Московський Інститут діаспори як центр антиукраїнського шпигунства. Ексклюзив

17.05.2021 1 By NS.Writer

Інститут діаспори та інтеграції (Інститут країн СНД) — російський аналітичний центр, «недержавна» організація, основною метою якої є вивчення проблем ближнього зарубіжжя, а також визначення та «наукова» підтримка російських інтересів на території колишнього СРСР.

Засновником і директором Інституту є російський політичний діяч, прям, за словом класика «син ката та сам у душі кат», К.Ф. Затулін, син чекіста та сам чекіст (адже колишніх не буває, вони, як відомо, з різних причин тільки на тому світі). Голова Наукової ради — А. М. Мігранян. І що перед нами таки Інститут? Тут якась плутанина! Може простіше, Школа ФСБ та підривників? Або Школа окупантів? Організація засекречена, рахунки секретні (щоб ніхто не знав, куди і скільки), а дозволені тільки роботи з вихваляння РФ та її режиму і обливання брудом всіх сусідів. Розглянемо все це детальніше.

Реально перевірити, куди витрачаються кошти, дуже непросто. До того ж, захід можна провести не в Москві, а де-небудь ближче до об’єкта вивчення — у країнах СНД. Наприклад, в Сочі можна поміркувати про долі Кавказу, а в Криму — про російсько-українські відносини. Клімат сприяє, та й від ненавмисних ревізорів далеко. Наприклад, ще у 2004 році Інститут країн СНД організував у Севастополі конференцію, присвячену 150-річчю Кримської війни. При цьому «фахівці» примудрилися не витратити на неї практично ні копійки: місце для форуму було надано філією МДУ, а її учасників поселили на плавучому госпіталі російського Чорноморського флоту «Єнісей». Правда, без особливих зручностей та поруч з венеричними хворими, але зате безкоштовно для організаторів, які списали під симпозіум круглеську суму.

Інститут був заснований у квітні 1996 року. Серед засновників були: уряд міста Москви, Міністерство Російської Федерації зі співпраці з державами-учасниками СНД, Міністерство Російської Федерації у справах національностей та федеративних відносин, Федеральна прикордонна служба Росії, Федеральна міграційна служба Росії, Міністерство закордонних справ РФ, Московський державний університет та інститути Російської Академії Наук та ФСБ.

Це «науково»—дослідний інститут, основною метою якого є доказ першості росіян та Росії в будь-якій сфері науки, творчості, промисловості та ін. Нерідко трапляються всякі казуси, коли політичні діячі посилаються на дані цього інституту. Наприклад, подивимося, підготовлену ними довідку за стан економіки Казахстану. У цьому документі вказувалося, що основним заняттям народу Казахстану є тваринництво, що промисловість не пережила розриву зв’язків з Росією, а нафтянка годується тільки за рахунок іноземних інвесторів. Думаю, про Україну ці «вчені» пишуть у тому ж шовіністичному дусі. Цілком закономірно, що співпрацюють вони і з Придністров’ям.

А в самій Росії Інститут Діаспори є впливовим ідеологічним центром формування російської державної політики по відношенню до т.зв. «ближнього зарубіжжя». Інститутом ведеться всебічне дослідження тих процесів, які відбуваються на пострадянському просторі, даються прогнози зовнішньої та внутрішньої політики країн, що входять до нього. Крім того, проводиться розробка моделей економічної, політичної, військової та культурної «інтеграції» (краще сказати, окупації в дусі путінської доктрини про відродження СРСР) на пострадянському просторі.

Треба бути архі-наївним, щоб не розуміти, що це все досить-таки прозоре прикриття для рашистського шпигунства та вербування. Для цього проходиться широкий моніторинг відомостей за становище співвітчизників.

З цією метою ведеться комплексне вивчення процесів, що відбуваються в нових державах-колишніх союзних республіках, прогнозування їх внутрішньої та зовнішньої політики, розробка моделей економічної, політичної та культурної інтеграції на пострадянському просторі. Також Інститут здійснює моніторинг етно-соціальних та військово-політичних конфліктів на території колишнього СРСР, виробляє рекомендації щодо їх вирішення і запобігання, та (або), як показує не декларація, а практика, починаючи з 2014 року, розвитку та впровадження.

