На згадку про Предстоятеля Албанської православної церкви Анастасія. Звитяги і помилки

Ексклюзив. У суботу, 25 січня 2025 року, в афінській лікарні на 96-му році життя спочив архієпископ Тирани, Дурреса і всієї Албанії Анастасій – видатний православний ієрарх, теолог, вчений і визначний реформатор. Його земний шлях завершився після важкої вірусної інфекції, яка стала останнім випробуванням у довгому й плідному житті. Архієпископ Анастасій увійшов в історію як відновник Православної Автокефальної Церкви Албанії, яка зазнала нищівних переслідувань у період атеїстичного режиму. Завдяки його відданості, мудрості та наполегливості Церква була відбудована практично з нуля. За понад 33 роки свого служіння він зумів не лише відновити зруйновані храми, а й звести сотні нових, заснувати освітні та благодійні установи, що стали опорою для багатьох.

Окремою заслугою архієпископа було виховання нового покоління духовенства, яке продовжило його справу та забезпечило подальший розвиток церковного життя. Його діяльність залишила глибокий слід у релігійному, культурному й суспільному житті Албанії, зробивши його ім’я синонімом відродження та духовного оновлення.

Архієпископ Анастасій, видатний пастир і мудрий наставник, народився 4 листопада 1929 року в Греції. Його життя стало відображенням великої відданості Богу, Церкві та людству. Відданий служінню й науці, він пройшов шлях, що вражає глибиною духовних і академічних досягнень.

Уже в ранньому віці, отримавши освіту в Афінському університеті, де здобув відзнаку за своє навчання на теологічному факультеті, він не зупинився на досягнутому. Його шлях почався в Греції, де в 1952 році, з відзнакою закінчивши теологічний факультет Афінського університету, він ще тоді проявив свою велику відданість вивченню богословських дисциплін. Однак його прагнення до знань не зупинилося на цьому. У 1960 році він став доктором теології. Анастасій, одна з найбільших церковних постатей нашого часу, здійснив свою подорож через глибокі води наукового пізнання та духовного служіння, залишивши незабутній слід у серцях віруючих і на шляху православної церкви.

Шукаючи нові горизонти для своїх знань, Анастасій продовжив свою освіту за кордоном, вивчаючи релігію, історію релігій і африканські релігії в університетах Гамбурга та Марбурга в Німеччині. Його наукові інтереси привели його до університету Макерере в Уганді та університету Найробі, де він поглиблював розуміння різноманітних релігійних традицій. Ці роки дали йому не лише наукові знання, а й унікальний досвід, що вплинув на його подальше служіння як пастиря Церкви.

У 1959 році Анастасій отримав священицький сан, що відкрило перед ним нові горизонти церковного служіння. У 1972 році його призначили професором історії релігій в Афінському університеті, і з часом він став деканом теологічного факультету. Його лекції та наукові праці стали основою для багатьох поколінь священнослужителів і вчених, адже він завжди поєднував глибоке знання традиції з сучасними підходами до вивчення релігій. Його вихваляли за його наукову роботу, коли він працював професором і деканом Афінського університету, а також за його керівну роль у міжнародних релігійних організаціях, включаючи Всесвітню раду церков. Він написав та опублікував 24 книги релігієзнавчих досліджень, місіонерських есе, православної духовності та понад 200 досліджень і статей богословської та релігійної тематики, які були перекладені 17 мовами.

У своїй останній книзі «Спільне існування» (опубліковано шістьма мовами у 2022 році) він запропонував роздуми про війну, бідність, тероризм, корупцію, несправедливість, глобалізацію та альтернативне бачення.«Наш обов’язок — не піддаватися пасивному спостереженню та опису цих наслідків, а навпаки, ми повинні прагнути до глобалізації миру, солідарності та любові», — зазначав він. Багатьом це здається утопічним, однак це залишається баченням, бажанням і боротьбою тих, хто все ще вірить у життєво важливу потребу універсального гармонійного співіснування, яке не усуває унікальність народів, але творчо використовує їхні таланти».

