Мюнхенська конференція‑2026: Європа шукає безпеку без «автоматичної» Америки, але з Україною в центрі порядку денного

У Мюнхені зібралися лідери, які ще вчора покладалися на «автоматичну» парасольку США, а сьогодні змушені публічно визнавати: трансатлантична безпека більше не працює за старими правилами. На тлі війни Росії проти України, повернення Дональда Трампа до Білого дому і прискореної мілітаризації Європи, Мюнхенська конференція з безпеки‑2026 стала місцем, де західні еліти говорять не стільки про «підтримку Києва», скільки про те, як вижити в світі, де американське лідерство більше не гарантується за замовчуванням^{1 4 9} .

Хто в Мюнхені й чому цього року все інакше

Онлайн‑репортаж The New York Times із Мюнхена фіксує вже на старті: атмосфера конференції різко відрізняється від попередніх років¹ . З одного боку – масова присутність європейських лідерів, включно з канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом, який уперше виступає на MSC у статусі глави уряду, прем’єр‑міністрами з Північної й Центральної Європи, генсеком НАТО Марком Рютте, президентом України Володимиром Зеленським^{1 8} . З іншого – показово скорочена офіційна делегація Конгресу США: спікер Палати представників Майк Джонсон в останній момент скасував більшу частину поїздки конгресменів, пославшись на внутрішню бюджетну кризу та часткове шотдаун‑закриття федеральних відомств^{1 2} .

Попри це, частина американських законодавців вирушила до Мюнхена власним коштом: сенаторка‑демократка Джинн Шагін, співголова сенатської групи з питань НАТО, разом із колегами має зустрічатися із Зеленським, генсеком НАТО та прем’єр‑міністрами Данії й Гренландії¹ . Декілька конгресменів‑демократів – серед них Александріа Окасіо‑Кортес і Сара Джейкобс – також прибули як «незалежні учасники»¹ . Сам факт, що Конгрес прибуває не як єдина делегація, а як мозаїка «самостійних гравців», добре відображає стан трансатлантичних відносин: Вашингтон одночасно залишається ключовим військовим оплотом Заходу й джерелом стратегичної непередбачуваності^{2 4 9} .

Мерц проти Трампа: німецький канцлер вперше публічно говорить про кінець «старого порядку»

Кульмінацією першого дня стали виступи німецького канцлера Фрідріха Мерца та інших європейських лідерів, які фактично адресували в Мюнхені відразу два виклики: російську агресію й «політику руйнівної кулі» Трампа^{4 9 12} . Мерц у промові, яку NYT і CNBC описують як на диво жорстку, заявив, що під час другого президентства Трампа «заявка США на глобальне лідерство більше не сприймається як щось саме собою зрозуміле»^{4 9} . Він прямо пов’язав політику Вашингтона із загрозою для міжнародного правопорядку, зауваживши, що «швидкий розворот» США щодо союзників змушує Європу будувати власну, більш автономну оборонну архітектуру^{4 9} .

Цю лінію підтримують і інші європейські голоси. Аналітичні центри вже до конференції фіксували «зміну настрою»: Мюнхен‑2025 став моментом, коли в Європі вперше всерйоз заговорили про те, що «американські гарантії більше не можна вважати автоматичними»⁵ . Тепер, у 2026‑му, це звучить уже не як тривожний прогноз, а як робоче припущення для планування оборони. Теми панелей – від 5% ВВП на оборону для членів НАТО до «майбутніх збройних сил Європи» – показують, що європейці готуються до реальності, де Сполучені Штати залишаються важливими, але не єдиного центром тяжіння^{5 9 12} .

Україна в центрі дискусії: від символічної підтримки до вимог озброїти на роки

Для України Мюнхен‑2026 – це не просто ще один майданчик. За даними Wilson Center, уже торік на MSC 2025 Зеленський використав трибуну, щоб прямо сказати європейцям: «Старі відносини між Європою та Америкою закінчуються. Настав час, щоб Європа стала самодостатньою»⁵ . Цього року, як випливає з порядку денного конференції та анонсів виступів, президент України знову має намір тиснути на європейців: не просто на «позицію солідарності», а на конкретні довгострокові зобов’язання у сферах озброєнь, ППО, фінансування і – що важливо – власної обороноздатності ЄС^{5 8 11} .