Хоча організація декларована як недержавна та незалежна, вона має хороші відносини та користується підтримкою уряду міста Москви, Державної Думи Росії, ФСБ, Урядової комісії у справах співвітчизників РФ. Доповіді Інституту користуються попитом у Федеральних Зборів Росії, МЗС Росії, Ради Безпеки Росії, Адміністрації Президента Росії, Міністерства культури Росії, Міністерства економічного розвитку Росії тощо. Крім того, дослідження, аналітика та прогнози інституту використовують дослідницькі центри РАН, неакадемічні державні інститути, приватні аналітичні організації. У 1998-1999 роки спільно з Редакцією «Независимой газеты» випускалося щомісячний тематичний додаток «Содружество-НГ».

Починаючи з 2000 року в Інституті на постійній основі працювали 20-25 фахівців-експертів. На 2016 рік в інституті вже працювали 53 співробітники. Крім того…. в Інституті має місце створення замість додаткових відділів та кафедр «творчих груп», які покликані займатися вирішення якоїсь окремої проблеми.

Інститут провів великі міжнародні науково-практичні конференції «Російська мова – мова спілкування в країнах СНД і Балтії. Проблеми та шляхи їх вирішення» та «Репатріація як форма регульованої імміграції».

Співробітниками Інституту створена унікальна електронна база даних російських громад в ближньому і далекому зарубіжжі та переселенських організацій в Росії. Інститутом створено та підтримується в режимі online інформаційно-аналітичний інтернет-портал «Материк». Все тут гранично прозоро, просто-таки погано прикрита фіговим листком, як якесь місце у античної статуї, філія русского мира.

Саме тому головною метою Інституту є визначення та наукове забезпечення російських інтересів на території колишнього СРСР. Інститут виступає за підтримку російської мови, російської культури та російського населення, тому важливе значення приділяється збору та обробці інформації про становище співвітчизників в ближньому зарубіжжі, підтримці зв’язків з російською діаспорою та еміграцією за кордоном. В організаційній структурі інституту країн СНД діє правовий центр, який надає безкоштовну юридичну допомогу співвітчизникам, які проживають за кордоном, а також осіб, що прибули в Росію на постійне проживання та зіткнулися з порушенням своїх прав, які потребують консультації з питань легалізації в країні, або різних життєвих ситуацій.

Інститут публікує тематичні збірники з актуальних проблем відносин між країнами СНД. У 1998-2008 роках були видані збірники статей і матеріалів: «Національна безпека Казахстану — проблеми і перспективи», «Обман століття» (Збірник матеріалів до проблеми ратифікації «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною»), «На шляху до возз’єднання Росії та Білорусії», «Випробування Україною. Збірник статей з проблем російсько-українських відносин», «Від З’їзду до Конгресу співвітчизників», літературно-мистецький альманах «Кримський альбом». Ряд інших агітаційних збірок готується до друку у даний час.

Відзначимо й інші теми «наукових» досліджень з Інституту Діаспори: «Президентські вибори в Молдові: особливості, ймовірні сценарії, прогноз подальшого розвитку Республіки»; «Підсумки саміту в Узбекистані», «Проблема русского миру в сприйнятті еліт Білорусії».

З березня 2000 року Інститут випускає інформаційно-аналітичний бюлетень «Країни СНД. Росіяни та російськомовні в ближньому зарубіжжі», який виходить два рази на місяць. У 2007 році Інститут приступивши до видання журналу «Україна: інформаційно-аналітичний моніторинг», періодичність — два рази на місяць. З травня 2008 року на телеканалі ТВ-Центр виходити в ефір щотижнева програма «Політична кухня» — телепроект Інституту країн СНД. В число основних споживачів інформаційно-аналітичних доповідей, досліджень та прогнозів Інституту входять органи державної влади Росії (Державна Дума і Рада Федерації РФ, МЗС РФ, Рада Безпеки РФ, ФСБ, Адміністрація Президента РФ та ін.), дослідні центри Російської Академії наук, неакадемічні державні інститути, аналітичні центри, великі бізнес-структури, що мають інтереси на пострадянському просторі.