Проте справжнє служіння Анастасія розпочалося не на кафедрі університету, а на полях місіонерства, де він виявив себе не лише як вчений, але й як мудрий пастир. З 1981 по 1991 рік він служив єпископом Андруси та Патріаршим екзархом від Олександрійського Патріархату на теренах Східної Африки. Цей період став знаковим у його житті, адже він провадив величезну місіонерську діяльність, сприяючи духовному відродженню в країнах Східної Африки, таких як Уганда, Кенія, Танзанія, Замбія та інші, де його пастирська турбота і діяльність стали благословенням для віруючих. Його служіння на африканському континенті в Уганді, Кенії, Танзанії, Замбії стало справжньою посвятою, що відображала його прагнення не лише донести Слово Боже, а й налагоджувати міцні духовні та культурні зв’язки між народами.

Не менш важливим етапом у його житті стала його діяльність на міжнародній арені. Анастасій був обраний головою центрального комітету Всесвітньої ради церков, а також почесним головою Всесвітньої конференції з релігій за мир. Його голос завжди був чутним і вагомим у пошуках гармонії між релігіями, адже він вірив, що шлях до миру лежить через порозуміння та взаємоповагу.

У 1992 році, після десятиліть комуністичних репресій, Архієпископ Анастасій став Предстоятелем Православної Церкви Албанії. Це стало знаковим моментом для цілої нації. Під його мудрим керівництвом Албанська Церква не лише відродилася, але й процвітала, приносячи надію та духовне відродження в серця людей, що пережили багато років переслідувань і гноблення.

Його життя було прикладом справжнього пастирського служіння. Архієпископ Анастасій завжди поєднував свою глибоку віру з науковим підходом, і завдяки цьому здобув визнання і повагу в усьому світі. Його спадщина, його внесок у розвиток православної церкви та в загальний добробут людства залишатимуться з нами навіки.

Анастасій, як ми вже зазначали вище, відіграв ключову роль у відродженні Православної Церкви в Албанії, яка зазнала жорстокого нищення за часів самопроголошеного «атеїстичного» режиму комуністичного диктатора Енвера Ходжі. Декади репресій, що тривали з 1945 по 1985 рік, стали трагічним періодом для духовного життя країни.

За диктатури Ходжі Православна Церква та інші релігійні конфесії були майже повністю знищені. Сім архієпископів, 111 священиків і вісім черниць різних конфесій стали жертвами режиму — їх було ув’язнено або страчено. Храми руйнувалися, релігійна практика заборонялася, а духовенство зазнавало переслідувань. У таких умовах православна спільнота опинилася на межі зникнення.

Архієпископ Анастасій зумів відродити її з попелу, відновивши храми, громади та релігійне життя в країні. Під його чуйним керівництвом Албанська Православна Церква перебудувала або реставрувала понад 400 будівель, включаючи церкви, монастирі та школи. Він ініціював зусилля з публікації літургійних текстів і надання благодійної допомоги, такої як продукти харчування, одяг і ліки.

Під час косовської кризи в 1999 році він допомагав координувати гуманітарну допомогу для приблизно 33 000 біженців. Цей шлях, що поєднував глибоку віру, наукову діяльність і невтомне служіння людям, став для Архієпископа Анастасія незабутнім спадком, який залишить слід у церкві та історії.

Діяльність архієпископа Анастасія у відбудові Албанської Православної Церкви включала створення соціальних програм в освіті, охороні здоров’я та розвитку села. Церква також побудувала три гідроелектростанції, і доходи від них сприяють її духовним, філантропічним та освітнім зусиллям.

Його внесок також поширювався на зв’язок Церкви з міжнародними організаціями та сприяння міжконфесійному діалогу. Він отримав різні визнання за свої зусилля, включаючи номінацію на Нобелівську премію миру в 2000 році.

Архієпископ Анастасій брав участь у зусиллях зі зниження напруженості на Балканах і покращення відносин між Грецією та Албанією. Він брав участь у глобальних релігійних організаціях, зокрема був одним із президентів Всесвітньої ради церков і почесним президентом Всесвітньої конференції релігій за мир.

