Мирна угода між Вірменією та Азербайджаном у Білому домі: чи стане Вашингтон гарантом нового Південного Кавказу?

Велика інтрига світової дипломатії: як переговори в Білому домі можуть завершити найдовший конфлікт пострадянської епохи, хто впливає на кулуарні домовленості, та що означає для регіону й України ймовірна “вічна мирна угода” — у детальному аналізі ключових рішень, сценаріїв і закулісся

Лише кілька тижнів тому відносини між Вірменією та Азербайджаном виглядали як пастка, в якій немає виходу. Конфлікт довкола Нагірного Карабаху триває десятиліттями, але 8 серпня світ сколихнула новина: лідери обох країн підписують принципову мирну угоду на зустрічі у Білому домі¹. За ініціативою екс-президента США Дональда Трампа та за участі європейських дипломатів, сторони погоджуються на документ, що визначає не лише майбутнє Карабаху, а й систему гарантій для всього Південного Кавказу. Чи справді це східна “Ялта XXI століття”, чому Вашингтон взяв на себе роль модератора, чого чекати від Москви, Анкари, Парижа та Брюсселя — всі подробиці, аналітика й прогнози.

Як США стали головним “миротворцем” на Кавказі: хронологія подій

Ще не минуло й року після завершення фактичного контролю Баку над Карабахом — восени 2024 “республіка Арцах” саморозпустилася, десятки тисяч вірмен були змушені залишити регіон. Після цього громадська думка у Європі вимагала забезпечити основи захисту прав для переселенців, а на столі з’явилися кілька міжнародних мирних ініціатив^{1 3 8 11}. Після провалу московських і брюссельських раундів Баку та Єреван приймають запрошення на саміт у Вашингтоні.

З дипломатичних джерел відомо: команда Трампа вела переговори понад 7 місяців через “сірі канали”, паралельно з чинною адміністрацією США. Роль державного департаменту визначальна — спеціальні представники США забезпечують прямий контакт, участь радників Радбезу, експертів з прав людини^{1 6 17}.

Суть мирної угоди: чого вдалося досягти в Білому домі?

• Визнання кордонів: Азербайджан бере зобов’язання не змінювати територіальну цілісність Вірменії, визнає недоторканість її сучасних кордонів; Вірменія відмовляється від претензій на Карабах у майбутньому^{1 3 8 18}.
• Права вірменської меншини: документ включає окремий режим безпеки та контроль за поверненням вірменських переселенців, створення спостережної місії за участі ОБСЄ та ООН^{1 3 13}.
• Економічні гарантії та коридори: Єреван отримує прямий доступ до іранського та чорноморського транспортного вузлів, Баку — відповідно страхує комунікації через Сюнік; залізничні та автошляхи розблоковуються під міжнародним контролем^{9 13}.
• Відведення військ: обидві сторони зобов’язуються відвести війська на визначену лінію, денонсувати “добровольчі загони” та підписати протокол про обмін полоненими зі спрощеним механізмом під егідою Червоного Хреста^{1 8}.

Документ подається як “довгостроковий”, із щорічною перевіркою виконання на рівні РБ ООН, а також “швидкими механізмами реагування” у випадку провокацій чи криз.

Ключові “тригерні” деталі процесу: чому мир став можливим саме зараз

• Відхід РФ: Після 2022 року і війни в Україні Москва різко втратила вплив на керівництво обох країн — “миротворці” на карабахській лінії фактично були відсторонені, а політична криза у Вірменії дозволила Росії лише спостерігати^{5 7}.
• Енергетичний фактор: Туреччина, ЄС та Іран зацікавлені у стабільній роботі “Південного газового коридору” та розширенні транзиту до Європи^{2 8}.
• Втома від конфлікту: і Баку, і Єреван перебувають під тиском суспільства: економічна й соціальна ціна нескінченної війни стала непідйомною; вірменське суспільство вимагало гарантій життя без поновлення війни.
• Зовнішній тиск: США, Франція та Німеччина оголосили про обмеження фінансування проектів у регіоні до вирішення питань демілітаризації^{11 13}.

Роль Дональда Трампа: реанімація “угоди століття” та новий стиль посередництва

Трамп виступив “публічним обличчям” підписання — він привітав лідерів особисто, підкреслив: “Мир — не лише вигідний Кавказу, а й останній шанс врятувати регіон від нових втручань зовнішніх сил”. Дипломати США говорять: перемовини координували на рівні шести робочих груп, спиралися на досвід ізраїльсько-арабських угод та західнобалканських процесів^{1 6}.

За кулісами — потужна робота антикризових команд за участю членів Сенату, експертів із прав меншин, а також країн-гарантів (Греція, Болгарія, Іран, Туреччина).

Як реагують Баку, Єреван і внутрішня опозиція?