Структура інституту повною мірою відображає специфіку і напрямки його діяльності. В Інституті працюють відділи: України, Білорусії, Кавказу, Молдови та Придністров’я, Середньої Азії і Казахстану, діаспори і міграції, євразійських досліджень, відділ по зв’язках з РПЦ та православним співтовариством за кордоном, ісламських досліджень, порівняльного законодавства, економічних досліджень.

Інститут має представництва та партнерські організації в Єревані, Севастополі, Тирасполі, Мінську, Белграді. У тому числі: Інститут країн СНД в м. Севастополі, Вірменський Інститут країн СНД в Єревані, представництво Інституту країн СНД в Тирасполі, відділ по зв’язках зі співвітчизниками на Балканах.

У 2019 році в структурі інституту було створено науково-освітній центр (НОЦ) — Центр додаткової освіти та перепідготовки кадрів. Інститут країн СНД запрошує на навчання за програмами підвищення кваліфікації та програмами перепідготовки. Напрями навчання підходять для державних і муніципальних службовців, які здійснюють аналітичну діяльність та моніторинг соціально-політичних процесів; представників бізнесу, що здійснюють міжнародну діяльність; керівників і заступників керівників освітніх організацій і установ, а також для фахівців з кадрового обліку. Ось і розверзлося: з’явилися тут вже і погано-завуальовані шпигунські курси.

Не кидають діаспоро-знавці і церковний напрямок. У 2016 році в Інституті країн СНД відбулася низка круглих столів, у тому числі: «330-річчя приєднання Київської митрополії до Московського Патріархату та актуальні проблеми збереження єдності Російської Православної Церкви», присвячений 330-річчю так званого «приєднання Київської митрополії до Московського Патріархату».

Тоді ж зокрема відбулася дискусія про роль російської еліти у формуванні русского миру на території України та врахування ментальності народів, які проживають там. Представники громадських організацій з Києва запропонували своє бачення ведення переговорного процесу у «врегулюванні конфлікту» в Україні. У такому дусі висловилися гості з Києва: Запорожцева Галина Євгенівна, член Координаційної Ради Союзу політемігрантів, у минулому професор Академії МВС України, полковник міліції у відставці та екс-проректор Міжнародного Слов’янського університету Харкова, професор Олексій Миколайович Самойлов. Підсумки скайп-конференції підвів відомий пропагандист і провокатор Кирило Фролов, який опікується за так званих галицьких «русинів».

На цей факт варто звернути особливу увагу. Тобто ще за два роки до дарування Томосу, дана організація не просто занепокоїлася проблемою української автокефалії, а й зібралася протидіяти, не випадково там проявив себе і відомий антиукраїнський провокатор Кирило Фролов. Він, як стало відомо займається не тільки галичанами, але населенням Закарпаття, маючи намір, можливо саме через своїх агентів, включаючи і одіозного священика-москвофіла та відомого сепаратиста Дмитра Сидора просунути туди інтереси Москви. Адже не випадково і з’явилася назва народу, котрого не існує, так званих «русинів».

У 2017 році пройшов ряд круглих столів і науково-практичних конференцій, присвячених: річниці Переяславської Ради, перспективам розвитку Молдови та Придністров’я після президентських виборів, розгортання сил НАТО в пострадянській Прибалтиці, а також круглий стіл напередодні саміту Шанхайської організації співробітництва в Астані; «Осетія і регіон: проблеми і тенденції»; «Інтеграційні вектори та дилеми: детермінанти і виклики для Вірменії» та інші.

У березні 2018 року пройшов семінар «Внутрішньополітична ситуація в Республіці Вірменія після президентських виборів». Метою заходу був аналіз політичної ситуації у Вірменії та обговорення підсумків президентських виборів, що відбулися 2 березня 2018 року та перспектив російсько-вірменських відносин. Ну а про російські підлості по відношенню до Вірменії і говорити не доводиться.