Він вільно володів кількома мовами, зокрема грецькою, англійською, французькою, німецькою та суахілі, і вивчав різні світові релігії. Він є автором численних праць з теології, місіології та міжконфесійних відносин. Він був професором і деканом Афінського університету та отримав понад 20 почесних докторських ступенів від установ у всьому світі. Він також був нагороджений нагородами багатьох організацій та урядів, у тому числі Великим хрестом Почесного ордена Грецької Республіки та подібними відзнаками православних патріархатів.

Попри всі свої екуменічні зусилля та репутацію як видатного діяча міжрелігійного діалогу, архієпископ Анастасій так і не визнав автокефалії Православної Церкви України (ПЦУ). Його позиція, що базувалася на сумнівних аргументах, місцями нагадувала риторику, яку використовували представники РПЦ та Московського патріархату. Це рішення викликало розчарування серед українських вірян, які очікували від нього більшої прозорості, сміливості та вірності принципам православної єдності, заснованої на канонічній істині.

Втім, є сподівання, що його спадкоємець на чолі Православної Церкви Албанії займе більш принципову та справедливу позицію, виправивши цю прикру помилку. Що ж до самого архієпископа Анастасія, віримо, на тому світі, де дурних істот вже не має, він розбереться із цією непростою дилемою, з якою не впорався за життя. Це реально брудна пляма на його світлій пам’яті.

Нам дуже шкода, що його блискуча праця та заслуги в інших сферах були затьмарені цією позицією. Водночас ми молимося, аби його душа знайшла спокій, а його помилки стали уроком для майбутніх поколінь православних лідерів.

Але повернемося до аспектів позитивних. Президент Грецької Республіки Катерина Сакелларопулу описала Анастасія як «церковного лідера, який зайняв позицію проти фанатизму та релігійного фанатизму, прагнучи до взаєморозуміння, діалогу, товариства та мирного співіснування народів». За її словами, Анастасій пов’язував богословське споглядання з практичним і безкорисливим служінням. «Його постійна підтримка грецької етнічної меншини та зацікавленість у прогресі албанського суспільства в цілому, без релігійної чи расової дискримінації, залишили незабутні враження в серцях людей, яким він допомагав, підтримував і любив». Внесок архієпископа Анастасія в Православ’я є «неоціненним», сказав прем’єр-міністр Кіріакос Міцотакіс у своєму посланні співчуття, додавши, що він був «духовним лідером, який також піклувався про людей та їхні права, часом як прихильник дітей Африки та в інший час як прихильник студентів грецьких університетів, які виступали проти диктатури». Парламент Греції вшанувала хвилиною мовчання в суботу перед голосуванням за нового президента республіки.

Політичні та військові лідери, представники Церкви та грецький народ віддали данину пам’яті покійному архієпископу Тіранському Анастасію під час літургії в Грецькому Православному кафедральному соборі, яку очолив митрополит Нафпактський і Агіос Влассіос Ієрофей, після чого послідувала молитва, яку очолив архієпископ Ієронім..

Тіло архієпископа Тирани, Дурреса та всієї Албанії Анастасія, який відійшов у вічність у суботу на 96-му році життя, перебуває у православному кафедральному соборі Афін. Тут віряни мали можливість попрощатися з видатним лідером Церкви до ранку понеділка 27 січня 2025 року. Після цього труну перевезуть до Албанії, де відбудеться церемонія відспівування та поховання.

Відповідно до останньої волі архієпископа Анастасія, його поховають у Тирані — місті, яке стало серцем його служіння та відродження Православної Церкви Албанії. Похоронні заходи відбудуться у четвер, коли тисячі вірян зберуться, щоб віддати останню шану цьому видатному пастиреві та духовному провіднику.

Владика Анастасій відновив і оновив Православну Автокефальну Церкву Албанії, яку він підняв з руїн після падіння атеїстичного режиму. Своїм богонатхненним видінням і невтомною працею він відбудував церковне життя від самих його основ, збудував сотні церков, заснував освітні та філантропічні заклади, виховав і висвятив нове духовенство, пропонуючи невпинне жертовне служіння понад тридцять три роки. Ми не виключаємо навіть постановки принаймні питання за його канонізацію у майбутньому.

Іван Верстянюк, оглядач з питань релігії