Михайло Лучкай: видатний закарпатський історик, мовознавець, педагог і пастир

Ексклюзив. Історія української науки, літератури й культури зберігає багато імен, які справили глибокий вплив на розвиток духовності, національної самосвідомості та освіти. Одним із таких імен є отець Михайло Лучкай — визначна постать у галузі історії, філології, богослов’я та культурології. Його праці стали основою для вивчення минулого закарпатських українців (русинів) та залишаються актуальними для сучасної історичної та мовознавчої науки.

Михайло Михайлович Лучкай народився 19 листопада 1789 року в селі Великі Лучки поблизу Мукачева в багатодітній родині греко-католицького священника. Його рідне прізвище — Поп, однак пізніше він взяв псевдонім Лучкай, утворений від назви рідного села за угорським зразком. Він навчався в Ужгородській гімназії, далі — у богословській семінарії у Відні, де вивчав теологію, філософію, історію,філологію та класичні мови. Після завершення навчання він повернувся на Закарпаття та почав викладати, працюючи вчителем, перекладачем, бібліотекарем, а згодом і професором богослов’я. Усе своє життя він поєднував духовну службу з активною науковою діяльністю.

У червні 1829 року, на запрошення герцога Карла-Людовика де Бурбона, отець Михайло Лучкай вирушив до італійського міста Лукка. Герцог, натхненний красою та духовною глибиною богослужінь східного обряду, які йому довелося спостерігати у Відні, прагнув заснувати подібну церкву у власному князівстві.

Завдяки рекомендації преосвященного єпископа Алексія Повчія та сприянню отця Івана Фогарашія, Лучкая було запрошено до княжого двору й призначено придворним парохом. Разом із ним прибули його помічники: диякон Антоній Лабанець та дяки Василь Талапкович і Іван Микулич. У листі від 3 лютого 1831 року отець Михайло згадує, що 28 липня 1829 року вони щасливо прибули до Лукки, де ще тривали роботи з облаштування храму. Завдяки спільним зусиллям будівництво було завершено в короткий термін, і вже 6 серпня того ж року відбулося освячення церкви. У присутності герцога отець Лучкай благословив новозбудований храм, поклав на престол плащаницю, привезену з віденської церкви Святої Варвари, та відправив першу Святу Літургію. Відтоді богослужіння звершувались щоденно, спільно з дияконом Лабанцем.

Період служіння в Луцці став винятково плідним і для наукової діяльності отця Михайла. Користуючись сприятливими умовами та вільним часом, він поринув у наукові студії, які, за його власними словами, були спрямовані на «піднесення честі свого народу».

Саме тут завершено і підготовлено до друку фундаментальну працю — Grammatica Slavo-Ruthena (видано: 1830 р у Буді) — першу друковану граматику української мови в межах Закарпаття. Цей латиномовний трактат містить докладний аналіз фонетики, морфології та синтаксису закарпатських говірок, а також збір фольклорних перлин — пісень, казок, прислів’їв і загадок.

Водночас отець Михайло розпочав масштабну історичну працю — Historia Carpato-Ruthenorum («Історія карпатських русинів»), що згодом стала наріжним каменем у вивченні історії, культури та етнографії народу Закарпаття.

Вдячний за його ревність і наукову глибину, герцог де Бурбон удостоїв Лучкая високих почестей: вручив йому золотий хрест, добився для нього від церковної влади звання протоієрея, а з 20 травня 1831 року — право офіційно носити це звання з усіма належними регаліями.

Після повернення на Закарпаття в 1830 році, Лучкай продовжив служіння священника в Ужгороді та активно займався просвітницькою діяльністю. Він сприяв відкриттю нових шкіл, де навчання велося рідною мовою, та активно підтримував розвиток освіти серед місцевого населення.

Отець Михайло, видатний мовознавець, фольклорист і церковний діяч, відійшов у вічність 3 грудня 1843 року в Ужгороді. Його останки/мощі спочивають у каплиці при Преображенському храмі у центі міста неподалік ринку, де він служив священиком. На пам’ять про нього учні Ужгородської гімназії в 1927 році встановили мармурову дошку з написом: «Тут похоронений о. Михайло Лучкай — 1787—1843 — автор першої руської граматики і карпаторуський будитель. 15 мая 1927 р.»

Меморіальна дошка отця Михайла Лучкая

Каплиця, збудована в 1840-х роках, спочатку слугувала як крипта для поховань. У радянські часи вона була використана як склад, але поховання залишилося недоторканим.

