Мистецтво грошей як пріоритет довіри

 «Всяке мистецтво має на меті привести до порядку

певну розхристану у житті людину»

Лесь Курбас

Бог створив нас подібними до Себе, але дозволив нам бути собою.

Цей факт оповідається в Біблії як вибір, зроблений Адамом і Євою.

Фактично, це означає, що людина почала інтерпретувати подарований їй Світ. Ця здатність людини творить цікаву конструкцію – уявлення про Світ.

Між Світом і уявленням людини про Світ завжди існують і існуватимуть невідповідності. Вони в різних інтерпретаціях набувають різної гостроти.

Такі невідповідності, що визначаються вадами людської уяви, завжди викликають у людини невроз.

Якщо невроз не сублімується, то він приводить до накопичення агресії, яка починає складати загрозу виживанню людини.

Таким чином, виживання людини пов’язане з двома механізмами: створення адекватного уявлення про Світ (матриця Культури) і сублімація неврозу, викликаного невідповідністю між уявленням про Світ і самим Світом. В ідеалі ці механізми мають бути нероздільними. Це – найвище мистецтво. Такий стан досягається абсолютною довірою до Світу. Довіра є найкращим і найповнішим інструментом створення уявлення про Світ і найкращим механізмом сублімації неврозу (він просто не виникає).

Інструментами матриці Культури є віра, традиції, робота, наука, забобони, казки, пісні, художні твори і т.д.

Створене уявлення про Світ повинно позбавляти людину від страхів, які виникають у неї при обміні інформацією з оточуючим її середовищем.

Наука забезпечує частину світоглядного пояснення незвіданого і причин явищ. Традиції і робота формують і зберігають продуктивний досвід, який убезпечує від повторення помилок. Казки, пісні, балади, картини, скульптури і інші «мистецькі» твори, окрім акумуляції досвіду, забезпечують позитивне наповнення часу, що теж сублімує невроз.

Некомпенсовані зазначеними інструментами страхи людини сублімуються вірою, віруваннями, забобонами. В свою чергу вони активно впливають і на науку, і на традиції, і на «мистецькі» твори.

Успіх людини формується у трикутнику супероснов «хочу» – «можу» – «маю». Гармонійний баланс цих складових є мистецтвом успіху. Якщо такий баланс порушується, то людина отримує одномірний спотворений успіх. Його небезпечність сформульована у когнітивних мемах гріха.

Одномірний успіх пов’язаний з «маю» (статки) при його реалізації провокує гріх «жадоби», а при його не досягненні – гріх «заздрості». У випадку з «можу» (влада) ми отримуємо відповідно гріхи «гордині» та «гніву». Коли спотворений успіх пов’язаний виключно з «хочу», то людина потрапляє у полон або «обжерливості та хтивості», або «зневіри».

Поняття гріха, яке було включене у моральний закон, служило інструментом, що застерігав від майбутніх помилок.

Віра, моральний закон, робота, традиції, наука і т.д. доповнюючи одне одного, забезпечували створення уявлення людини про Світ і сублімацію неврозу, що виникав при невідповідності такого уявлення Світові.

Гроші – це універсальне мірило обміну між людьми. Самі по собі вони нічого не означають, на що вказував ще Адам Сміт. Але гроші є прекрасним інструментом економічної формули. Вони забезпечують необхідні кількісні оцінки при порівнянні різних товарів та послуг.

Якщо економіку визначити, як сукупність мети, засобів та способів її досягнення, то гроші тут виконують лише другорядну функцію. Мету визначає моральний закон (це в ідеалі сублімації неврозу), засоби визначає об’єктивна реальність, а способи ми встановлюємо послуговуючись економічною формулою (ось тут проявляється феномен грошей).

Власне, мета завжди повинна слугувати подоланню страхів та сублімації неврозу, але ми про це надійно забули чи навіть не здогадуємося про це.