НАТО, зі свого боку, через заяви генсека Марка Рютте ще до конференції чітко окреслює очікування: більше грошей, більше снарядів, більше перехоплювачів для України⁸ . У своєму «doorstep»-коментарі перед входом до готелю Bayerischer Hof він нагадав, що європейські члени Альянсу вже подвоїли оборонні бюджети в порівнянні з 2021‑м і рухаються до витрат понад 150 млрд євро лише Німеччиною, але наголосив: цього все одно недостатньо, якщо не буде швидкого нарощування виробництва боєприпасів і систем ППО для України⁸ . Фактично мова йде про те, що питання «виживання України» й «відновлення європейського оборонного суверенітету» злилися в одне – і це, на думку Зеленського та частини європейських аналітиків, головний урок останніх років^{5 8 11} .

5% на оборону: європейський «полювання наздогнати» та проблема виробництва

Паралельно Мюнхенська конференція стала майданчиком, де проговорюються цифри, які ще кілька років тому здавалися фантастичними. CNBC нагадує: після повернення Трампа до Білого дому європейські члени НАТО погодилися рухатися до оборонних витрат на рівні 5% ВВП – цифри, яка довго звучала лише в ранкових твітів американських «яструбів»⁹ . Формально це виглядає як виконання «давніх вимог Вашингтона», але практично означає колосальний структурний злам для економік, що десятиліттями скорочували армії й зменшували оборонні бюджети, спираючись на американську парасольку^{5 9} .

Однак, як зауважує окреме дослідження про європейську оборону на 2026 рік, проблема не лише в грошах, а й у виробництві. Навіть при різкому збільшенні бюджетів європейський ВПК натрапляє на «production gap»: системи закупівель та індустріальні потужності не встигають перетворювати нові кошти в реальні танки, снаряди, ППО й дрони в потрібних обсягах³ . Виснажлива війна в Україні спалює артилерійські боєприпаси й техніку в обсягах, які руйнують мирновоєнні припущення про «витрати ресурсу», і вже до кінця 2025 року ЄС передав Києву понад 60 млрд євро військової допомоги, значну частину – прямо з власних складів³ . Мюнхен‑2026 фіксує: якщо Європа не реформує оборонну промисловість, навіть 5% ВВП ризикують лишитися красивою цифрою в деклараціях.

Американська політика як фактор ризику: урізані делегації й подвійні сигнали

Нью‑йоркська Times окремо підкреслює символізм того, як внутрішня політична криза США проникла в Мюнхен^{1 2} . Через суперечку щодо фінансування й загрозу закриття частини федеральних відомств спікер Джонсон обірвав поїздку великої делегації Палати представників, яка мала продемонструвати європейцям «стабільність» американської підтримки² . У підсумку сенатори летять окремо, конгресмени – хто як зміг, а європейські лідери змушені читати не лише офіційні заяви Вашингтона, а й сигнали з передвиборчих мітингів, коментарів у Fox News і постів у соцмережах Трампа^{2 4 9} .

Це подвійне дно – офіційна лінія, де НАТО й надалі декларується «фундаментом безпеки», і внутрішня політика, де звучать погрози «не обороняти тих, хто не платить» – суттєво змінює мюнхенські дискусії^{5 9} . Якщо раніше панелі про трансатлантичні відносини були радше ритуальними, то нині вони перетворюються на вправу зі стратегічного планування: що робити, якщо наступна адміністрація США – або навіть ця – вирішить радикально скоротити участь у європейській безпеці? Для України це питання не менш важливе, ніж для Берліна чи Варшави: без американської логістики, розвідки й фінансів підтримка фронту стане набагато дорожчою й політично складнішою для ЄС.