У Баку офіційно заявили: “вперше отримано чіткі гарантії — демілітаризація, контроль кордонів, невідновлення сепаратизму”. Проте опозиційні партії занепокоєні — чи надовго вистачить режиму “етнічної лояльності” з боку Баку?^{9 15}

У Вірменії підписання сприймають полярно: частина суспільства бачить у ньому “капітуляцію”, частина — шанс повернути мир реальним людям. Значна увага зовнішній вірменській діаспорі, що тисне на Париж та Лос-Анджелес із вимогою широких гарантій^{11 13 19}.

Європа, Туреччина та Іран: геополітика без ілюзій

– Євросоюз привітав підписання: Урсула фон дер Ляєн закликала до негайної демілітаризації зон дотику й відкриття транспортних коридорів¹³.
– Туреччина заявила: “Мир — це стабільність нашого транзиту”, водночас представники Анкари обережно ставляться до перспективи підвищення впливу США.
– Іран виступає як “гарант недоторканості кордонів”, натякаючи на розширення власної ролі в регіоні^{8 9}.
– Франція та Канада наголосили на підконтрольному поверненні переселенців і своєму моніторингу виконання угоди.

Наслідки для Південного Кавказу: економіка, безпека, народи

Очікується швидкий відкат “економіки війни”: розблокування залізниць (Баку–Єреван–Тбілісі), зростання торгівлі, відновлення туризму. Експерти відзначають суттєве зниження “тіньової контрабанди”, відновлення малого й середнього бізнесу на кордонах. Також розглядається можливість нових портових проектів в Батумі й Каспійському регіоні, запуск енергетичних кластерів через Іран.

У гуманітарному аспекті — тристоронній пункт контролю за поверненням вимушено переміщених осіб та запуск спільних культурних програм.

Позиція України: у чому інтерес Києва?

Київ давно підтримував узгоджену деокупацію Карабаху, закликав до відмови від насильства та поваги до міжнародного права. В українській дипломатії ця угода розглядається як модель для врегулювання “заморожених” конфліктів на пострадянському просторі, зокрема з огляду на власну ситуацію з Кримом та Донбасом^{14 15}.

Можливі ризики та “слабкі місця” угоди

• Реалізація пунктів щодо повернення переселенців — складний політичний і технічний процес.
• Питання мінної безпеки: 30% територій залишаються небезпечними, розмінування триватиме роки.
• Фактор РФ: ризик “гібридного реваншу” через проксі-групи, спроби дестабілізувати ситуацію в разі втрати впливу на Баку чи Єреван^{5 6 16}.
• Зміна влади в одній із країн може призвести до перегляду частини зобов’язань.

Чи буде це справді кінець війни?

Провідні західні медіа підкреслюють: сам факт “чорнилої” підписаної угоди в Білому домі не означає автоматичну гармонію. Головне — щомісячні моніторинги та активна роль міжнародних структур. Однак аналоги мирних угод XX століття (наприклад, Дейтон або Гуд-Фрайдей) показують: такі моменти можуть змінити фатальну ходу історії^{1 13 17}.

Низка експертів радить готуватися до “холодного контролю”, до повільного, але незворотного руху до стабільності.

Думки експертів і громадськості

У США цю подію вже називають проривом у “вирішенні затяжних конфліктів”. Європейці вітають новий фронтир співпраці. Міжнародні правозахисники підкреслюють безпрецедентний механізм спостереження й “швидкі” трибунали на випадок порушення домовленостей.

Вірменська та азербайджанська громади у діаспорі ставляться до угоди обережно-оптимістично: від пабліків до публічних акцій їхня головна вимога — суворе виконання, гарантії безпеки в реальному часі.

Чого чекати далі: дорожня карта подій

• Міжнародна група моніторингу виїжджає на місця першими рейсами вже наступного тижня.
• В ОБСЄ створять окрему моніторингову місію із щоквартальним публічним звітом.
• Перша звітна “точка” – весна 2026, для оцінки виконання ключових пунктів.
• Заплановано створення двосторонніх постійних контактних груп для попередження криз.

Висновки для регіону: чи настав “кавказький поворот”?

Вірмено-азербайджанський компроміс під егідою США може запустити “каскад стабілізації” у всьому регіоні — вплив на Грузію, Туреччину, Іран, прикордонні регіони Європи. Якщо обидва народи проявлять політичну зрілість, а зовнішні гравці не почнуть “кулуарної війни” за вплив, Південний Кавказ вперше за 30 років може отримати шанс на довгостроковий мир і процвітання.

Втім, головна запорука справжнього миру — включення громадян у процес, відкритий моніторинг, сувора відповідальність за кожну деталь угоди. Саме прозорість і залученість змінюють історію — і лише так перемоги на папері стають справжньою стабільністю у житті.

Спойлер: Джерела