Колись, щоб здолати страхи оточуючого Світу, людина будувала певні моделі зовнішнього оточення. Цьому служила наука і решта інструментів матриці Культури. Мистецтво забезпечувало координацію людини в таких моделях, її співжиття з ними і в них.

Нинішні моделі Світу, що створені людиною, вже такі, що самі породжують страхи. Але, замість змінити моделі, людина вигадує додаткові інструкції по виживанню в цих моделях.

Походження цього абсурду легко прослідкувати на прикладі зміни функції грошей.

Класичне, органічне місце грошей в економіці зазначене вище.

Якщо мистецтво успіху людини діє у відповідності до Світу (уявлення про Світ не конфліктне), тобто є баланс його супероснов «хочу» – «можу» – «маю», то мету економіки встановлює моральний закон. При цьому засоби враховані у відповідності до способів, що встановила економічна формула.

Але, якщо уявлення про успіх людини стає спотвореним, то мета економіки починає спотворюватись спокусами гріха. Узагальнено це можна сформулювати наступним чином: Гроші, замість інструменту досягнення мети, самі стають метою.

Що забезпечує такий перехід?

Як вже відзначалось, кореневим завданням мети є сублімація неврозу. Власне це її завдання і є визначальним. Цьому сприяли настанови морального закону. Коли ж у виконання настанов Віри і моралі почало впроваджуватися лукавство, то мета почала визначатись не правильно, вона втратила своє людське призначення. Спотворена мета перестала сублімувати неврози людини.

Такі стани приводять до агресії і самознищення, якщо не будуть знайдені нові додаткові механізми сублімації. Таким компенсаторним механізмом і стали гроші. Спотворені лукавством моральні закони доповнила настанова, що гроші компенсують усі страхи. Що саме по собі глибоко помилкове: так, гроші забезпечують універсальну безпеку від різноманітних страхів, але натомість приходить інтегральний страх відсутності грошей.

Фактично, коло замкнулось. Гроші, які наділили не притаманною їм якістю компенсатора страхів, самі стали породжувати страх. Принизивши моральний закон, людство, замість механізму сублімації неврозу, породженого страхами, саме створило механізм самовідтворення страху.

Гроші, які були універсальним інструментом обміну, які виявляли свій феномен в економічній формулі, а, відтак, служили запобіганню формуванню фізіологічних страхів голоду, спраги, холоду, самі стали інструментом невротизації людей.

За своєю кореневою ідеологією гроші є своєрідним акумулятором довіри. Вони свідчать про спроможність їх власника виступити гарантом транзакції, є доказом його доброчесності.

Гроші в первісних стосунках обміну були підтвердженням того, що їх власник вже щось «віддав»: роботу, досвід, талант тощо. Тому тепер він має «право» отримати щось навзаєм, чого потребує. Такі гроші були знаком довіри. Але це була довіра до здійсненої роботи, а не до грошей, як таких. На це і вказує Адам Сміт, коли зазначає, що вони самі по собі нічого не означають. Не дарма у приписах та настановах багатьох релігій забороняється давати (позичати) гроші «під відсоток», бо це суперечить їх ідеології, це девальвує довіру, акумулятором якої вони є за першими принципами. Позичковий відсоток – це привласнена довіра до роботи, досвіду, таланту інших. Тут і виникає підміна понять: не позичковий відсоток виникає, як компенсатор втрати вартості грошей в часі, а гроші втрачають вартість у часі, через впровадження позичкового відсотку. Як наслідок, упосліджується моральна настанова на догоду матеріальній доцільності. В результаті ми маємо девальвацію грошей. Але це лише декорація, бо по суті девальвується довіра у взаєминах між людьми. Це, автоматично, призводить до виникнення страхів, а, відтак, і неврозу, який поява грошей мала б сублімувати.

Щось подібне відбулося і з наукою, яка була покликана творити прихильну для людей світоглядну картину Світу. Нинішні моделі, які генерує сучасна наука, вже більше лякають, ніж заспокоюють. А результати деяких наукових досліджень не те що не сублімують невроз, а просто починають складати пряму загрозу життю людства. «Свідомість і розум у людини є для того, щоб відчути й зрозуміти спорідненість зі Світом, а не для того, щоб побудувати собі клітку», – так говорив вуйко Дезьо.