У 2008 році, під час будівництва нового греко-католицького храму, каплицю вбудували в нову споруду, зберігши її історичну цінність. Вхід до каплиці є вільним, і на боковій стіні досі видно мармурову дошку, що вшановує пам’ять отця Михайла. З нагоди 230-річчя від дня народження о. Михайла Лучкая,

19 листопада 2019 року, в Ужгороді відбулося вшанування його пам’яті. У Преображенському храмі була відслужена панахида, після якої відбулися виступи науковців та громадських діячів, які висвітлили життєвий шлях та наукову спадщину о. Михайла. Цей захід став важливим етапом у відродженні пам’яті про видатного діяча. Таким чином, каплиця при Преображенському храмі в Ужгороді стала не лише місцем спочинку о. Михайла Лучкая, а й символом вшанування його внеску в розвиток української культури та освіти.

Каплиця Михайла Лучкая коло храму, де він служив (історичне фото)

Розглянемо детальніше його основні праці. У 1831 році отець Михайло Лучкай видав у Буді двотомник проповідей під назвою «Церковныя бесѣды на всѣ недѣли рока». Ця збірка, написана церковнослов’янською мовою з вкрапленнями народно-розмовної лексики, призначалася для духовного повчання вірян протягом усього літургійного року.

Проповіді відзначаються глибоким богословським змістом, морально-етичними настановами та врахуванням місцевих традицій і звичаїв. Цей твір є свідченням пастирської турботи отця Михайла про духовне зростання своєї пастви та його прагнення донести Слово Боже зрозумілою і близькою до народу мовою.

Каплиця Михайла Лучкая, сучасний вигляд

Отець Лучкай був людиною виняткових знань і широкого кругозору. Він залишив по собі видатну наукову спадщину, яка гідно відображає його глибоку відданість як священника, так і вченого. У 1815 році, перебуваючи на навчанні у Віденській духовній семінарії, він створив унікальний рукописний словник двох головних ефіопських мов — амхарської та ґеез, що свідчить про його широку мовознавчу зацікавленість та неабияке прагнення до міжкультурного діалогу. Цей словник, знаний під назвою «Словник і алфавіт», був високо оцінений майбутніми дослідниками, серед яких відомий український африканіст Юрій Кобищанов, що вважає отця Михайла першим українським ефіопістом.

Наступним значним здобутком наукової діяльності Лучкая став амбітний проєкт багатомовного словника, який мав об’єднати руську, латинську, угорську та німецьку мови. Заснований на матеріалі священних і літургійних текстів, цей словник став би вагомим інструментом для кращого розуміння богослужбових творів та сприяв би міжмовній комунікації у багатонаціональному середовищі Закарпаття. На жаль, з усього задуму зберігся лише рукопис із словами на літери «А–Б», що засвідчує пильність і завзятість автора.

Найважливішим же внеском отця Михайла у мовознавство стала його «GrammaticaSlavo-Ruthena», надрукована у 1830 році в місті Буда. Ця праця є першою систематичною граматикою закарпатської редакції української мови, створеною на основі живої народної мови. Відмінною рисою цієї граматики стало активне використання народної лексики, фольклорних зразків і порівняльний аналіз із іншими слов’янськими мовами, що свідчить про ґрунтовність та глибину наукового підходу Лучкая.

У своїх дослідженнях о. Михайло послідовно підкреслював життєву важливість збереження народної мови як головного чинника національної ідентичності. Він став першим ученим, хто запропонував систематичний підхід до вивчення української мови, що поєднував наукову суворість із глибоким розумінням усної народної творчості. Цей метод став міцною основою для подальших студій у галузі українського мовознавства та фольклористики. Таким чином, наукова спадщина отця Михайла Лучкая є неоціненним надбанням української культури й науки, яке й сьогодні надихає дослідників і громадських діячів на продовження справи збереження й розвитку національної ідентичності.

Найвагомішою історичною працею отця Михайла Лучкая є його багатотомне дослідження під назвою «Historia Carpato-Ruthenorum» («Історія карпатських русинів»). Це ґрунтовне наукове дослідження охоплює всі аспекти життя карпатського народу — його історію, етнографію, релігію, мову, звичаї, фольклор і побут. Отець Михайло зібрав величезну кількість документальних джерел, хронік, усних оповідей та свідчень, які ретельно опрацював і систематизував. Його підхід до написання історії вирізнявся критичним мисленням, глибоким аналізом подій та прагненням до об’єктивності. Це дозволило створити цілісну картину життя закарпатців, їхнього розвитку та взаємодії з іншими народами.

