Мітра—Варуна. Два українських архетипи

У Літературному Целанівському центрі в Чернівцях 23 січня презентували перший український переклад монографії Жоржа Дюмезіля «Мітра—Варуна. Нарис про дві індоєвропейські репрезентації суверенітету».

Видавництво «Пломінь» презентувало книгу відразу після скандальної презентації роботи італійського революціонера Франко Фреди «Дезінтеграція системи» в Києво-Могилянській академії. Подія, що збурила громадськість у столиці і потягнула за собою втручання Служби безпеки, віддалась незначною луною в Чернівцях, зайвий раз укріпивши за містом репутацію безповітряного простору.

Більшість гострих кутів протистояння між українськими лівими і консерваторами у столиці Буковини толерантно обходять, обмежуючись періодичними ексцеcами навколо проблематики LGBT. Подібне, переважно медійно-орієнтоване протиставлення, мало торкається інших аспектів суспільного дискурсу — поле серйозної гуманітарної дискусії між двома таборами вільне — щоб не сказати зачищене. І це найбільше відчутно в Чернівцях, які, попри розхожі міфи, демонструють вражаючу культурну провінційність — і неготовність не те що до ідеологічної, а взагалі до фахової філософської розмови.

Характерно, що презентацію унікальної монографії, на пострадянському просторі виданої вперше, проігнорували вузькі фахівці, яким вона адресована: філософи, соціологи та релігієзнавці. Більше того — видавцями Жоржа Дюмезіля в Україні є середовище аматорів та активістів, а не офіційні наукові інституції чи університети. Те ж можна сказати і про значну частину науково-просвітницької роботи, яку проводить Літературний клуб «Пломінь» немов би в паралельному культурному просторі, саботований або ігнорований більшістю академічних науковців з ідеологічних причин.

Попри те праця французького соціолога Жоржа Дюмезіля, написана на початку 1930-тих років, попри свій науковий характер і, на перший погляд, вузьку тематику — аналіз культів двох індоевропейських богів і принципів політичної суверенності — є особливо актуальною в аналізі сучасної української дійсності. Адже героїчна суверенність, яка стоїть у фундаменті традиційних держав, багато в чому резонує з вільним духом козацтва, його ключовим архетипом. Аналізуючи розділи дослідження, присвяченого культовим практикам давньоримських луперків, сучасним етнографам було б нескладно провести паралелі з українською міфологією та архаїчними пластами, які і до сьогодні окреслюють контури нашої ментальності.

Так само як і нездатність трансформувати ці темні, хтонічні імпульси в культі міри і закону, уособленого протилежним полюсом римської політичної традиції — жрецьким інститутом фламінів, з яким ототожнюється саме поняття римського порядку і права, Ordo et Iustitia. Одним словом — ідеали Европи, до яких українська свідомість не може дорости тут і сьогодні. А, сутнісно, і в минулому ніколи не вміщувала їх у власній ментальності, культивуючи за ідеал свободу, невпорядкованість і, як наслідок, нездатність до самоорганізації, яка від початків Русі виражається формулою «Приходите княжить и владеть нами»…

[ інтерв’ю «Без емоцій» Сергія Осачука ]

Святослав Вишинський для Newssky