Якщо уважно проаналізувати еволюцію поняття грошей і науки та деформацію їх призначення, то можна точно встановити причину його вульгаризації – ігнорування морального закону.

Тому, коли ми зараз починаємо обговорювати шляхи виходу цивілізації з кризи, то мусимо проаналізувати причину, обставину, яка забезпечила не правильну версію розвитку людства.

Доки нашу мету буде встановлювати економічна формула, а не моральний закон, доти людство буде все глибше і глибше провалюватись у невротизацію, його буде охоплювати агресія, яка вестиме до самознищення.

Так, деякий час ще зможе працювати «відволікаюча терапія», що опиратиметься на фармакологію, порнографію, вигадану реальність та деформовану свідомість, але це шлях з відомим кінцем.

Щодо грошей існує безліч настанов. Одна з них: «Гроші не роблять людину дурною, але вони виставляють дурня на оглядини». То чи не пора нам «братися за розум».

Перебуваючи у полоні дії економічної формули, нам важко уявити собі підпорядковане позиціонування доцільності, але воно є природним. Встановлюючи позичковий процент, обґрунтовуючи його, люди намагаються скласти ціну майбутньому, а цього робити не можна. Залізаючи у борги, люди продають своє майбутнє, в якому ще не зроблено жодної роботи, а лише вона має міру. Майбутнє ж життя – безцінне, бо воно у Бога. Тому, існуюче ставлення до грошей нагадує торги з Ним. А це облуда, адже завтрашній день не обіцяний нікому. Це означає, що довіру, яка є якісною суттю грошей, не можна підпорядковувати економічній формулі, в якій виявляється лише їх кількісний феномен.

Тому-то, сучасна цивілізація й переживає постійні фінансові(!) кризи. Криза – це прояв накопичених допущених помилок. В нашому випадку ми маємо помилку закладену від початку в неправильній координації між довірою та доцільністю (економічною формулою).

У ситуації, коли відбулась якась втрата, мудрі євреї кажуть: «Спасибі Господи, що взяв грошима».

Що це означає?

Щастя людини часто ототожнюють зі щедрістю, віддачею.

Як це зробити підказує ще одна настанова: «Щедрий не той, хто дає багато, а той, хто дає своєчасно». В цій настанові, яка зрозуміла і близька усім, акцентом є «своєчасно». І найцікавішим є те, що цей стан не визначається жодною з наукових чи економічних формул, його підказує людині моральний закон і довіра до Світу.

Коли ми говоримо про мистецтво грошей, то мається на увазі розкриття того потенціалу довіри, який в них зосереджений, – довіри до носія грошей, а не до грошової одиниці.

Відтак, вказуючи на неминучий парадигмальний зсув цивілізації, повинні розуміти, що це має бути і нова технологія мислення: замість аналізу повинен прийти синтез: мистецтво казок, традицій, взаємин і обміну, як матеріального, так і безтілесного, інформаційного. А для цього маємо концепт збереження і зміцнення довіри визначити панівним у переліку пріоритетів цивілізації людей.

Висловлюючись метафорично, можна сказати, що феномен грошей має «два крила». Одне – матеріалістичне, що розкривається в економічній формулі, інше – метафізичне, що дає кількісну оцінку безтілесному субстрату грошей – довірі.

Мистецтво грошей полягає в гармонійному синтезі, доповненні цих «крил», а нашим завданням є правильне встановлення пріоритетів між ними на користь подарованій людям довірі, а не вигаданій людьми доцільності, абсолютизація якої призводить до перманентних криз, бо доцільність завжди є лише доктриною моменту.

«Бусел стоїть у ріллі.

Дід вчить, як вести коня.

Кашкет на чепізі висить. Скоро вечір».

(сторінками книги «Моя карнавка»)

Валентин Ткач, Чернівці