«Історія» Михайла Лучкая була написана латинською мовою та складалася з шести томів. Однак, на жаль, були опубліковані лише два томи. Перші чотири томи в перекладі на українську мову були опубліковані в Пряшеві в «Науковому збірнику Музею української культури» в Свиднику в 1883—1891 роках. У 2000-х роках ужгородське видавництво «Закарпаття» здійснило нове видання «Історії…». Цей твір досі залишається цінним джерелом для дослідників історії Закарпаття та всього українського народу. Він є свідченням глибокого патріотизму отця Михайла та його прагнення зберегти та передати нащадкам багатство культурної спадщини карпатських українців.

Сучасні історики, мовознавці, етнографи й культурологи вважають Лучкая одним із найвизначніших українських учених першої половини XIX століття. Його праці мають не лише наукове, а й культурне, духовне значення.

Окрім наукової праці, Михайло Лучкай був активним педагогом і священиком. Він викладав у духовній семінарії, готував майбутніх священнослужителів, укладав навчальні посібники, писав проповіді та повчання. Отець Лучкай також дбав про підвищення освітнього рівня селян, підтримував ідею доступної освіти, наголошував на важливості викладання рідною мовою. Він утілював ідеї просвітництва у своїй практичній діяльності, поєднуючи науку з духовністю.

Михайло Лучкай залишив по собі унікальну спадщину, яка виявилася надзвичайно цінною для сучасних гуманітарних наук. Його праці стали джерелом натхнення для багатьох наступних дослідників, заклали основи наукового підходу до вивчення історії Закарпаття.

Постать Михайла Лучкая є прикладом цілісності науковця, педагога, священника й патріота-націоналіста. Він зміг у складних умовах зберегти, осмислити та передати майбутнім поколінням духовні, мовні та культурні надбання свого народу. Його спадщина — це неоціненний внесок у скарбницю української культури, що надихає і сьогодні.

З огляду на його духовне життя, служіння Церкві, а також те, що чесноти його були відомі співсучасникам, не видається надмірним припущення, що колись ім’я Михайла Лучкая може постати серед місцево-шанованих святих Закарпаття. Його життя, пройняте вірою, наукою і жертовною працею, має всі прикмети християнської святості.

Його слова про мету наукової праці — «Маючи багато вільного часу, використовую його для наукової роботи, щоб підняти честь свого народу» — вказують на високий моральний і патріотичний рівень, яким має керуватися кожен справжній вчений і служитель істини. Ця твердість духу, поєднана з відповідальністю за народну спадщину, є благородним прикладом самопожертви заради духовного й культурного відродження.

Надзвичайно точним і глибоким є також його вислів про рідну мову: «Народ, що не знає своєї мови, є народом без душі.» Ця думка несе в собі сакральний зміст, адже мова — це не лише засіб спілкування, а духовне коріння нації, її ідентичність і життєдайна сила. Відтак збереження й розвиток рідної мови — це священний обов’язок кожного, хто шанує свій народ і його майбутнє.

Отець Лучкай підкреслює важливість освіти як «світла, що веде народ до розуміння своєї гідності та місця у світі.» Цей вислів розкриває освітню діяльність як шлях не лише до інтелектуального розвитку, а й до глибокого самопізнання, духовного зростання й гідного становлення нації на міжнародній арені.

Нарешті, його бачення служіння Церкві — «Священик повинен бути не лише пастирем душ, але й просвітителем розумів» — є зразком цілісного служіння, де духовне керівництво поєднується з інтелектуальною працею, що сприяє розбудові сильної, освіченої й морально стійкої спільноти. Отже, отець Михайло Лучкай постає перед нами як велична постать, яка уособлює ідеал поєднання духовності, науки і патріотизму. Його настанови надихають і служать взірцем для сучасних і майбутніх поколінь, що прагнуть служити своєму народові з гідністю, мудрістю й любов’ю

Храм (біла будівля), де служив отець Михайло Лучка, зараз в РПЦ МП імені Сталіна та сучасний греко-католицький храм, побудований навколо його каплиці. Центр Ужгорода, мікрорайон Цегольня.

Ім’я отця Михайла Лучкая — не лише науковий еталон, але й моральний дороговказ. Його спадщина є дзеркалом душі народу, який він любив і якому служив. Пам’ять про нього — це не лише вияв вшанування минулого, але й запорука збереження духовної гідності нації. І коли ми сьогодні схиляємо голову перед його працею, то не лише дякуємо, а й приймаємо відповідальність — не зрадити, не забути, не спростити.

Шандор Рудь та Лайош Надь, брати-мад’ярони (м. Берегово).