки, а господар вже сам навчає собаку.

Куди звернутися за допомогою в дресируванні? Чи існують клуби однодумців, де можна отримати консультації новачкові?

Я зі своїми собаками регулярно відвідую школу для собак. Дуже задоволена тією, в яку зараз ходжу: спочатку нас навчали основним командам, витримці та взаєморозумінню, а зараз ми приступили до пошукової роботи і охорони господаря. Кінолог цієї школи раз на тиждень проводить безкоштовні консультації для всіх власників собак. Нещодавно ми з кiнологом відвідали фестиваль-виставку «Почухони», присвячену безпородним собакам і собакам з обмеженими можливостями, які мешкають в одному з київських міні-притулків. Вийшла відмінна лекція, відео якої можна буде переглянути в мережі у відкритому доступі.

Чим і скільки годувати собаку?

Дорослу собаку достатньо годувати двічі на день. Великі собаки, такі як алабаї, кавказькі вівчарки, можуть самі вирішити харчуватися один раз на день, як це сталося з моїм собакою. Причому з одноразовим годуванням він став набагато краще виглядати і помітно набрав вагу.

Можливо, це не надто популярна думка, але я вважаю, що собакам крупи абсолютно не потрібні. Їхня система травлення не призначена для перетравлювання такої кількості вуглеводів. Крупи не просто не потрібні, деякі з них ще й можуть викликати алергію. Але якщо давати крупи, то краще безглютенові, наприклад, кречка та рис.

Я багато читала саме про харчування собак. І дійшла висновку, що собакам потрібно сире м’ясо – це може бути яловичина, курятина, кролик, баранина, але не свинина, навіть кістки не рекомендується давати. Звичайно, купувати вирізку або куряче філе затратно. Але можна обійтися яловичими субпродуктами – головизна, рубець, серце, калтик, хвіст, при цьому бажано їх переморозити до температури нижче –20С, перед тим, як годувати собаку. Також підходять нирки, печінка та легенi, яким бажано проводити термiчну обробку. Курячі субпродукти собаки також полюбляють.

Потрібно запам’ятати важливе правило – собакам заборонено давати курячі трубчасті кістки і яловичі кістки у вареному вигляді. Зрідка яловичi можна давати в сирому вигляді.

Овочі собакам можна давати в необмеженій кількості, принаймні третина щоденної порції має складатися з овочів, зелені. І це щастя, якщо собаки самі їх їдять у сирому вигляді. Своїм собакам мені доводиться будь-які овочі (гарбуз, кабачок, морква, огірок, трохи капусти та ін.) натирати на дрібну терку, інакше їсти вони не стануть. Раз на день собакам добре давати кисломолочні продукти (нежирний кефір, сир, кисле молоко) в перемішку з висівками. Також раз на тиждень собакам можна давати рибу, але дивитися, щоб не було дрібних кісток. Можна курячi яйця, бажано варенi, не бiльше двох за тиждень.

У моїх трьох собак (Найк, Леся і Найта) раціон такий – вранці кефір, іноді з сиром або висівками, а ввечері субпродукти з овочами з додаванням крапельки оливкової олії. При такому раціоні собакам обов’язково необхідно курсами давати вітаміни для собак для підтримки здоров’я і зовнішнього вигляду. Грей і Діночка на сухих кормах. Грей алергік, йому підійшов лише білок ягняти, якого у нас не купиш, та й ціни захмарні, а корм українського виробництва з ягням і рисом йому цілком підійшов, він на ньому вже більше року і алергія більше себе не проявляє. А Діночка на лікувальному кормі для профілактики сечокам’яної хвороби.

Як часто потрібно вигулювати собаку?

Ідеально, якщо дорослу собаку вигулюють тричі на день. Принаймні, виводити раз кожні вісім годин. Але всі ми працюємо, тому найчастіше собак вигулюють двічі на день. Гуляти необхідно не менше 60 хвилин за раз, тобто близько двох годин щодня. Але не слід розуміти під вигулом, коли вивели собаку на вулицю і стоять над нею. Собака повинна рухатися, і якщо не бігати, то хоча б досить швидко ходити на досить далекі відстані. Мої собаки, в середньому, за день проходять п’ять кілометрів, буває, і десять. На вулицю собака не повинна виходити лише для того щоб сходити в туалет. Насправдi, це можливість для неї поспілкуватися з господарем, адже весь день собака сидить сама зачинена, практично не рухаючись. Прогулянки – це найкращий час для того, щоб закріпити команди, пограти іграшками з собакою, покидати їй апорт, навчити чомусь новому.

Які проблеми у власників собак і як їх можна вирішити?

Проблем чимало. Перша полягає в тому, що люди не усвідомлюють, що собака – не іграшка, і що господар для собаки – весь її світ. Через це дуже багато безвідповідальності серед власників собак. Багато на себе бере менталітет сільських жителів, які сторіччями тримали своїх собак на ланцюгу і зараз, у 2015 році в містах, маючи доступ до інформації про весь світ, люди однаково вважають, що собак зовсім необов’язково лікувати, можна годувати помиями, і дозволяють собi їх бити. Друга проблема в тому, що в Україні дуже слабкі закони щодо захисту тварин, їх давно необхідно посилювати. Мої собаки на вулицi вимушенi вигулюватися у намордниках, тому що iснує ймовiрнiсть померти вiд отрути, яку розкидають недобрі люди. Кожного дня у Києвi вiд отрути гинуть собаки та коти, так не повинно бути. Серед населення потрібно проводити навчання з правильного догляду за тваринами, гуманному ставленню до них, особливо це слід робити серед дітей. Адже вони наше майбутнє.

Дякую, Наталя!

Усі фотографії в матеріалі з колекції Наталі Лагутенко.

Спілкувалася Олена Александрова