Місце України в новій архітектурі: від «об’єкта підтримки» до співтворця безпеки

Поза кулісами виступів, аналітичні центри, зокрема Wilson Center, звертають увагу на важливий злам у тому, як у Мюнхені говорять про Україну⁵ . Якщо в перші роки після 2022‑го Київ був насамперед «об’єктом допомоги», то у 2025–2026 роках дедалі гучніше звучить ідея: Україна має стати співтворцем нової європейської архітектури безпеки, а не лише її бенефіціаром^{5 8 11} . У виступах Зеленського та частини європейських політиків уже прямо йдеться про можливість створення «Збройних сил Європи», де український досвід стане ядром доктрини – і про те, що гарантії безпеки для України й членство в НАТО мають бути не «подарунком після війни», а елементом стримування Росії вже зараз.

Це зсуває акцент: від розмов про «втому від війни» до дискусії про ціну поразки. Для країн Центрально‑Східної Європи, Балтії та Скандинавії Мюнхен‑2026 стає можливістю ще раз на всю залу сформулювати просту тезу: якщо Захід дозволить Росії вийти з війни збереженою та озброєною, це не «кінець конфлікту», а пролог до наступного раунду агресії^{5 8 11} . І саме тому питання про снаряди, ППО, оборонні бюджети й «європейську армію» має не лише технічний, а й екзистенційний характер.

Що означає Мюнхен‑2026 для України

Для українського читача важливо побачити в Мюнхені не лише парад промов, а й кілька ключових трендів. Перший – Європа більше не ховається за США: під тиском і війни, і Трампа вона реальними грошима й політичними зобов’язаннями заходить туди, де роками лише обіцяла «більше відповідальності»^{3 5 9} . Другий – питання України вже не винесене «в окрему секцію», а пронизує практично всі панелі: від оборонної промисловості до реформ НАТО й енергетичної безпеки. Третій – зростає ризик фрагментації: різні країни ЄС по‑різному бачать межі діалогу з Росією, масштаби підтримки України й глибину європейської оборонної інтеграції.

У цій картині завдання Києва – максимально використати мюнхенську трибуну, щоб зафіксувати «новий консенсус»: довгострокові, юридично й політично обов’язкові гарантії підтримки, прискорене постачання ППО й боєприпасів, рух до членства в НАТО й ЄС не як символу, а як практичного механізму безпеки. Те, наскільки вдало Україна зіграє в Мюнхені‑2026, багато в чому визначить, чи перетвориться європейський «перелом настрою» в реальні рішення – чи залишиться ще одним набором правильних, але беззубих промов^{5 8 11} .

Джерела

1. The New York Times: Live Updates «Munich Security Conference» – репортаж про скорочену делегацію Конгресу США, участь сенаторів і загальну атмосферу конференції‑2026.
2. The New York Times: «Partial Federal Shutdown Shrinks Congressional Presence at Munich Security Conference» – причини скасування офіційної делегації Палати представників і політичний контекст у Вашингтоні.
3. Airstreet: «European Defense Entering 2026: Spending Is Up, Production Lags» – аналіз зростання оборонних бюджетів Європи й дефіциту виробничих потужностей.
4. The New York Times / Europe coverage: «German Officials Needle Trump at Munich Security Conference» – цитати канцлера Мерца про ослаблення претензій США на глобальне лідерство.
5. Wilson Center: «Making Sense of the Munich Security Conference» – інтерпретація Мюнхена‑2025 як точки зламу в уявленнях про трансатлантичну безпеку й роль України.
6. MSC / Wikipedia: загальна інформація про Мюнхенську конференцію з безпеки й її еволюцію до MSC‑2026.
7. MSC 2026 Agenda: офіційна програма конференції – підтвердження ключових панелей і участі лідерів України, НАТО, ЄС.
8. NATO: «Doorstep statement by the NATO Secretary General at the Munich Security Conference» – акценти на потребах України та збільшенні європейських оборонних видатків.
9. CNBC: «Europe ‘failed’ on Trump, Putin’s ‘wrecking ball’ politics» – контекст про підвищення оборонних витрат до 5% ВВП і політичний вплив Трампа.
10. MSC / офіційний сайт: загальний опис ролі конференції як провідного форуму з питань міжнародної безпеки.
11. Аналітичні матеріали про MSC‑2025–2026 (через цитування в Wilson Center та західних ЗМІ): оцінка ролі України в новій європейській архітектурі безпеки.