10 вересня 2019 року в Інституті країн СНД відбулося перше засідання ініціативної групи зі створення «Расулівського клубу імені суфійського духовного наставника мусульман пострадянського простору Зейнулли Расулова». До складу Ради Расулівського клубу увійшли перший заступник директора Інституту країн СНД, доктор історичних наук, доктор економічних наук, професор Володимир Єгоров, заступник директора Інституту культурної та природної спадщини ім. Д. С. Лихачова, кандидат філологічних наук Євген Бахревський, а також Кирило Фролов, Ельвіна Ягнакова, Анна Бєлікова, Ільдар Сафаргалєєв (голова Організаційного комітету) і правнучка Великого Шейха Зейнулли, Ішана-Нелюфар Расулова. От цікаво, а причому тут Кирило Фролов, він начебто як православний? Або вже православний нехристь? Або йому вже все одно, яку з так званих «традиційних релігій» сповідувати, коли головна та реальна релігія Нео-Орди, пост-Совлепії — істеричний патріотизм та поклоніння його лжепророку Пу?

Ряд міжнародних заходів був організований Інститутом країн СНД в 2020 році. У травні 2020 року відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Всесвітнє історичне значення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр». Організаторами виступили: Тираспольська філія Інституту країн СНД, Російський центр науки і культури в Кишиневі, Інститут соціально-політичних досліджень і регіонального розвитку та Союз російських громад Придністров’я.

У травні того ж року відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Пам’ять про Другу Світову Війну і сучасна геополітика».

Все лежить прямо на поверхні: дана наукова установа пропагує в суто путінському ключі також теорію та практику мордоровського «победобесия». А в жовтні 2020 року на базі Інституту країн СНД пройшла Міжнародна науково-практична конференція «Центральна Азія: актуальні виклики». В якості її спів-організаторів виступили Російський університет транспорту(МІІТ), Російський університет дружби народів (РУДН) і Міжнародний центр вивчення Євразії.

На круглому столі, присвяченому президентським виборам в Молдові, який відбувся 14 жовтня 2020 року, розглядалися питання співвідношення політичних сил в ході президентської кампанії в Молдові, ймовірні підсумки виборів, вплив президентської кампанії на ситуацію в Придністров’ї, чи можливий «білоруський варіант» в Молдові та інші.

У країнах СНД Інститут також має філії в Білорусії, Киргизії, Вірменії, в Україні та в окупованому Криму. Діяльність інституту в Україні піддавалася критиці: голова Інституту К.Ф. Затулін неодноразово проголошувався персоною нон-грата та висилався з України; Служба Безпеки України звинуватила цю організацію в антиукраїнській діяльності, дестабілізації внутрішнього життя країни, в підтримці сепаратизму та запереченні Голодомору. СБУ також звернулася до суду з вимогою припинити діяльність інституту в Україні. Але якщо офіційно і припинилося, однак, не вжито заходів проти тих, хто з ними співпрацював та (або) продовжує таємно вести сепаратні переговори. Тим часом представники Інституту відкрито, знову, погано прикривши, соромне місце фіговим листком з наукової фразеології, впроваджують у свідомість мас ідеї про те, що Україна-це нібито недо-держава та іншу маячню московитів-велико-державників і имперців.

Отже, все гранично прозоро, як ми це бачимо; та не дивно, що Інститут країн СНД співпрацює з провідними суспільно-політичними структурами, що працюють в рамках профільної проблематики: Фондом «Русский мир», «Фондом підтримки публічної дипломатії ім. А. М. Горчакова», «Фондом підтримки та захисту прав співвітчизників, які проживають за кордоном», Фондом «Історична пам’ять» та ін. А в ньому та в його дочірніх його структурах псевдо-вчені пиляють багато-мільйонні гранти, прислуговуючи кремлівському тирану, в той час як справжні трудівники науки змушені тягнути жалюгідне існування та скорочувати свої дослідження. Все це дуже типово для скріпоносної РФ.

Юліан Худий, оглядач


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: